на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Тарас Возняк

Кордони Заходу і геополітичний контекст війни в Україні

Ось вже чверть століття Україна робить свій геополітичний вибір. Для нас він сформульований так «Європа чи Росія». Або так «НАТО чи Росія».

Це дуже плакатне бачення світу, яке традиційно склалося після Другої світової війни. Тому, роблячи цей вибір, ми є в полоні стереотипів. Тому спочатку слід зробити кілька історичних зауваг.

Для нас поділ на Схід і Захід сформувала Ялтинська конференція 1945 року

Світ у відповідності з домовленостями Ялтинської конференції ділився на дві великі сфери впливу СССР і США. І «царство Сталіна» на момент його найбільшого розквіту виглядало так:

 

 

Однак такий розділений світ сформував не лише Іосіф Сталін. Участь у цьому поділі світу брали і президент США Франклін Делано Рузвельт і прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчіль. Чи не нагадує вам це участь пані Ангели Меркель та Франсуа Олана, які легким порухом пера вирішують наші проблеми без нас.

Бо є велика ймовірність того, що паризька зустріч 2 жовтня 2015 р. може стати новим розподілом світу.

Подібний поділ світу у Ялті 1945 року став трагедією молодих націй, які опинилися між Залізною завісою та СССР. Трагедією поляків, чехів, словаків, угорців, румунів, болгар.

Вони не погоджувалися з тим, що вони не є частиною Європи чи Заходу, як вони їх собі уявляли. На знак протесту і з безвиході вони почали називати себе Центральної Європою. Створили нове поняття. До того цю частину світу називали Східною Європою. Це був ребрендінг старого німецького терміну Mitteleuropa.

Для поневолених жителів Центральної Європи термін Mitteleuropa став інструментом, який неначе повертав їх до Європи як цивілізаційного центру світу.

Програмною статтею, яка запустила цей термін у політичний простір стала стаття Мілана Кундери «Трагедія Центральної Європи».

І так тривало пів століття. Залізна завіса міцно стояла у Берліні.

Розпад СССР пересунув кордони Європи як цивілізаційного центру світу на Схід – до кордонів постсовєтських країн: Росії, Білорусі, України, Молдови:

 

 

Ми можемо ображатися, але на 1991 рік і ще довго ні Україну, ні Білорусь, ні Молдову, а тим більше Росію, Європа чи Захід не сприймав як свою частину. Ми залишалися Сходом. Його по-різному називали. Росіяни одразу це вловили і придумали евфемізм СНД, щоб зберегти символічну єдність всього цього постімперського простору. Потім придумувалися інші евфемізми – ЄврАзЕС (Євразійське економічне співтовариство), ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку, Ташкентський пакт), Союзна держава Росії і Бєларусі, а потім взагалі пустилися берега і почали накидувати концепції Євразії та «Русского мира»

Таким є банальне бачення світових геополітичних змін останніх 25 років

Однак, якщо ми вивчатимемо проблему кордонів Заходу і Сходу всерйоз, то загальна картина буде виглядати не так примітивно і не так європоцентрично.

Головним поняттям, якщо ми визначатимемося, де ми насправді є і куди хочемо рухатися, буде не поняття «кордону», кордону між «ними» і «нами», а поняття наповнення того «світового цивілізаційного центру», до якого ми прагнемо, чи від якого відштовхуємося. Тобто головними тут є цінності і сенси. Якщо є вони, то є й кордони, які відділяють обшир, в якому вони актуальні, від обширів, де ті цінності і сенси інші.

На сьогодні ми хочемо прилучитися до так званої Європи чи Заходу. Але чи до кінця ми хочемо притримуватися цінностей і сенсів Європи та Заходу. Так, прилучитися до благ Європи та Заходу ми готові. Але Європа чи Захід свого часу заплатили за це чималу ціну. І це не лише кров, але й свідоме самообмеження, дотримування жорстких регуляцій.

Разом з тим ми й досі не зрозуміли, що умовний Захід не стоїть на місці. Навіть географічно чи геополітично.

Ми маємо зрозуміти, що всі світові цивілізаційні центри не стоять на місці. Світові цивілізаційні центри переміщаються. Так само переміщується і той світовий цивілізаційний центр, який ми називаємо Заходом. Тільки на невеликий історичний період він зупинився в Європі.

