www.ji-magazine.lviv.ua

Дiмітрій Саввін, Санкт-Петербурґ

Іноді для порятунку багатьох жертв потрібно помилувати одного ката...

Як би не надривалося зараз російське телебачення, скільки б не пророкували швидкий похід на Константинополь «патріотичні» трудящі, всім мислячим людям стає очевидно: справи у Кремля йдуть погано. Від слова зовсім. Крим, який мав стати «регіоном-вітриною», сидить без світла трохи більше ніж повністю. І всім вже зрозуміло, що відключення від електрики – це ще не повний список тих проблем, які при бажанні може створити анексованому півострову Україна. Далекобійники, яких путінські ЗМІ під носом не бачать, від цього аж ніяк не зніяковіли і продовжують протестувати. Шини, до речі, палять. І, знову, зрозуміло, що це – тільки початок. Нарешті, після того як турки збили бомбардувальник, РФ ризикує вщент посваритися з Туреччиною, тим самим – своїми руками! – завершивши формування навколо себе ворожого політичного пояса.

Петля на путінській шиї затягується. А також і на шиях його найближчого оточення. І вони цього не можуть не розуміти. Власне, якесь розуміння вони почали демонструвати, як мінімум, навесні цього року, коли представники російського МЗС почали активно випромінювати миролюбність. Мовляв, давайте повернемо все назад і заживемо привільно і весело, як в 2013 р.

Але розуміння, однак, не зустріли – через Крим.

Зараз ВВП (Х) сама течія політичного процесу підштовхує до простого вибору: або здати владу – в тій чи иншій формі – і запустити Перебудову 2.0, або триматися до кінця. Поки РФ не вибухне разом з ним.

Варто сказати, що жоден з цих варіантів не є чимось дуже хорошим. До слова, тим, кому хочеться, щоб РФ вибухнула і т. д., хотілося б нагадати, що найбільше забризкає найближчих сусідів; війна йде в Сирії, біженці пруть аж у Німеччину, а бомби вибухають в Парижі. А тут буде ще гірше. Тому тим, хто з такої нагоди хотів запастися попкорном, краще б запасатися відразу їжею, ліками та зброєю. Очевидно, варіант з Перебудовою 2.0 все-таки кращий. Рай земний ні в РФ, ні на суміжних територіях не наступить, але все ж якесь світло в кінці тунелю з’явиться.

Але тут є одна проблема. Зрозуміло, що серед кремлівських башточок є й такі, умовні «ліберальні економісти», яким Перебудови 2.0 хочеться. Але силоньки у них не багато. А ось кооператив «Озеро», а отже і силовики, в цій Перебудові себе бачать не дуже впевнено. І переваги, схоже, на їхньому боці, і рівень згуртованості у них високий.

Ось з цим самим рівнем і треба зараз попрацювати.

Пропозиція, від якої вони не зможуть відмовитися

Раніше автору цих рядків, описуючи феномен збереження тоталітарного режиму в Північній Кореї, вже доводилося вказувати на один дуже важливий фактор, що забезпечує монолітність правлячого класу: спільно скоєні злочини і страх перед неминучою розплатою.

Кривава кругова порука в усі часи була дуже потужним цементуючим елементом. І «озерні» дружки Путіна, і коноводи силовиків чудово розуміють: просто так зіскочити їм вже не вдасться. Який-небудь Герман Греф ще, може, і зуміє зробити здивовані очі: мовляв, я тільки банківськими справами займався, а Крим, Сирія... Я і слів таких не знаю. Йому повірять (точніше, зроблять вигляд). А от їм – ні. І потягнуть в Гаагу, а то й на шибеницю...

Отже, єдине, що всій цій команді залишається – це триматися за владу до кінця. Умовне «Озеро», звичайно, розуміє, що це заведе в глухий кут. Але доти, поки збереження влади дорівнює для них збереженню життя, вони будуть перти в цей глухий кут. Але все відразу ж зміниться після того, як деякі з них, наприклад, той же Путін, отримають пропозицію: гарантії особистої безпеки в обмін на здачу влади.

Путін догрався

Авраам Шмулевич

Виглядати ця пропозиція від ЕС і США може приблизно так:

- Дорогий Vova! Ти тиран і вбивця. Ти це знаєш, ми це знаємо. Але що ще гірше, ти зіпсував всі наші з тобою спільні справи. Ти почав розхитувати систему міжнародного права. Ти спробував кинути нам виклик. А тепер ти провокуєш хаос у всій Північній Евразії. І розгрібати це все знову доведеться нам. Зрозуміло, що після такого про ніяке президентство, про ніяку владу, і навіть про почесну пенсію мова не йде. Але вихід є. Ти йдеш, передавши владу кому треба, і їдеш, наприклад, у Венесуелу. А ми в обмін на це робимо вигляд, що не можемо тебе звідти дістати. Крім того, коли ми будемо вилучати всі твої гаманці, ми зробимо вигляд, що не змогли знайти кілька мільярдів доларів. Це, звичайно, не так багато, як ти звик, але в режимі економії на життя вистачить. Будеш сидіти в своїй віллі, слухати спів папуг і раз на півроку розповідати журналістам про те, що ти все робив правильно, просто звернув не туди. Ні, ти, звичайно, можеш подумати. Але май на увазі, що через півроку пропозиція буде набагато скромнішою. Ніяких латифундій і двох ярдів золотого парашута, а безмовне життя в тихому будиночку в дуже глухому місці, можливо, навіть під чужим ім’ям. А через рік тобі взагалі нічого не запропонують, просто візьмуть під ручки і відправлять в Гаагу. В кращому випадку. У гіршому – повісять на найближчому ліхтарі.

Зрозуміло, що схожі пропозиції потрібно направити всім «озерникам» і видним силовикам – кожному з урахуванням його ваги і скоєних злочинів.

