www.ji-magazine.lviv.ua

Марія Васільєва

Ніколи не хотіла бути фахівцем з психології мас, але багаторічні спостереження за настроями в суспільстві, а потім і фейсбук ще й не такого вчитися змусять. Так от, друзі. Здається мені, нам не дають нормально жити якісь проблемні «загальні місця», зашиті в наш менталітет. Я вам не Іммануїл Кант і Гегель з Бебелем – три в одному, але деякими міркуваннями поділюся, раптом знадобиться.

Перше: культ злиднів і приреченості. Я жебрак! Я бідний! Тому слухайте мене всі! Почуйте! Я віщаю тут від імені всього простого народу! – кричить він нам при кожній нагоді. І капслоком, і купою знаків оклику нам по довбешці лупить цей простий чоловік. Ні, бідність не порок. Але й не так, щоб якесь особливе досягнення. Тому ототожнювати бідність з чесністю, хизуватися цим і апелювати до своєї убогості якось дивно, нє? Нехай цей уряд спробує пожити на цю мінімальну зарплату! – пишуть люди, коментуючи новину про невелике її підвищення, ніби ставлячи себе на місце тих, кого «пригнічують» такою зарплатою. Громадяни, а можна запитати, чого ви працюєте за таку зарплату, якщо вважаєте, що ви гідні більшого? Чи такі вже ви хорошій в своїй справі? «Все одно від нас нічого не залежить, там нагорі вже все повирішували, нас гнобили і далі будуть гнобити» – це приречені мученики, «премудрі піскарі». Два Майдани було в країні, двічі прості люди скручували роги спробам поламати країну через коліно. «Приречені» нікуди не пішли, а тепер кажуть: «ну і що, нічого ж не змінилося», хоча змінилося реально все. Просто для тих, хто закляк як муха в бурштині у своєму вічному мучеництві ніколи нічого не змінюється, вони цього просто не допустять. Коли труднощі різного рівня складності люди сприймають як виклик і думають, як їх вирішити замість того, щоб впадати в депресію, вони зазвичай виявляються цілком переборними. Саме так і зробили люди, які вийшли на Майдан, коли ситуація здавалася абсолютно безнадійною. Саме такі люди зараз всіма доступними їм особисто способами намагаються робити позитивні зміни у своїй країні незворотними, а негативні – подолати швидше. Але більшість якраз влаштовує страждати і нити і навіть дотягнути свою дорогоцінну персону до виборчої урни не у всіх вистачає сил, адже, як ми пам’ятаємо, від них же «нічого не залежить».

Друге: прагнення все спрощувати до примітиву. Або зрада або перемога, иншого не дано. Все або чорне або біле, монохром. Петя – зрадник, Вася – котик. Потім навпаки. Уподібнюючись до лемінгів, люди кидаються від одного придуманого ними кумира до иншого, безжально втоптуючи попереднього в бруд за те, що «розчарував». Це не тільки нашим, це людям взагалі властиво. Але конкретно з нашими брак культури і погана освіта посилюють проблему примітивізації всього і вся. «Ах, ти Пеціна соска»! «А, ти продажний козел»! – ось наш рівень дискусії. Іноді повірити складно, що усе це пишуть дорослі люди, нерідко з дипломом про вищу освіту. Тягати всіх підряд, звинувачувати з піною біля рота незнайому людину в продажності при кожній нагоді, навіть не намагаючись уявити хоч які-небудь контраргументи і конструктив – це наше все, так. У результаті важливі питання заговорюються, тонуть в білому шумі трамвайного хамства, люди, яким є що сказати, гидують вплутуватися в цей сумовитий срач. І, до речі, в парламенті – той же рівень дискусії – дурість, хамство, брехня, некомпетентність і популізм. І рівень законотворчості – відповідний. Бо депутати – це ті ж ми, тільки в дорожчих костюмах.

