www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Антонов, студент факультету журналістики Львівського НУ

ВСТУП

У цій роботі скрупульозному аналізу піддадуться погляди, геополітичні ідеї та переконання російського фашиста, який іменує себе філософом, Олександра Дугіна. Задля вступу пропоную розглянути біографію цієї людини, адже саме життя, його особливості, успіх та невдачі, мені здається, відіграють далеко не останню, якщо не першу, роль у становленні поглядів будь-якої особи. Щоб зняти із себе відповідальність за ваш психічний стан після прочитання роботи одразу пропоную вагітним та людям зі слабкою психікою відмовитись від прочитання аналізу або ж не сприймати близько до серця постулати пана Олександра… Це, звісно, жарт, який необхідний для налаштування на серйозну працю. Але ж у кожному жарті є доля жарту…

Батько Олександра Дугіна працював у ГРУ генштабу збройних сил СРСР. Та ще й мав неабиякий чин – генерал-лейтенант. Смію припустити, що з дитинства панові Олександру нав’язували «правильное советское воспитание». Хоч, не будемо на цьому зациклюватись, у ті часи кожен другий отримував «правильное советское воспитание». 1979 року Олександр був відрахований за неуспішність. Не за якісь політичні погляди, а саме за неуспішність. Це, вважаю за потрібне, наголосити. Щоправда поки не берусь до критики. Немає за що, раптом Дугін – то геній, до знань якого ще не доросло суспільство, такий собі російський Альберт Айнштайн. В 1980 році вступає до товариства з назвою «Чорний орден СС». Ну а що, в університет тепер ходити регулярно не треба (молодий Дугін навчається заочно), тому можна і на усілякі сумнівні збіговиська походити, часу вистачає. Гурток очолював Євген Головін, учнем якого себе і вважає пан Олександр. Дугін також працював з розсекреченими архівами КДБ для написання різноманітних статей і телепередачі «Таємниці століття» на Першому каналі. Він є засновником, очільником, рупором євразійської ідеології. Дугін також відомий відкритими закликами до насильства, у тому числі до заподіяння смерті, людям іншої національності і не тільки, на ґрунті відмінних від його ідеологічних поглядів. До цього прояву одіозності Дугіна пропоную повернутись ще пізніше. А зараз лише скажу, що пан Олександр посів 36 місце серед визначних інтелектуалів Росії, за результатами опитування, проведеного сайтом Openspace (openspace.ru). А це вже не смішно, бо така висока позиція свідчить про, м’яко кажучи, ганебну та антигуманну позицію, загалом, багатьох росіян.

Підсумовуючи вступне слово, у моїй роботі піде мова про людину, що з дитинства перебувала в тісному контакті з КДБ, вилетіла з університету за неуспішність і, в результаті, стала натхненником ідеології «русского мира», рашизму, ідеологом президента територіально найбільшої держави у світі, лідером, засновником і очільником геополітичної течії євроазійства. Мова піде про Олександра Дугіна.

1.  Загальна характеристика теоретичного напрямку,
представником якого є вчений.

У вступі ми побіжно згадували про ідеологію(ї), прихильником, чи, ба навіть більше, засновником якої(их), є Олександр Дугін. Час проаналізувати ці теоретичні погляди детальніше. Поговорімо про євразійство.

