www.ji-magazine.lviv.ua

Максим Вікулов

У ці дні минає 20 років з моменту проведення Збройними силами Хорватії блискучої операції «Буря», що відновила територіальну цілісність країни і знищила ракову пухлину сербського сепаратизму – так звану республіку Сербська Країна, прообраз «Новоросії», – і зрештою поставила хрест на планах Слободана Мілошевича про створення балканської міні-імперії. Ми пропонуємо згадати, як це було. Згадати і проаналізувати наші можливості для знищення так званих ДНР і ЛНР.

Історичний контекст

Практично з моменту отримання незалежності від Османської імперії в XIX столітті крихітна Сербія демонструє любов до націоналізму і імперіалізму. Кількість перейшла в якість в червні 1903 р.: група праворадикалів вбиває короля Олександра і його сім’ю. З цього моменту вся влада переходить до організаторів перевороту, одержимих ідеєю створити слов’янську міні-імперію на західних Балканах. Наслідком політики експорту сербського терору стало серед иншого вбивство ерцгерцога Фердинанда в Сараєво в 1914 році, з якого почалася Перша світова війна. Одним з локальних наслідків Першої світової якраз і стало утворення маленької, але вкрай агресивної і шовіністичної «імперії» під назвою Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, пізніше перейменованої на «Югославію». У цій державі серби насильно об’єднали під своєю владою низку слов’янських і неслов’янських народів різного віросповідання: хорватів, словенців, боснійських мусульман, македонців, албанців. Спочатку в унітарній, а після закінчення Другої світової війни і встановлення комуністичного режиму маршала Тіто – у федеративній формі країна проіснувала до 1990-1991 років. У той же час при проведенні адміністративних меж до складу Хорватії, а також Боснії і Герцеговини включили великі території, компактно населені сербами (а до складу Сербії та Македонії – землі, населені албанцями).

Крах комунізму і розпад Югославії

Їдьте в Боснію, якщо хочете побачити майбутнє України з ЛНР-ДНР

Юрій Романенко

Криза комунізму в Европі не обійшла стороною і Союзну Федеративну Республіку Югославія. У 1989 році в країні дозволили створення політичних партій, а в квітні-травні 1990-го в Югославії пройшли перші за багато років багатопартійні вибори. У Хорватії, Боснії і Герцеговині, Словенії, Македонії до влади прийшли сили, які вимагали незалежності для своїх народів. Разом з тим у Белграді класичний югославський комунізм трансформувався в комуно-націоналістичний режим президента Слободана Мілошевича, поглиненого ідеєю «Великої Сербії».

Першою серед складових частин Югославії практично безкровно незалежною стала Словенія. Словенцям пощастило – у них не було ні спільного кордону з Сербією, ні якоїсь вагомої сербської меншини. У Хорватії ж і Боснії події почали розвиватися за иншим сценарієм.

19 травня 1991 р. в Хорватії відбувся референдум про незалежність, на якому 94% виборців висловилися за створення суверенної держави. 25 червня прийняли Декларацію незалежності. Режим Мілошевича відреагував на легітимний вибір хорватського народу так, як він пізніше реагував майже на всі проблеми, – послав у Хорватію регулярну югославську армію. У той же час на усіляких «сходах» і «мітингах» оголосили про автономію населених сербами районів Хорватії. Оскільки державні інститути Хорватії, в тому числі силові, були на стадії становлення, то протистояти одній з найбільших армій в Европі і озброєним до зубів місцевим сербам-ополченцям могла лише територіальна поліція і Національна гвардія Хорватії, яка тільки формувалася. Через місяць після проголошення незалежності агресор контролював близько 30% території (причому не лише населеної сербами) Хорватії і продовжував наступ. Серби обложили і регулярно обстрілювали з важких снарядів пам’ятник ЮНЕСКО Дубровник; неодноразово бомбили столицю Хорватії Загреб; після тривалої облоги захопили місто Вуковар і влаштували масову різню військовополонених і мирних жителів.

До початку 1992 р. Хорватія отримала міжнародне визнання, і сили офіційної югославської армії поетапно покинули територію країни. Але захоплені території продовжували залишатися під контролем місцевої «Новоросії» – маріонеткової «республіки Сербська Країна» зі столицею в Книні. У 1992-1993 роках хорватські збройні сили провели низку локальних операцій з метою відновлення контролю над населеними хорватами територіями країни, у тому числі для відновлення виходу до Адріатичного моря і деблокування Дубровника. Оскільки югославська армія не брала участі в бойових діях, більшість цих операцій були успішними.

Хмари над Росією затягуються

Альфред Кох

Паралельно – і це найважливіше – в Хорватії проводили масштабні економічні реформи. На відміну від українських «мудреців», які списують на війну всі прорахунки і використовують бойові дії як причину для того, щоб нічого не робити, хорвати в найкоротші терміни завершили перехід економіки на ринкові рейки, з нуля створили ефективний державний апарат і сучасні збройні сили. Лідери країни на чолі з президентом Франьо Туджманом розуміли, що инакше вони просто не виживуть, що другого такого шансу отримати і відстояти свою свободу історія може і не дати.

