www.ji-magazine.lviv.ua

Ніколай Воробйов, директор Центру східноевропейських перспектив у Вашингтоні

Сьогодні цілком очевидний мінімальний ККД або і взагалі нездатність дипломатичних служб України вирішувати міжнародні виклики країни. Адже саме на дипломатичний корпус нині покладено величезну відповідальність, включаючи і те, якою бачать Україну на міжнародній арені і яка роль країни на глобальній дошці. Адже в сучасному глобальному світі сьогодні неможливо залишатися в ізоляції від міжнародних процесів, намагаючись від них усіляко відгороджуватися. Починаючи з лютого 2014 р. Україна стала Гравцем на «глобальній шахівниці» («global chessboard») і, судячи з усього, грати країні доведеться, як мінімум, ще найближчих кілька років до вирішення конфлікту і пошуків шляхів примирення.

Якщо розглядати ситуацію в глобальній перспективі, тоді сучасний світ звузився до меж однокімнатної квартири («the World is a Flat» за Томасом Фрідманом), в якій не помічати сусідів просто-напросто неможливо. Таким чином, будь-яка дестабілізація в світі, особливо у військовому плані, призводить до того, що забіяку-сусіда або всі разом вирішать втихомирити або зовсім виписати з квартири.

Природно, у всій цій історії України є не господарем житла, а скоріше «близьким родичем», якого утримують на пільгових і вельми вигідних умовах. В обмін на свій комфорт, завданням України є лише виконувати домашні обов’язки, які вона взяла на себе при «заселенні». Якщо ж порівнювати Україну з футбольною командою, тоді у неї роль нападника. В обмін на підписаний контракт разом з новою формою, дорогим взуттям і непоганою зарплатою, завданням форварда є постійно грати в одній команді і якщо не забивати голи, то хоча б вчасно віддавати паси і відправляти м’яч у ворота суперника.

Тут варто зазначити, що минулого року українська влада отримала карт-бланш від власника команди у вигляді фінансової, дипломатичної та політичної підтримки. І не меншу довіру влада отримала з боку мільйонів уболівальників в особі українського Виборця. Тепер Гравець просто змушений постійно тренуватися, покращуючи власну майстерність, і нарешті почати забивати голи!

Як відомо, терпіння вболівальників, партнерів по команді та спонсорів не є безмежним. Рано чи пізно, від них все частіше лунатимуть нарікання, якщо нападник саботує гру чи прогулює тренування. Через деякий час кредит довіри і зовсім може зійти нанівець. У такому випадку, оптимальним рішенням буде посадити нападника на лаву запасних або звільнити, замінивши його більш професійним гравцем. «Show must go on!».

У своїх публікаціях автор вже неодноразово підкреслював важливість України і всього регіону Східної Европи для зовнішньої політики Заходу, насамперед США. Про це говорять наочно факти. Наприклад, за останній рік представники вищого керівництва у Вашингтоні здійснили в Україну більше 20 (!) офіційних і неформальних візитів. В тому числі, віце-президент США Джо Байден (4), Сенатор МакКейн (4), Посол США в ООН Саманта Пауер, Держсекретар Джон Керрі, його помічник з питань Евразії Вікторія Нуланд, десятки инших політиків, журналістів, відомих наукових співробітників. На плечах цих людей лежить не тільки відповідальність за події всередині України, але і у всьому прилеглому регіоні. Иншими словами, мова йде про національні інтереси і пріоритети у зовнішній політиці США.

У свою чергу, після інавгурації Порошенко здійснив лише один візит (!) у Вашингтон і то не з власної особистої ініціативи, а на запрошення Спікера Палати Представників Джона Бейнер від Республіканської партії. Ще було кілька візитів прем’єра Арсенія Яценюка, але в основному, мова йшла не про стратегію розвитку України, а обговорення чергового траншу від МВФ та Світового Банку для України. Адже без фінансової допомоги країна просто не вистоїть!