Євразійство — первісно російський філософсько-культурний рух, який виступав за відмову від європейської інтеграції Росії на користь інтеграції з центральноазіатськими країнами. Геополітична ідеологія має доволі глибоке коріння. В чистому своєму вигляді вона спочатку поширювалась серед російських емігрантів у Європі. Вони думали, що європейські цінності на межі загибелі, тому Росії треба орієнтуватись на азіатські цінності, які, навіть історично, є ближчими найбільшій державі світу. Ідеологи євразійства, до прикладу Лев Гумільов, робили наголос на тому, що великоросійський етнос має тюркське походження, аж ніяк не слов’янське. Щоправда, євразійці вважають, що Росія, у межах Царської Росії чи Радянського союзу, це особлива територія, яка не тільки, очевидно, відмінна в культурному плані від Європи, але і відмінна від Азії. Прихильники такої теорії на певному етапі розвитку ідеології розкололися на праве та ліве крило. Ліве активно співпрацювало з Радянським Союзом, на відміну від правого. Також варто зазначити, що погляди євразійців у дечому сходяться з поглядами слов’янофілів. Якщо говорити про територію, яку мали на меті об’єднати ці люди, то доводиться говорити про простір між Сяном та Сибіром. Євразійці вважають, що саме ця територія повинна бути об’єднана у Московській імерії, як особлива, наповнена сакральним змістом. Якщо вже згадали про певний сакральний зміст, то треба сказати, що євразійці багато в чому опираються на міфологему про «Третій Рим» (нібито Москві загадано долею взяти на себе особливу місію Третього Риму) та «Послання старця Філофєя до великого князя Василія». Важко не помітити, що євразійству притаманні ідеократія та неомесіанізм, тобто закривання очей на логіку та історію і намагання звести все до закликів до розуміння великої ідеї, вкладеної в сутність Росії, великої місії Росії: в колі народів братніх бути найстаршим з них. Ще для євразійства характерний гіпертрофований етатизм, що суперечить проперсоналістичним поглядам Західного світу. Як наслідок у теоріях прихильників цієї ідеології з’являється антиокциденталізм, антизахідність. Нелюбов до всього західного спонукає євразійців створити біполярний світ, при чому їхнє протиставлення Заходу повинно мати сильне підґрунтя, звідси і з’являється гегемонізм у їхніх ідеях, що вербалізовується у фразах про те, що ледь не вся Євразія – «сфера исторических интересов России».

Найвідомішим сучасним апологетом євразійства є Олександр Дугін. Цей одіозний геополітичний діяч є також звичайнісіньким (якщо такий епітет тут доречний) фашистом. Він не цурається цього і, навпаки, відкрито бажає фашистського майбутнього усій Росії: «В XX столітті існує всього три ідеологічні форми, які змогли довести реалістичність своїх принципів в питанні політико-державної реалізації - це лібералізм, комунізм і фашизм. При всьому бажанні неможливо назвати іншу модель суспільства, яка не була б однією з форм цих ідеологій і одночасно існувала б в реальності. Є ліберальні країни, є комуністичні і є фашистські (націоналістичні). Інших немає. І бути не може. У Росії ми пройшли два ідеологічних етапи - комуністичний і ліберальний.
Залишається фашизм».

Саме тому в контексті дослідження геополітичних поглядів Дугіна пропоную дати визначення і зрозуміти, що ж таке фашизм. Фашизм - різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична політична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни й панування. У Росії, на початку XX століття фашизм трішки видозмінився, отримав певні характерні особливості. Саме це спонукало науковців, і не тільки, дати визначення російському фашизмові, його назвали рашизмом. Ця новітня політична ідеологія ґрунтується на звичайному фашизмі, але, так би мовити, прикрашена російськими геополітичними реаліями та євразійством. До прикладу, рашизм запозичив ідею великої цивілізаційної місії Росії і поклав за основу православ’я – останнього бастіону, що захищає духовність людства. Останнє, особисто мені, особливо не подобається, адже рашисти намагається прекрасну течію прекрасного християнства змішати зі своїми збоченими, надзвичайно суб’єктивними геополітичними амбіціями. Серед відомих рашистів, окрім Дугіна, Микита Міхалков та Іван Охлобистін. Ставлення останнього до рашизму можна окреслити його ж словами: «Рашизм – це добре. Це консолідарно, інтернаціонально, прогресивно. Рашизм – це здатність вважати себе причетним до чогось глибоко правильного, духовного, того, що веде свій витік від розуміння, що Росія зараз – це останній бастіон, що стримує чорну хвилю безликого індивідуалізму, цинічного споживацтва, звірячої похоті і байдужої жорстокості. Рашизм – це живе тремтяче серце, сповнене вірою у можливість зробити кожну людину на землі щасливою. Рашизм – це ідеологія героя. Рашизм – це поезія закоханого. Рашизм – це милосердя святого. Рашизм – це вибір мудрого. Я був би гордий, якби мене вважали рашистом. Я б постарався відповідати цьому високому імені. Хай живе Рашизм!»
Важко щось іще додати після таких слів.

2.  Огляд теоретичного доробку вченого.
Його наукова і практична діяльність.

