www.ji-magazine.lviv.ua

Роман Рукомеда

Одним з головних сюрпризів за останній час для загнаного в кут президента РФ Владіміра Путіна став жорсткий прагматизм Китаю, який не захотів дружнього злиття з Кремлем в обіймах антизахідної коаліції. Пекін правильно і своєчасно оцінив глобальну гру навколо Росії, і прийняв рішення дотискати по максимуму путінський режим, не віддаючи нічого суттєвого натомість. Китайський дракон спускається з гори, щоб отримати свою частку від розділу Росії, яка стрімко слабшає.

Яскравою демонстрацією нинішніх відносин Москви і Пекіна є ситуація в таких важливих сферах двох країн як інфраструктура, енергетика, фінанси та спільні проекти з освоєння Сибіру.

З погляду інфраструктурних проектів, запуск Китаєм за останній місяць програми «Новий Шовковий шлях» в обхід території РФ став серйозним ударом по економічних інтересах Росії. Контейнерний поїзд Nomadexpress вже пройшов свій перший маршрут Шіхецзи (КНР) – Достик (Казахстан) – Актау – Аляти (Азербайджан). Далі за планом – Грузія, Туреччина і країни ЕС. Таким чином, спільний проект Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту та програми «Новий Шовковий шлях» став реальністю. Головна особливість проекту – обхід території Росії. Ще один важливий нюанс – проходження вантажами маршруту за 6 днів замість 25-40 як раніше. Зайвим буде говорити, що даним проектом Китай кидає виклик Росії як найбільшій евразійській транзитній країні. «Новий Шовковий шлях» має всі шанси стати більш привабливим, ніж застаріла Транссибірська магістраль. До того ж, участь Казахстану в «Новому Шовковому шляху» практично повністю знімає питання подальшої зовнішньополітичної переорієнтації цієї країни з Москви на Пекін. До речі, в цьому контексті Україна отримує унікальну можливість розширити власні транзитні можливості за рахунок китайських вантажів через «Новий Шовковий шлях».

Як Путін знищив Росію: ліквідація флоту і армії

Віктор Шевчук

Друге важливе питання – потенційна газова співпраця Росії та Китаю. Демонстративно презентований раніше газовий контракт між російським «Газпромом» і китайської CNPC по будівництву газопроводу «Сила Сибіру» (підписаний в травні 2014 р. із загальною вартістю в 400 мільярдів доларів) заморожений на невизначений період. Як виявилося, ідея переорієнтування російського газового експорту з Европи на Азію, з пріоритетом на Китай, зазнала краху. Головна причина – зниження споживання газу в КНР через уповільнення економічного зростання, розвиток видобутку газу на своїй території (тільки сланцевого газу до 2020 року Китай буде видобувати близько 30 мільярдів куб. м.), акцент на газовий імпорт з Туркменістану (зараз КНР отримує близько 30 мільярдів куб. м. з Туркменістану і розширює імпортні можливості до 60-70 мільярдів куб. м. до 2020 року), а також поступове зменшення ролі нафтогазової енергетики в загальному енергобалансі країни в рамках останніх глобальних трендів. До того ж, китайська сторона не погодилася на цінову пропозицію «Газпрому», який намагався виставити рівнозначну европейську ціну за газ. У цьому питанні Китай практично завжди продавлює ту ціну, яка його влаштовує, і яка значно нижча, ніж для инших російських покупців «блакитного палива». Не менш важливо, що і на будівництво нових газопроводів до своєї території Пекін не надав ніяких варіантів фінансової допомоги для Росії. Така ситуація надовго знімає питання перспектив газового співробітництва між двома країнами. До того ж, для КНР краще трохи почекати повного краху путінського режиму, щоб уже в рамках клубу антиросійської коаліції отримати свою частину сибірського пирога з абсолютно иншими умовами доступу до тих же родовищ нафти і газу. Так що, в газовому питанні Китай передав Путіну демонстративну «чорну мітку».

Що стосується фінансового співробітництва двох країн, то з’являється все більше свідчень небажання китайських банків проводити міжбанківські операції з російськими партнерами.

До того ж, китайські банки значно скоротили участь у зовнішньоторговельних угодах з Росією. Випадки недавнього розширення взаєморозрахунків у рублях і юанях на території окремих прикордонних провінцій КНР можна пояснити небажанням китайської сторони гальмувати бізнес з суміжними російськими територіями через різке скорочення надходження валюти в РФ (зокрема доларів США і евро). Тому, Китай зберігає темпи освоєння російських територій і заодно розширює операційне поле для свого юаня. Так що фінансової допомоги від Китаю Путін також не дочекався. А инших донорів в умовах жорстких західних санкцій немає і не передбачається.

Ще один демонстративний нюанс російсько-китайських відносин – земельне питання. Точніше стрімко зростаючі апетити Пекіна з освоєння російських територій. Наприклад, великий резонанс в Росії викликали плани місцевої влади в Забайкальському регіоні РФ виділити китайській компанії Huae Xinban близько 300000 гектарів землі в 49-річну оренду за ціною менше 5 доларів за гектар. Це питання ще остаточно не вирішене, а місцеве населення вже самоорганізувалося в протестний рух через цю проблему. Але, швидше за все, думкою місцевих жителів знехтують і Китай отримає бажані землі або збільшивши орендну плату за них, або ефективно використавши важелі «правильного» фінансового стимулювання. Не дарма російський прем’єр-міністр Дмітрій Мєдведєв пропонує російській молоді вчити не тільки англійську, але й китайську мови.

Путіну не потрібна Велика Росія. Путіну потрібні великі потрясіння

Юрій Фельштинський

Ще один факт, який підтверджує намір Китаю освоїти якомога більше російських ресурсів і територій до моменту остаточного розвалу нинішньої РФ, – прихід китайців в Магаданську область Росії. Територія РФ, що займає перше місце з видобутку срібла і четверте з видобутку золота, стала об’єктом великого зацікавлення з боку китайської Південно-Західної гірничопромисловій компанії, яка вирішила цього року вкласти 400 мільйонів рублів в освоєння родовищ сурми і срібла. У планах компанії – будівництво доріг в Магаданській області, розвідка корисних копалин і видобування срібла та инших дорогоцінних металів у вже відомих родовищах. Раніше Росія не допускала Китай до своїх основних родовищ ресурсів у Сибіру і на Далекому Сході.

Таким чином, Китай чітко показує Путіну, що при нинішньому російському режимі не буде якісного покращення співпраці в жодній значущій для Росії сфері.

Більше того, Китай вступає в активну конкуренцію з Росією за транзитні потоки в Евразії, контроль за нафтогазовими регіонами Центральної Азії, а також розширює межі свого політичного впливу за рахунок витіснення російських інтересів. По суті, – це «контрольний постріл» у Путіна, який сподівався на партнерство з Пекіном як на альтернативу втраченої співпраці із Заходом. Але, не без активної участі США, Китай вибрав Захід як подальшого партнера, вирішивши, що російські ресурси Піднебесна і так отримає.

Для України ця ситуація несе виключно нові можливості при мінімальних ризиках. Настав час вибудовувати нові відносини з Китаєм не тільки в економічній сфері з урахуванням зростаючого інтересу Пекіна до українського сільського господарства, але і формувати більш чітку платформу політичного діалогу з Китаєм, із закріпленням позиції КНР з питань анексії Криму, агресії Росії на Донбасі і створення міжнародного трибуналу по збитому малайзійському Боїнгу МН17.

Китай піде на це, розуміючи швидку перспективу зміни путінського режиму і нових можливостей в постпутінській Росії. Немає сумніву, що Пекін вибере сторону переможців.