на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Тімоті Снайдер, історик

Зоологічний анархізм

Історик Тімоті Снайдер про Адольфа Гітлера і Владіміра Путіна

 

Американський історик Тімоті Снайдер закликає нас уважно перечитати «Майн Кампф». Ми так і не зрозуміли, чому стався Холокост, а отже, трагедія може повторитися, – попереджує автор бестселера «Криваві землі. Европа між Гітлером і Сталіним» у своїй новій книзі «Black Earth» («Чорна земля»). Гітлер лише прикидався націоналістом, його справжні цілі були набагато екстравагантнішими, вважає Снайдер.

 

- Якщо ми будемо сприймати Гітлера в традиційному розумінні – як націоналіста, як авторитарного лідера, навіть як німця, – то ми не матимемо глибокого розуміння ні його теорії, ні його діянь. Гітлер сприймав світ як театр вічної расової боротьби. Він вважав, що євреї перешкоджають цій боротьбі і тому їх необхідно стерти з лиця землі. Його метою було не створення сильної німецької держави, а такої держави, яка зруйнувала б всі инші та ініціювала расову боротьбу. Гітлер почав війну не для того, щоб задовольнити націоналістичні почуття німців, а щоб використати ці почуття. Він знав, що в Німеччині багатьох людей хвилювали територіальні суперечки і тема німецької меншини за кордоном, але його ці теми насправді не цікавили. Він всього лише використовував ці емоції своїх співгромадян, щоб заштовхнути німців в набагато масштабнішу війну, нібито за розширення імперії на схід.

 

- На які джерела ви спираєтесь у своїх висновках про істинні мотиви Гітлера? Хто був його натхненником? Коли він сформулював ці ідеї?

- Я не ставлю перед собою завдання визначити генеалогію переконань Гітлера. Вважаю, що неймовірно складно визначити, під впливом конкретно яких чинників формується картина світу будь-якої людини. Замість цього я починаю книгу з аргументованого розбору того, що мені здається цілком логічним, послідовною картиною світу. Гітлерівська картина світу була вигаданою, вона була жахливою, але їй також була притаманна незаперечна когерентність, послідовність. У своєму дослідженні я розглядаю витяги з «Майн Кампф» та инших творів і записів Гітлера, щоб пояснити, яким він бачив цей світ: безжалісний, нещадний простір, в якому немає місця для моральних переживань, де потрібно знищити всіх євреїв, бо тільки звільнившись від їхніх ідей ми зможемо повернутися до «природного» для нас тваринного стану і вільно винищувати один одного. Ось яким Гітлер бачив світ. Якщо ми візьмемо цю його картину світу за основу, то почнемо розуміти, як стала можливою трагедія Голокосту, ми починаємо ставити правильні питання. Якщо Гітлер – не націоналіст, не прихильник авторитаризму, а расовий анархіст, прихильник глобальної расової анархії, як він перейде від теорії до практики? І нам стає зрозуміло, що відповіддю не може бути просто потужніша Німеччина. Відповідь инша: Гітлер хотів досягти такого становища, яке б дозволило йому використовувати Німеччину, щоб створити хаос глобального масштабу. Що й сталося.

 

- Мені (і напевно не лише мені) трохи ріже слух використання терміну «анархіст» стосовно Гітлера. Зрозуміло, що з моменту винаходу цього терміна його інтерпретували по-різному – були навіть терористи, які називали себе анархістами. І тим не менше, в основі анархізму лежить відкидання будь-якої ієрархії, неприйняття експлуатації людини людиною. Анархізм схожий на гуманізму, особливо якщо почитати російських ідеологів анархізму – Кропоткіна, наприклад. Чи не краще було б описати переконання Гітлера не терміном, який виник як реакція на традиційні релігійні цінності, пост-терміном, а терміном, швидше застосовним до первісного бачення світу? Адже Гітлер, по-вашому, прагнув саме до якогось примітивного стану, в якому все було до формування культури, релігії.

