www.ji-magazine.lviv.ua

Китаю вигідний поворот у зовнішній політиці Росії, і він не дасть розвиватися російській економіці, вважає колишній совєтський розвідник, а нині американський фінансовий аналітик Юрій Швець. У своїй колонці для видання «ГОРДОН» автор пояснює, чому президент Росії Владімір Путін не бачить китайської загрози, що буде з його найближчим оточенням, і як Україна може отримати вигоду з цієї ситуації.

Москва робить стратегічний поворот у бік Китаю. Свого часу московські князі впали під Орду, тепер «кремлівські» лягають під «пекінських». Черговий стратегічний пердимонокль матиме важкі наслідки для Росії. Найсмішніше, що головна (якщо не єдина) причина цього стратегічного божевілля – бажання однієї людини всидіти в Кремлі до гробової дошки. Але де аналітики та розвідслужби? Не може бути, щоб всі вони дружно зійшли з розуму і ніхто не попередив Кремль, що він здійснює стратегічне самогубство!

Втім, кремлівські правителі традиційно мали складні взаємини зі своїми розвідслужбами. Товариш Сталін твердо знав, що Гітлер не нападе, і розвідка йому, очевидно, була не потрібна. Тому наприкінці 30-х, якраз напередодні Другої світової війни, її знищили під корінь – щоб під ногами не плуталася. Підхід був простий: якщо розвідник пробув за кордоном два роки і більше, отже, він заразився буржуазною ідеологією і вірити йому не можна. Його викликали у відпустку і розстрілювали. Так практично повністю були знищені розвідслужби НКВС і РККА. Ріхард Зорге чудом уцілів, відмовившись приїхати в Москву «на відпочинок».

Хрущов використовував інформацію розвідки, в основному, щоб «запустити їжака» в штани американцям. Одного разу він так захопився, що наговорив зайвого, і ФБР розкрило цінного агента КДБ в США.

Незважаючи на численні повідомлення розвідки, Брежнєв так і не зміг зрозуміти причин Уотергейту, в результаті якого Ніксон був змушений передчасно покинути Білий дім. Брежнєв був в шоці. «Але ми ж з НіксОном домовилися, – розгублено бурмотів він, так і не осиливши правильної вимови прізвища американського президента. – А як же тепер з розрядкою?»

Після цього аналітики зовнішньої розвідки КДБ, які розсилали спецповідомлення в різні урядові інстанції, отримали сувору вказівку, що – я просто впевнений – діє досі: чим вищому чиновнику призначена інформація, тим простіше вона повинна бути написана. Повідомлення на сам верх, в Кремль, писали так, щоб було зрозуміло навіть ідіоту.

Упевнений, що писали і Путіну про те, що переорієнтація на Китай – це найбільша дурість. Але Путін розвідку не любить. Це глибоко інтимне почуття, яке виникло в далекі 80-ті роки, коли його на роботу в розвідслужбу не взяли. Кумедно, але виходить, що в той час вимоги до професійних якостей опера розвідки були вищими, ніж пізніше вимоги до кандидата на пост президента РФ.

Після того як його зробили президентом, Путін запросив в Кремль Крючкова, колишнього шефа зовнішньої розвідки КДБ (ПГУ), щоб умовити його «згадати» про подвиги розвідника-Путіна. Раніше схоже намагалися вмовити маршала Жукова «згадати» у своїх мемуарах, як він під час війни цікавився думкою полковника Брежнєва. Крючков, як і раніше Жуков, згадувати неіснуюче відмовився, і з того часу СВР перетворилася на нелюбиму пасербицю Кремля. В результаті значна частина розвідувальних функцій за кордоном плавно перейшла у відання ФСБ, яка в часи, коли нею керував Путін, була «посилена» операми територіальної управи КДБ по Ленінграду й області, більшість яких до переїзду в Москву живого американця чи китайця в очі не бачили.