Дугін є атором численних монографій, статей, наукових текстів. Усі його роботи, начебто, ґрунтуються на логіці, історії, науці, та насправді є чистої води перевертанням історії, пустою демагогією, графоманством, в якому допускаються серйозні, з боку науки, помилки. Висловлювання пана Олександра майже завжди одіозні, як от наприклад, висловлювання про Україну у своїй книзі «Основи геополітики»: «Суверенітет України являє собою настільки негативне для російської геополітики явище, що, в принципі, легко може спровокувати збройний конфлікт.[…] Україна як самостійна держава з якимись територіальними амбіціями являє собою величезну небезпеку для всієї Євразії, і без рішення української проблеми взагалі говорити про континентальну геополітику безглуздо. Це не означає, що культурно-мовна чи економічна автономія України повинна бути обмежена, і що вона повинна стати чисто адміністративним сектором російської централізованої держави (як, до деякої міри, були справи в царській імперії чи при СРСР). Але стратегічно Україна повинна бути строго проекцією Москви на півдні і заході (хоча детальніше про можливі моделях переструктуралізаціі піде мова в розділі про Захід).»

Говорячи про наукову діяльність Дугіна, то ми вже не раз згадували, що він активно працює для розвитку течії євразійства в Росії. Він плекає в душах багатьох росіян віру в особливу місію Росії, віру в Москву – «Третій Рим». Говорить, що фашизм – це ідеологія, що, ледь не долею самою, прописана РФ. До того ж в голові Дугіна РФ – це не просто РФ у сучасних кордонах, а певне, дуже своєрідне утворення, яке мало б об’єднати в собі території від Сяну до Сибіру. Навіть якщо мова іде не про території, як такі, то, на думку Дугіна, Росія має мати абсолютний геополітичний вплив і авторитет на теренах ледь не усієї Євразії, окрім, можливо, Західної Європи. Він у своїх поглядах старається об’єднати усі характерні риси класичного євразійства, тому в неоєвразійстві Дугіна присутні і ідеократія, і неомесіанізм, і гіпертрофований етатизм, і антиокциденталізм, і гегемонізм, тощо.

До слова, причиною антизахідницької політики Дугіна є те, що, цитую самого Олександра, «якщо визнати, що Росія європейська країна, то нам треба також визнати, що це відстала, карикатурна, лайнова європейська країна». Тобто для того, щоб не відставати від цивілізованого європейського, загалом західного, світу потрібно придумати, на коліні зліпити, теорію, чому ж росіяни повинні пишатись «великой Россией». (До речі, при всьому тому, що зараз коїться в РФ, цій країні є чим, ким пишатись, але тими особистостями, ким слід було б, путіністська Росія аж ніяк не пишається.) Саме тому Дугін і йому подібні шовіністи та імперіалісти знаходять сумнівні тексти, перевертають історію, підтасовують факти і запевняють простих громадян у тому, що єдина Росія бореться з відсутністю духовності у світі. І саме Москва, ой, даруйте, Третій Рим повинен навернути до духовності інші не надто мудрі народи, що заблукали в тумані своєї безпринципності та бездуховності. І почати треба з республік, що колись були частиною великої імперії (адже там ще залишились колабораціоністи, що «за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте» (цитата Шевченка написалась якось автоматично, лишнього пафосу додавати наміру я не мав)).

