www.ji-magazine.lviv.ua

Ніколай Воробйов, директор Center for Eastern European Perspectives in Washington DC

28-29 травня в одному зі столичних готелів пройшов «Київський безпековий форум», організований Фондом «Open Ukraine» Арсенія Яценюка. Після саміту Східного партнерства у Ризі минулого тижня, захід у Києві став продовженням пошуку шляхів для виходу України з тривалої кризи, а також участі Заходу в цьому процесі.

Традиційно на порядку денному були російська агресія, реформи в Україні, надання фінансової допомоги з боку Заходу, а також перспективи української евроінтеграції. Ще рік тому, коли банди Стрєлкова-Гіркіна контролювали Слов’янськ і ряд инших міст, а Порошенка тільки обрали на посаду президента, весь світ з надією дивився на можливі перспективи України та її нового уряду. Західні інвестори готові були максимально вкладати в нестабільну економіку, а по всьому світу звучали заклики до кращих експертів приїжджати і наводити порядок у молодій европейській державі. Через рік риторика Заходу істотно змінилася і сьогодні терпіння ЕС швидко вичерпується.

Головними проблемами України досі залишаються корупція, відсутність повноцінних реформ, кумівство у владі і збережена олігархічна система. При цьому, призначаючи на високі посади міжнародних спеців, владі навряд чи вдається приховати реальні масштаби проблем, які криються за фасадом проведення реформ. Захід вже не натякає, а говорить прямим текстом, що інтерес (чит. – довіра) до України постійно падає, і в результаті може спричинити повернення відносин в колишній формат до подій евромайдану. За гучними обіцянками влади своїм виборцям і міжнародним партнерам мають стояти не просто слова, а реальні дії, перш за все, підкріплені АП та Президентом особисто.

У нинішніх проблемах України влада може звинувачувати будь-кого: знахабнілих олігархів, Кремль і ДНР, важку спадщину, недозрілий народ і т.д. Але разом з тим, саме по діях Президента західні партнери будуть визначати загальну температуру в країні. Головним критерієм зокрема для США завжди була і залишається легітимно обрана влада, якій народ довірив свої голоси в такий складний для країни період. Тому, вся відповідальність за успіх або провал реформ буде лежати особисто на Порошенку і його команді, про що вже прямим текстом заявляли учасники Форуму в Києві.

У своєму посланні Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр наголосив на важливості дотримання Мінських домовленостей, досягнутих у лютому між Україною, Францією, Німеччиною і РФ. Німецький політик був доволі критичний стосовно Кремля, нагадавши про анексію Криму, а також розв’язану Путіним війну на Донбасі. У свою чергу, він закликав Київ провести вибори на окупованих територіях, а також поступово починати відбудовувати зруйновану війною інфраструктуру, згідно з мінськими домовленостями. Разом з тим, німецький політик запевнив про постійну підтримку з боку Західних партнерів і нагадав про надання Україні фінансування через МВФ та инші европейські структури в розмірі 700 млн. евро тільки в цьому році.

Між тим, під час Форуму складно було не помітити тієї ментальної прірви, яка досі існує між Україною та її европейськими партнерами. Коли слово взяв представник України в ЕС Костянтин Єлісєєв, одразу стало зрозуміло, що в европейському співтоваристві існує далеко неоднозначне ставлення до подій в країні. Наприклад, як зазначив Єлісєєв, ніхто вже не говорить про надання Україні членства в ЕС, або хоча б безвізового режиму. Тому, українському уряду слід посилено працювати над єдиною позицією, перш за все всередині самої европейської спільноти. При цьому, українському дипломату було важко відповісти на питання: що ж зробила Україна для того, щоб консолідувати позицію в ЕС протягом останнього року?

Тут варто відзначити, що представників Евросоюзу вельми пригнічує ультимативна риторика українців. У той час, як Німеччина і Франція не без тиску з боку США, впроваджували хворобливі санкції проти Росії, Україна продовжувала торгувати і підтримувати колишні дипломатичні відносини з країною-агресором. При цьому, ініціатори санкцій в Европі продовжують нести чималі економічні збитки у зв’язку з введеними обмеженнями проти РФ. Тому, представники ЕС не приховують, що Київ мусить «грати в команді», а відсутність повноцінних реформ цілком може спровокувати Кремль на подальшу ескалацію на сході країни. І зовсім не очевидно, що цього разу Евросоюз буде настільки ревно допомагати Україні гасити пожежу.

Президент Фонду Фрідріха Наумана Вольфганг Герхард не приховував, що протягом довгого часу Україна так і не вибудували інформаційний фронт проти російської пропаганди в середині ЕС. На сьогоднішній день Кремль витрачає мільярди на власні ЗМІ для маніпулювання думкою европейської громадськості. Сьогодні лобісти РФ працюють в Брюсселі, Берліні та Парижі, надаючи аудиторії своє трактування подій в Україні.

