www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Антонов, студент факультету журналістики Львівського НУ

ВСТУП

         Пропоную, для підтвердження думки про те, що російське занадто ідеологізоване кіно є інформаційною зброєю, спочатку почати з чогось аксіомного, загального, а потім перейти до деталей та конкретних прикладів. Так, вважаю за потрібне, спочатку зробити акцент на тлумаченні такого інформаційного терміну, як акт зовнішньої інформаційної агресії. Дефініцію цього терміну я знайшов у праці Мар’яна Житарюка:
Акти зовнішньої інформаційної агресії (АЗІА) – легальні та (або) протиправні акції, реалізація яких може мати негативний вплив на безпеку інформаційного простору держави.

         Мар’ян Георгійович не лише дав визначення, але і подав методи здійснення АЗІА. Це нам допоможе чіткіше зрозуміти, за якими критеріями слід аналізувати певний сегмент російського кінематографу, щоб віднести його до зброї РФ у інформаційній війні, чи навпаки спростувати цю думку, реабілітувати режисерів та інших творців фільмів з сусідньої для нас країни.

         Отож, методи здійснення актів зовнішньої інформаційної агресії можуть бути такими: дезінформування, пропаганда, маніпуляція, зомбування, свідома брехня, диверсифікація громадської думки, психологічний тиск, поширення чуток.

         Особисто мені видається, що сучасне російське аудіовізуальне мистецтво здебільшого послуговується левовою часткою тих методів, які зазначені у списку вище, для досягнення своїх не зовсім чистих цілей. Проте хтось може дорікнути мені словами: «Коли видається/здається, то хреститись треба». І буде абсолютно правим. Тому пропоную скрупульозніше, детальніше розглянути проблеми російського ідеологізованого кіно для того, щоб більш впевнено заявляти про свою позицію відносно останнього.

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

вікно в «путинский мир» уже в наших помешканнях?

         Роль кінематографу у сучасному світі перебільшити важко. Як і будь-яке інше мистецтво, мистецтво мувімейкінгу покликане зробити світ кращим. Але його можуть використати, як і, до слова, будь-яку форму мистецтва у своїх брудних цілях, м’яко кажучи, недобросовісні люди. На сьогодні, кіно – це настільки популярна форма самовираження та демонстрації свого погляду на речі, що саме фільмування найбільше, з усіх форм сучасного мистецтва, цікавить пропагандистів. Погодьтесь, кожен з нас, хоч раз у житті, хотів бути схожим на справжнього героя з голубих екранів, ходив як він/вона, жестикулював як він/вона, формував світогляд як він/вона. А хтось одягав костюм геройського (не завжди у прямому сенсі слова) персонажа і не раз у житті. Тому невидимих, чи, часом, видимих, бійців інформаційного фронту так цікавить кінематограф. Адже, контролюючи процес створення кіно, в перспективі, можна переконати людей зізнаватись у коханні так, як хочеться невидимому лялькареві, їсти те, чого хоче наш лялькар, пити те, що хоче лялькар, читати те, що хоче лялькар, купувати те, що хоче лялькар, вести себе так, як хоче лялькар, любити тих, кого хоче, щоб ви любили, лялькар, і також ненавидіти тих, кого хоче, щоб ви ненавиділи, лялькар…

         Від цих слів може мороз по шкірі пробігтись, але хочу одразу вас заспокоїти, сказати, що, так би мовити, чорних фільмів менше, аніж білих. Цієї форми мистецтва аж ніяк не треба цуратись, бо, як і хореографія, як і живопис, як і письменство, кіномистецтво може допомогти, часом, вам зрозуміти себе, покращити себе, вчинити правильно. Та все ж перший абзац був необхідний для того, щоб зрозуміти, наскільки  впливовою є кіноіндустрія і, чому її можуть використати з недоброю метою.

         А тепер повернімося до актів зовнішньої інформаційної агресії. Пропоную розглянути методи здійснення АЗІА детальніше. Їх визначення взяті з праці Мар’яна Житарюка.

         Почнімо з дезінформації. Дезінформація - метод СІО (спеціальних інформаційних операцій) та АЗІА, який передбачає обман чи уведення об’єкта впливу в оману щодо реальних намірів для спонукання його до запрограмованих суб’єктом дій.

