www.ji-magazine.lviv.ua

Конспект лекції Хелен Хоштарiя,
співзасновниці GRASS (Georgia’s Reforms Associates)

Чим живе сьогодні Европа? Як змінюються її геополітичні інтереси? Який розподіл сил? Чи можлива серйозна криза Евросоюзу і яка роль у ній Росії? Ці питання розглядала під час лекції Хелен Хоштарія, співзасновниця Асоціації спостереження за реформами GRASS і викладач у вільному університеті Тбілісі

Я не випадково обрала тему Европи. Вважаю, що для країн, які залежать від ситуації в Европі з погляду безпеки та економіки, важливо тримати руку на пульсі. Нам в принципі добре було б знати, куди йде Европа, не драматизувати нові явища, розуміти, в чому полягають проблеми, і усвідомлювати, як це вплине на такі конкретні речі, як ратифікована угода, лібералізація віз і ин.

Насамперед – це процес, який ми можемо назвати радикалізацією і суспільства, і політичних кіл. Він має сильний кризовий потенціал і може вплинути на нас безпосередньо.

Радикалізм як тенденція

Дуже конкретний приклад – референдум в Голландії стосовно офіційної угоди. На мій погляд, він не має нічого спільного з Україною. Це якраз прояв тих знаків, які з’явилися в суспільстві щодо европейської інтеграції, її поглиблення і розширення. Я читала записи дискусій на цю тему. Там ніхто не говорить, що Україна не виконала якихось умов або Україна нам не подобається. В основному йде така розмова: потрібно в принципі припинити розширення, тому що своїх проблем в Голландії і так достатньо.

З одного боку, зараз дуже часто драматизують ситуацію: все, Европа розвалюється, не буде Евросоюзу, фашисти повертаються і так далі. З иншого боку цю ситуацію – недооцінюють, в тому числі в самій Европі.

Основна проблема полягає в тому, що центристські партії не сильно вступають в дискусії, не реагують на ті фундаментальні виклики, з якими пов’язане виникнення радикальних партій. Инша проблема – дуже часто причини цих радикальних поглядів розглядають поверхнево і пов’язують з Сирією або з економічною кризою. А проблема насправді набагато глибше. Тут є цілий комплекс соціально-культурних, економічних, інституційних проблем.

Основні проблеми Европи

Проблема перша. Зміцнення радикальних сил. Радикальні партії з’явилися давно – ще в кінці 1980-х. Тоді вони досягли певного успіху в Австрії, пройшли в парламент. Але побоювання, що вони набирають обертів, з’явилися в останні роки. Сьогодні говорять, що Марін Ле Пен – серйозний кандидат на пост президента на виборах у Франції.

Небезпека навіть не в тому, що ці партії можуть прийти до влади, а в таких фактах:

Европейська солідарність в кризовому світі

Жан-Клод Юнкер

- Радикальні партії змогли демаргіналізуватися. Навіть заяви батька Марін Ле Пен і його політичний дискурс були маргінальним явищем, яке не сприймали серйозно. Це не впливало на політичний процес. Сьогодні все не так. Сьогодні радикальні партії стали фактором політичного життя в Европі.

- Інституціоналізація радикальних партій. Вони в багатьох державах вже змогли перемогти на місцевих виборах або стати членами парламенту. Вони формально беруть участь в політичному процесі і змогли створити фракцію в Европарламенті.

- Нова тактика. Радикали дуже сильно змінили тактику. Вони зайняли нішу, що сильно відрізняється від тієї, яку мали націоналістичні партії досі. Вони перестали бути деструктивними, не йдуть проти системи, беруть участь в політичному процесі. Більш того, одне з гасел радикальних партій зараз – захист демократії. Вони не стверджують, що демократія – це погано, не закликають руйнувати систему, не відмовляються від лібералізму. Навпаки, кажуть: насправді, вся бюрократія, Евросоюз, корупція, всі політики з центристських партій відійшли від мети демократії і не заслуговують бути частиною цієї політичної системи. Ми готові захистити демократію. Така трансформація стала помітна останнім часом. Зараз Марін Ле Пен і радикали инших держав – Німеччини, Австрії – намагаються акцентувати увагу на инших питаннях. Вони знайшли те, що справді хвилює населення. Инша справа, які рішення вони пропонують.