До слова, через два місяці після відкликання Надзвичайного і Повноважного Посла України в США А. Моцика, офіційний Київ досі не знайшов йому заміни. Протягом всього часу (починаючи з червня 2010 р.) робота А. Моцика залишала бажати кращого. Оскільки з лютого 2014 р. Україна опинилася в новій реальності, це означає, що і діяти дипломатичний корпус повинен зовсім по-иншому, виявляючи велику активність, в тому числі, в агресивному середовищі, яке підігрівають агенти Кремля за кордоном. Крім США зараз вже більше року також немає Посла України і у Великобританії. Нагадаю, що обидві країни – США і Великобританія – підписали відомий «Будапештський меморандум» в 1994 році, який гарантував суверенітет і територіальну цілісність України.

Враховуючи, що 90% міжнародної допомоги, в тому числі військової, нелетельной і фінансової, в Україну надходить від США (або, як мінімум, за їх згодою) відсутність надійного дипломатичного лобі в Лондоні і Вашингтоні викликає підозри особисто до Президента. Що заважає Банковій призначити дипломатів і посилити тиск на політичні інститути Заходу, перш за все на Конгрес і Білий Дім? Питання донині залишається відкритим.

Також не варто забувати, що нарівні із зусиллями і патріотизмом ВСУ і добровольчих батальйонів, важливу роль для зупинення просування агресора зіграли санкції Заходу проти РФ, а також загроза їхнього посилення. Крім того, давайте не будемо забувати, завдяки кому вистояла фінансова система України, а економіка країни хоч якось продовжує існувати? Можна лише уявити, що було б, як би не Західні донори та надання бюджету України колосальних вливань у розмірі не менше $ 40 млрд. протягом наступних чотирьох років.

Тому, нині основним завданням української влади є виконання прямих зобов’язань, взятих як перед міжнародними донорами, так і власним Виборцем. Иншого шляху просто немає!

Разом з тим, від США все частіше починають надходити «тривожні дзвінки» до співмешканців з нагадуванням про взяті на себе зобов’язання, зокрема, про проведення реформ, боротьби з корупцією, модернізації ГТС і усього енергетичного сектора, прикликання до відповідальності злочинців минулої влади і инш.

У своєму виступі 11 червня в Києві Посол США в ООН і екс-радник Барака Обами Саманта Пауер у заготовленій промові згадала слово «корупція» вісім разів (!). Минулого тижня під час візиту в Київ і Дніпропетровськ сенатор Джон МакКейн під час брифінгу нагадав про необхідність побороти корупцію п’ять разів. Це ж стосується і віце-президента Джо Байдена, який постійно підкреслював проблему корупції в Україні під час недавнього виступу в Brookings Institution наприкінці травня. Під час свого виступу в рамках міжнародного форуму у польському Вроцлаві, Посол США Джеффрі Пайєтт підкреслив, що корупція в Україні «є більшою загрозою, ніж російські танки».

Отже, через 18 місяців після «Революції Гідності» Захід все частіше починає питати про реформи в української влади, насамперед, вимагаючи від них результату, а не лише нескінченного процесу і «фасадних» реформ. В иншому випадку, офіційний Київ буде все стрімкіше втрачати довіру Заходу, тим самим переключаючи інтереси США на більш пріоритетні напрямки роботи по всьому світу. Адже, якщо не виходить домовитися з «ненадійним» Києвом, тоді чому б не почати нормалізовувати відносини з Кремлем, пропонуючи українське питання в якомусь «пакеті» домовленостей між США і РФ?

Тут варто також відзначити, що як би багато хто не критикували «прогнилу систему», «совєтську спадщину» і «відсутність професійних кадрів», у Вашингтоні насамперед питатимуть перших осіб країни – Президента і прем’єра України. Їм і потрібно відзвітувати про результати проведених реформ, як перед Заходом так і перед  власним Виборцем. Якщо ж хто-небудь думає, що по-тихому все вдасться звалити на «попередників», а потім просто красиво піти, цей план не спрацює. Аж надто великі ставки, не тільки фінансові, а й геополітичні, зробили на Україну та її нинішню владу. Тому, сховатися в «однокімнатній квартирі» вже точно нікому не вдасться!