         Автор праці також звертає нашу увагу на те, що «з допомогою цього методу на об’єкт впливають дозуванням спеціально сформованої інформації, яка постійно стимулює зростання напруження». Варто також звернути увагу і на «термінологічне мінування» -      «викривлення первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загальносвітоглядного та оперативно-прикладного характеру». А тепер подивимось на російські фільми і спробуємо дати відповідь, чи вони дезінформують. Пригадаємо фільм «Ми з майбутнього – 2». Це фентезі розповідає про те, як сучасні молоді хлопці потрапляють у 1944 рік. Вони стикаються зі звірствами УПА. Солдати у фільмі не жаліють нікого, розстрілюють всіх: чоловіків, жінок, старих, дітей. Очевидно, що позиція офіційної історії інакша. Тож перекручування фактів на лице. А ще є фільм «Піддубний», в якому, особисто я, вбачаю присутність термінологічного мінування. Стрічка режисера Гліба Орлова розповідає про українського силача, як про «русского богатыря», який «играючи одолевал молодых атлетов, а в вопросах чести и справедливости не знал компромиссов». Тут режиссер перекручує українськість Піддубного і робить з нього «русского парня – душа на распашку». Передбачаю, що таке спотворення реальності є аж ніяк не випадковим. А у відповідь на репліку про те, що Піддубний – українець, мувімейкер би сказав: «ну какая разница – русский, украинец – мы же ведь братья».

         В контесті нашого аналізу тепер пропоную згадати такий метод здійснення АЗІА, як пропаганду.

         Пропаганда - поширення різних політичних, філософських, наукових, художніх, інших мистецьких ідей з метою їхнього упровадження у громадську думку та подальшого використання в масовій практичній діяльності населення. Пропагандистськими є ті повідомлення, які поширюються для здійснення вигідного впливу на громадську думку, провокування запрограмованих емоцій та зміни ставлення або поведінки певної групи людей у вигідних організаторам напрямах.

         А хіба такі фільми, як «Ми з майбутнього – 2» чи «Піддубний» - це не мистецька ідея, втілена з метою впровадження в громадську думку переконання в тому, що УПА – це алкоголіки і звірі (до організації можна ставитись по різному, я за плюралізм думок, але перекручення фактів це зовсім інше), а Піддубний ( в очах світової громадськості) – «русский витязь». Та я не хочу обмежуватись лише цими двома прикладами і пропоную пригадати таке кіно, як «Тарас Бульба», що вийшло на екрани у 2009, а спонсорувалось телеканалом «Россия». Тут громадськості намагаються нав’язати думку про те, що козаки боролися за «русскую землю». Ні, не за руську, а саме за «русскую». Хоч сам фільм, не можу не зазначити, з точки зору технічного виконання, має хороший рівень. А гра Богдана Сільвестровича Ступки, прекрасного українського актора, царство йому небесне, як завше, прекрасна.

         За Житарюком, диверсифікація громадської думки -   розпорошення уваги правлячої еліти держави на різні штучно акцентовані проблеми і відволікання від вирішення нагальних першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку для нормального функціонування суспільства і держави.

         У 2015 в Росії з’явився серіал «Русский характер». Цей «феномен» кінематографу розповідає про «повернення» Криму «на Родину», тобто про події 2014 року на українському півострові. Хоча це російське творіння рясніє пропагандистськими матеріалами, але в контексті аналізу такого методу здійснення АЗІА, як диверсифікацію громадської думки, хочу звернути увагу на те, що серіал показує якийсь міфічний конфлікт бандерівців і українців. Якось шизофренічно виглядає моє речення, але, тим не менше, цей епітет, власне, і відображає всю сутність фільму. «Російський характер» не єдиний приклад кіно, що відображає, якийсь, за вуха притягнутий, конфлікт бандерівців і рештою населення України.

         Якщо говорити про психологічний тиск, то деякі заідеологізовані російські «шедеври», що є навіть серед тих, про які ми уже згадали, чинять конкретний тиск на психіку пересічного українця. До прикладу, судячи з того, як зображують галичан певні одіозні російські режисери, навіть не знаєш, чого очікувати українцеві з Наддніпрянщини від тих «диких бандерівців». Декого російські серіали можуть не на жарт налякати, переконати, що слід боятись «агресивних західняків».  

