www.ji-magazine.lviv.ua

Кремль вже відчуває брак ресурсів, але ще може скористатися своєю тимчасовою перевагою і організувати наступ на Маріуполь, поки українська армія ослаблена після боїв під Дебальцевим, вважає британський дослідник російського походження Ігор Сутягін. У своєму звіті для Королівського інституту оборонних досліджень він перераховує підрозділи РФ на сході України. Публікуємо без скорочень.

Приєднання Криму і подальше великомасштабне розгортання російських військ поблизу українсько-російського кордону отримали назву «Російська весна». Тоді, як сама анексія Криму відбулась відносно мирно, дії російських і проросійських сил на сході України перейшли в жорстоке протистояння, відтоді як український уряд оголосив на сході країни антитерористичну операцію проти бойовиків.

Таким чином, відносно безкровна «Російська весна» поступилася місцем запеклій боротьбі «Російської зими». Перші оперативні успіхи, яких українські силовики досягли в кінці червня і на початку липня 2014 року, призвели до перших артилерійських обстрілів з території Росії. Вони були спрямовані проти просування українських військових по їх власній землі і здійснювалися з середини липня.

Пряме втручання в бойові дії російських військ почалося з середини серпня 2014 року, коли перспектива поразки проросійських бойовиків стала реальною. З того часу присутність великої кількості російських військ на українській суверенній території стала стабільною рисою конфлікту.

Перший етап великомасштабних вторгнень регулярних російських військ почався 11 серпня 2014, до нього були залучені значні сили. Деякі російські розвідувальні та спеціальні підрозділи діяли на українській землі найпізніше з 14 липня, вони включали в себе бригади з шести чоловік.

Російська військова операція проти України повчальна, бо проводилася відповідно до «Доктрини Герасимова». Концепція була представлена ​​начальником Генштабу РФ, генералом армії Валерієм Герасимовим на щорічній зустрічі в Російській академії військових наук в січні 2013 року. Ключові елементи «Доктрини Герасимова» з того часу були впроваджені в нову редакцію російської військової доктрини, затвердженої в грудні 2014 року. Але генерал під час доповіді також розкрив і деякі складнощі у підготовці збройних сил, перш за все їх обмежену здатність підтримувати бойові дії такого масштабу.

Російські бойові і розвідувальні формування під час вторгнення в серпні 2014 Фото: rusi.org

Справді очевидно, що ресурсів – як військових, так і фінансових – недостатньо для підтримки бойових дій на цьому рівні протягом року, можливості вже вичерпано. Ймовірно, ще занадто рано оцінювати військовий потенціал Росії як перевантажений кризою в Україні, але деякі факти кидаються в очі.

Щоб сконцентрувати близько 90 тисяч військових на російсько-українському кордоні та в Криму навесні 2014 року, знадобилося 28 військових підрозділів. Вони були залучені з географічно компактного району для першого етапу операції проти України. А для розгортання та підтримання необхідної інтенсивності бойових дій треба було задіяти більше підрозділів.

Російські регулярні частини з військ, що беруть участь в бойових діях в Україні, лютий 2015 Фото: rusi.org

РОСІЙСЬКІ ВІЙСЬКА В УКРАЇНІ

З початком масштабної і прямої участі в боях проти українських військ в середині серпня 2014 кількість російських військ в Україні до кінця місяця, за даними різних джерел, склала від 3,5 до 6-6,5 тис. осіб. Це число коливається, досягаючи 10 тис. на піку прямої участі Росії в середині грудня 2014 року. Міністерство оборони Росії було змушене залучити 117 бойових одиниць і підрозділів підтримки, щоб зосередити близько 42 тисяч військових безпосередньо близько від російсько-українського кордону: вони або перебували там для забезпечення артилерійського вогню по українській території з боку Росії, або брали безпосередню участь у бойових діях в Україні.

Слід зазначити, що 104 з цих 117 одиниць були залучені в битви з осені 2014 року в одній з двох згаданих форм – в 3,5 рази більше, ніж кількість військових підрозділів, залучених до Криму і на південний схід України протягом весни і літа 2014 року.

Загальна кількість російських військ, що діяли на сході України, досягла приблизно 9 тис. в останній тиждень лютого 2015 року та збільшилася з того часу, принаймні, на 1,5-2 тис. кадрових військових. При цьому, потрібно мати на увазі війська, які були розміщені на території Криму: за консервативними оцінками, їх близько 26-28 тис. чоловік, включаючи близько 13 тис. у складі ВМФ Росії. За иншими оцінками, загальна кількість російських військ у Криму становить від 29 до 40 тисяч чоловік.