Це, звичайно дає нам шанс. Та умовна Європа може покрити і той обшир, яким є Україна. Умовний Захід покривав обшири набагато дальші від нашого Старого Континенту.

Подорож того світового цивілізаційного центру, який ми сьогодні називаємо Заходом, 10 000 років тому розпочалася з Близького Сходу. Тепер це Сирія та Ірак…

 

 

Це, звичайно, багатьох трохи заскочить. Бо тільки 6 000 років тому цивілізаційні досягнення Близького Сходу почали рухатися у напрямку сучасної Європи – на острови Греції, Балкани, південь України (все та ж культура Кукутені-Трипілля – вітання нашим гіперпатріотам – ця культура теж примандрувала до Румунії, Молдови і України з Анатолії, тепер Туреччини):

 

 

Але це не був єдиний світовий цивілізаційний центр. У той самий час у Китаї почав формуватися ще один світовий цивілізаційний центр, який ми називаємо Сходом:

 

 

Так сформувався Великий поділ світу на Схід і Захід:

 

 

Які висновки ми можемо зробити з цих тез?

Впродовж історії світ справді мав два великі цивілізаційні центри. Це є так, якщо ми дивимось на світ з великої часової перспективи. Тоді ми говоримо про Великий цивілізаційний поділ світу на Схід і Захід.

А є ще й Малий цивілізаційний поділ світу на Схід і Захід. Це є так, коли ми дивимося на світ малої часової перспективи. Мала часова перспектива не сягає далі 1945 року.

Які політичні наслідки ми отримуємо?

З огляду на Великий цивілізаційний поділ світу на Схід і Захід і Близький Схід, І Маґріб, і Середня Азія і навіть Іран та Афганістан належать до Заходу. Для когось це конфуз. Але навіть гіперзахідні ортодокси мусять прийняти до відома той факт, що Тора, Євангелія і Коран це продовження однієї і тієї ж історії. Історії розгалуженої, суперечливої, проте єдиної – історії пошуку і віднайдення єдиного Бога. І всі ми – від Маракешу до Хельсінкі є в одній і тій самій мегапарадигмі, яка вийшла з близького Сходу і вже кільканадцять тисячоліть мандрує світом.

Але є й інша перспектива – перспектива малої гіперєвропейської жабки, яка сидить в траві і бачить все сааме з неї. Для неї досі актуальний Малий цивілізаційний поділ у відповідності з яким навіть Україна до Заходу не належить. Ну хіба що Велика Галичина та галицькі мегаломани. Останнє - жарт.

А тепер давайте подивимося, як рухався Західний цивілізаційний та інноваційний центр.

У часи Римської Імперії він був у Середземному морі:

 

 

Під час розквіту Британської імперії (ХVІІІ – XIX століття) Західний цивілізаційний та інноваційний центр був у Європі (а точніше – у Великій Британії):

 

 

Однак після розпаду Британської імперії та Другої світової війни (1945 рік), коли місце Британської імперії посіли США, Західний цивілізаційний та інноваційний центр природно перемістився за Атлантичний океан до Нової Англії (США):

 

 

Але і там він не зупинився. У 2000-2010 центр інновацій світового значення роках перемістився на Західне узбережжя США – до Каліфорнії, чи не всі ґаджети, якими ми користуємося, були задумані і сконструйовані ближче до Силіконової долини:

 

 

І це ще не кінець. У той самий час (у 2010 році) у велику геополітику почав повертатися Китай. Після 1945 року світовими інноваційними центрами почали ставати Японія, Південна Корея, Гонконг, Тайвань, Сінгапур…

Японія почала повертатися у 1960-х. Південна Корея у 1980-х. Китай у 2000-х. Так у велику геополітику повернувся Схід:

 

 

Тому сучасна карта світу, яка відображає реальну констеляцію світових цивілізаційних іноваційних центрів має виглядати не з нульовим меридіаном у Ґрінвічі – бо тоді, коли творилася така карта, Британська імперія бачила себе і дійсно була світовим цивілізаційним та іноваційним центром):

 

 

А має виглядати так - з нульовим меридіаном на Гаваях – може тому американці обрали собі президентом уродженця Гаваїв Барака Обаму. Одним словом сьогодні центр вже глобального, об’єднаного світу знаходиться в умовній точці між двох реальних світових цивілізаційних іноваційних центрів, великого Заходу та Великого Сходу:

 

 

Остаточного оформлення цей світовий цивілізаційний та іноваційний центр набирає на наших очах. США, Японія та ще 10 держав тихоокеанського узбережжя уклали угоду про транстихоокеанське партнерство (Trans-Pacific Partnership, TPP) - створення величезної зони вільної торгівлі. Разом ці країни контролюватимуть аж 40% світової торгівлі! Сама угода, є розвитком діючого два десятиліття договору NAFTA (між США, Мексикою та Канадою). Крім США, Японії, Мексики і Канади, в TPP увійшли Австралія, Нова Зеландія, Перу, Чилі, В'єтнам, Малайзія, Бруней і Сінгапур. На це накладається ще й угода про створення зони вільної торгівлі між Канадою та ЄС.

А де ж тоді Стара Європа, ЄС, Росія, Польща, де наша мила Україна? Відповідь проста – не в центрі інновацій сучасного Заходу. Він дуже далеко він нас.

Це печально. Але ми маємо усвідомити, що:

Ми, європейці, не встигаємо осмислювати глобальні геополітичні та цивілізаційні зміни.

І ми, європейці, не встигаємо реагувати на ці глобальні геополітичні та цивілізаційні зміни.

Але даймо Старій Європі (ЄС) шанс. Бо все ж Старий Континент спромігся обєднатися з огляду на загрозу повної маргіналізації у новий проект, який називається Європейський Союз.

Отож спробуймо графічно зобразити диспозицію сучасних світових цивілізаційних іноваційних центрів. І світ набере форми трикутника:

 

 

Але спробуймо визначити, де у цьому геополітичному трикутнику Україна? Де у цьому геополітичному трикутнику Грузія, Молдова? А де знаходиться Ізраїль? А де знаходиться Сирія Башара Асада та Іран, бо головні події сьогодні відбуваються там? Я б запропонував таку їх локалізацію між цих трьох світових цивілізаційних іноваційних центрів:

 

 

А де знаходиться сучасна Росія? Гадаю, що ви погодитеся, що тут:

 

 

А що означає чорна лінія поміж них. Це фронт протистояння. Світ знову розколотий на Схід і Захід. В очах тих, хто думає не глобально і прагне цього протистояння, бо бач треба за будь-яку ціну відновити велич помираючої імперії (Росія), спасти режим (Сирія), стати світовим геополітичним гравцем (Іран).

Чому Росія не світовий гравець, запитаєте ви. А тому, що вона економічний карлик. Ось її місце між світових економік:

 

Вага Російської Федерації у світовій економіці це ганебні 2,49%... Тому вона і хоче стати партнером Китаю. Проте є шанс стати тільки міноритарним партнером…

Та повернімося до лінії протистояння. Ця лінія розподілу чи фронту тягнеться від Шпіцбергену, про який сперечаються Норвегія та Росія, через Балтію з провокаціями Росії проти цих країн, попри Польщу, через Україну з анексованим Кримом та війною на Донбасі, через Молдову з невизнаним Придністров’ям та Гагаузією, Грузію з анексованими Абхазією та Південною Осетією, Азербайджан, Вірменію, Сирію, Ізраїль, і навіть Ємен.

Тому не схематично, а на карті сучасний трикутний світ виглядає так:

 

 

У нашій частині світу ми маємо справу з російськими реваншистами. Вони хочуть змінити конфігурацію світу на свою користь. Вони бачать світ контрастно – за схемою свій-чужий.

Ось кого вони бачать своїми союзниками:

 

 

А ось супротивники:

 

 

Це не моє бачення світу. Так його бачить ідеолог російських реваншистів Алєксандр Дуґін. І так само його бачить Путін:

 

 

Можливо ця карта дає відповідь на запитання, де сьогодні є межі Заходу і де місце України. Попри все Україна зробила свій геополітичний вибір. Україна рухається на Захід.

І Росія (Росія Путіна) зробила свій геополітичний вибір. Росія рухається на Схід – ближче до Китаю.

Тому сьогодні Україна є не лише фронтом протистояння Заходу та Сходу, але й першим форпостом Заходу. Так само, як і Молдова, Грузія.

 

4 жовтня 2015

 





 

Яндекс.Метрика