         До методів реалізації актів зовнішньої інформаційної агресії належить і поширення чуток - реалізації різної, переважно неправдивої, інформації серед широких верств населення здебільшого неофіційними каналами з метою дезорганізації суспільства та держави або ж їх окремих установ чи організацій.

         Продовжуючи думку, ніяк не можу відчепитись від, вже згаданого не раз, серіалу «Русский характер». Чутки про те, що бандерівці прагнуть поневолити кримців, а Штати дестабілізувати ситуацію в регіоні (це, до слова, цитата з фільму) є очевидним, безцеремонним, агресивним втручанням в український інформаційних простір з наміром дезорієнтувати та дезорганізувати населення.

         Ми вже проаналізували усі наведені професором Житарюком способи здійснення інформаційної агресії. І, як бачимо, можемо на кожен із вищезазначених методів підібрати конкретний приклад, що ілюструє агресивне інформаційне ставлення путінської Росії до України, її суспільства, її інформаційного середовища. Тож, грунтуючись на конкретних фактах, ми робимо висновок, що певний сегмент російського кінематографу – це не мистецтво, а засіб досягнення політичних та ідеологічних інтересів.

         Проте доведення думки про те, що мувімейкінг наших північних сусідів – це частина великої інформаційної війни, то лише половина справи, і, до слова, легша половина справи. Адже у розумних людей уже давно цей факт не викликав сумнівів. А ось питання, як протистояти такого типу агресії – питання, на яке ми ще повинні дати відповідь.

         Що робить Україна, на офіційному рівні, для протидії пропаганді? Щось таки робить. Наприклад, засновує Міністерство інформаційної політики, яке, критики новоствореного державного органу, називають не інакше, як Міністерство Правди. Я ж вважаю, що подібний орган у час військових дій на Донбасі, коли країна-агресор нав’язує нам війну, таки має право на життя, але от сумніваюсь, чи такий державний орган повинен був створюватись саме у формі міністерства, чи, можливо, у якійсь іншій формі. Також, стосовно кіно, то 4 червня 2015 року набув чинності закон, що забороняє частину російських фільмів і серіалів, а також деякі телепрограми. Ось основні зміни, які мають стосунок до захисту телерадіопростору України:

« Закон забороняє:

- розповсюдження і демонстрування в Україні фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора (Російської Федерації) та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України, вироблених після 1 серпня 1991 року;

- трансляцію (демонстрування шляхом показу каналами мовлення) будь-яких фільмів, вироблених фізичними та юридичними особами держави-агресора (Російської Федерації) після 1 січня 2014 року;

- трансляцію телепередач, виготовлених після 1 серпня 1991 року, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України;

- трансляцію аудіовізуальних творів (фільмів, телепередач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних телепередач), одним із учасників яких є особа, внесена до Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці, оприлюдненого на веб-сайті Міністерства культури України (цей перелік складається на підставі звернень Ради національної безпеки й оборони, Служби безпеки України та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення). При цьому учасником аудіовізуального твору вважається фізична особа, яка брала участь у його створенні під власним ім'ям (псевдонімом) або як виконавець будь-якої ролі, виконавець музичного твору, що використовується в аудіовізуальному творі, автор сценарію та/або текстів чи діалогів, режисер-постановник, продюсер».

         Зараз я мав би дати своє судження стосовно цього закону, але, вважаю за потрібне, оцінити результат чиновницької діяльності у сфері телерадіопростору пізніше.