- Ви праві, я використовую термін «анархізм» в иншому сенсі, і люди, що називають себе анархістами, від цього не в захваті. Але в тому, що я зупинився на цьому терміні, є своє логічне зерно. Люди, про яких ви говорите, вірять у те, що людська натура загалом природним чином правильно влаштована і що, прибравши структуру, громадський конструкт, ми чудово без нього обійдемося, спираючись лише на свою природу. Різниця між цими класичними анархістськими переконаннями і переконаннями Гітлера полягає в тому, що, на думку Гітлера, наша природа визначається виключно біологічними законами: він вважав, що ми – всього лише істоти, які ідентифікують себе зі схожими істотами і вбивають несхожих істот, забираючи їхні території і їжу, не більше. Це два різні погляди на людську природу – позитивний, з одного боку, і нігілістичний або нейтральний – з иншого. Однак ідея про те, що ми можемо прибрати організацію, щоб повернутися до нашої початкової природи, – загальна. Я не прагнув закріпити за Гітлером ярлик приналежності до якоїсь анархічної традиції, але я думаю, важливо показати, що він вірив в існування якоїсь глибинної реальності під нашаруванням організації, структури, вірив у штучність і тимчасовий характер цієї структури. Він вірив, що, здебільшого, нагромадження цієї структури – особливо такі її складові, як етика і право, – єврейського походження, неприродного, а отже, шкідливе, тому його необхідно знищити.

 

- Але сам Гітлер ніколи не називав себе анархістом, чи не так?

- Саме це слово він до себе не застосовував, однак варто перечитати «Майн Кампф» і ви побачите, скільки ми спочатку не помітили. Я почав з того, що кілька разів перечитав «Майн Кампф». Цікаво, що точно так само, як у нас є історія Голокосту, яку ми підігнали під власні погляди, у нас є і своя версія «Майн Кампф», яку ми теж підігнали під власні погляди. У «Майн Кампф» є багато ідей, які ми пропускаємо, і одна з цих ідей – ставлення Гітлера до держави як інституту. Він не говорить, що він – анархіст, але він прямо каже, що метою раси не може бути створення держави. Він не говорить, що він анархіст, але він прямо каже, що, як тільки почнеться расова боротьба, державні кордони випаруються. Він не говорить, що він анархіст, але він пише, що «природа розкидала раси по всій землі, щоб вони вільно боролися за її ресурси, і в ході цієї боротьби існуючі держави розваляться». Очевидно, що для Гітлера все, включаючи державу, другорядне в порівнянні з расою. Ось чому я вважаю його расовим анархістом або зоологічним анархістом. Держава для Гітлера – це всього лише один з технічних прийомів, на який здатні вищі раси. Вищі раси у Гітлера мають кращу музику, живопис, технології, політику, але це не більше, ніж атрибут. Він вважав, що політичної організації для всіх немає і не може бути, тому що більшість людей недостатньо розвинені для цього.

 

- В одному з ваших недавніх інтерв’ю ви сказали, що про справжню природу гітлерівської ідеології ви здогадалися інтуїтивно, і лише після цього вирушили в архіви на пошуки документальних доказів своєї сенсаційної здогадки. І ви знайшли безліч підтверджень своєї правоти. Чи вдалося вам також дізнатися, наскільки посвячені були в істинні мотиви Гітлера його соратники, його сучасники? Наприклад, Гіммлер або Геббельс – чи здогадувалися вони, чого насправді хотів Гітлер, чи він і їх дурив і використовував, прикрившись маскою націоналіста і «державника»?