На яких же основних питаннях вони зосереджуються? Перше, звичайно, на поверхні: радикальні партії виступають проти міграційних хвиль. Міграція не з’явилася тільки зараз і не пов’язана виключно з сирійською кризою. Ситуація з Сирією підірвала вже існуючий небезпечний ґрунт, що формувався протягом десяти років.

Основні акценти радикальних партій: негативне ставлення до міграції, Евросоюз вони протиставляють національній ідентичності (ми втрачаємо суверенітет, свою унікальність) і використовують соціально-економічну кризу. Вони показують зв’язок всіх цих факторів: економічні та соціальні проблеми, з одного боку, пов’язані з припливом мігрантів, з иншого – з поганими економічними і соціальними програмами партій main stream.

Проблема друга. Питання міграції. Міграційні хвилі в Европі почалися після Другої світової війни і мали дуже різний контекст.

Перша хвиля – в 1950-1960-х роках. Це була робоча міграція. Її сприймали як позитивний фактор. В Европу їхала дешева робоча сила. Мігранти з Португалії, Південної Европи, Туреччини переїжджали в Німеччину. Треба враховувати період: після війни держави починають виконувати соціальні програми. Ростуть пенсії, з’являється універсальна система охорони здоров’я, страхування і так далі. Помітне економічне зростання, одними з факторів якого були саме приплив мігрантів і дешева робоча сила. Мігранти приїжджали в такому віці, що вони більше вкладали, ніж брали від держави. Пенсія і освіта їм були не потрібні, вік робочий. І психологічно, і з позиції громадської думки, і економічно їх приплив вважався фактором розвитку. Є фотографії з того періоду, на яких мігрантів зустрічають з квітами і плакатами «Ласкаво просимо!»

Друга хвиля – потік деколонізації. Це 1960-і роки, коли піднялася хвиля лівих рухів, боротьба за права людини, солідарність, допомога нужденним. Якщо говорити в загальному, деколонізація мала одну головну особливість. Це «імперський комплекс», основний посил якого: «Ми їх поневолювали, а зараз повинні їх прийняти, піклуватися про них, тому що люди цього заслуговують». Мігрантів приймали з усіма правами, дуже позитивно. І зараз, коли якась літня француженка з собачкою озирається на араба з питанням «Хіба це француз?», вона не розрізняє, приїхав він тоді, коли його сюди кликали, чи вчора з Сирії. Сьогоднішнє ставлення узагальнюється на всі попередні хвилі.

Третя хвиля. У 1970-ті роки поступово починається економічна криза, виникають питання, скільки держава може витрачати на соціальні потреби. Цікаво, що тодішня економічна криза не викликала негативного ставлення до мігрантів. Кажу це тому, що сьогодні існує економічне кліше: вони забирають у нас робочі місця, гроші, які повинні йти мені на пенсію. Провели кілька досліджень на цю тему, і висновок один: сама по собі економічна криза не викликає негативного ставлення до мігрантів, це кліше створюють маніпуляції з боку медіа та політичних партій. Пізніше їх дуже складно згорнути, вони лише поглиблюються.

Четверта хвиля почалася в 1990-х і була пов’язана, з одного боку, з нами, українцями і грузинами, які їхали в Европу в пошуках кращого життя, з иншого – з Балканською війною.

П’ята хвиля була вже з постсовєтського простору. До речі, українці займають зараз четверте місце по кількості мігрантів в Европі.

Міграційна політика

Крім самих хвиль я хочу обговорити політику, пов’язану з мігрантами.