Якщо говорити про практичну діяльність Дугіна, то слід, напевно, визнати, що цей пан є чи не єдиним ідеологом білокам’яної. Ідеї Путіна вторять ідеям Дуґіна. Чи навпаки, тут не можу сказати впевнено. Хоч погляди Олександра були сформульвані ще до приходу на трон ВВП (ВВП – це не завжди внутрішній валовий продукт, деколи ВВП – це просто Володимир Володимирович Путін), та ідеї Дугіна протягом його життя мінялись то туди, то сюди і часто суперечили одна одній. Саме тому я і не можу сказати, чи Дугін є творцем путінізму, чи Олександр Гелійович сам підлаштовується під політику Володимира Володимировича. Але факт залишається фактом: погляди обох одіозних російських політичних діячів є ідентичними. Хоч часом, Дугін незграбно і напоказ намагається продемонструвати свою незалежну позицію, його дії спрямовані виключно на підтримку путінізму у Росії, і в ідеалі, за її межами. Так, ще в 2007 він сказав, що «опонентів путінського курсу більше немає, а, якщо і є, то це психічно хворі і їх потрібно відправити на деспансеризацію. Путін – усюди, Путін – усе, Путін – абсолютний, Путін – незамінний.» Уже достатньо давно мудрі люди говорять про те, що Жириновський – кремлівський блазень, що озвучує ідеї ВВП і дивиться на те, як реагує суспільство. Та у випадку з Дугіним, останній не лише озвучує думки Путіна але і формує їх у різного роду статтях. Особливо мене вразила одна із них – «Элиту» надо уничтожать». Там, у звичній своїй манері, євразієць говорить про своє ставлення до конкуруючих (ну як конкуруючих, тих, які роблять вигляд, що конкурують) з Путіном російських політиків. Ось деякі цитати Дугіна: «Я бы на месте Путина собрал всю эту сволочь и дал бы им мандаты на президентские выборы, даже если у них 25% недействительных подписей, я бы сам пошел и собрал за них. Дал бы указание рабочим, чтобы Явлинского поддержали. Потому что наличие этих уродцев оттенило бы Путина. Он напрасно их боится. Чего там бояться?» Зважаючи на те, що погляди та висловлювання обох імперіалістів завжли збігалися, то можна лише собі уявити, що думає про своє оточення ВВП. А коли доходимо до тої частини, де пан Олександр починає повчати пана Володимира у царині «розправляння з конкурентами», то аж мороз йде по шкірі. Адже усвідомлюєш, що слова Дугіна – то не художній твір, не антиутопія Орвелла, а реальна Росія: «Он, интересно, первый раз видит все эти рожи: кривые, губастые, капающие слюной и ядом, — монстров, возглавляющих средства массовой информации его страны? Все они, откормленные олигархами, западными спецслужбами, смотрят на него с ненавистью, яростью и брезгливостью. И вот эту сволочь он терпит? Если он будет терпеть ее еще немного, то они его демонтируют. Даже исполняя его жесткие указания показывать только его, они будут его в таком виде показывать, что мало не покажется». Проте, особисто для мене, найбільшим відкриттям у цій писанині Дугіна стало те, що, насправді, Росія уже не приховує те, як розсправляється з інакодумцями, їй уже, навіть, ліньки одягати маску демократичної держави: «Была бы воля. Захочет — сможет. А что, у нас лидер — как царь. Выстроил всех и сказал: “Ну что, сволочи. Либо отдайте детям, либо перережу глотки всем, перевешаю. Завтра погибнете в катастрофе все вертолетной. Посажу на самолет, как Качиньского, и отправлю вас куда-нибудь топить, собью”. И что, нет что ли? Потом все, порядок”. Тобто виходить, що вся РФ прекрасно знає, що Путін віддав наказ знищити усю польську еліту під Катинню. Не знаю, щиро не знаю, що ще можна сказати після цього і, яку оцінку можна дати путінізму-дугінізму. Слів немає.

3.  Основні положення концепції вченого-дослідника

В цій роботі вже не раз йшлося про те, що Дугін є прихильником євразійства. Звідси і витікають основні його ідеологеми. Щоправда варто також сказати, що цей геополітик не є чистим євразійцем, він неоєвразійєць, а отже ц його поглядах простежуються певні відмінності від консервативного євразійства. Власне про це, в контексті розвитку сучасної Росії, я б хотів у третьому розділі моєї праці і поговорити.

Боротьбу проти західних цінностей Дугін називає великою боротьбою континентів. Він заявляє, що насправді існує атлантизм, куди входить «США, НАТО, Євросоюз, лібералізм, світова фінансова олігархія». На його думку, «після 1991 року атлантизм став єдиним і головним полюсом планетарної системи і основою балансу сил, мережа цього полюса поширюється на всі країни світу. Агенти атлантизму є у всіх суспільствах. Це очевидно». У цих словах, особисто мені, вчувається якийсь совковий страх «изменников родины». Росія повертається до моделі СРСР, зразка тридцятих років, разом з усіма радянськими параноїдальними особливостями. Даруйте мені за цей ліричний відступ. Отож, Дугін вірить в атлантизм і в те, що євразійство протистоїть цій, на думку російського шовініста, бездуховній чумі. Дугін говорить, що «Росія – це альтернативний полюс: проти однополярного світу за багатополярний, проти глобалізації за збереження національних ідентичностей, проти доларового імперіалізму за різноманіття регіональних валют, проти ультраліберальних цінностей (наприклад, одностатевих шлюбів та легалізації інцесту) за консерватизм». Що ж, особисто я не знаю жодної західної країни, яка б легалізувала інцест. Я навіть не чув, щоб десь така ідея була. Але пан Дугін годує росіян такими байками, а останні і раді їх, як казав Дмитро Кісєльов, «хавати».