- Голокост, геноцид стає можливим там, де знищено державні структури. Я вже давно в своїх спостереженнях помітив сильну кореляцію між можливістю геноциду і відсутністю структури, інститутів. Більшість євреїв вбили саме на тих територіях, де фашистській Німеччині вдалося зруйнувати або обезголовити державні структури. На тих територіях, де державність німці зберегли, масове винищення євреїв було набагато складніше провести. Цей закон з математичною точністю повторюється у всіх країнах і підриває сучасні стереотипи про різний рівень антисемітизму в різних суспільствах як одну з причин, через які став можливим Голокост. Насправді всі народи приблизно однаково реагували на однакові умови. Коли я це зрозумів, то вирішив заново перечитати «Майн Кампф» і побачив, що Гітлер справді теоретизує на цю тему, чого навіть я раніше не помічав. Я думаю, що тепер багато хто зможе побачити логіку Гітлера, яку раніше не помічали в його текстах, якщо спочатку прочитають мою книгу, а потім перечитають «Майн Кампф». Стосовно того, чи знали про справжню мотивацію Гітлера його сучасники, то думаю, що Гітлер був доволі самотнім у своєму баченні світу. Вважаю, що навіть більшість членів нацистської верхівки – Гіммлер і Гейдріх, наприклад, – не підтримували його теорію повністю. Але гітлерівська теорія була цікава тим, що підкоряла собі все більше людей. Вона була «зручна», тому що було зрозуміло, як потрібно діяти, щоб догодити Гітлеру. Цікаво, що чим більше хаосу виникало довкола – спочатку трохи хаотичною стала ситуація у Відні, потім більше – у Празі, потім значно більше хаосу ми спостерігаємо у Варшаві, ще більше в Ризі та Мінську – чим більше цього хаосу, тим більш правдоподібною гітлерівська картина світу починає здаватися його сучасникам. Набагато більше німців бачать світ «по-гітлерівськи» в 1945-му, ніж в 1943 р.

 

- «По-гітлерівськи» в справжньому розумінні його мотивів як «зоологічного анархіста», що прагне до миру без державних структур, чи «по-гітлерівськи» в тому сенсі, в якому ми традиційно звикли сприймати Гітлера – як націоналіста і антисеміта?

- Ви праві, дуже мало хто у своєму розумінні доходив до його справжніх мотивів.

 

- Тобто в основному всі підтримували засоби, якими він йшов до своєї мети, при цьому про мету фактично не здогадувалися?

- Так, ось що цікаво: Голокост відбувається не тоді, коли якийсь лідер придумав знищити певну групу населення, і частина його народу з ним погодилася і виконала його волю, – якби це було так, можна сказати, що ми були б врятовані, ми б знали, як уникнути геноциду в майбутньому. Ні, насправді дуже мало хто з німців підтримував ідею знищення євреїв, особливо в 1933 році. Голокост виник не тому, що всі були гітлерівцями і антисемітами – тоді б ми сьогодні були застраховані від повторення цієї історії. Страшна правда полягає в тому, що якщо у лідера виникає фантастична, вигадана ідея, він здатний підлаштувати реальність під неї!

Повернімося до питання, чи розуміли Гітлера в його оточенні. Гітлер лягав спати дуже пізно, він не любив робити записи в щоденнику, він був украй неорганізованою людиною, він ніколи не приходив на зустрічі вчасно, а коли приходив, то не міг слухати співрозмовників – тільки давав всім навколо вказівки. Він не був традиційним державним діячем, що спирається на адміністрацію, бюрократію. Гітлер швидше був представником богеми. Якщо ви подивитеся на його фотографії в молодому віці, він навіть виглядає як представник богеми. Ми знаємо, що з нього не вийшло художника. У своїй діяльності він часто покладався на імпровізацію, інтуїцію, бачення загальної картини, а не деталей.

 

- Але все ж Геббельс, наприклад, – чи знав він, що пропаганда, яку він створює, не відображає справжню ідеологію фюрера? Що це всього лише фасад?

- Гітлер був політиком. Щоб прийти до влади, йому необхідно було розворушити людей за допомогою нових ідей. Перед народом він виставив себе націоналістом, збирачем земель, хоча в своїй книзі він досить однозначно пише про те, що ці речі його насправді не хвилюють, але він використовує їх у політичних цілях. Якщо почитати щоденники Геббельса, то він добре розумів, що Гітлер «скаче» між ідеологіями. Я думаю, що Геббельс був одним з дуже небагатьох людей, які повністю поділяли справжні мотиви Гітлера, його справжню картину світу.

 

- Тобто і Геббельс, по-вашому, теж був анархістом?