Перший момент – наслідок лібералізації Европи. У 1960-х роках з’являються нові підходи та інституційні рішення. Хто вирішує – чи давати громадянство, або які поширювати блага і права на мігрантів? Спочатку це були конкретні держави. У той час поступово формується міжнародне право, в тому числі міжнародне право з соціальних прав і прав людини, яке обмежує держави в їхніх рішеннях. Наприклад, якщо людина втікає зі своєї країни, тому що їй загрожує політична розправа, їй не можна відмовляти.

Ті ж грузини, які їхали в Европу, фальсифікували документи, які підтверджували, що їх можуть заарештувати або вбити в Грузії. До представників держав, які класифікувалися як такі, де можуть виникнути небезпеки політичних переслідувань, ставилися лояльно, видавали певні права простіше, ніж иншим. Це була правова лазівка, в яку можна було влізти, і багато хто дійсно так і робив.

Друге – культурний момент. У Німеччині не садять за крадіжки, і на цьому виріс якийсь бізнес, який досі існує. Люди крадуть ковбасу в магазинах і перепродують її иншим. Це дуже симптоматично, правова свідомість тих людей, які приїжджають в Европу, часто зовсім инша. Мігранти отримують соціальні блага, але не є частиною правової культури нової країни.

Третій момент з’явився пізніше – Евросоюз. Зі створенням Евросоюзу в 1990-х роках ексклюзив видавати права частково перейшов до нього. До 2000 уже повністю. Це пов’язано зі створенням Шенгену і тим, що процедури, підходи і правила встановлює Брюссель.

Наприклад, Евросоюз прийняв обов’язкову регуляцію про право на возз’єднання сімей. Це не державне рішення, а припис Брюсселя. Це породило негатив стосовно ЕС. Крім кліше, що країни втрачають свою ідентичність через це, формується инший посил: хто буде жити у вашій країні, вирішуєте вже не ви.

Культурний аспект

У 1960-х роках під впливом лівих рухів з’являється ідея мультикультуралізму. Це підхід, який має на увазі не тільки те, що мігранти мають право приїхати в країну, а й те, що вони повинні мати право зберегти свою ідентичність. Людям створювали окремі квартали, умови для відокремленого життя, щоб вони зберегли свою самобутність. При цьому ліві рухи сильно критикували держави, які були схильні до асиміляції. Сьогодні, за словами Ангели Меркель, «мультикультуралізм зазнав краху». Ця формула інтеграції повинна була бути иншою. По суті, ці люди взагалі не живуть в країні, вони живуть в подобі своєї країни. За опитуваннями, від 55 до 77% населення вважають, що мігранти живуть окремо і не є частиною їхнього суспільства. Це культурно відособлена група в державі. Такий підхід веде до питання націоналізму, яке довгий час було табуйоване, а зараз ці табу починають порушувати праві націоналістичні рухи.

Питання необхідності поширення на мігрантів прав державного добробуту піднімали в 1960-х, а в 1990-х його формалізували. Тобто, на якому етапі людина, яка приїхала, може почати користуватися соціальними благами? З 1970-х додалася загальнолюдська проблема: люди не повинні вмирати з голоду, не можна поширювати блага тільки після того, як вони отримають громадянство. Якщо людина щойно приїхала і вмирає від хвороби, їй потрібне медичне обслуговування. У 1990-х роках Евросоюз приймає регуляцію, яка диктує, що певні мінімальні права, а значить, витрати на соціальні потреби, держави повинні брати на себе.

Соціально-економічне питання

За опитуваннями, від 50 до 70% населення Европи вважають, що мігранти є економічним тягарем. Перше побоювання – вони забирають наші робочі місця. При цьому насправді в більшості випадків негативного економічного впливу немає. Є ситуації, коли зростає конкуренція, але в основному і по демографії, і по навичках, якими володіють приїжджі, така тенденція не спостерігається.