Варто також згадати, що з десяти російських польових армій всі, крім двох – 35-ї і 5-ї Червонопрапорної загальновійськової армії – відправили війська для літньо-осіннього етапу української операції. У боях брали участь підрозділи з Владивостока і Курильських островів, сім з десяти російських загальновійськових армій (а саме 2-а гвардійська, 6-а, 20-а, 49-а, 41-а, 36-а і 29-а польові армії) брали або й досі беруть участь у формуванні військ для літнього, осіннього та зимового етапів операцій в Україні.

Російські підрозділи, що брали участь в боях в Україні в лютому 2015 Фото: rusi.org

58-а загальновійськова армія мобілізувала для цих маневрів всі підрозділи, крім одного, який розташований у Вірменії. Показово, що 102-а військова база є російським береговим плацдармом в цій країні і була залучена у конфлікт з сусіднім Азербайджаном щодо спірних територій в Нагірному Карабасі в 1989 році. Цей конфлікт в останні місяці почав знову підігріватися. Повідомляється, що инша російська військова база, яка знаходиться поза територією РФ, – 201-а в Таджикистані – відправила війська на російсько-український кордон в кінці січня 2015 року.

Міноборони Росії продовжувало відправляти підкріплення на схід України навіть після введення режиму припинення вогню, підписаного в Мінську 13 лютого. Насправді через два дні загони 2-ї Гвардії були виявлені в боях під Маріуполем, куди вони прибули як свіжий резерв для ротації 138-ї мотострілецької бригади, що постраждала від серйозних втрат особового складу за останні три тижні.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК

Під час «режиму тиші», введеного на початку грудня 2014 року, російські війська перемістилися в тил бойовиків для проведення матеріально-технічного переоснащення. Це дало можливість Кремлю уникнути зриву намічених Мінських переговорів, призначених на 11 лютого, завдяки яким Кремль планував отримати політичну основу для повернення зайнятих бойовиками територій до складу України. У самій Україні вже лунали слова про те, щоб віддати Донбас для того, щоб випередити ситуацію, коли він стане троянським конем в українській політичній системі.

У той же час втрати змусили російське командування замість використання батальйонно-тактичних груп, що складаються з окремих бригад або дивізіонів, створити спеціальні формування, які об’єднують загони з різних підрозділів в тактичні групи. В результаті деякі спостерігачі припустили, що регулярних збройних сил Росії в зоні бойових дій немає, а є тільки «добровольці». А регулярні російські війська присутні лише на командних ролях і як фахівці для управління найбільш складним обладнанням.

Проте з новим витком протистояння, який почався одразу після підписання угоди про припинення вогню, російські війська повернулися на пріоритетні позиції як найбоєздатніші сили. Повстанські формування, по суті, використовували як гарматне м’ясо. Протягом лютого на північному фронті об’єднані формування російських регулярних військ були виявлені таких ситуаціях:

·     1-2 лютого спільне формування з 8-ї гвардійської і 18-ї гвардійської мотострілецької бригад, 25-го полку спецназу і частини 232-ї реактивної артилерійської бригади – були задіяні в боях під Дебальцевим.

·     У той же час 8-а гвардійська мотострілецька бригада розгорнула частину складу в рамках єдиного формування з 5-ю танковою бригадою для піхотної підтримки танкових військ в районі Горлівки.

·     Комбіноване формування з 27-ї гвардійської мотострілецької бригади та 217-го гвардійського парашутно-десантного полку (98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії) перебазувалося в Логвинове 14 лютого, коли об’єднані 136-а гвардійська мотострілецька бригада і 25-й полк спецназу брали участь у боях, щоб закрити коридор на Дебальцеве, і понесли важкі втрати. На основі залишеного ядра створили нове формування.

·     Тактичну групу 20-ї гвардійської мотострілецької бригади мали перетворити в спільне формування з частинами 18-ї гвардійської мотострілецької бригади після 13 лютого; частини 20-ї гвардійської були заміною для частин 8-ї гвардійської мотострілецької бригади через істотні втрати останньої.

·     Инші комбіновані формування – 19-ї мотострілецької бригади та 10-ї бригади спецназу; 13-го гвардійського танкового полку (4-а гвардійська Кантемирівська танкова дивізія) з 32-ю мотострілецькою бригадою; і 104-й гвардійський десантно-штурмовий полк (76-а повітряно-десантна дивізія) з повстанським формуванням  «Кальміус» – були також виявлені в боях в північній оперативній області в лютому.