- Так, думаю, що це справедливе твердження. Але не він один. Візьміть важливого філософа права Карла Шмітта, чиї ідеї сьогодні переживають певне відродження. У своїх найцікавіших працях 1938, 1939, 1940 років Карл Шмітт якраз намагається пояснити, що відсутність державності є нормою. Він намагається створити якусь юридичну концепцію про те, як расова сила з великим потенціалом покликана маніпулювати слабшою. Міжнародне право він намагається реорганізувати в те, що він називає «природними ареалами влади». Він пише, що в Америки – свій «ареал влади», у Німеччині – свій, і що це нормально. На його думку, в межах цих «природних ареалів влади» державні кордони не мають значення і можуть бути зруйновані. Зрештою, тоді ми побачимо, до якої межі може сягати ареал німецької влади. У Шмітта – це природа, природний розподіл сил. Шмітт також був людиною богеми. У нього було неорганізоване, безладне життя. Я зараз говорю як якийсь консерватор, але я маю на увазі, що Шмітт теж не жив за певними правилами. І хоча він був теоретиком права, його також можна вважати анархістом.

 

- До речі, саме на Шмітта спирається в своїй ідеології відомий російський діяч Алєксандр Дугін. Важливим для Шмітта було поняття суверенності, яке він розумів як здатність у певних випадках абстрагуватися від норм міжнародного права.

Ви кажете, що лідер може створити власну вигадану реальність. Наскільки такий диктатор стає в результаті заручником цієї вигаданої реальності? Ми знаємо багато прикладів того, як диктатору перестають доповідати інформацію, яку він може сприйняти за небажану.

- Я не хочу зараз ставати психоаналітиком Гітлера. Скажу лише, що вигадані реальності дуже небезпечні тим, що вони, як правило, дуже логічно аргументовані, сповнені здорового глузду, в них все сходиться, як в пригодницькому романі. Ми читаємо роман, і він нам подобається, ми знаємо, що це неправда, що так не буває, але все так красиво і логічно сходиться, все наповнене таким змістом, що здається правдоподібним – у всього є початок і кінець, зліт і падіння, інь і ян. Альтернативні реальності мають більше змісту, ніж справжнє життя. У реальному житті мало сенсу. От чому ви тут? Чому я тут? Чому взагалі є Нідерланди чи Бельгія? Де у всьому цьому логіка? Справжнє життя важко вписується в якісь правила. Чому приваблива альтернативна реальність, як у Гітлера? Тому що вона простіша. Особливо в умовах глобалізації, коли все нескінченно складно влаштовано – не тільки мій готель, Амстердам, Голландія складно влаштовані, але й увесь світ неймовірно складно влаштований. Тому будь-який міт, що пропонує логічно пояснити все, що відбувається у світі, дуже привабливий. У цій простоті і є сила будь-якої теорії змови, наприклад, антисемітизму. Людина починає все пояснювати, виходячи з цієї теорії змови; коли щось відбувається, у людини вже готове пояснення – тобто вона починає жити в цій вигаданій реальності, переходить в неї. Якщо ж ви опиняєтесь в становищі, коли повинні виконати наказ і, наприклад, вбити єврея, то ви починаєте, вже скоївши вбивство, виправдовувати себе тим, що в цьому вбивстві також був сенс. Тобто дуже часто не вбивство відбувається через певні переконання, а переконання формуються для того, щоб виправдати вчинений злочин. Вбивство повністю підпорядковує людину вигаданій доктрині, тому що раз вже він убивав за цю ідею, то вона повинна бути правильною, по-иншому ніяк! Відбувається діалектичний процес, ідеологія повільно проникає в уми людей, оскільки вони ведуть себе відповідно до цієї ідеології. Не думки визначають справи, а справи визначають думки. І Гітлер теж жив у цій своїй реальності, але при цьому знав, як треба розмовляти з людьми навколо.

 

- Сьогодні Росія опинилася в авангарді творців альтернативних реальностей, причому з використанням найсучасніших технологій. Чи вбачаєте ви певні паралелі між Німеччиною 30-х років і Росією сьогодні? Чи допускаєте ви, що у Путіна також може бути таємний мотив для розв’язання конфліктів по всьому світу?

