Кіріл Сазонов

Паніка в ДНР

Логіку заяв лідерів самопроголошеної ДНР з позицій розумної людини простежити дуже непросто. Здавалося б, ще рік тому під крики «референдум» і «кривава київська хунта» люди проголошували незалежність, обговорювали створення власних органів влади, банку і торгових мереж. Хотіли приєднатися до Росії, а іноді, після особливо сильних препаратів, погрожували взяти штурмом Київ. Сьогодні риторика змінилася на протилежну.

Глава так званої ДНР Олександр Захарченко оголосив, що «республіка» самостійно вводить на своїй території особливий режим самоврядування, передбачений мінськими угодами. Тобто повертається в Україну. І якщо порівняно недавно сепаратисти гордо несли це невисоке звання, обіцяючи більше ніколи не повертатися, то сьогодні буквально ставлять Київ перед фактом словами «Ми повернулися, вітаємо дорогі співгромадяни».

У тексті заяви Захарченка вказано, що таке рішення викликане імітацією Києвом процесу мирного врегулювання в Донбасі, у зв’язку з чим Донецьк, заради порятунку Мінських домовленостей самостійно приступає до їх виконання. І цей комплекс заходів спрямований на повернення окупованого Донбасу в правове поле України. І навіть місцеві вибори в ДНР призначили на 18 жовтня з формулюванням «заради порятунку мирного процесу». При цьому, що характерно, обстріли українських позицій ніхто не припиняє. Мабуть, вони не несуть ніякої загрози мирному процесу.

Напевно, якщо Київ потримає паузу ще тиждень чи два, Захарченко сам вилізе на дах Донецької облдержадміністрації, щоб зірвати російський прапор і встановити український. І меморіальну дошку поету Стусу повернуть на будівлю університету. І гімн заспівають біля пам’ятника Шевченку, а за російську мову на вулицях відвозитимуть на перевиховання в підвали своїх МГБ.

На жаль, немає ніяких підстав вважати, що раптовий сплеск любові до України у керівництва сепаратистів викликаний просвітленням в мізках або усвідомленням помилок минулого.

Найімовірніше, черговий сигнал з Москви був простим, як лопата – годувати не будемо, поткнетеся на нашу територію – стрілятимемо. Швидко повертайтеся у склад України, або вб’ємо вождів, замінивши на більш спритних. Ось і панікують вчорашні поборники незалежності від України. На ходу змінюють гасла та ідеологію. Але скільки б не кричали Захарченко з Пургіним та иншими «Слава Україні!», пам’ять не стирається, амністія сама по собі не приходить і розбита чашка не зростається. Тут поспішати не треба. Спершу потрібно добре подумати і порадитися з товаришами з инших регіонів. Коли, як і на яких умовах – надто багато питань як для процедури.