www.ji-magazine.lviv.ua

Кіріл Шуліка,
Регіональна громадська організація «Демократический выбор» (Москва)

У телевізорі весь вечір обговорювали промову Путіна в ООН. Експерти були як на підбір – від Сергія Маркова до Джульєтто Кьєза. Власне, прізвища можна і не уточнювати, є мігруючий з каналу на канал пул «експертів», яких можна дивитися без звуку, а потім безпомилково переказувати їхні спічі.

Джерела ж в ООН, тобто журналісти, повідомляють, що промова Путіна викликала зацікавлення таке ж, як промова короля Йорданії. Набагато активніше слухали голову компартії Китаю Сі Цзіньпіна і президента США Барака Обаму. І це зрозуміло... Вся промова Путіна за змістом – це навіть не промова Лаврова, а промова Марії Захарової, тобто прес-секретаря МЗС. Нічого страшного, до речі, в цьому немає. Трибуна ООН – це місце для ритуальних промов і якраз таким, скажімо, був виступ Обами. Але Обамі не треба нічого доказувати, тому він і не париться особливо. Путіну ж треба доказати, що він світовий лідер і він користується для цього, мабуть, єдиною можливістю виступити серед дійсно світових лідерів.

І навіть CNN переплутало Владіміра Путіна з Борисом Єльциним. Коментуючи закінчення промови російського лідера, 47-річна ведуча Ешлі Бенфілд (Ashleigh Banfield) сказала: «Російський президент Борис Єльцин завершує свою промову... Ой, вибачте! Я реагую на події 20-річної давності. Російський президент Путін завершує свою промову в ООН». Нічого більш символічного і уявити собі насправді не можна.

Стан війни.
Надзвичайний стан

Міхаїл Нємцев

Я згоден з Бєлковським. Якби Путіну дали Нобелівську премію, не було б ніякого Криму. Адже Горбачов лауреат, хоча він не був великим оратором, та й великим політиком теж. Він у зовнішній політиці робив абсолютно очевидні речі, але цікавість була до нього, як до совєтського лідера нової формації. До Єльцина була цікавість, як до першого постсовєтського лідера. У нього на 50-річчі Перемоги були всі керівники найсильніших країн Світу, а у Путіна Мугабе і Мадуро, навіть президент Чехії Земан і прем’єр Словаччини Фіцо під час параду проводили двосторонню зустріч (я розумію, що для чеха і словака це єдина можливість провести переговори).

А Путін старався... Отримав Олімпіаду, але до нього в Сочі приїхав не Обама, а Янукович (пам’ятаєте його з українським прапором на трибуні?). Думаю, що якраз після цього він спробував увійти в історію і зацікавити світ у ролі поганого хлопця. І ось Крим... Але раптом з’ясувалося, що останнім диктатором Европи все одно є Лукашенко, який під санкціями сам і країна його, скажімо, не входить в Раду Европи. Чемпіонат світу з футболу і той не забрали, доведеться під час кризи стадіони будувати. Антиамериканським лідером він теж так і не став. Адже це покійний нині Уго Чавес сказав в трибуни ООН, виступаючи після Буша, що тут пахне сіркою, бо стояв диявол. Таке запам’яталося, звичайно. А Путін єдине чого домігся, то це того, що українці вивісили на балконі ООН свій прапор. Не на те він сподівався, звичайно... І ось саме тому російський агітпроп почав не нас, а його переконувати в тому, що його промова була видатною і стала головною світовою подією дня.

Я не полінувався і відкрив сайт Кремля, розділ «Інформація про поїздки глави держави». Я просто перерахую закордонні візити з початку цього року – Єгипет, Білорусія, Угорщина, Казахстан, Вірменія, Італія, Азербайджан, Китай, Таджикистан. Погодьтеся, це не дуже тягне на лідера країни, яка претендує на світове лідерство.

Враховуючи, що наш президент любить історію, тому йому відомо – навіть до Черненка приїжджала Маргарет Тетчер. У нас же зараз цілі програми по телевізору присвячені візиту, наприклад, президента Єгипту.

Так що у Путіна не вийшло бути світовим лідером ні в ролі хорошого хлопця, ні в ролі поганого. От не виходить і все тут... Промови вже не працюють, а характеристика його, дана Білим домом, мовляв, це глава держави з ВВП Іспанії, є, напевно, найбільш точною.

Революція 2017 року

Євґеній Ґонтмахер

А вся проблема в тому, що у Путіна мислення страшного ретрограда. Та що говорити, якщо у людини немає акаунтів в соціальних мережах та Інтернетом він не користується. До речі, саме тому йому створюють потрібну телекартинку, як єдине джерело зворотного зв’язку. Він, як в минулому столітті, погрожує ядерними ракетами, а його не бояться. Він намагається кинутися в сторону ісламського світу у вигляді Туреччини і в бік Китаю, але й там не виходить проривів. Чому? Та тому що він не бачить, як змінився світ і що потрібно робити, щоб бути світовим лідером. Причому, не просто не бачить, але навіть не відчуває. Він абсолютно серйозно вважає, що світопорядок сформувався після Другої світової, а не холодної війни.

У результаті Путін зараз кидається між іміджем хорошого хлопця і поганого, намагаючись таким чином, вскочити в останній вагон поїзда. Але цей поїзд не йде, а стоїть експонатом біля залізничного музею.

І я впевнений, що сам Путін це розуміє. Вперше він сказав, що може не балотуватись на пост президента Росії на наступний термін. Ні, якщо нічого разюче в країні не зміниться, він піде, але висловлені стосовно цього не прямі формулювання, а саме сумніви дуже показові і вони багато чого пояснюють. Якщо після п’ятнадцяти років правління тебе одне з провідних світових ЗМІ плутає з попередником, тут є над чим замислитися.

P.S. – Від редакції. Як стало відомо сьогодні, прямо перед публікацією цього тексту, Рада Федерації одноголосно (!) схвалила введення Збройних сил Російської Федерації в Сирію, і тут же зовсім випадково Асад звернувся до Росії з проханням про надання військової допомоги. Які будуть наслідки для нашої країни від цієї війни, якщо вона все ж станеться? Чи буде це передсмертною агонією режиму, що намагається вплутатися хоч в якусь «маленьку переможну війну»? Час покаже…

30 вересня 2015 p.