Друге побоювання – я плачу, а він користується. Воно виникає на тлі того, що щоосені французькі фермери виходять на протести, вимагаючи нових субсидій. Бюджетні витрати стали проблематичними. Бракує грошей на соціальні потреби, і радикальні партії пояснюють це тим, що приїхало багато мігрантів. Реальна картина инша. Державні соціальні гарантії перебувають в кризі. У них вичерпуються ресурси. Якщо немає економічного розвитку, бюджет не може заповнюватися. Як тільки гроші витрачають на соціальні потреби – починають рости податки. Це тисне на економіку, і економічний розвиток сповільнюється. По суті, це такі «економічні педалі», які періодично треба плавно регулювати. Уповільнення економічного розвитку вимагає скорочення соціальних витрат, щоб знизити податки і дати стимул до економічного зростання. Але, звичайно, це непопулярні дії і політичні сили бояться їх застосовувати.

Наприклад, у Франції машиністам платять більшу пенсію через те, що вони під час Другої світової війни працювали з вугіллям. Зараз все автоматизовано, і люди не працюють зі шкідливими матеріалами. Однак досі жоден уряд не наважився зняти цю пенсію.

Криза державного добробуту набагато більше пов’язана з внутрішньою системною кризою, ніж безпосередньо з мігрантами, але завдяки маніпуляціям кліше вже склалося.

Крім того, всі витрати в державі з соціальними труднощами пов’язані з корупцією. Наприклад, у Греції є додаткові пенсії для сліпих. Коли грекам видавали черговий транш, була умова, що вони повинні боротися з корупцією і тратою зайвих грошей. Аудит поїхав на острів, де зареєстровано 99% сліпих. Звичайно, виявилося, що все це тільки на папері.

Страх

Загострення відбулося після 11 вересня 2001 року. Крім всіх культурних і соціально-економічних проблем з’являється страх, що переводить проблему на емоційний рівень. Тероризм пов’язаний з мусульманським світом. Що б не говорили після терористичних актів, що екстремізм і тероризм – не суто мусульманське явище, звичайно, у всіх це пов’язане безпосередньо. З’явилося очікування, що сформувало ставлення. Журналісти проводили такий експеримент: людина мусульманської зовнішності ставить сумку в людному місці і йде далі. При цьому люди навколо моментально розбігаються. Якщо це робить високий блондин европейського типу – нічого не відбувається.

Хвиля шоста. Сьогоднішня. Остання хвиля, яка наклалася на всі фактори, – сирійська криза. Її масштаб великий: з 22 мільйонів жителів 12 мільйонів залишилися без місця проживання. Це потенційні біженці, які пересуваються всередині країни. 5 мільйонів – уже біженці за кордоном. З них 2 мільйони – в Туреччині, Йорданії, Лівії і близько мільйона – в Европі.

Якщо подивитися на загальні цифри, кількість мігрантів зросла втричі за останній рік. Проблема ще й у тому, що ця міграція виходить з центру тероризму. Біженці – це люди з епіцентру ISIS. І розрізнити в цьому потоці, хто пов’язаний з ISIS, а хто – ні, звичайно, неможливо.

Додаткові фактори, що впливають на Европу

1. Дискредитація центристських партій. Як ви пам’ятаєте початок міграційної кризи? Для більшості це фото маленького мертвого хлопчика, що викликає жах. При цьому Европа – це ліберальні держави, які не можуть сказати, що їм плювати на такі речі. Додати до цього всі попередні проблеми – і всередині Европи відбувається серйозний конфлікт, що вимагає дій. Люди необов’язково схвалюють і приймають всі рішення, які пропонують радикальні партії. Але центристські партії нічого не пропонують. Насправді популярність радикальних партій пов’язана з дискредитацією main stream. У Британії соціалістичні партії в повній кризі. У Німеччині радикальні партії вже на третьому місці. І пов’язано це з дискредитацією Меркель, яка сказала: «Ми приймаємо мігрантів». У всіх країнах основна причина – недовіра до лідируючих партій.