Олександр Гелійович усю свою геополітичну модель розвитку РФ будує саме на остові цієї «великої війни континентів», як сам про протистояння висловився євразієць. Події в Україні він також пояснює з точки зору його неоєвразійства. Знову звернемось до цитувань Дугіна: «на одній стороні атлантисти, США, проамериканські лідери Євросоюзу, сам Євромайдан, хунта, а також атлантична п’ята колона в самій Росії… На іншій стороні Москва, Путін, Крим, проросійські сили Півдня і Сходу України, більшість громадян Росії, що борються за єдність і патріотизм». Тобто за основу в своїх поглядах Дугін бере ефемерну біполярність світу і намагається усіляко принизити духовність Заходу.

4.  Критичний розгляд поглядів вченого його опонентами.

Трішки зрозумівши ідеї Дугіна і «науковість» їхнього обґрунтування, ми починаєм здогадуватись, наскільки багато у нього критиків. І їх навіть більше ніж ми собі думаємо.

Не важко здогадатись, що ледь не у всьому світі ненавидять такі ідеології, як фашистська та нацистська. І ніхто не може сказати, в цьому випадку, що всі погляди мають право на життя. Послухайте, ідеології, які мають в основі знищення людей не мають права на життя і історія це вже показала. А от Дугін, за словами Вальтера Лакера, пропонує «суміш найбільш критикованих західних елементів (італійський неофашизм в стилі Юліуса Еволи та неонацистська політика)». Дослуджуючи погляди російського діяча, геополітики-теоретики доходять до висновку, що Дугіна приваблює ранній нацизм. У своїй книзі «Гіперборейська теорія» він висловлюється таким чином: «Цієїю книгою ми кладемо початок «аріософії» в російськомовному контексті». Для нього «арій визначається не стільки біологією, скільки метафізичною місією, відображенням якої є сама його біологія. Арійська раса Суб’єкта – це раса нордичних воїнів-священиків».

Ще при написанні першого розділу, читаючи біографію Олександра Гелійовича, я зрозумів наскільки суперечливими були його погляди. Часом, теза, висловлена в один час, суперечить тезі, висловленій в інший час. Він наче флюгер маніпулює своїми поглядами, хоч і ядро його ідеології залишається незмінним. То він водить дитину «плювати на пам’ятники Іллічу», то вже розпад Радянського Союзу для нього – «печаль». Британський науковець Парадорн Рангсимапорн (Paradorn Rangsimaporn) говорить про Дугіна, як про «політичного хамелеона, уявлення якого пристосовуються до навколишнього середовища». Антон Шеховцев же ж, вважаючи, що ядро дугінізму залишається незмінним протягом усього життя його автора, говорить, що певні суперечності в деталях, формі подачі своїх ідеологем роблять з Гелійовича ще більшого фашиста, який переконаний, що головна мета виправдовує засоби, головна мета варта навіть того, щоб свої погляди подати трішки у іншому світлі.

Серйозні науковці відверто сміються з самого Дугіна і його професорства. Адже він допускає, цитуючи Режабека, анекдотичні помилки при написанні своєї дисертації на тему «Еволюція парадигмальних основ науки (філософсько-методологічний аналіз)». Борис Рижабек знаходить помилки зі шкільного курсу фізики, яку Дугін активно експлуатує. Недоречностей вистачає і у філософії, за яку береться кремлівський ідеолог. Загалом, багато хто вважає, що надання Гелійовичу професорського звання – фарс. А може і не фарс, а подяка, адже звання йому присвоїли через місяць після того, як він сфотографувався з гранатометом в Південній Осетії. Можливо, в Росії такого досить, щоб називати себе професором.

