www.ji-magazine.lviv.ua

Чуан Шен

Комплексне мислення має довгу історію, яка простежується як у західній, так і в китайській філософіях. Деякі філософи античного Заходу твердили, що реальність — складна, а думка — проста, тож якщо люди цього не усвідомлюють, то суть реальності стає для них цілковито недосяжною. Так, наприклад, властивості особи, які за поняттями людського мислення є суперечливими й несумісними, у реальному житті можуть бути гармонійними й одночасними. Такою, зокрема, була ключова ідея давньогрецького філософа Геракліта (535-450 роки до нашої ери), який вчив людей «прислухатися до природи», аби почути її невидиму гармонію»: «Спілка полягає в поєднанні й роз’єднанні, згоді й незгоді; одне виникає з усього, все виникає з одного».

Згідно з вченням Геракліта, гармонія суперечностей — перетворення речі на свою протилежність — є засадою логосу, загальної формули, відповідно до якої відбуваються всі природні події. Але цю концепцію нелегко зрозуміти з огляду на усталеність та однобічність людського розуму.

Досить рано подібні погляди з’явились у китайській філософії. У трактаті «І цзин» («Дзеркало перемін»), датованому ХІ-ХІІ сторіччями до нашої ери, двома протилежними полюсами єдиної реальності, її засадничим дуалізмом є інь та янь. У своєму первісному значенні янь — то сяйво сонця або осяяний сонцем схил, тоді як інь — відсутність сяйва або схил у тіні. Пізніше терміни інь і янь почали вживатися для класифікації будь-яких явищ — як такі, що поєднують два протилежні аспекти. Як чинні рушії вони взаємодіють між собою, аби породити Всесвіт з усіма його складниками і регулювати свій рух. Як пишеться у трактаті, «янь — чинник, який дає речам початок, а інь — чинник, який їх завершує».

Давні китайці вірили, що космосом керує засада біполярності і що його не можна звести до єдиного загального принципу. Думка кориться постулатові винятковості й несумісності, тоді як реальним життям керує взаємодоповнюваність протилежностей. У трактаті «Дао де Дзин» Лао-цзи так пояснює дао, що став першопочатком Всесвіту і забезпечує лад у природі: «Рух дао — то дія в зворотному напрямку».

Дао сприяє речам недорозвиненим і пригнічує речі занадто розвинені. Внаслідок — починає діяти неухильний закон: будь-яка річ по досягненні своєї крайньої межі перетворюється на свою протилежність. Так, наприклад, «людина, яка міцніє, — старіє». Цей закон підтримує гармонію світу як органічного цілого, однак він часто спрацьовує супроти волі та спонтанності людського розуму. Твердячи, що для успішного завершення будь-якого починання треба починати від протилежного, Лао-дзи висвітлив силу-силенну парадоксальних явищ і піддав критиці лінійну природу людського мислення. (Цікаво якби китайські та грецькі філософи пояснили з точки зору філософії, того ж дао різноманітні містичні явища які мають місце у нашому житті, от скажімо за посиланням http://www.officeplankton.com.ua/int/misticheskie-yavleniya-v-moryax-i-okeanax.html можна почитати цікавий допис про містичні явища в морях та океанах).

ПРОТАГОР І ЧЖУАН-ЦЗИ

Філософський релятивізм, що його на Заході запровадив грецький софіст Протагор (485-441 роки до нашої ери), враховує розмаїття підходів, що є підґрунтям знань. Якщо «матерія» — спільне джерело людських відчуттів, то образи, одержані від неї людьми, визначаються їхніми органами чуття, які варіюються і трансформуються залежно від віку та будови тіла, внаслідок чого кожен з нас інакше бачить матерію. Одначе жодне з віддзеркалень справжнього обличчя матерії не є вищим за будь-яке інше. Для вимірювання речей є стільки само мірок, скільки є людей.

У Плутарха є розповідь про атлета, який помер від рани, заподіяної списом на змаганнях. Після цього нещасного випадку афінські державні мужі Перикл і Протагор витратили цілий день на дискусію про те, хто винен — спис, метальник списа чи організатори змагань? Філософ наполягав на тому, що слід розрізняти кілька відмінних поглядів: для медика безпосередньою причиною є спис, для судді винуватцем є метальник списа, з погляду влади звинувачувати треба організаторів змагань. Пропонуючи багатолику версію істини, Протагор виступає за толерантність до розмаїття і суперечностей, ба навіть за їхню законність у процесі пізнання.