Лише деякі експерти, які глибоко в темі, здатні зрозуміти: що насправді відбувається в Україні? На думку німецького гостя, перш за все, відповідальність лежить на українських дипломатах, які не докладають достатньо зусиль для просування інтересів своєї країни в Евросоюзі. Те ж саме стосується і делегацій серед українських нардепів, які лише зрідка відвідують европейські інститути та мало працюють з іноземною аудиторією. Загалом, спікер закликав менше приділяти уваги гучним заголовкам і швидше приступити до конкретних дій з відчутними результатами.

На важливості «інформаційного» фронту наполягав і новопризначений губернатор Одеської області Міхаїл Саакашвілі, наводячи для приклад досвід Грузії в рамках Форуму. Після військового конфлікту з Росією, в 2010 році уряд Грузії створив «Перший інформаційний кавказький» телеканал російською та англійською мовами, який транслювали на близьке зарубіжжя 24/7. Ресурс був доступний через супутник та Інтернет. Згодом на телеканалі спільно працювали журналісти з Грузії та Великобританії. Ідея створення ТВ належала особисто президенту Саакашвілі. Цей ресурс дозволяв ефективно протистояти пропаганді РФ в країнах близького зарубіжжя. За словами Саакашвілі, Україні навряд чи вдасться перемогти потужну російську пропаганду у великих країнах ЕС або США, але цілком можливо налаштувати мовлення для Молдови, Грузії, Азербайджану, країн Балтії та инших регіонах близького зарубіжжя. На жаль, створене в цьому році Міністерство інформації поки не запропонувало жодної гідної альтернативи для захисту України в інформаційній війні.

Старший науковий співробітник The Jamestown Foundation в США Володимир Сокор у своєму виступі також наполягав на необхідності вибудовування інформаційного фронту за кордоном, де Кремль проявляє небувалу активність, маніпулюючи свідомістю зарубіжної аудиторії. Експерт підкреслив, що разом з інформаційним месиджем від України також має звучати більше конкретики стосовно того, як громадяни бачать свою країну в майбутньому і як саме Захід може допомогти в цій ситуації?

На думку експерта, в цьому випадку головним гарантом для України виступає скоріше не Европа, а США. Основні нарікання Вашингтона лунають на адресу Німеччини, яка поводиться так, ніби ніякої загрози безпеки в Европі не існує. На думку Сокора, Німеччина має стати локомотивом і об’єднуючим фактором для Евросоюзу в боротьбі з російською агресією. Природно, США також будуть брати в цьому участь, але лідерство мусять взяти на себе саме передові економіки ЕС.

У кулуарах експерти підкреслювали безліч проблем всередині самого Евросоюзу. Крім фінансово нестабільних країн-членів, а також зростання праворадикальних ідей не без фінансування з боку Кремля, не менш серйозною проблемою є криза европейської ідеології. Иншими словами, европейці поважають Західні стандарти і демократичні цінності, але лише одиниці готові просувати ці ідеї за межі ЕС. Сьогоднішня Европа досі не оговталася від подій XX століття і будь-яка, особливо військова загроза, викликає природне бажання всіма способами замирити агресора, навіть жертвуючи своїми особистими інтересами і інтересами своїх сусідів. Надто живі в пам’яті руїни і численні жертви в результаті двох світових воєн на території Европи. Природно, Кремль вміло маніпулює цими страхами европейців.

Що стосується позиції США, то як показав Форум, «червоною лінією» для Адміністрації Обами є подальший наступ Кремля на Донбасі, в результаті чого може бути  чергова серія санкцій проти Росії. Напередодні «Мінська-2» саме Білий Дім виступав одним з головних ініціаторів упокорення Кремля і особисто Путіна. Тут одночасно накладається декілька факторів. По-перше, дестабілізація в Україні та загрози ЕС підривають імідж і довіру до самих США. По-друге, Росія потрібна Штатам для успішних переговорів про без’ядерну програму Ірану. Фінальна серія переговорів з цього питання, де Росія бере активну участь, має відбутися наприкінці червня. По-третє, увагу Штатів відтягують нинішні події на Близькому Сході, включаючи наступ угруповань ISIS. З північного заходу Іраку цього місяця бойовики зайняли низку стратегічних міст і сьогодні знаходяться на відстані лише 100-120 км від столиці Багдад. Ці події ребром ставлять питання про необхідність наземної військової операції США через чотири роки після того, як американський контингент залишив Ірак. Всі ці виклики ускладнює ще й розпал президентських виборів-2016 в США, тому в Адміністрації Обами не готові брати додаткову відповідальність за можливі наслідки наземної операції на Близькому Сході. Природно, всі ці події відволікають увагу Штатів від України, чим також можуть скористатися в Кремлі.

Вельми цікава дискусія відбулася з питання членства України в НАТО. Тема стала найбільш чутливою і неоднозначною в рамках Форуму. Одні виступали за надання гарантій та «дорожньої карти» Україні для членства в Альянсі, инші наполягали на неготовності країни, а також недопущенні подальших провокацій Кремля.