Я також знайшов дуже ґрунтовну і саркастичну статтю, яка розповідає про Дугіна – «звичайного російського фашиста». Олег Шинкаренко, автор роботи, пише і про смішне призначення Дугіна професором і про багато інших цікавих речей. Він наголошує на шовіністичних поглядах пседопрофесора, який нав’язує студентам думку про те, що «люди інших країн – неповноцінні з самого народження. Вони не можуть навіть зрозуміти цього, оскільки народились в певному місці, і це місце, за словами Дугіна, спотворює їхні погляди на життя. Щоб виправдати свої фашистські, людиноненависницькі теорії він навіть застосовує аргументи з квантової фізики. Як відомо, процеси на квантовому рівні настільки незначні і чутливі до зовнішніх подразників… Виходить так, що для повного розуміння величини Путіна, наприклад, треба жити в Росії, де «російські вимірювальні прилади» показують саме той результат, а всі інші – бездуховні, неправославні і куплені Заходом – велич Путіна показати не можуть, бо в принципі на таке не здатні.» Очевидно, що за таку нісенітницю, гарячкове бурмотіння, не знаю, як ще назвати погляди Гелійовича, Олег Шинкаренко критикує Дугіна і правильно робить. Шинкаренко звертає увагу на те, що ідеолог Кремля «не робить ніякої різниці між людьми і елементарними частинками мікросвіту». Це ще раз підтверджує людиноненависність поглядів нового кремлівського Распутіна (не знаю це лише я бачу схожість між Дугіним та іншим російським історичним персонажем початку двадцятого століття). У своїй статті Шинкаренко згадує і таку, воістину, ідіотську фразу досліджуваного нами геополітика, як «я довго думав над тим, що Росії потрібно для посилення національної ідеї і додумався до того, що нам потрібно захопити Європу»… Як гадаєте такі висловлювання заслуговують на критику розумних людей. Я вважаю, що критика – це найбільш м’яке та ніжне слово для опису того, на що заслоговують ідеологеми Дугіна.

Не дарма американський політик Гленн Бек сказав про нашого «героя»: «Це один з найбільш небезпечних людей на планеті».

5.  Внесок теоретичної спадщини вченого
у розвиток геополітики як науки.

Не знаю, правий я чи ні, але мені здається, що внесок Дугіна у геополітику, як науку, науку, що швидкими темпами розвивається і проникає у сферу інтересів ледь не кожної розумної людини, насправді, мізерний. Щоправда, внесок у геополітику, таку геополітику, яку створили теоретики цієї науки, що працювали у часи нацистської Німеччини, тобто внесок у брудну геополітику, яка межує з теорією пропаганди і маніпулятивної психології, таки відчутний.

Дугін, який, будьмо відвертими не остання людини, що спричинилася до успішного розвитку путунізму на теренах Росії, зумів зазомбувати людей, заставив, навіть, себе любити і поважати, адже потрапив у топ-36 найбільших інтелектуалів 150-мільйонної Росії. Разом з Путіним, вони змогли відвернути російський народ від реальних внутрішніх проблем, вони зуміли знайти безліч ворогів, бездуховних, «гейропейських» і «піндоських» ворогів, що у своїх снах брудних лиш бажають поневолити великий російський народ, який, у свою чергу, повинен не здатись і навернути на шлях істинний своїх братів менших. Саша і Вова зуміли переконати російське суспільство повірити у ці абсолютні нісенітниці, у ці до болі смішні речі. Саша і Вова зуміли заставити простих людей, які, до слова, теж «обманываться рады», повірити у величну місію Росії. І тепер кожен росіянин просинається з думкою про «священну місію», йде в душ з думкою про «місію», чистить зуби з думкою про «місію», чекає на громадський транспорт з думкою про «місію», п’є з думкою про «місію», а як же ж не пити з думкою про «місію», коли п’єш «Путінку». Є одне питання, що залишається відкритим, а кохається росіянин теж з думкою про «місію»? Одразу хочу наголосити на тому, що не всі росіяни такі, як я їх описав. Далеко не всі. Є прекрасні люди, в яких я одразу хочу перепросити. Але для того, щоб донести свою думку, я використав узагальнення. Використав узагальнення не тому, що використовую ті ж методи, що і Дугін, але тому, що тих людей, що щиро вірять у свою вищість, у священну місію Росії, надзвичайно багато і у підтвердження цього можна навести, в тому числі, результат опитування, у якому Дугін зайняв тридцять шосте місце серед найбільших інтелектуалів Росії, повірте мені, неймовірно талановитої Росії, що має своїх героїв, таких як, до прикладу, Нємцов, Царство йому Небесне, чи Макаревич.