- Я думаю, що Путін – особистість не настільки послідовна, якщо порівнювати його з Гітлером. Я також думаю, що Путін не живе у вигаданій ним реальності. У нього є вигаданий світ, але він не настільки амбітний.

 

- Може, ми бачимо тільки вершину айсберга його амбіцій?

- Можливо. Створений Путіним вигаданий світ, безумовно, матиме для світу багато наслідків, але я думаю, що він менш амбітний. Основною метою Гітлера було створити у світі стан расової боротьби, і він вважав, що доведеться багато людей знищити і багато зруйнувати, щоб расова боротьба взагалі стала можливою. Основний посил Путіна полягає в такому: весь світ насправді дуже схожий на Росію, і все одно немає країн кращих, за Росію. Можливо, Росія – погане, страшне місце, а я – диктатор, ніби говорить нам Путін, але скрізь так само. Якщо ж ви вірите, що десь краще, то ви наївні, дурні, оброблені західною пропагандою. На перший погляд може здаватися, що є країни зі справжньою демократичною владою, країни, де люди по-справжньому вільні, країни, де відбувається становлення громадянського суспільства (в Україні і Сирії), але все це – лише ілюзія, каже Путін, – насправді все це проспонсорувало ЦРУ, або Джордж Сорос, або ще якась невидима рука. Цей вигаданий світ Путіна стосується передусім тих, хто в очах Путіна діє поза нормою. Инші авторитарні режими – це норма, сирійська опозиція – не норма, так само як і західноевропейські країни, журналісти, історики, неурядові організації. Иншими словами, альтернативна реальність Путіна є, але вона не одна. Путін створює одну альтернативну реальність, а через тиждень пропонує вже зовсім иншу.

 

- Хтось добре зазначив, що Путін змінює ідеології, як аксесуари.

- Так, у нього була альтернативна реальність весняно-літнього сезону – «Ми рятуємо Донбас!», а потім буквально за тиждень її змінили на нову, з колекції «зима-весна 2016» – «Ми рятуємо Сирію!». Тобто наповнення вигаданого світу є, послідовності немає, і що буде далі – абсолютно неможливо передбачити. Головним гаслом можна назвати «підозрюють всіх». Якщо я підозрюю всіх, не вірю нікому, не вірю журналістам, не вірю історикам, то я все глибше занурююся у власні думки, а отже – в теорії змови. Я не вірю, що люди, які працюють в НКО, збирають марки чи запускають повітряних зміїв, справді хочуть допомогти комусь, а не виконують агентурне завдання. У результаті цієї загальної недовіри все руйнується. Цього й хочуть в Кремлі – розібрати на частини громадянське суспільство, розібрати на частини Евросоюз і повернутися до авторитаризму в Росії, «кращої за яку все одно немає».

 

- Я якраз бачу паралель Путіна з Гітлером у тому, що Путін активно руйнує основи державності – конституцію, горизонтальні інститути, фундаментальні права громадянина, – причому не тільки усередині Росії, але і навколо, перетворюючи всі ці території в якусь зону, в межах якої діють тільки мафіозні поняття. Підірвавши основи державності, верховенство закону, набагато простіше тримати всіх у страху і під контролем. Мафії простіше працювати, якщо і в сусідніх країнах буде беззаконня. У певному сенсі Путін експортує цей цинізм і корумпованість навіть в ЕС. Ви вважаєте, що тут є схожість з Гітлером у сенсі зумисного поширення хаосу? Плюс мачізм Путіна: думаю, він також дотримується ідеї про природний відбір найбільш пристосованих.

- Я згоден з тим, що ви говорите про відкидання функціональної держави. Вони ніби говорять: Росія – не функціональна держава, але функціональних держав не буває, а якщо десь і бувають, то ми допоможемо їм поповнити ряди дисфункціональних. Держава не для громадян – це вівтар, на який моляться. Я думаю, це дуже вдало підмічена відмінність. У Нідерландах або навіть в США, коли думаєш про уряд, то думаєш про його послуги, про те, що ця структура створена для тебе, для зручності твого життя, ототожнюєш себе з ним. У Росії влада – це не ті, хто полегшує вам життя, а ті, від кого варто триматися подалі. Бомбардування Сирії ніяк не полегшать життя росіян.