1994 рік був роком відносного затишшя. Хорвати були зайняті переозброєнням армії (у 1991-му ввели ембарго на постачання зброї країнам колишньої Югославії, і закуповувати її можна було лише манівцями), серби зосередилися на війні в сусідній Боснії і Герцеговині. Тим часом наприкінці січня 1995 р. світове співтовариство і ООН розробили план мирного врегулювання «Z-4» («Zagreb-4»), який передбачав інтеграцію Сербської Країни в Хорватію і надання сербам культурної автономії (такий собі «особливий статус» для непідконтрольних Загребу територій). Однак керівництво країнських сербів відмовилося від обговорення мирних ініціатив.

Військові дії відновили в травні 1995-го, коли оновлена, повністю реформована хорватська армія продемонструвала високий клас в ході операції «Блискавка». Усього за кілька днів відновили конституційний порядок в краї Західна Славонія, причому втрати в ході операції були приблизно 1:5 (серби втратили вбитими 283 людини, хорвати – 60. Ще 1500 сербських «ополченців» потрапили в полон). Серби відповіли масовими обстрілами Загреба. Влітку того ж року хорватським військовим вдалося серйозно порушити наземне сполучення між хорватською та боснійською «народними республіками» – так званими Сербською Країною і Республікою Сербською.

Операція «Буря»

У той же час президент Туджман вирішив дати генеральну битву і остаточно відновити територіальну цілісність Хорватії. У липні 1995 р. у всіх регіонах країни провели загальну мобілізацію. Крім основного складу хорватської армії – 50 тис. осіб, покликали близько 100 тис. резервістів. Бойовий дух збройних сил був високим, дисципліна, вишкіл та координація дозволяла проводити масштабні операції. Також закупили і складували велику кількість зброї та боєприпасів.

4 серпня 1995 р. о другій годині ночі хорватський представник офіційно сповістив командувача миротворців французького генерала Жанвьєра про початок операції з відновлення конституційного порядку на територіях, тимчасово зайнятих сербськими збройними формуваннями. Повідомлення про це було направлено і командирам миротворчих секторів, які в свою чергу повідомили про атаку сербським сепаратистам.

Сама операція почалася о 5:00. Хорватська артилерія і авіація завдали масованого удару по військах, командних пунктах, тилах і комунікаціях сербів, а також по всіх великих населених пунктах. Потім почали сухопутний наступ одночасно в 30 напрямках по всій лінії 630-кілометрового фронту, у низці місць – за підтримки десанту, який висаджувався з вертольотів.

Протягом першого дня операції глибина проникнення хорватських військ склала від 5 до 15 кілометрів, а опорні пункти ворога взяли в кільце або півкільце. Вже 5 серпня виконано до 80% бойових завдань. У той день хорватські збройні сили звільнили міста Констайніца, Петрина, Глина, Слунь, Грачац, Оборвац, Дрніша. Вранці 5 серпня після масованої артпідготовки сербські частини покинули місто Кнін – «столицю» сепаратистського анклаву. О 09:30 туди увійшла хорватська армія. 6 і 7 серпня збройні сили Хорватії продовжували звільняти територію країни від незаконних збройних формувань. Велика частина сербських угруповань в ці дні більш-менш організовано відступили на територію Боснії і Герцеговини.

О 18:00 7 серпня міністр оборони Хорватії Гойко Шушак оголосив про закінчення операції «Буря».

8-9 серпня хорватські збройні сили і поліція провели активну зачистку місцевості. Час від часу спалахували перестрілки між силовиками і сербськими «ополченцями», які залишилися. Уже через тиждень після завершення «Бурі» почалася демобілізація здебільшого підрозділів, які брали участь в операції.

Значення

Операція «Буря» – яскравий і видатний приклад військового мистецтва. По суті, протягом трьох днів ліквідували сепаратистський анклав, що займав третину території країни. Анклав, озброєний до зубів, створений і підтриманий більшою, населенішою і потужнішою у військовому плані країною, ніж сама Хорватія. Це стало можливим перш за все завдяки консолідації хорватської нації навколо ідеї побудови незалежної держави, проведення під час війни глибинних економічних, адміністративних і військових реформ. За рахунок того, що до влади в країні прийшли гідні люди: президент Франьо Туджман не грався в «президента миру» і не вів цукерковий, вугільний, електричний та инші види бізнесу з агресором. Все було підпорядковане єдиній меті, якої врешті-решт досягли.

Україна просто змушена вчитися не тільки на своїх помилках, а й на чужих успіхах. Приклад реформування та реінтеграції Хорватії – безумовно, один з таких.