         Тепер пропоную перейти до наших медійників. До тих людей, від кого, чи не найбільше, залежить, чи Україна переможе в інформаційній війні. А вони що роблять для того, щоб протидіяти пропаганді? На мою думку, є дві групи працівників ЗМІ. Одні активно протидіють пропаганді, інші – підіграють білокам’яній. Наприклад, редакційна політика таких медіаресурсів, як «Україна», «Інтер» дивує. Ці телеканали є джерелом різноманітних російських серіалів, які прославляють свою країну, пропагують свій менталітет, культуру ( а часто безкультур’я), нав’язують стереотипи і доволі часто є українофобськими. З іншого боку є такі телеканали, як, до прикладу, «Еспресо TV», які, навпаки, моніторять ситуацію з бойкотом російського кіно, тлумачать пропагандистську філософію у певних творіннях кінематографу наших північних сусідів, тощо. До речі, хочу звернути вашу увагу на список з п’яти фільмів, за версією цього каналу, які офіційно не є забороненими, але містять українофобську пропаганду. «Еспресо» починає вже зі згадуваних у цій роботі стрічок «Піддубний», «Ми з майбутнього – 2», «Тарас Бульба». Також журналісти радять заборонити фільм Олексія Балабанова – «Брат – 2», та телесеріал «Далекобійники». В останньому російському проекті, за словами автора матеріалу для телеканалу «Еспресо», прослідковується «своєрідна ода «русскому миру». Також про засилля російського контенту на українських телеканал висловився відомий журналіст Андрій Куликов. Він сказав, що ми маємо  «закупівлю великої кількості низькопробної продукції, насамперед російської, хоча і американської також. Російська продукція — небезпечніша. Вона показує майже таких людей, як ми, тому і впливає на глядача більше».

         Коли я сам себе питаю, а як ставитись до російського кіна, як захиститися від російської пропаганди у фільмах, то не знаходжу однозначної відповіді. З одного боку, іде війна і показувати фільми, які співають оду агресорові, державі, що на нас напала і, ледь не щодня вбиває наших солдатів неправильно. З іншого боку, до заборони мистецтва я ставлюсь негативно. Тому роблю висновок такий. Кіно, зроблене під замовлення, особливо під замовлення одіозних фігур та організацій є, в кращому випадку, одиницею кіноіндустрії, а не кіномистецтва, тому, забороняючи його, ми не забороняємо мистецтво, а забороняємо продукцію. Тобто заборона такого фільму еквівалентна забороні, наприклад,  масла. А також, зважаючи на те, що іде збройний конфлікт, держава, що захищається, я вважаю,  має право на дії, що відмінні від тих, які вважаються адекватними у мирний час.

         Також хочу вставити ремарочку стосовно закону про заборону деякої кінопродукції. Зверніть увагу на другий пункт, який говорить про те, що під заборону попадають стрічки, що виготовлені  «фізичними та юридичними особами держави-агресора (Російської Федерації) після 1 січня 2014 року». Тобто опозиційне кіно, якісне мистецтво теж попадає під заборону. Це, я вважаю, абсолютно неправильним. Адже режисери, що набралися сміливості і заявили про свій протест у, я сподіваюсь ні в кого вже не викликає здивування, деспотичній країні РФ, потребують нашої підтримки, наших оплесків в кінотеатрах. Тому такий підхід до російського кіно вважаю абсолютною профанацією, або ж навіть провокацією. Бо після таких дурних заборон якесь «LifeNews» матиме можливість розказувати про хунту, що користується нацистськими методами і забороняє мистецтво. Останній пункт про те, що забороняються для показу фільми з українофобними акторами, продюсерами, тощо, теж, на мою думку потребує корекції. Тому що виникає логічне питання, а якщо один з акторів масових сцен матиме антиукраїнську позицію, а решта касту буде опозиційною до путінської Росії та і фільм буде опозиційним ми теж заборонимо цю продукцію. Згідно з законом повинні, але мені здається, що це неправильно. Закон потребує перегляду, однозначно. Спеціальна комісія повинна переглядати стрічки і обґрунтовувати свою експертну думку. Не варто до всього застосовувати спосіб уніфікації, який, до слова, так любить використовувати сама РФ. Навіть Міністр культури В’ячеслав Кириленко заявив, що варто внести поправки до закону. Свою думку він підтвердив словами про фільм свідомого і опозиційного, у багато чому зразкового, режисера Рязанова «Іронія долі, або з легкою парою»: "Одну з ролей у ньому грає Лія Ахеджакова, яка виступає на підтримку України. Також там знімається Тализіна, яка грає в дуеті з Ахеджаковою і яка неодноразово допускала висловлювання, які сіють повну неповагу до української держави та українського народу".