 

- Плюс – це спосіб пограти м’язами.

- Я згоден з вашими аргументами, і все ж Путін – це не Гітлер. От якби при вторгненні в Україну використовували бригади, схожі на СС, тоді б я справді злякався. Розмови про руйнування української держави вели, що саме по собі вже вселяє страх, але бригад молодчиків, які б з анархістських чи націоналістичних спонукань почали вбивати політичну еліту України, все ж не було.

 

- Якщо почитати оповідання «Без неба», написане, як припускають, Владиславом Сурковим, потрапляєш у світ тотальної війни «всіх проти всіх». Сьогодні війну в Росії прославляють. Але це війна в постмодерністському сенсі.

- Тут – основна відмінність сучасної Росії від гітлерівської Німеччини. У Німеччині в той час не було телебачення. Росія сьогодні – це величезна маса народу, яка поглинає неймовірну кількість телевізійної продукції. Поглинає з величезним терпінням, якого у американців, наприклад, немає. Американець посидить-посидить перед екраном, відійде, вийде в інтернет, там посидить. А росіянин терпляче сидить і сидить перед телевізором. Російська альтернативна реальність впринципі і можлива тільки в телевізорі. Путін усвідомлює, що він не може насправді послати половину населення країни на війну, гинути в Україні, наприклад. В Україні загинуло чимало російських солдатів. Важливо розуміти, що навіть українській армії вдалося вбивати російських військових. У цьому сенсі Путін більше перебуває в парадигмі сучасних США, ніж гітлерівської Німеччини: у США зараз теж всі війни телевізійні, і солдат посилають тільки на такі операції, де гарантовано не буде багато втрат у лавах американців. Гітлерівська альтернативна реальність включала в себе марші і радіо, після чого дуже величезні пласти населення йшли воювати. Я думаю, що Росія зараз на таке не здатна.

 

- Тобто Путін набагато сучасніший за Гітлера? Путін – постмодерніст?

- Ми всі – постмодерністи. Але росіяни, хоча і вважають себе хранителями деяких консервативних цінностей, насправді – ще більші постмодерністи, ніж ми – американці. Росіяни дивляться на Захід, бачать щось дуже розбещене, перевернуте, перекручене і вважають це основною реальністю західного життя, абсолютно не бачачи ні суспільного капіталу, ні атмосфери взаємної довіри, ні верховенства права та инших фундаментальних речей, завдяки яким західне суспільство функціонує.

 

- Тобто, виходить, що росіяни не бачать в західному суспільстві саме те, що так хотів зруйнувати Гітлер, – основи структури держави?

- Я розумію, що ви маєте на увазі. Гітлер хотів цих цінностей позбутися, вважав, що їх придумали євреї, а в Росії просто вважають, що цих цінностей просто немає, що вони – брехня, що вірити в них лицемірно, що американці тупі, наївні, бо не розуміють, що довіряти не можна нікому, хіба що найближчим друзям. Американці ж думають, що звичайно, росіяни можуть нас обдурити, але лише тому, що ми звикли довіряти оточуючим і живемо в атмосфері високої довіри і для розвитку нашого суспільства цей капітал довіри надзвичайно важливий. Росіяни думають, що по суті наша реальність – це наші постмодерністські романи і реп, але суть нашої реальності набагато глибша. І мені про це вже не докричатися до таких панів, як Сурков, тому що коли людина у своєму цинізмі доходить до крайності, то сама стає неймовірно наївною. Він просто не вірить більше ні в що, нікому і нічому, а це те ж саме, що наївність немовляти. Тому що реальність існує, на світі є справжні речі, що не є продуктом маніпуляції. Досконалий цинізм тотожний досконалій наївності.

 

- А що ж тоді фашизм?