Далі була низка гучних, і часто образливо дурних, провалів. Зараз ми можемо в реальному часі спостерігати геополітичний провал – стратегічний розворот Росії від Заходу до Сходу.

Власне кажучи, з історичного погляду, цей розворот десь закономірний. Московське князівство, з якого виросла Росія, матеріалізувалося як улус Орди. Тепер історичне коло замикається, і Росія перетворюється на васала Піднебесної. Питання в тому, хто від цього виграє, а хто з тріском програє.

У розпал Холодної війни, коли я працював в американському відділі ПГУ, керівництво СССР визначило «Головного супротивника» СССР (ГП) в такій послідовності: США, НАТО, Китай. У практичному плані це означало, що офіцери розвідки, незалежно від того, в яку країну їх відряджали, мусили працювати насамперед по ГП. А для цього перед відрядженням вони мали пройти стажування у відповідному відділі ПГУ. Так мені довелося попрацювати не менше тижня в китайському відділі політичної розвідки, читаючи різні оперативні справи та інструкції.

Результати стажування мене вразили. Виявляється, незважаючи на довгі роки тісної співпраці СССР і КНР, насамперед при Сталіні, Китай був terra incognita навіть для зовнішньої розвідки КДБ, не кажучи вже про инші державні відомства. Китайці вважалися практично несхильними до вербування, а їхній менталітет важкозбагненним. Загалом, як у відомому фільмі: «Восток – дело тонкое».

У цьому мені довелося переконатися вже у Вашингтоні, коли я опрацьовував кореспондента однієї з провідних китайських газет, який, за даними Центру, був співробітником китайських спецслужб. Є багато теорій про те, як працюють китайські спецслужби, при цьому багато з цих теорій були написані людьми, які живого китайця в очі не бачили.

Особисто у мене складалося враження, що ми з моїм китайським «об’єктом» вчилися ремеслу розвідки в одній групі і за одними підручниками (мабуть, допомога КДБ у створенні китайських спецслужб в 50-і роки принесла свої плоди). Він намагався завербувати мене, я вербував його. У проміжку ми розмовляли «про життя».

У той час, а це відбувалося в середині 80-х років, Китай був бідною і відсталою країною. Мільйони китайців голодували. Кістяком промисловості були підприємства, подаровані СССР ще за Сталіна. «Так, ви пішли далеко вперед», – з сумом говорив китаєць, коли ми порівнювали рівень життя двох країн.

Його розповідь про побут китайських дипломатів і журналістів у Вашингтоні вразив мене до глибини душі. Його сім’я у складі трьох осіб жила на його зарплату в розмірі – увага! – 200 доларів на місяць. При цьому за 4 роки відрядження він планував придбати в США холодильник, телевізор і масу иншої електроніки. Для цього він і инші китайці жорстко економили на їжі, харчуючись з загального котла в посольстві.

Коли китаєць розповідав мені все це, його очі були повні смутку, але в них був і проблиск злої впевненості: «Ми вас зробимо! Зробимо за приниження, яке пережив товариш Мао, знемагаючи в очікуванні, коли його прийме товариш Сталін, за образливу кличку «пекінські ревізіоністи», якою Хрущов нагородив свого колишнього союзника, за майже стертий з лиця землі острів Даманський і за 1.2 мільйона квадратних кілометрів земель в Маньчжурії, які Росія вкрала у братнього китайського народу в середині 19 століття, коли він був пошматований «опіумною війною», і досі не віддала». У відомій китайській пісні початку 50-х років співалося «Росіянин з китайцем брати навік», але в реальному житті виходило, що історія прирікає їх на вічну ворожнечу.

Одного разу, десь наприкінці 1985 року, мій китайський колега несподівано викликав мене на екстрену зустріч, щоб повідомити сенсаційну новину: Китай в односторонньому порядку скорочує збройні сили на 50 відсотків і бере курс на прискорений економічний розвиток. За його словами, це був історичний розворот, який змінить не тільки історію КНР, але і всього світу. Коли я повідомив про це в Центр, мені відповіли, що це є дезінформація, покликана приховати зростаючу агресивність китайської вояччини.