Відповідника цієї ідеї маємо і в китайській філософії. За вченням Чжуан-цзи (369-268 роки до нашої ери) люди сприймають різні аспекти одного й того самого предмета залежно від погляду. Це спостереження спонукало його до думки про відносність істини. Він писав: «Мавпа-самець шукає мавпу-самицю. Олень шукає оленицю. Моакян та Ліджі — прекрасні створіння, які зачаровують всіх чоловіків. Проте, коли вони наближаються, риби пірнають у глиб, а птахи злітають у небо. Хто знає справжню істину?» Людське знання залежить від умів і тому непевне.

КАНТ ТА ГЕГЕЛЬ

Філософи сучасності почали розуміти, що людський розум здатний як на просте мислення, яке керується правилами формальної логіки, так і на комплексне мислення, яке виходить за межі цих правил і критикує, підправляє та поліпшує просте мислення. Розум має владу критикувати і поліпшувати самого себе.

Іммануїл Кант (1724-1804) вважав, що розуміння покликане пізнавати відносне (довершене), а розум має пізнавати абсолютне (недовершене). Та проведене ним розмежування між цими двома пізнавальними здатностями перешкодило Кантові підійти до правдивої парадигми комплексності. Гегель об’єднав обидві здатності, вирізнивши три рівні людського розуму: розуміння, яке відповідає за аналітичні знання і розмежовує концепції; негативний або діалектичний розум, який займається синтетичними знаннями й об’єднує всі концепції, долаючи відмінності, які їх розділяють; і позитивний розум, який єднає аналітичні й синтетичні знання та розглядає всі концепції з погляду їхньої відмінності в їхньому зв’язку і їхньої визначеності в їхній рухливості. Ці три рівні пізнання однаково необхідні, вони органічно вливаються в єдиний процес, внаслідок чого маємо бездоганний процес, здатний самовдосконалюватися.

Психологія почерку

Ніколай Бернштейн

На думку Гегеля, розум рухається по висхідному витку. Він виникає зі своєї звичної форми діяльності (розуміння) для з’ясування меж цієї форми і запобігання її руйнації, а потім повертається до неї, але вже на вищому рівні, збагачений всіма наслідками критики та корекції (діалектичної). Активний характер розуму наближає його до особи, яка самоорганізується, яка завдяки своєму динамізмові опирається природним тенденціям до безладу і деградації. Парадигма складності в такий спосіб розкриває суть функціонування нашого розуму, постачаючи нам засоби розуміння функціонування реальності, особи, що самоорганізується і самовідтворюється.

За сто п’ятдесят років до Гегеля дуже схожі ідеї сформулював китайський філософ Фан Їчжі (1611-1671). Під глибоким впливом діалектики, яка випливає з традицій китайської філософії та індійського буддизму Фан Їчжі вважав, що два основні методи пізнання існують воднораз: «розслідування якостей» (ототожнення специфічних визначників різних речей) і «охоплення суті» (з’ясування спільної причини, яка визначає різні речі).

За вченням Фан Їчжі зрозуміти динамічну реальність можна лише через злиття цих обох (аналітичного і синтетичного) методів. Сутність реального треба шукати в самовизначенні і самотворенні. Він ілюструє це положення прикладом дерева. Коріння, звідки росте дерево, розвивається з насінини, яку породило саме дерево. Щойно дерево розквітло, насінина перестає бути його субстанцією (ті), і перетворюється на спосіб функціонування (йон). Функціонування речі має причинність — нелінійну, а рекурсивну.

Методологія Фан Їчжі спирається на теорію потрійної істини, запозичену з буддизму. Він вважав, що насамперед слід утвердити існування двох крайніх протилежностей (наприклад, землі і неба) та всіх відмінних речей світу феноменального. Наступний крок — у запереченні існування всього цього, щоб ухопити унітарну істину номенального світу як небуття. Синтез цих двох форм знання дозволяє доповнити і вдосконалити знання. Іншими словами, Фан Їчжі насамперед дотримується засади несуперечності, потім підкорює її засаді єдності протилежностей, щоб на третьому етапі вдатися до обох засад водночас, користуючись кожною лише певною мірою. І тут ми знаходимо три пізнавальні рівні Гегеля — розуміння, діалектичний розум та розум позитивний.