         Раптово я задався питанням: а чи все ідеологічно російське кіно виготовляється в Росії? І в результаті маленького дослідження роблю висновок, що, часом, ідеологічно російські фільми можна зустріти і серед дітищ Голлівуду. Як так, запитаєте ви. Насправді, кіно в США вже давно стало не лише одиницею кіномистецтва, але і одиницею кіноіндустрії. В такому випадку, деякі недобросовісні фільммейкери в погоні за грошима роблять картини, так би мовити, на замовлення. Ці фільммейкери дуже часто навіть не бачать заангажованості замовлень. Тим більше, що Кремль не скупиться задля поширення своєї ідеології. Особливо після того, як на деяку питомо російську кінопродукцію наклали санкції в Україні і в деяких інших європейських країнах.

         Для того, до речі, що б знати, яка продукція є антиукраїнською потрібно знати, що таке українофобія. В мережі інтернет я наткнувся на визначення цього терміну, за яким, українофобія -   боязнь та агресивне несприйняття існування України, її суверенітету та української нації, форма зверхності, ірраціональна і злісна ворожість до українців як народу, їхньої культури, мови та історії, традицій та менталітету або до України, як держави, ненависть до всього українського, вороже ставлення до українства та всіх виявів української національно-культурної самобутності.

         Таким чином, будь-який кінопродукт, що мінімалізує суб’єктність України, як держави, вважає незалежну країну придатком до якоїсь іншої держави є, частково, чи повністю, українофобським. Серед нещодавно знятих західних антиукраїнських фільмів одразу можу назва дві картини. Перша з них – документальна стрічка «Маски революції», яка зроблена великою мірою на нарізках сюжетів телеканалу Russia Today, а друга – американський серіал «Мадам Держсекретар». Про відсутність совісті у режисера фільму «Маски революції» говорить і той факт, що він у стрічці використав, а краще сказати вкрав, чужу інтелектуальну власність. До прикладу Юлія Сердюкова звинувачує Поля Морейру в тому, що останній використав без дозволу кадри з її фільму «Все палає». Організація StopFake знайшла багато фактологічних помилок і перекручувань у «Масках», які поширюють далеку від правди інформацію про те, що за Революцією гідності в Україні стоять Сполучені Штати. Така риторика – це повноцінна мінімалізація незалежності Україні та її геополітичної суб’єктності. Проти фільму виступили не лише українці, українські журналісти, але і їхні західні колеги, зокрема, Себастьян Гобер.

         Телесеріал «Мадам Держсекретар» теж в одній із сюжетних ліній розповідає про ницість держави України. Зокрема, про українського президента Михайла Бозека, що намагається зіштовхнути лобами США та Росію. СБУ, в свою чергу, задля досягнення цілі навіть влаштовує атаку на борт номер один, але підлі плани українських президента та спецслужб викриваються, а Бозек їде «на килим» до Америки. Тут теж чітко прослідковується ідея підлості українців. Американському суспільству намагаються насадити думку про те, що не варто конфліктувати зі своїм східним партнером заради зрадників українців. Українофобно? Українофобно.

         Але поряд з такими фільмами, західне кіно має велику кількість картин, у яких наші звитяги, наша історія осмислені краще, ніж в самій Україні. Тому потрібно у цьому випадку застосовувати принцип вибірковості. Такий же ж принцип потрібно застосовувати і для російських стрічок, які зняті на території нашого північного сусіда. Адже, слід відзначити, що деякі з них є опозиційними, цікавими, якісними, наприклад той же ж «Левіафан» Звягінцева. Тому до всього треба підходити з розумом.

ВИСНОВОК

         Українців у російській кінопродукції можна побачити часто. Здебільшого це будуть тупі, неосвічені, агресивно налаштовані люди, що хочуть говорити російською, але їм це не зовсім вдається. Вони жеруть сало і бухають (на важливості слів «жеруть» та «бухають» я наполягаю, так як вони більшою мірою викривають образ українця в російському кіні). Також нав’язується думка про те, що українці – зрадники, а бандерівці –  то взагалі нелюди і маніяки.

         Яскравим підтвердженням цих слів є фільм «Ми з майбутнього – 2», де знайомство з УПА, до прикладу, починається звертанням ватажка одного зі загонів повстанської армії:  «Що? Не п'єш? Та може і сало не любиш?». А потім кіно і взагалі скотиться до видумки фактів про звірства упівців.

