www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Смoлянський, для «Хвилі»

Теракти в Парижі вдихнули в «сирійську заготовку» Кремля «друге життя». Підживлена кров’ю паризьких терактів, команда Кремля перейшла в новий контрнаступ. Цей тиждень не можна назвати часом путінського тріумфу, скоріше, часом кремлівської ейфорії. Москві здалося, що стратегічна мета – відновити відносини з Заходом, близька як ніколи.

На наступний день після терактів Путіну таки вдалося затягнути Обаму на бесіду під час саміту G20, і не «на ногах», як всі думали, а навіть у кріслах. Офіційно поговорили про «справи скорбні» – про Сирію і Україну. Розмову з Обамою не можна назвати перемогою – позиція Білого дому стосовно Сирії залишилася незмінною: Башар Асад мусить піти. Це – американська умова перемоги над ІДІЛ. Стосовно України Путіну теж не вдалося добитися ніяких поступок.

Однак удар по Франції, як здається Москві, досяг своєї мети – і нинішній президент Франції Олланд і колишній – Ніколя Саркозі заявили, що необхідно сформувати коаліцію за участю Росії для боротьби з ІДІЛ. І взагалі – Башар Асад Франції не ворог.

Цю ж канву з европейських просторів підтримав і колишній прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі, напевно, з вдячності за недавнє частування прекрасним вином у тимчасово окупованому Криму, куди він прибував на запрошення Путіна.

Росія вирішила застрибнути в «паризький експрес». Це видно неозброєним оком. Хоча ідеальним варіантом для неї звичайно ж був «паризько-берлінський швидкий поїзд», але терорист-смертник підірвав себе не на стадіоні «Стад де Франс», де в цей час проходив товариський матч Франція-Німеччина і був присутній практично весь політичний бомонд двох країн, а біля нього.

Відразу після Парижа в Росії офіційно визнали, що російський аеробус А-321 над Сінаєм загинув від бомби терористів, а бойовики ІДІЛ для підтвердження цього відразу ж запустили в Інтернет фотографії тієї бомби. Хоча сліди вибухівки знайшли ймовірно не пізніше, ніж через тиждень після початку обстеження уламків літака.

У свою чергу, прес-секретар МЗС РФ Марія Захарова запустила флеш-моб з картинкою літака, який був очевидною калькою і дуже нагадував силует Ейфелевої вежі в чорному колі, що обрали символом солідарності з Францією.

 і

Афганське дежавю

Зараз «флеш-моб солідарності» передав естафету російським бомбардувальникам, що бомблять Сирію. Після штурмовиків Су-25, фронтових бомбардувальників Су-24 і Су-34 у справу пішла далека авіація РФ – Ту-22М3, Ту-160 і Ту-95. Все, як було в Афганістані.

Різниця тільки в тому, що сирійську повітряну війну ведуть для телевізора – на російських літаках камер більше, ніж бомб. Крім цього, в Афганістані не використовували крилатих ракет – в цьому не було необхідності. Немає такої необхідності і в Сирії – крилаті ракети потрібні для ударів по об’єктах з дуже щільним захистом ППО, чого в ІДІЛ немає впринципі. Однак Путіну і Шойгу не дає спокою культ карго і американських «Томагавків».

Судячи з відсутності офіційних фото і відеозвітів про результати застосування вже другої хвилі крилатих ракет (стрільба з кораблів з Каспію на день народження Путіна була першою), результати бойового застосування цього совєтсько-єльцинського спадку справді далекі від розрахункових. І ракети падають не там, куди їх націлювали.

Ще одне дежавю «холодної війни» – картинка супроводу бомбардувальників Ту-95 перехоплювачами F-14 «Tomcat».

Правда, не американськими, а іранськими. І без ракет – бо штатні американські ракети до цього унікального літака давно в Ірані закінчилися.

Заготовки на переправі не міняють

Як було зазначено майже у всіх попередніх матеріалах, однією з головних інформаційних заготовок російської пропаганди є нав’язування зв’язків між терористами ІДІЛ і Україною. Ніхто не розкручує цю тему, крім російських ЗМІ. Як в маргінальній блогосфері, так і на офіційних телеканалах.

Однак у п’ятницю 20 жовтня влада Кувейту повідомила про затримання міжнародної групи, яка займалася збором грошей та придбанням зброї для ІДІЛ. Лідер групи, громадянин Лівану Осама Хайят, зізнався, що він купував зброю і в Україні. Це мало в Києві ефект вибуху бомби. Якби не одне «але», яке одразу перекреслило всю сенсацію.