·     9-а мотострілецька бригада діє в комбінованому формуванні з частинами не ідентифікованого підрозділу в південній оперативній зоні.

Широкий географічний розкид залучених до формування військ підрозділів, очевидно, відображає типове бажання військового командування дати військовим досвід у бойових діях скрізь, де виникає така можливість. Але це – не основна причина ситуації, що склалася. Є ознаки й инших причин.

Підрозділи, що постійно дислокуються в Південному та Західному військових округах РФ, сформували батальйонно-тактичні групи для весняної фази операції, в той час як вони були здатні тільки надати сили для ротних тактичних груп восени і взимку. Деякі підрозділи насилу могли відповідати навіть зниженим вимогам. Наприклад, 536-й береговій ракетно-артилерійській бригаді тимчасово довелося відправити деяких професійних військових служити в 61-у морську бригаду, щоб остання змогла сформувати тактичну групу для відправки в Україну.

У той час сибірські військові були направлені для формування більш серйозних підрозділів, ніж батальйонно-тактичні групи. 36-а мотострілецька гвардійська бригада сформувала з’єднання чисельністю майже в полк, з танковою, моторизованою піхотою і артилерійськими батальйонами, а також невеликими загонами бойової підтримки та обслуговування.

Це, мабуть, вказує на брак вкрай необхідної сили, адже сибірські підрозділи передислокували в Україні з їх власним озброєнням замість того, щоб відправити в район бойових дій тільки особовий склад. Це передбачає брак військової техніки. Всі ці факти дозволяють припустити, що справа не тільки в тому, що командування хоче навчити в реальних бойових умовах настільки віддалені підрозділи.

Крім того, створення нових «професіоналів» з нічого не підозрюючих призовників – це ще один ключовий індикатор нестачі особового складу та те, що не навчально-бойові переваги є реальною причиною залучення далеко розташованих підрозділів. Є повідомлення про те, що російських військовослужбовців залякують для того, щоб вони взяли участь в боях у Східній Україні  як «добровольці». У багатьох випадках призовників обманом «перетворили» в контрактників, документально оформивши їхнє бажання стати професійними військовими. Як мінімум в одному випадку командир сам підписав контракти за нічого не підозрюючих про це призовників. Чи варто говорити, що описане вкрай шкідливе для морального духу армії.

Ще одним прикладом таких дій є розгортання Дивізії внутрішніх військ МВС Росії імені Дзержинського в тилу повстанців і російських регулярних сил – як загороджувального загону для запобігання відступу. Повідомлення про це надійшло як з північної частини контрольованої бойовиками території біля Дебальцевим, так і з південної оперативної осі під Маріуполем. У п’яти випадках встановлено, що загони Дзержинської дивізії здійснювали каральні заходи проти російських військ; повстанці також повідомляли про дії проти них. Необхідність такого втручання ще раз підкреслює проблеми, з якими стикається російське командування як в рядах військовослужбовців, так і серед бойовиків.

Всі ці факти сукупно є переконливим доказом браку навченого військового персоналу, з яким Росія може проводити військові операції проти України.

ВИСНОВКИ

Існують докази присутності російських військ на сході України – не тільки в командній ролі і для управління сучасним обладнанням, але і як військових формувань. Ці сили, розгорнуті на території України, поблизу кордону і в Криму, є серйозною і безпосередньою загрозою для України. Їх кількість майже збігається з усіма бойовими можливостями Києва. Крім того, повстанські сили, які більш-менш підкоряються РФ, складають близько половини російських військ. Таким чином, Київ не може розраховувати на кількісну перевагу.

Головна стратегічна мета російських військ – забезпечити існування контрольованих Росією «республік» на сході України. Тим не менш, у Росії виникли проблеми з підтриманням чисельності військ для військових дій проти України.

В такій ситуації не можна виключати, що Кремль може вибрати варіант, при якому отримає вигоду зі свого відносно сприятливого становища, поки воно ще існує. Українська армія зараз ослаблена вимушеним відступом з району Дебальцеве, де зазнала значних втрат озброєння і, можливо, особового складу. Це також могло б зміцнити нові територіальні надбання повстанців. Великий промисловий центр і морський порт Маріуполь міг би бути найімовірнішим об’єктом.

Переміщення російських і повстанських сил з району Дебальцеве в сторону півночі і сходу від Маріуполя показують, що цей варіант, безумовно, розглядається у Кремлі. Якщо так станеться, залишається реальною можливість подальшої ескалації військових дій і російського військового тиску з метою розширення території, контрольованої повстанцями.