www.ji-magazine.lviv.ua

Чи можливі в Україні дострокові президентські та парламентські вибори? Наскільки високою є імовірність того, що українці можуть вийти на третій Майдан? Чому не вирішують конфлікт на Донбасі та хто й навіщо гальмує реформи?

Про це та інше – у розмові кореспондента «Вголосу» з українським філософом, автором філософських Інтернет-книжок, політологом Сергієм Дацюком.

Що, на вашу думку, очікує Україну вже цього року?

Найближче майбутнє особисто я бачу в перевиборах – спершу парламентських, які плавно перейдуть у президентські. Бо якщо цього не станеться, то кризові явища лише поглиблюватимуться. Зараз у нас не вирішують жодну проблему: гальмують справжні реформи, драма на Донбасі, безліч економічних проблем. За всі сумнівні реформи платить простий українець, а не олігархи. Тому майбутнє бачу у відстороненні цієї влади, її переобранні.

Яка ймовірність дострокових парламентських чи президентських виборів?

З погляду соціології протестний потенціал зараз є набагато вищим, аніж був до Майдану. Тобто нині Україна удвічі більше готова до Майдану, ніж це було у 2013 році.

Якби нині відбувалися вибори, то яка політична сила здобула б перемогу? Чи була б ця перемога монолітною?

Суть перевиборів полягає в тому, щоб з’явилися нові політичні сили, які подолали б виборчий бар’єр і поліпшили б якість нового парламенту. Зрештою, і цей уже є кращим, аніж був за Януковича, але новий має бути ще ближчим до інтересів громади. А такої градації можна досягнути лише шляхом нового голосування.

У чому проблема власне нинішнього українського політикуму?

Насамперед у низькому рівні освіченості. Ці люди не читають жодних книжок: ні сучасних політичних, ні економічних, ні просто інтелектуальної літератури. Їм не цікаво спостерігати і розуміти, що відбувається у світі, як це все влаштовано. Тому вони не можуть віднайти застосування своїм схемам, які самі ж і розробили.

Це є причиною гальмування реформ?

Олігархам та провладному класу, в якого з олігархами укладено взаємовигідний контракт, не потрібні ці реформи. Вони їх і не проводитимуть ефективно.

Ми звикли проблеми акцентувати на владі. Але чи готове змінюватися саме українське суспільство?

Що таке дискурс Революції гідності?

Сергій Дацюк

Українське суспільство змінюється і готове до змін. Однак потенціалу нинішнього владного класу після Революції гідності вистачило рівно на півтора року. А потім – усе, почався суцільний саботаж. Я вважаю, щоб не зрадити ідеали Майдану, нині знову потрібні нові сили – і на рівні парламенту, і на рівні глави держави. Потрібен другий поштовх цьому потенціалу.

А владу треба міняти мирно чи знову революційно?

Влада може сама себе поміняти мирно, якщо готова йти на вибори. Тоді вона змінюється шляхом волевиявлення власного народу. Але чи готова діюча українська влада піти на дострокові президентські чи парламентські вибори? Я особисто не бачу, що вона має таке бажання.

Минулі події засвідчили, що революцію робить народ. Однак тепер нам кажуть, що в Україні лише формується громадянське суспільство. То чи є наш народ громадянським суспільством?

Наш народ є громадянським суспільством, яке вже сформувалося. Він не терпить авторитаризму, як наші північні сусіди. Зрештою, українці не вірять у все, що тепер кажуть по телебаченню. Тому з нашим громадянським суспільством, на мою думку, все гаразд

А чи потрібне владі громадянське суспільство?

А її ніхто не буде запитувати.

Як змусити владу обслуговувати не олігархічні структури та клани, а свій народ?

Немає універсального алгоритму чи технології, як це зробити. Нині лише напрацьовують цей механізм: контроль за партійними списками та обраними депутатами, публічні процедури розробки рішень та публічна аргументація цих рішень. Усі ці процедурні речі мають стати нашою практикою. Власне тепер ми й перебуваємо в тому процесі, коли це для нас стає практикою. Тобто українське суспільство вчиться контролювати владу, яку воно обирає.

Ви наголошували на проблемі Донбасу. Мінський процес зможе її вирішити?

Мінський процес – це глухий кут. Ба більше, він нині нікому не вигідний: ні Європі, ні Росії, ні Порошенку, ні Україні. Нікому.

І як нам тоді його завершити?

Я бачу єдине закінчення: Україна сама запропонує план виходу з кризи і переконає європейців, а потім і росіян у тому, що це єдиний правильний шлях.

У чому полягатиме цей шлях?

Треба підготувати закон про деокупацію цієї території, створити конкретний план дій, своєрідну дорожню карту. А якщо все й далі відбуватиметься так, як тепер, то це не принесе жодного результату.

Марія Чижевська, «Вголос»

15 06 2016