www.ji-magazine.lviv.ua

Oлексій Заводюк

Оскільки Путін і Росія на нинішньому історичному відрізку єдине ціле, в рамках цього матеріалу, вважатимемо мотиви Путіна мотивами Росії.

Спочатку один з найважливіших посилів. Те, що зараз робить Путін – це оборонна війна. Як би російська пропаганда не намагалася довести зворотне, це саме оборона.

Путін дуже хороший модератор відносин між правлячими групами і класами в такому складному утворенні як Російська Федерація. Це дійсно великий політичний талант. Талант, який визнають навіть чеченські князі, а вони в цьому питанні доволі вибаглива публіка.

Більшість росіян, абсолютно щиро не хочуть відпускати Путіна з поста президента. Це бажання, що йде знизу, а не нав’язується згори.

У Путіна немає ресурсів для того, щоб повністю зупинити просування Заходу на Схід, але у нього поки достатньо ресурсів, щоб дуже сильно ускладнити це просування. Його абсолютно не цікавить відновлення Совєтського Союзу і ще більше йому не потрібне будівництво нової Імперії.

У цих питаннях, Путін набагато розумніший, ніж каже і ніж це здається. Його цілі та завдання набагато приземленіші і він їх намагається вирішувати системно. Ось про ці завдання ми і поговоримо.

Чому Путін веде саме оборонну війну? Тому що головне завдання Путіна зберегти вплив Москви на території постсовєтського простору. Вплив і свою зону комфорту. А зберегти свій вплив Москва зможе, тільки зберігши нинішній формат взаємин на цьому просторі. Свій формат. Формат, в якому сильна Москва і не дуже сильний Вашингтон. Не дозволивши замінити свій формат европейським, американським або евроатлантичним.

Анексія Криму, війна на Донбасі, війна в Грузії 2008 року – все це оборонні війни, які Путін змушений вести на постсовєтському просторі.

Йому доручили берегти Росію, от він її і береже.

Вся його риторика оборонна:

- На нас хочуть напасти

- На наших співвітчизників уже напали на Донбасі

- Я врятував Крим від нападу бандерівців

Погроза застосувати ядерну зброю – це що? Хіба нападник застосовує ядерну зброю? Ні. Ядерна зброя – це зброя захисту.

Чітке розуміння оборонної війни Путіна є і в США. Саме тому американці не поспішають втручатися у війну і не поспішають давати Україні зброю.

Американці чудово розуміють, що оборонна війна Путіна його не врятує. Жодна обложена фортеця, яка не володіє достатніми для оборони ресурсами, приречена. І Путін теж приречений. Питання не летальної зброї, але часу.

Навіщо Путіну анексія Криму

Путін міг обмежитися в Криму варіантом, який він реалізував в Абхазії і Південній Осетії, або створити там, щось типу Придністров’я. Але він пішов на пряму анексію. Чому?

А тому, що у Путіна немає ресурсів, щоб воювати не тільки з Заходом, а навіть з Україною. Навіть Януковича йому довелося банально підкуповувати величезними грошима і загрозою фізичного знищення. У політиці підкуп і шантаж – це дуже ненадійні аргументи. Клієнт може зірватися з гачка в будь-який момент, його можуть перекупити або залякати ще більше. У політиці прив’язують взаємні інтереси, бажано стратегічні.

Якщо ресурсів для війни з Майданом нема, то де Путін міг їх узяти? Точно не в Китаї. Взяти ці ресурси він міг тільки у народу, а для цього йому треба було дати народу те, що йому по-справжньому цікаве. Росіянам не цікава Абхазія, Південна Осетія і Донбас. А Крим – це те, заради чого росіяни готові підтримувати Путіна і жертвувати шматком свого благополуччя. Тому що Крим для росіян не курорт і не територія, Крим для них – це  міт, який покликаний виправдати всю нещадність і безглуздість російського буття і свідомості.

Після анексії Криму рейтинг Путіна піднявся до небес, і у нього були розв’язані руки для війни з Україною. А це дуже важливо. Без підтримки народу вести таку війну неможливо в принципі. Рейтинг – це і є ресурсом для війни, точніше це числовий еквівалент цього самого ресурсу.

Російський народ – це взагалі особлива спільнота. Не маючи можливості конкурувати з Заходом в корисних для життя галузях, росіяни компенсують своє відставання в инших дисциплінах. Таких як балет, хокей і геополітика. Геополітика у них зводиться до неупущенння шансу плюнути в борщ піндосам і дати пендаля европейським очкарикам-ботанікам. У чому сильні, в тому і вправляються. Так що не будемо судити їх суворо. Хто з нас не без гріха?

Цілі Путіна в Україні

На примітивному обивательському рівні логіка Путіна приблизно така:

«Якщо хохли зрадники, йдуть через бабки до американців, то хай ідуть тільки зі своїм. А моє чіпати я їм не дозволю. А моє це Крим і 8 областей, які будуть Новоросією. Я не дозволю зміцнювати моїх ворогів моїми територіями, ресурсами і тим більше людьми, які розмовляють російською і які мене готові визнати своїм Царем.

А якщо ви, хохли, з цим не згодні, то захищайте свою Україну. Що зможете захистити, залишиться за вами, що не зможете, буде моїм. І ніяка Америка вам не допоможе»

Ось приблизно така «пацанська логіка» інує в Кремлі і реалізовується зараз на Донбасі та в Криму. І така логіка знаходить повне схвалення у більшості російського суспільства.