- Фашизм складно охарактеризувати. Фашизм – це активна переконаність у тому, що воля краща за розум, що нація важливіша за державу, що історію треба творити в майбутньому, а не заносити в літопис минулого. Фашизм часто оперує категоріями народу, крові, надає перевагу руху перед статикою. Фашизм одержимий молодим чоловічим тілом, до жінки ставиться як до підлеглої фігури і сприймає жіночність тільки в символічних, естетичних рамках. І зрозуміло, фашизм вибирає війну замість миру, його ідеологія – це життя як постійна боротьба, хоча і не завжди її описують як боротьбу біологічну. У проявах сучасного російського суспільства є певні спільні риси з фашизмом – захоплення чоловічим тілом, наприклад...

 

- І цькування геїв.

- Так, фашизм так і діяв. Фашизм – це милування чоловічим тілом і заперечення того, що ти – гей. Це виразно присутнє в Росії сьогодні. Плюс є така версія лайт-ідеї про те, що нічого раціонального не існує, а все – гра видимостей. Але у вас немає фашизму в сенсі призову до народу. Росіяни, хоча іноді і виходять на паради і марші, не можна сказати, що вони дуже люблять це робити. У вас немає великої могутньої юнацької організації. У вас немає впевненості в тому, що ви відродите імперію. Росіяни лише сумують за колишньою імперією і вдають, що відтворюють її. Слабкі відлуння фашизму з Росії долітають, є чимало речей, які змушують непокоїтись, але говорити, що російський режим – фашистський, було б перебільшенням. Це режим, який не боїться бути фашистським, який застосовує цей термін направо і наліво до кого завгодно, тільки не до себе. Історія Росії мала б навчити її більше боятися фашизму, ніж вона його боїться сьогодні. Але називати людей при владі в Росії фашистами – це перебільшення. Втім, це не робить їх меншими негідниками.

 

Найбільшою загрозою, що йде з Росії сьогодні, Снайдер вважає непередбачуваність того, що буде після епохи Путіна, яка може закінчитися в будь-який момент, а також активні спроби Росії роздрібнити Евросоюз. Відрізки існування національних держав між імперіями були короткими і кривавими. Сьогодні малі країни Европи живі виключно завдяки Евросоюзу. Якщо зникне Евросоюз, дуже скоро не буде ніяких Словенії чи Нідерландів, говорить Снайдер. Історик наводить приклади відчайдушної мужності героїв, які, незважаючи ні на що, рятували євреїв у східно-европейському пеклі в розпал Голокосту, але підкреслює, що випадки ці були дуже рідкісними і ставали гідними захоплення проявами абсолютно ірраціональної поведінки. Більшість звичайних людей, як ми з вами, починає поводитися инакше, варто лише прибрати контекст державної структури, говорить Снайдер. Прикладом може бути поведінка звичайних американців в Абу-Граїб або під час повені в Новому Орлеані. Це означає, що геноцид можливий і в майбутньому, наприклад, у випадку серйозної екологічної катастрофи, зміни клімату, що спричинить нові хвилі біженців, пише Снайдер. Природні ресурси Гітлер вважав головними і виправдовував смертельну сутичку в боротьбі за ці ресурси, одночасно відкидаючи науку як спосіб пошуку нових перспектив і нових ресурсів, бо це «суперечить природі». Дослідження новітньої історії, справді доводять, що етнічні чистки (термін, введений після Срєбреніци) відбувалися на тих територіях, де було зруйновано державу. У ці хвилини також відбувається знищення йєзідів там, де більше не працюють держави Ірак і Сирія. Снайдер закликає не руйнувати «недосконалі» держави, а інтегрувати їх. Після руйнування Японії та Німеччини був план їх відновлення, ніякого плану для відновлення Іраку не було, каже історик. У «Чорній землі» він закликає нас у новому тисячолітті докладати більше зусиль для того, щоб уникнути масштабної екологічної катастрофи, викликаної змінами клімату, і появою на світовій карті територій, де державність зруйнована і панує хаос. «Уламки зруйнованої держави можуть бути гострими і небезпечними», – попереджує Тімоті Снайдер.

 

Бесіду вела Софія Корнієнко

 

http://www.svoboda.org/content/article/27421786.html

 

 

 


Яндекс.Метрика