Для досягнення своїх цілей у зомбуванні, дугінізм-путінізм послуговується удосконаленими фашистськими методами, якими користувався ще Муссоліні та нацисти. Наприклад, втягуючи у сирійський конфлікт, чи конфлікт з Україною, російські ідеологи, серед яких Дугін, відвертають увагу від внутрішніх проблем Росії і, водночас, піднімають російську псевдонаціональну ідею. Будь які події російські ЗМІ, що теж тримаються путіно-дугінськими ідеологами, трактують так, як потрібно шовіністам, що зомбують звичайних росіян. Вони використовують вже всім відомі прийоми Геббельса, на кшталт, «чим абсурдніша брехня, тим більше у неї повірять». Водночас, і підносять маніпуляцію на якісно новий рівень

Отож, вклад Дугіна у геополітику різниться в залежності від того, яку дефініцію ми напишемо після тире, що йтиме за самим словом «геополітика».

ВИСНОВОК

Скажу одразу чесно, не використовуючи надміру евфемізмів, я негативно ставлюсь до поглядів і геополітичних діянь Дугіна. Протягом усієї роботи я піддавав їх критиці і, сподіваюсь, робив це обґрунтовано.

Підсумовуючи, хочу сказати, що теорії Дугіна «висмоктані з пальця» і позбавлені серйозного наукового підґрунтя.

Я вже писав про те, що прийом з назвою «ну будь-які погляди заслуговують на життя» у випадку дугінізму не пройде. Так, будь-які погляди заслуговують на життя, окрім тих, які за основу беруть людиноненависництво, шовінізм і спрямовані на деструкцію, а не на креацію. Ідеї, які сіють сумніви у рівності людей, досягаються шляхом агресивної експансії і навіть вбивства, що органічно вписується в модель «мета виправдовує методи», не мають права на життя. Історія нам вже вказувала, що буде, якщо подібним поглядам, переконанням дадуть волю: світових воєн, мільйонів загиблих не уникнути. А Дугін вже закликає українців «убивати, убивати, убивати…»

Що ж, Бог нам усім суддя.

Список використаної літератури:

1)   Дугін Олександр Гелійович [Електронний ресурс]// Вікіпелія – вільна енциклопедія – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Дугін_Олександр_Гелійович

2)   Євразійство[Електронний ресурс]// Вікіпелія – вільна енциклопедія – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Євразійство

3)   Рашизм[Електронний ресурс]// Вікіпелія – вільна енциклопедія – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Рашизм

4)   Фашизм[Електронний ресурс]// Вікіпелія – вільна енциклопедія – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Фашизм

5)   Галумов Е. Міжнародна панорама/ Е. Галумов// Архів Євраzія. TV. – 2012. – 07 лип.

6)   Дугин Александр Гельевич [Електронний ресурс]// Вікіпелія – вільна енциклопедія – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Дугин,_Александр_Гельевич

7)   Олександр Дугін – головний ідеолог Кремля[Електронний ресурс]/А. Власюк// Обозреватель. UA – 2012 – Режим доступу: http://obozrevatel.com/author-column/83650-oleksandr-dugin-golovnij-ideolog-kremlya.htm

8)   Александр Дугин: «Началась Великая Война континентов» [Електронний ресурс]/А. Баранова// Пражский телеграф – 2014 - Режим доступу: http://ptel.cz/2014/04/aleksandr-dugin-nachalas-velikaya-vojna-kontinentov/

9)   Русский Стабилизец, или как Дугин зовет в поход на Европу// Архів Melnikoff Entertainment. – 2013. – 11 квіт. - Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=JoCYOAs30WI#t=70

10)                     Александр Дугин: «Убивать, убивать и убивать!»// Архів Randy Mandy. – 2014. – 15 чер. - Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=sX4r1eXpUSI