2. Загальна фрустрація політичного процесу. За останні 10 років участь виборців у виборах знизилася на 10%. До Европейського парламенту в 2014 році – 42%, це рекорд найнижчої участі. У Франції на місцевих виборах цифра доходить до 55%. Як проходили останні місцеві вибори Марін Ле Пен? У першому турі вона вийшла на перше місце і взяла п’ять регіонів. А в другому вона втратила все. При цьому в другому турі участь виборців підвищилася приблизно на 10%. Відбулася мобілізація в момент зіткнення людей з реальною ситуацією, коли Марін Ле Пен виграє вибори. Друге, що сталося, – соціалісти і консерватори консолідувалися, домовилися не боротися в регіонах. Ресурс того, як перемогти націоналістів, – в подібній консолідації. Якщо центристські партії запропонують системне вирішення соціально-економічних проблем, накопичених в Европі, ситуація стабілізується. Потенціал цього існує, але фон дуже сприятливий для радикалізму.

3. Російський фактор. Я дуже не люблю теорії змови, але російський фактор зараз простежується в трьох проявах. Перше – пряме фінансування. Марін Ле Пен офіційно заявляла про фінансову підтримку російськими компаніями. Є припущення, що Росія підживлює й инші партії. Другий прояв – пропаганда. Сьогодні в Німеччині на будь-якому каналі основна тема – Росія, що з одного боку, бомбить Сирію, звідки потім йдуть мігрантські хвилі в Европу, з иншого – пропагандою дає хорошу їжу радикальним партіям і дискредитує Европейський Союз. Якщо поглянути на меседжі радикалів, то Трамп, Ле Пен і практично всі инші підтримують Росію.

Головні небезпеки

Проблеми накопичені. Вони почалися давно, і потенціал кризи зараз дуже сильний. Це вже досить велика сніжка. Приходу фашизму передував потік геополітичних і економічних проблем. Сьогодні накопичені труднощі теж можуть «вибухнути». Скандинавам вдалося уникнути подібного нагромадження. На початку 1990-х, коли вони зрозуміли, що економічний розвиток сповільнюється, в тому числі через соціальні витрати, вони провели реформи. Инші европейські країни у важкій ситуації. Чим далі, тим складніше буде усунути ці проблеми. Рішення, які пропонують радикальні партії, – вигнати мігрантів, розпустити Евросоюз, змінити економічну систему і підтримувати зв’язки з Росією. Це досить небезпечні ідеї для всіх. Але я вважаю, що сильно драматизувати все ж не варто, тому що вихід з ситуації і потенціал для цього виходу існує.

Причини для оптимізму

Мій оптимізм ґрунтується на багатьох речах. У випадку з Марін Ле Пен, консолідація відбувається, якщо на кону близька небезпека. Радикальні течії популярні тільки завдяки непопулярності инших партій. Очевидно, що main stream партіям доведеться переглянути певні підходи. Чи є ознаки такого перегляду? Мало. У різних країнах по-різному. У Німеччині Меркель все ж популярна, її позиції сильні.

Ще важливо, що в Евросоюзі змінюється розуміння зовнішніх чинників. Після початку війни в Україні відбулося «протверезіння Европи». В ЕС і НАТО створені спеціальні відділи антипропаганди. На це йде фінансування. Санкції проти Росії не припиняються, частково з’являється розуміння того, що всередині треба міняти підходи, приходить усвідомлення провалу соціально-економічних реформ. Це той ґрунт, на якому можуть з’явитися нові лідери з виграшними системними рішеннями.

Про спікера: Хелен Хоштарія – в минулому координатор з міжнародних відносин в Міністерстві внутрішніх справ Грузії, згодом – керівник Департаменту міжнародних відносин (2004), заступник начальника Департаменту по інтеграції в НАТО і міжнародних відносин в Міністерстві оборони Грузії (2004), глава евроатлантичного департаменту (2004-2006), перший заступник державного міністра з европейської і евроатлантичної інтеграції (2007); співзасновник GRASS (Georgia’s Reforms Associates), менеджер з розвитку факультету, бібліотеки і видавництва Вільного університету (Тбілісі, 2012), лектор Школи державного управління CAPS.

Татьяна Буденко, ЛIГАБiзнесIнформ
27 02 2016

http://biz.liga.net/upskill/all/stati/3264396-uroki-geopolitiki-chem-zhivet-i-chto-zhdet-evropu.htm