Насправді китайці істотно перевиконали початковий план скорочення, і до 2000 року їхні збройні сили були скорочені на 1,7 мільйона чоловік. За цей же час з відсталої напівголодної країни Китай перетворився на економічного гіганта. Це сталося тому, що в китайській еліті сформувалася група прагматиків, які засвоїли прості істини: що політиків треба міняти, як памперси, – тобто регулярно; що розкрадати свою країну не можна, і за це потрібно розстрілювати; що основний критерій, який визначає місце держави в сучасному світі, – це його економіка, а ядерною зброєю в сучасному світі брязкають тільки маргінали на зразок Північної Кореї.

За цей же час у Москві сформувалася команда інтелектуальних нікчем, яку змінив клан запеклих злодюг і бандитів. У Пекіні на вершину влади піднімалися соціально відповідальні люди; в Москві, в основному, піна. У результаті спочатку звалився СССР, а тепер під загрозою розвалу виявилася РФ.

І в цих умовах Путін вирішив змінити свою орієнтацію. Зроблено це було з чудовою майстерністю. Спочатку РФ вщент посварилась з ЕС і США і переконала Захід, що такого стратегічного постачальника нафти і газу йому не треба. І от коли «Газпром» почали витісняти з його традиційних ринків і прибуток всього за рік впав в сім разів, Кремль вирішив розіграти китайську карту, щоб... покарати США і Европу. З цією метою в травні минулого року Путін помпезно прибув до Пекіна.

Подальше нагадувало картину Рєпіна «Не чекали». Виявилося, що «мавпа» не дарма десятиліттями терпляче сиділа, спостерігаючи за бійкою двох тигрів. Тепер один з них, який вже перетворитися на драну кішку, приповз до «мавпи» за допомогою і його можна використати по повній програмі.

Найпотужніший удар було нанесено по головному дітищу Кремля – ​​планах  перенести основні поставки газу з Европи в Китай зі зразковим збереженням рівня цін. При цьому Москва була впевнена, що Пекін видасть їй $ 30 мільярдів на будівництво газопроводу до китайського кордону. У відповідь китайці запропонували росіянам будувати газопровід на свої, а ціну на газ дали таку, що Путін і товариші попросили її засекретити, щоб не викликати гомеричний сміх на Заході. Експерти все ж з’ясували приблизний рівень цієї ціни і виявилося, що вона близька до собівартості видобутку і транспортування російського газу.

Коментуючи проведені в Пекіні переговори, Путін перед телекамерами з натягнутою посмішкою зауважив, що китайські товариші виявилися жорсткими переговірниками. Так і хочеться запитати: мілОк, а на що ж ти сподівався? Ти ж власним руками спочатку спалив мости на Заході, а потім без союзників, під санкціями і з кризовою економікою прийшов з простягнутою рукою за допомогою до багатого і жорсткого сусіда. Потрібно бути рідкісним альтруїстом, щоб у цих умовах Пекін не вичавив з Росії все, що йому потрібно. І Пекін вичавив.

Останній пакет угод, підписаний між двома сторонами 8 травня поточного року під час візиту Сі Цзіньпіна до Москви, підтвердив тенденцію: Китай спокійно і планомірно приступає до перетворення РФ на свій сировинний придаток. У Пекіні правильно розуміють, що Путін загнав себе в кут, з якого він може кинутися тільки в ноги Піднебесної; власне, він вже це зробив.

Путінські соратники теж вляпались. За існуючою інформацією найближче оточення Путіна перевело свої активи в банки Гонконгу. Як ви думаєте, якби Обама чи хтось із його міністрів відкрив таємний рахунок в Ощадбанку Москви, скористалася б цим ФСБ чи ні? Звичайно скористалася! Упевнений, що китайські спецслужби вчинять так само щодо власників російських рахунків в Гонконзі, оскільки добре пам’ятають досвід, яким ще в 50-ті роки минулого століття ділилися з ними совєтські товариші з КДБ. Гроші Путіна і його подільників тепер в надійних руках.