У керівництві Росії є три фракції. Одна за те, щоб домагатися поставлених цілей війною, друга економічною війною, а третя за те, щоб плюнути на Україну і спокійно проводити свій вік в рубльовских палацах і не смикати американського орла за хвіст, щоб не нарватися на неприємності. Але третя частина – це «неправильні пацани».

Зараз мета Путіна в Україні набагато приземленіша, ніж те, що озвучували на російському телебаченні. Йому потрібно відновити в Україні той формат відносин, який був при Кучмі і Януковичу. Зробити це можна тільки через реванш.

Завдання повалити проамериканський режим Порошенка і Яценюка. Спочатку замінити його на «ширку», а потім забезпечити повноцінний реванш якогось «Оппоблоку», який декларуватиме повний конструктив.

Завдання Путіна просто створити умови для реваншу, все инше відбудеться саме, якщо Україна не проведе реформи.

Ні про яку Новоросію, чи пряме збройне вторгнення в Україну поки не може бути й мови. Без надфорсмажору цього не станеться.

Путін не зливає Новоросію

Неправильно вважати, що Путін «зливає Новоросію». ДЛНР – це його трофей. Такий же трофей, як і Крим. І Путін виявляє бажання його на щось поміняти.

Проблема в тому, що в України нема на що міняти Донбас. Немає у нашої країни козиря, який Путін готовий прийняти в обмін на Донбас.

Україна такий козир посилено шукає. Звідси ідеї про блокаду Криму, Придністров’я і самого Донбасу. Що навряд чи влаштує Путіна.

Якщо Україна заморила голодом якийсь із цих анклавів, то Путін поступливішими від цього не стане. Не для щастя людського їх створювали.

Путін, як розмін на свій військовий трофей, готовий прийняти «політичну ширку» між Порошенком і ДЛНР.

Така ширка, якщо її вистачить надовго, взагалі здатна поховати Україну назавжди. І Порошенко це дуже добре розуміє. Завдання Путіна довести ситуацію до тієї точки, коли Порошенку буде нікуди подітися.

Теж саме Путін робить і в инших країнах, наприклад, у Грузії. У нього не вистачає ресурсів, щоб привести до влади прямих сателітів Москви, але хоча б не ворожий йому режим він привести до влади зміг.

У Грузії і Україні знадобилася війна, в Білорусі вистачило прямого підкупу. Януковича теж вдалося підкупити, але не вдалося зберегти режим.

Путін намагатиметься зруйнувати антиросійський режим Порошенка, так само як в Грузії він робив все для того, щоб повалити антиросійський режим Саакашвілі.

Антиросійським в розумінні Путіна є будь-який режим, який веде проевропейську і проамериканську політику. Боротьба з корупцією і модернізація країни – це в розумінні Путіна, теж антиросійська політика.

Що робити Україні

Що ж означає проросійський режим в Україні? Це означає корумпований режим. Корумпованість – це обов’язкова умова «проросійськості».

Навіщо Москві потрібні корумповані режими? Та дуже просто. З такими режимами дуже легко будувати відносини, досить їм дати хорошу нафтогазову ренту, підсадити на «братні» кредити і такий режим сам триматиметься за владу, давлячи політичну конкуренцію, а значить притискаючи свободи в будь-яких формах, такий режим не займатиметься модернізацією країни, тому що в такому випадку теж позбудеться ренти. Коротше кажучи, такий режим буде сам робити все для того, щоб залишитися в кремлівському полі впливу, або називаючи речі точніше, біля кремлівської корупційної годівниці.

Режими, які не сприймають корупцію, існують в рамках політичної конкуренції, свободи слова і не можуть бути підконтрольні Москві, бо вони підконтрольні своїм виборцям. А одне відразу виключає инше.

З цього випливає, що перемога у війні з Росією – це не звільнення Криму і Донбасу, а перемога над корупцією, модернізація країни і тільки потім, як результат, можливе повернення Криму і Донбасу.

Україна зараз веде війну на два фронти. Перший фронт на Донбасі проти бойовиків Путіна, другий в тилу проти корупціонерів.

Саме корупціонери і є справжньою «п’ятою колоною», а зовсім не фанатичні адепти Путіна, які тусуються на маргінальних проросійських акціях.

Щоб не допустити московського реваншу в Україні нам необхідно не випускати владу з-під контролю, перемогти корупцію, провести модернізацію країни і найголовніше, зміцнювати громадянські свободи і розвивати політичну конкуренцію, а не змагатися за виборчий охлос, що ми спостерігаємо зараз.

Майдан – це бульдозер, який розчищає простір від російської моделі держави: корупцію, архаїку, беззаконня міняють на европейську модель – модернізацію, закон, права людини.

Путін намагається замінити команду бульдозера і розвернути його у зворотному напрямку, щоб зачистити в Україні простір Свободи.

Чи вийде у Путіна добитися своїх цілей, залежить тільки від нас. Якщо ми зможемо створити сильну армію і ліквідувати корупцію, Путін зазнає поразки. Якщо не зможемо, значить нас чекає Партія Регіонів-2, Ширка-2, Універсал-2, Донбас-2, Янукович-2, коротше кажучи, урок повторять знову.