З міжнародної позиції, головним побоюванням Заходу і одночасно метою Кремля є перетворення України на «failed state» разом з дефолтом і подальшою стагнацією в економіці, політичними чварами і непідконтрольними людьми зі зброєю. У цьому випадку, шансом для Путіна буде довести «неспроможність» демократій на пост-совєтському просторі, а також послужить сигналом для протестних категорій в самій РФ про те, до чого можуть призвести Майдани та инші «кольорові революції». Таким чином, сьогодні на кону знаходяться не політика і економіка, а швидше ідеологія, цінності і парадигма світогляду.

З иншого боку, «failed state» в Україні означатиме втрату довіри до США у всьому регіоні Східної Европи і не тільки. Також з’являється недовіра з боку ЕС до Штатів як світового гегемона, який здатний до швидкого вирішення питань на всіх материках. Паралельно це може стати причиною для инших авторитарних держав, включаючи Іран, максимально нарощувати свій ядерний потенціал, оскільки Вашингтон більше не здатний гарантувати безпеку своїм партнерам.

Чи розуміють у Києві яка відповідальність сьогодні лежить Україні, як «форварді» Заходу і які наслідки матиме програш? Чи розуміють українські чиновники і, перш за все, Президент, що ставки занадто великі і його толерантність до корупції може обернутися погано не тільки для їхньої країни, а й усього Евроатлантичного простору? Чи є в АП та Кабміні стратегія і бачення того, як надалі має розвиватися країна в найближчі десять-двадцять років?

Думаю, що навряд чи, инакше не було б стільки грубих помилок, які вже давно носять системний характер. Адже, взявши одного разу на себе зобов’язання перед спонсорами, партнерами по команді і уболівальниками, необхідно ці зобов’язання системно виконувати. В иншому випадку – дискваліфікація, або ще гірше – програш всієї команди. І оскільки ставки занадто високі, будь-яка помилка може дорого коштувати. Саме цей месидж і намагаються всіляко донести США, але на Печерських пагорбах цього не хочуть чути!

В особистих бесідах мене часто запитують: чи довіряє Захід нинішній українській владі? Тут немає однозначної відповіді: і так, і ні. З одного боку, США завжди будуть апелювати і вести діалог з легітимною владою, за яку віддавав свої голоси Виборець. Ніяких домовленостей з олігархами, громадськими активістами, окремими Комбатами і їхнім батальйонами бути не може! З иншого боку, кожен день затягування реформ разом з процвітаючою корупцією значно знижують довіру і увагу США до України. Напевно, найстрашніше для політика, це коли про нього або про неї перестають говорити на Заході. Така ж тенденція спостерігається сьогодні стосовно української влади, про них поступово починають забувати, а разом з тим і про народ, який їх обрав. Давайте не будуватимемо ілюзій і не віритимемо в те, що Україна є ключовою проблемою на порядку денному у Вашингтоні.

Враховуючи вищевикладене, офіційному Києву вкрай необхідно «зберігати обличчя» і якщо поки не виходить досягти успіхів у професійному плані, то хоча б слід зберігати свій імідж, в тому числі, на міжнародному рівні. Перш за все, мова йде про повернення довіри Заходу і підтриманні міжнародної репутації на рівні весни-літа 2014 року.

Отже, що слід негайно зробити на державному рівні для покращення власного позиціонування в очах Заходу? Базуючись на особистому досвіді роботи в Вашингтоні, вважаю своїм прямим громадянським обов’язком озвучити ці пропозиції для тих, хто відповідає за прийняття рішень у країні.