         Фільм «Біла гвардія» теж не відстає. Він вже робить петлюрівців якимись ксенофобами-антисемітами. Наприклад, петлюрівський полковник Козир-Лєшко рубає шаблею глобус зі словами «як жидівська голова». Потім він, ідучи з села, наказує спалити сільську школу, оскільки вона «уся москальського духу набралася». Чого вартий тільки епізод про те, як кияни освистують гімн України. Відсилка до того, що кияни не вважають себе українцями, незалежною і відмінною від росіян нацією. Таких прикладів у фільмі, хоч греблю гати. Вони стають уже настільки абсурдними, що пробиває не сміх, коли думаєш, ну як можна таке зняти. До того ж варто звернути увагу на те, що виправдання російської сторони, на кшталт, ну ми екранізуємо класику, ми екранізуємо Булгакова не підходять. У фільмі є надзвичайно багато суто режисерських вигадок і багато чого з того, що написав сам Михайло Опанасович, не увійшло до кінострічки.

         Отож, ми дійшли до висновку, що такого типу кіно є актом зовнішньої інформаційної агресії. Протидіяти їй можна на різних рівнях, але не на усіх рівнях тупа заборона кінострічок буде дієва, не завжди буде коректна. Тому, вважаю, що, насамперед, це має бути заборона на особистому рівні. Наприклад, я не дивлюсь «Інтерни» через те, що актор, що виконує головну роль , продюсер цього фільму є відвертим українофобом, який підтримує вбивць і закликає до кровопролиття. Тобто наша свідомість, наша громадянська свідомість повинна діяти за принципом «я не дивлюсь… бо», а не за принципом «я дивлюсь, бо мені показують». Хоч, очевидно, що і зверху ініціатива повинна бути, адже кіно, що закликає до ворожнечі, до вбивства українців, та і до кровопролиття загалом повинно заборонятись, адже це те саме, що показувати порнографічні стрічки вдень, у перерві між мультиками. Можна сказати, що такий вид кіномистецтва існує, тому його слід демонструвати усій аудиторії, але ж здоровий глузд підказує, що від такого контенту в перерві між мультфільмами буде серйозна шкода для психіки. Та все ж закликаю, в першу чергу, на особистому рівні вміти відрізняти якісні речі від неякісних, не вестись на пропаганду і намагатись зрозуміти, для чого взагалі та чи інша продукція була створена.

Квітень 2016

Список використаних джерел:

Житарюк М.Г., Теорії та моделі масової інформації/ М.Г. Житарюк. – ЛНУ ім. І. Франка, 2015 – 220 с.

1)    Українофобія// Вікіпедія – вільна енциклопедія[Електронний ресурс] – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Українофобія

2)    Топ-5 пропагандистських російських фільмів, які досі не заборонені в Украні[Електронний ресурс]/ Д. Тарасова// Еспресо – 2014 - Режим доступу: http://espreso.tv/article/2014/10/01/top_5_rosiyskykh_filmiv__yaki_sche_dosi_ne_zaboroneni_v_ukrayini

3)    Чому в Україні забороноли «Белую грардию»? [Електронний ресурс]/Д. Самигін// ZN,UA – 2012 - Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/CULTURE/chomu_v_ukrayini_zaboronili_beluyu_gvardiyu_.html

4)    Рука Кремля в Голлівуді[Електронний ресурс]// ТСН – 2016 - Режим доступу: http://tsn.ua/svit/ruka-kremlya-v-gollivudi-chomu-zakordonni-rezhiseri-vse-chastishe-znimayut-antiukrayinski-filmi-587311.html

5)    Заборона радянських фільмів через антиукраїнську позицію є спірною, - Криленко[Електронний ресурс]// 112.UA – 2015 – Режим доступу: http://ua.112.ua/suspilstvo/zaborona-radianskykh-filmiv-cherez-antyukrainsku-pozytsiiu-aktoriv-ie-spirnym-kyrylenko-281732.html

6)    Автора скандального антиукраїнського фільму звинуватили у крадіжці [Електронний ресурс]// Zaxid. Net – 2016 - Режим доступу: http://litakcent.com/2016/02/23/avtora-skandalnoho-antyukrajinskoho-filmu-zvynuvatyly-u-kradizhci/

7)    Набув чинності закон про заборону частини російських фільмів і серіалів, а також деяких телепрограм[Електронний ресурс]// Telekririka.ua – 2015 - Режим доступу: http://www.telekritika.ua/pravo/2015-06-04/107794