І ось тут почнеться найцікавіше. Бо всі ці, з дозволу сказати, люди, які роками вивозили награбовані в Росії гроші в Европу і США, які там і тільки там вчили своїх дітей, що залишилися там же жити, зовсім не хочуть з шумом і тріском гинути в обложеній фортеці. Кожен з них мріє повернутися в «золоті» докримські роки, коли їх пускали в ЕС і не забороняли красиво жити. І немає навіть найменших сумнівів у тому, що, як тільки у них з’явиться шанс домовитись про особисті гарантії, більшість з них цим шансом скористається. І путінська «еліта», що вже й без того підгнила, взагалі перетвориться на картковий будиночок, який завалиться від гучного слова.

Проблема тут, власне, тільки одна: треба, щоб хтось із можновладців (у світовому масштабі) такі переговори з ними почав. Хтось, хто може дати катам гарантії, в які кати повірять. Але от хто вестиме такі переговори? ЕС? Вашингтон? Лондон, хоча б? Нічого стверджувати ми не можемо. Може, так, а може – ні. За відчуттями, швидше за все, ні.

І це біда. Тому що небажання дати пацюку вихід може призвести до того, що він сказиться і заповзе у відверту північнокорейщину. Власне, він вже туди вповзає. І, як вище вже було сказано, перед тим, як його замочать, він встигне перепсувати дуже-дуже багато всього.

Тому хотілося б сподіватися, що цими переговорами – переговорами не про нормалізацію відносин, а про умови капітуляції – хтось все-таки займеться.

***

Безсумнівно, багато читачів вже звернули увагу на моральний аспект справи. Адже зрозуміло, що якщо Путін, або навіть не особисто Путін, а якась частина його оточення, уникне відповідальності, та ще й буде пити ром і дивитися на захід сонця у Венесуелі, поки українці намагаються підняти з руїн Донбас, а росіяни по шматочках збиратимуть залишки своєї країни, то це означає, що відплата не звершилася. Принаймні, повністю. Чи можна з цим змиритися? І чи можна через це переступити?

На це питання необхідно відповісти прямо, а отже, доволі жорстко. Все залежить від того, що для нас є пріоритетом. Якщо порятунок людей, забезпечення умов для успішного розвитку України та трансформації РФ з отруйного обрубка СССР в сучасну правову державу, то збереження життів і якихось грошиків низці кінчених виродків не є захмарною ціною. Якщо ж пріоритет – розмотування Путіна по купинах, то тоді, звичайно, ніякі переговори та капітуляції неможливі. Тільки хардкор, тільки парад на Красній площі! Правда, і в цьому випадку покарання ВВП (Х) навряд чи буде адекватним до його злочинів (ну як можна повірити, що проживання в тюремній камері де-небудь в Норвегії чи Голландії буде справжньою відплатою за все те, що він скоїв?). Але, як кажуть, хоч щось.

Так що кожен може вибирати відповідно до власних пріоритетів.

Пропонувати треба на всіх рівнях

Втім, чи захочуть США і ЕС пропонувати Путіну переговори про капітуляцію, чи не захочуть – на цей процес ми вплинути практично не можемо. Але є речі, якими ми можемо займатися і без всяких Евросоюзів і Штатів. Адже гарантії цікаві не тільки кооперативу «Озеро». Зараз дуже і дуже багато чиновників – і в Москві, і в регіонах – думають про те, що вони будуть говорити і робити після того, як режим впаде. Безсумнівно, і в поліції, і в прокуратурі дехто про це замислюється, особливо в центрі «Е», і в армії, і навіть у ФСБ. І скрізь є люди, які б хотіли якось прикритися на той випадок, якщо ВВП (Х) розчиниться в тумані, а вчорашні «екстремісти» почнуть висувати їм свої рахунки. (А ми висунемо, будьте певні.)

І ось тут вже дещо можуть зробити навіть представники того дуже строкатого і хиткого товариства, яке іменується російською опозицією. Звертатися до далекобійників – правильний хід. Але також необхідно починати говорити – спочатку в режимі монологу – із середнім і нижнім рівнями російських адміністративних і силових структур.

Ні, боронь Боже, не домовлятися про співпрацю! Говорити про капітуляцію. Про те, що режим чекає крах, і не помітити це може лиш сліпий або дебіл, третього не дано. Що рило у більшості з них більш-менш в пуху. І що стандартні відмовки – на кшталт «я виконував наказ» або «я нічого не знав» – вже не подіють. І люстрація, звичайно, буде, це не обговорюється. Але про дещо можна ще домовитися. Якщо люстрація обов’язкова, то ось судове переслідування може бути і вибірковим. І щоб воно обрало не тебе, потрібно встигнути зробити кілька хороших і правильних речей. Наприклад, не поспішати з «розслідуванням» політичних справ. Не рвати кігті, розганяючи мітинг далекобійників та инших в цьому роді, а краще покурити в стороні. А ще краще – на лікарняний там піти, у термінову і неоплачувану відпустку. Військовим – всіляко ухилятися від відправки на Донбас, в Крим і Сирію. І т.д. і т.п. Всі ці малі справи в майбутньому можуть стати охоронною грамотою і причиною для амністії.

Результат таких обіцянок може виявитися вельми і вельми значним. Як мінімум, це матиме дуже потужний деморалізуючий вплив на владу, бо будь-яка диктатура сильно боїться ситуації, коли її каральний апарат вступає в якісь переговори і торги без неї, самостійно. Як максимум – це прискорить падіння путінського режиму і зробить його менш болючим.

А заради цього варто постаратися. І піти можна багато на що. Навіть на те, щоб дати гарантії катам.

http://petrimazepa.com/garanty.html