Ліванець заявив, що закуповував в Україні китайські переносні зенітні комплекси FN-6. Цього було достатньо, щоб повністю спростувати саму можливість такої угоди. Можна було б повірити, що араби шукали способи роздобути старі совєтські ПЗРК зі складів ЗСУ, або оформити партію на «липового» покупця з боку спецескпортера, щоб мати можливість легально вивезти ракети з країни.

Але китайські ПЗРК FN-6 в Україні – повна маячня. Так, ці ракети давно засвітилися в Сирії, причому у всіх подробицях.

І найбільш імовірним джерелом їх отримання є, швидше за все, Судан. Але це вже не українська проблема, а китайська – кому Китай продає ракети і як покупець дотримується зобов’язань з користування цією зброєю.

Якщо ж Осама Хайят приїжджав в Україну просто обговорити, як дістати в Судані і переправити в Сирію партію китайських ракет, то українська держава може нести за це не більшу відповідальність, ніж адміністрація готелю чи ресторану, де відбувалося саме  обговорення схеми.

Крім того, все вказує на те, що це спланована інформаційна провокація Кремля, фундамент, як і громадську думку, для якої готували протягом кількох місяців, і просто чекали вдалого моменту.

Проте вже можна сказати, що ця російська подача своєї мети досягла. І проблеми України на китайських ракетах не закінчаться. Це матиме наслідки. Залежно від подальших свідчень Осами Хайяата, від України вимагатимуть провести відповідні розслідування і зі свого боку.

І це перекине ресурси українських спецслужб з російського напрямку на арабський. СБУ зараз в основному працює для збору доказів російської агресії та протидії їй. Але Захід інформація про російську терористичну діяльність проти України вже не цікавитиме. Цікавитиме тільки конкретна інформація про присутність ІДІЛ в Україні. І СБУ справді доведеться шукати цю «чорну кішку в темній кімнаті».

Українська проблема «чистошкірих»

«Чиста шкіра» (Cleanskin) – назва британського фільму про боротьбу з терористами-смертниками. «Чистошкірі» – це люди, яких раніше не судили і не притягали до відповідальності, які не привертають уваги і не зазначені в базі даних поліції і спецслужб. Тому вони є ідеальним об’єктом вербування, наприклад, для перевезення наркотиків, або ж на роль смертників, як це відбулося у Великобританії 10 років тому.

В українському контексті ми маємо потенційну проблему. Незважаючи на постійні анонси російської пропаганди, що ІДІЛ проникає в Европу разом з сирійськими біженцями, теракти в Парижі показали, що основну роль у підготовці терактів зіграли місцеві радикали – причому громадяни ЕС.

Причетність дійсно сирійських біженців до терактів поки не встановлена. Біженці взагалі малопридатний матеріал – вони не знають ні країни, ні міст, ні людей, і вони обмежені в пересуванні, особливо між країнами ЕС.

Феномен України полягає в тому, що наша країна практично не надає статус біженця. Більше 90% тих, хто подає документи на отримання цього статусу отримують відмову. Але майже без проблем вони отримують такий статус в Европі. Крім цього, громадянам майже всіх арабських та азіатських країн дуже важко отримати українську візу. Тому з 1991 року ми не маємо підстав вважати, що Україна є зручною базою для арабських екстремістів. І будь-які російські інсинуації на цю тему – це просто перекидання зі своєї хворої Північним Кавказом і тероризмом голови на нашу здорову.

Однак Україна не застрахована від проникнення терористів, які мають громадянство ЕС та инших країн, громадяни яких мають право в’їжджати в Україну без візи. Особливість паризьких терактів полягає в тому, що їх планували в основному громадяни ЕС, і планували в сусідній Бельгії. Якщо в Европі відбудуться нові теракти, то швидше за все виявиться, що їх планували і готували теж якісь не місцеві і тому незнайомі місцевій поліції екстремісти. А поліція і спецслужби з місця проживання терориста не мають повноважень і ресурсів продовжувати стеження на території иншої держави ЕС.

У зв’язку з цим европейській поліції і антитерористичним органам доведеться шукати формат і налагоджувати взаємодію та проводити обмін інформацією. Оскільки Україна має безвізовий режим для громадян ЕС, то нам теж доведеться приєднатися до загальноевропейської системи протидії терористичній загрозі. Инакше, якщо у нас не буде інформації про підозрілих осіб, то ми не матимемо підстав не пустити в країну терористів з паспортами ЕС.

Звичайно, Путін і Кісєльов будуть раді, якщо така публіка дійсно приїде і насмітить в Києві, щоб мати привід кричати про зв’язки між Україною та ІДІЛ. Правда, враховуючи рівень «ольгинського» контингенту, варто чекати, що головним доказом підтримки Україною ІДІЛ будуть в основному «селфі» арабів на Майдані, взяті з Фейсбуку.