Чому Україна так люто бореться за статус найкорумпованішої країни Європи

Тарас Возняк

Третє. Інфантильність і патерналізм. «Ми їх обрали, нехай вони там вирішують всі наші проблеми. Инакше – проклянемо і розчаруємося». «У нас в будинку не працює ліфт – держава мусить полагодити, инакше яка ж вона держава?». «А проголосую-но я за Дарта Вейдера, для сміху, все одно инші мені не подобаються»! А потім виявляється, що за Дарта Вейдера проголосувало ще п’ять тисяч в окрузі, а переміг у результаті – наймерзенніший з усіх, тому що Дарт Вейдер – це технологія, покликана розпорошити голоси, а не прикол для вас, веселунів, особисто. І моє улюблене – «Що мені дала ця країна, за що мені її любити»? А що дав тобі твій двадцять років не ремонтований будинок, де дме з усіх щілин і іржава вода з труб? Не ремонтуй, спали його, порадуй Владику світла і поселися в картонній коробці на вулиці, щоб усім показати. «Ой, цей Касьянов вічно ниє! А нам треба чути щось хороше», – тягне від домогосподарки її відчай. Пробачте йому, він не знає, що мусить стати вашим психотерапевтом, він думає, що говорить з дорослими людьми, здатними осмислити виклик і приєднатися до вирішення проблеми (чим він сам і займається, до речі), а не з дітьми, яких потрібно втішати і заспокоювати. Споживацьке ставлення коментаторів – «Ну, давай, шо ти там наваляв, шас почитаємо і прокоментуємо: «Брєд»! «Зрадник»! «Набрид своїм ниттям»!, – дуже нагадує простого, як мукання, переконаного хама Сергія Юрійовича Бєлякова з Таганрога в «Нашій Раші». «Все, відписуюся»! – тьотю, всім пофіг на твою істерику, відписуйся, ти ж не газету купуєш, я на тобі не заробляю.

Четверте. Некомпетентність і жахлива освіта. Не проблема менталітету, але звідси виникає більшість всіх инших. Так, це перш за все вина безладної, не турботливої держави. Ми змінили кербуда, але ремонт йде повільно, мляво і безсистемно. У школах тягнуть з батьків гроші, то на нові ламбрекени з парчі, то на якусь особливу форму, хоча єдине, на що варто витрачатися – кращі вчителі і кращі книги. Але вища освіта набагато гірша. Вона безнадійно застаріла, майже у всіх вишах – це тухлий совок, даремно витрачені п’ять років заради диплома. А вчитися всьому доводиться вже працюючи і займаючись самоосвітою. У нас роками шукають п’ятий кут, вирішуючи якусь архіскладну проблему, яку вже давно вирішили в усьому цивілізованому світі, бо компетентність фахівців всіх цих «академій управління» – це справжнісіньке пекло. Освіта дискредитована і безсенсова, позбавлена будь-якої практичної користі і перетворена на якусь умоглядну категорію. «Научність» маскує відсутність розуміння предмету, фраза «у мене дві вищі освіти»! – викликає бажання втекти від чванливого дурня подалі, адже ми знаємо ціну нашої вищої освіти. Ми далеко не дурні, ми працьовиті, кмітливі, але яка користь від геометрії, якщо це не допомагає нам вирахувати, скільки квадратних метрів стін у нас в квартирі і скільки рулонів шпалер потрібно купити для ремонту?

Невміння відфільтровувати інформаційне сміття в інтернеті, захоплення конспірологією – одні із проявів наслідків поганої освіти. Людина не навчилася аналізувати, систематизувати і слідувати за своїми висновками. Хоча все відкрито, є майже будь-яка необхідна інформація, нею одиниці вміють користуватися. Решту легко обдурити, «накрутити», маніпулювати, вкладаючи людям в голову ті проблеми, які їм легко усвідомити, оскільки вони зачіпають найпростіше, але відчутне на рівні основних інстинктів – тарифи, зарплати, ціни (їжа, шлунок, виживання, безпека) . Піраміда Маслоу, так. Але ціпеніти, як бандерлоги, від голосових вібрацій «грізного» Ляшка чи солодких обіцянок ЮВТ «розкуркулити олігархів», щоб простим людям легше жилося – це, вибачте, тупо. Прям заради вас вони стараються, ага. Що, до речі, не робить їх безумовними негідниками (читай пункт 2). Вони просто осідлали найпростішу і ефективну технологію, розраховану на примітивних виборців. Цинічно, але не більше.

Якщо виникло бажання закидати мене тапками у приступі ображеної гордості – перечитайте третій абзац. Якщо здається, що я «очорнюю» і вганяю в депресію, оскільки я агент ФСБ, Кремля або світового сіонізму, наступного разу напишу про рейтинги сюжетів про нову появу чупакабри в програмі новин. Але попереджаю, це вас доб’є.