З повороту РФ лицем до Сходу можна зробити кілька висновків. По-перше, розіграти китайську карту проти США Кремлю не вдасться. Росія – економічний карлик в порівнянні з Китаєм і смішно навіть припускати, що Піднебесна дозволить якимось пройдисвітам розігрувати себе як карту. Крім того, економіки Китаю та США пов’язані настільки тісно, ​​що в близькому майбутньому одна не зможе існувати без иншої. А без російських нафти і газу Китай обійдеться спокійно; благо Казахстан і Туркменістан поруч.

По-друге, Китай не замінить Европу як джерело фінансування російського бізнесу. До оголошення санкцій західні банки видали російському бізнесу дешевих кредитів на загальну суму від 500 до 700 мільярдів доларів. Від Китаю Росія на розвиток приватного бізнесу грошей не отримає. Пекін буде направляти гроші тільки в ті проекти на території РФ, які необхідні для подальшої економічної експансії Китаю. Розвиток російського бізнесу в плани Пекіна не входить.

По-третє, враховуючи економічний потенціал двох сторін, «кремлівські» тепер ходитимуть під «пекінськими», і відносини між ними нагадуватимуть відносини між васалом і сюзереном. І це добре. Зрештою за шпаною хтось мусить наглядати. Вам не подобався ліберальний і декадентський Захід? Отримайте авторитарний і жорсткий Схід. Олександр Невський відмовився прийняти королівську корону від Папи, обравши повзати на колінах перед ординським ханом і цілувати йому чобіт. Ох вже ця загадкова російська душа. Історія, як кажуть, повторюється.

Кремлю також доведеться зменшити свої зовнішньополітичні амбіції. Васал повинен залишатися васалом, а не волати про міфічну імперію. Тим більше, що Китай в міжнародних справах веде себе доволі стримано, роблячи ставку на економічну експансію, а не на військові авантюри. Взагалі, для Пекіна має бути дивно, коли про велич витійствують люди, які в розпал науково-технічного прогресу годуються тим, що Бог послав (нафта, газ, инші корисні копалини), а все що вона робить руками і мізками, на зовнішніх ринках неконкурентоспроможне. І не треба розповідати про російський експорт суперозброєння. Практично все воно було розроблене ще в Совєтському Союзі, коли майже 80 відсотків наукового потенціалу, пов’язаного з ВПК, знаходилося в Україні.

Поворот у бік Китаю викличе напруження в російської бюрократії. Досі чиновники будували свої запасні «аеродроми» на Заході, і навряд чи вони зрадіють необхідності переорієнтовуватися на Шанхай і Пекін. Чиновний люд з часів Петра править Росією, і коли правитель вступав у конфлікт з чиновницькою раттю, він за рідкісним винятком програвав. То апоплексичний удар табакеркою в скроню зупинить здурілого государя, то несподіваний переворот забере владу з рук авантюрного генсека. Дотепер Путін був потрібен бюрократії як гарант стабільності, але «перебудова» із Заходу на Схід – це стратегічна авантюра. Навряд чи вона сподобається держапарату.

При всіх усмішках і зовнішніх знаках уваги китайські товариші мали б ставитися до кремлівських лідерів з глибоким презирством. За те, що робить з Росією кооператив «Озеро», в Китаї розстрілюють. Тому дуже скоро кремлівські пацани відчують, що їх і тут не поважають, але повертатися буде вже нікуди, хіба що на стратегічний альянс з Північною Кореєю піти.

Що стосується України, то її з Китаєм об’єднує важлива обставина – в обох країн Росія віроломно вкрала значну частину території, коли ці країни бували в біді. На цьому і потрібно знаходити точки дотику.