Всі чудово розуміють, що саме загрози розширення Альянсу на схід (навіть якщо вони і були примарними), стали ключовим фактором для Путіна в розв’язанні війни на Донбасі. Иншими словами, Кремль бачить Україну в ролі «буферної зони», де в близькому майбутньому НАТО не зможе розташувати свої військові бази. Одночасно, Донбас служить попередженням і для инших країн Східного партнерства, насамперед, Грузії та Молдови, про наслідки приєднання до НАТО.

Експерти, які безпосередньо брали участь у переговорах стосовно членства України в Альянсі, заявляють, що найбільш сприятливий момент для отримання «дорожньої карти» для країни був у 2006 році. Але, ні тодішній уряд, ні населення не були готові до настільки рішучого кроку. З того часу майже через дев’ять років не було зроблено практично нічого для інформування українських громадян про переваги членства в Альянсі.

За словами начальника головного управління військового співробітництва і миротворчих операцій Генштабу ЗСУ Леоніда Голопатюка, сьогодні країна ще раз переконалася, що альтернатив колективної безпеки не існує. При цьому, за його словами, також не варто забувати про якість самого Альянсу, куди Україна так прагне. За словами генерала, під час спільних військових навчань навіть найдосвідченіші інструктори НАТО просять бійців елітної 95-ї аеромобільної бригади поділитися досвідом участі в гібридній війні. Для представників Альянсу такий вид війни є абсолютно новим і мало дослідженим.

Инші західні гості в рамках Форуму радили Україні виробляти власну стратегію вступу в Альянс, закликаючи його членів підтримати країну в цьому прагненні. При цьому, НАТО варто надати Україні рівно стільки підтримки, скільки країна здатна «проковтнути». У свою чергу, Україна повинна виконувати необхідні вимоги і піти від порожніх обіцянок перед партнерами, які країна не може виконати.

Разом з тим, сьогодні Україна цілком може розраховувати на нелетальну допомогу з боку США. Перш за все, це системи радіозв’язку та розвідки, а також засоби медицини. Правда, для цього вже мають включитися українські дипломатичні структури з лобіювання національних інтересів у США. Після довгого затягування зі звільненням попереднього Посла Олександра Моцика, якого відкликали минулого місяця, сьогодні Вашингтон живе без офіційного представника України, що безпосередньо впливає не тільки на імідж країни, але і можливості надання нелетальної допомоги з боку США.

Від себе лише додам, що в рішенні поставок нелетальної та инших видів допомоги Україні 20% дійсно залежить від Білого Дому, инші 80% – це недоробка самої української дипломатії, відсутність єдиної стратегії співпраці з США, а також брак лобістів, які здатні цю стратегію впроваджувати. У цьому випадку Україні було б дуже корисно повчитися у Грузії, Туреччини, Ізраїлю та тієї ж Росії, які активно працюють з політиками у Вашингтоні, а також американською громадськістю.

Фінальний акорд у рамках форуму підвів Директор з питань прав людини і свобод в Інституті Маккейна Девід Крамер. За його словами, сьогоднішні для України існує чотири головні загрози: 1) відсутність єдності всередині української влади, зокрема, між президентом і прем’єром. В результаті чого, Захід просто-напросто може втратити інтерес до України; 2) корупція, як найбільш вразливе місце системи; 3) путінська Росія, як найбільша зовнішня загроза незалежності і стабільності України; 4) недостатнє залучення США, зокрема Адміністрації Обами, для розв’язання кризи в Україні. Але, як би там не було, наступний президент США буде займати більш жорстку позицію щодо Кремля.

Насправді, учасники Форуму вже не приховували, що як такого вибору в України вже нема. Або країна та її влади будуть «стахановськими» темпами просувати Україну в европейському напрямку, або масове розчарування і невдоволення владою може спровокувати подальшу хвилю народних протестів, чим неодмінно скористається Росія. Захід готовий всіляко допомагати, що вже неодноразово доводив, але, насамперед, Україна має допомагати сама собі, вибиратися з тривалої кризи всіма можливими способами.

Разом з тим, найбільш відповідальний фронт робіт сьогодні знаходиться не у високих кабінетах Брюсселя або Вашингтона, і навіть не в бліндажах зони АТО, а в самому Києві. Саме завдяки ефективності проведених реформ країна здатна не тільки повернути довіру Заходу, а й відкинути амбіції Кремля отримати контроль над частиною української території. І якщо влада буде не здатна на рішучі кроки з імплементації реформ та боротьби з корупцією, тоді це буде провокувати Путіна ще на більшу агресію проти України.

Сьогодні ні для кого не секрет, що якщо програє Україна, то програють усі і насамперед – Захід. Тому, на плечах української влади та її народу тримається не тільки майбутнє власної країни, а й усього цивілізованого світу. І чим швидше це зрозуміють у Києві, тим більше шансів зберегти суверенітет і просунути країну ближче до европейської спільноти.