Перше. Потрібна чітка і зрозуміла державна стратегія з розрахунком як мінімум на п’ять-десять років і з лобіюванням національних інтересів України. Цей документ має стати Доктриною на міжнародному рівні з регулярним доопрацюванням і правками відповідно до ситуації. Перш за все, таку політику лобіювання необхідно поводити у Вашингтоні, Нью-Йорку, Лондоні, Брюсселі, Пекіні та инших Центрах прийняття рішень (ЦПР). Україна має бути якщо не в ТОПі, як у часи «Евромайдану», то хоча б на слуху в міжнародних ЗМІ і закритих тусовках. Тут вже мають включатися дипломатичні служби разом з МЗС, АП та Міністерством інформації, необхідність якого так гаряче доводив нинішній керівник служби Юрій Стець;

Друге. Негайно в найкоротший термін МЗС та Президент особисто повинні узгодити кандидатури Надзвичайних і Повноважних Послів України в США, Великобританії та в низці инших країн-партнерів України. В иншому випадку, Україну просто не сприйматимуть серйозно, оскільки навряд чи в Білому Домі або на вищому рівні Великобританії розмовлятимуть з виконуючим обов’язків Посла. Крім того, завданням дипломата також є все те ж лобіювання національних інтересів країни на офіційному і неформальному рівнях. Сюди ж аргументи про надання Україні військової, нелетальної та фінансової допомоги для захисту від зовнішньої агресії. Постійний тиск на Захід. Чим більше таких нагадувань з боку України, тим більше шансів цю допомогу отримати, хоча б частково. Це реально і це потрібно робити вже!

Третє. Орієнтування на інтереси та пріоритети головних союзників України. Адже ні для кого не секрет, що в прийнятті рішень, особливо стосовно міжнародної політики, будь-який уряд опиратиметься на інтереси своєї країни і виборців. Таким чином, дипломатам і політикам в Україні слід шукати політичні та законодавчі «лазівки», які можна ефективно використовувати для просування своїх власних інтересів за кордоном.

Прикладом тут може послужити досвід инших держав, наприклад Ізраїлю. У березні цього року, всупереч бажанню Білого Дому, прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху особисто виступив з посланням у Конгресі США, де засудив наміри Адміністрації Білого Дому підписати наприкінці червня договір з Іраном про без’ядерний статус в обмін на зняття санкцій з Тегерана. Кілька разів виступ ізраїльського прем’єра переривали оплесками конгресмени, переважно від партії республіканців.

Чи сподобався такий вчинок співробітникам Білого Дому і Обамі особисто? Звичайно ж ні, оскільки мова Нетаньяху йшла в розріз з міжнародною політикою Вашингтону. Тим не менш, це демократія, де кожен має право висловитися. Нетаньяху успішно використовував цю можливість, навіть ігноруючи позицію Білого Дому. Адже, коли на кону національні інтереси і виживання власної держави, компромісів бути не може. У цьому контексті Порошенку варто було б повчитися і замість того, щоб очікувати дзвінка з Білого Дому, самому взяти ініціативу або, як мінімум, нарешті призначити Посла у Вашингтоні.

Четверте. Вибудовування мережі лобістських структур по всьому світу на державному рівні. Тут хорошими прикладами громадських ініціатив є Global Ukrainians, «Razom» та инші неурядові організації, члени яких активно допомагають Україні по всьому світу, починаючи від збору гуманітарної та фінансової допомоги і закінчуючи народною дипломатією. Така підтримка безумовно є важливою і вкрай необхідною особливо за умов відсутності послідовної державної політики. Створення таких організацій потрібно не тільки культивувати, а й всіляко заохочувати на державному рівні. Крім того, самим створювати подібні мобільні дипломатичні загони, які б могли регулярно відвідувати всі важливі події в світі, що стосуються України. Такий підхід здатний підсилити просування національних інтересів на міжнародному рівні.

Разом із затягуванням реформ сьогодні часу в України залишається все менше. Геополітична карта швидко змінюється і поступово інтереси Заходу перемикаються на більш пріоритетні напрямки. Сьогодні потрібно чітко усвідомлювати, що конфлікт в Україні вийшов уже далеко за межі державного кордону і по суті влада країни не здатна вирішити кризу самостійно, не граючи в одній команді.

Якщо ж «форвард» і надалі не справлятиметься зі своїми прямими обов’язками – забивати голи і вчасно віддавати паси, тоді його неодмінно чекає дискваліфікація. Обов’язково з конфіскацією всього нечесно заробленого під час матчу.