www.ji-magazine.lviv.ua

Сєрґєй Ґурієв - російський вчений, економіст,
професор політичних досліджень (Sciences Po), Париж

У короткостроковій перспективі ізоляція Росії, можливо, і не матиме  катастрофічних наслідків – незважаючи на закритість, СССР проіснував майже вісім десятиліть. Але в довгостроковій перспективі за ізоляцію доведеться дорого заплатити: Росія упустить можливості росту і продовжить стагнувати.

У 2000 році, коли Владімір Путін здобув перемогу на президентських виборах, всі були впевнені в тому, що він проводитиме курс на інтеграцію Росії в світову економіку. Одним з пунктів програми нового президента, розробленої тодішнім міністром економіки Германом Грефом, був вступ у СОТ в максимально короткий термін.

Насправді проглобалізаційну риторику путінських еліт завжди супроводжувала протекціоністська політика і опір інтеграції. І до, і після 2012 року, коли Росії все ж таки вдалося вступити до СОТ, уряд приймав рішення, що мали негативний вплив на розвиток вільної торгівлі та обсяг прямих іноземних інвестицій (FDI).

У 2006 році Сахалінський енергетичний консорціум, на чолі якого стояла компанія Shell, змусили продати контрольний пакет акцій «Газпрому». А в 2008 році Кремль затвердив список з 30 з гаком галузей економіки, іноземні інвестиції в які допускаються тільки після затвердження в уряді (сюди увійшли, наприклад, рибальство, телебачення і радіомовлення, видавнича діяльність). Список згодом збільшили до 45 галузей, але і його не можна вважати повним – відомі випадки, коли потенційних інвесторів з инших галузей «переконували» не боротися за активи, в яких були зацікавлені російські бізнесмени з політичними зв’язками.

Подібні дії в принципі властиві державам з високим рівнем корупції [1]. І тим не менш до 2014 року існувало загальне уявлення про Росію як про відкриту країну. Незважаючи на те, що економіка при Путіні ставала все більш корумпованою і державницькою, інтеграція у світову економіку тривала.

Все змінилося з початком кризи в Україні. Анексія Криму в березні 2014 року і подальші західні санкції призвели до того, що в Росії з’явилося чітке розмежування на «ми» і «вони».

Безумовним підтвердженням зміни курсу стало введення контрсанкцій. У серпні 2014 року уряд заборонив імпорт західних продуктів харчування, хоча було абсолютно очевидно: від цього рішення жителі Росії постраждають більше, ніж західні фермери. У 2015 році зробили наступний крок – знайдені на території країни заборонені продукти почали спалювати. Це було політично ризиковано – в Росії добре знають і пам’ятають, що таке голод. Проте уряд вибрав шоу – він показав, що швидше знищить західну їжу, ніж віддасть її голодним.

Дорога до ізоляції

Як же російська еліта прийшла до такої однозначно антиглобалістської позиції? Насправді нинішній курс президента – закономірний результат еволюції того самого режиму, який спочатку припускав інтеграцію Росії в світову економіку.

Ще зовсім недавно легітимність уряду ґрунтувалася на простому суспільному договорі. Народ дозволяє корумпованим елітам не звітувати за свої дії і за це насолоджується зростанням доходів та рівня життя. Обидві сторони вигравали від відкритості економіки, зростання цін на сировинні товари зміцнювало економічне зростання і дозволяло російській еліті відчувати себе частиною світової, наприклад, купуючи дорогу нерухомість за кордоном.

Смерть Росії. Китай вибрав Америку

Відділ моніторингу Кавказ-Центру

Однак до 2012 року економічний розвиток Росії застопорився. Всі джерела зростання вичерпалися. Ціни на нафту, як і раніше були високі, але вже перестали рости, праця більше не була такою дешевою і доступною, надлишок виробничих потужностей був відсутній. Росія оговталася від наслідків рецесії 2009 року, але забезпечити подальше економічне зростання могли тільки нові інвестиції і підвищення продуктивності існуючих компаній. Це, у свою чергу, вимагало реформ, які б гарантували права власності, виконання контрактів, а також сприяли б розвитку конкуренції, що поставило б під загрозу позиції правлячих еліт.

Не дивно, що такі реформи, публічно заявлені і навіть обіцяні в письмовому вигляді, не були реалізовані. Економічне зростання сповільнилося з 4% в 2011 році до всього лише 1% в 2013-му. І так як суспільний договір і підтримка режиму ґрунтувалися на зростанні доходів, економічний спад збігся з падінням рейтингів Путіна з 79% наприкінці 2010 року до 61% до кінця 2013-го.

Режим почав шукати нові джерела легітимності і в результаті, завдяки анексії Криму і ворожості до української пост-Майданної влади, знайшов просте рішення: націоналізм. Це допомогло швидко підвищити популярність Путіна, повернуло йому підтримку більше 80% населення, але знищило відносини Росії із Заходом.

До кризи в Україну деякі російські громадські діячі іноді користувалися різкою антизахідною риторикою, але американські і европейські політики та бізнесмени дивилися на це як на загравання з реакційними настроями всередині країни. Після приєднання Криму антизахідна пропаганда перестала бути порожнім звуком.

Цілком можливо, що уряд Росії неправильно прорахував економічні витрати від анексії Криму і дестабілізації Східної України. Кремль, ймовірно, робив ставку на те, що Захід врахує економічну залежність Росії та европейських країн один від одного і обмежиться критичними висловлюваннями і, можливо, незначними санкціями.

У квітня 2014 року Путін почав говорити про південний схід України як про Новоросію, закликаючи шість південно-східних областей піти по стопах Криму. Але після того як Захід прийняв рішення про введення санкцій, чим показав Москві, що не зупиниться і перед їх посиленням, Кремль змінив тактику. Якщо Крим став частиною Росії через тиждень після референдуму, «Новоросію» спіткала инша доля. Москва не визнала травневі референдуми 2014 року в Донецьку та Луганську і ухилилася від відкритої підтримки незалежності Донбасу від України. Падіння пасажирського літака компанії Malaysia Airlines зміцнила рішучість Заходу і спровокувала до введення секторальних санкцій, які значно підірвали економічні та фінансові зв’язки Росії із Заходом.

Иншим важливим елементом стратегії Кремля став поворот до Азії. Росія сподівалася, що зміцнення зв’язків з Китаєм компенсує економічні наслідки розриву із Заходом. Росія прагнула не стільки до деглобалізації, скільки до того, щоб перенаправити торговельні та інвестиційні потоки з Заходу на Схід.

Надії не виправдалися. Росії вдалося підписати з Китаєм кілька протоколів про плани та меморандумів про взаєморозуміння, але конкретних угод та інвестицій поки що немає. Причин для цього може бути кілька.

Це не криза, хлопці, – це инша реальність

Міхаїл Слободін

Перша і найбільш вагома обставина: хоча Китай і цінує зв’язки з Росією, економічні відносини із Заходом для нього набагато важливіші, це розуміють не тільки в уряді, але і в державних банках та корпораціях. Останні, до речі, пам’ятають про болючий досвід французького банку BNP Paribas, який заплатив $ 9 млрд штрафу за порушення санкцій США проти Ірану, – втрата свого бізнесу в США обійшлася б ще дорожче.

Можливе й инше пояснення: китайські переговірники вирішили почекати, поки їхні російські колеги опиняться в більш скрутному становищі, щоб запропонувати їм менш вигідні умови. Це досить песимістичний для Росії варіант розвитку подій. При падінні ціни на нафту і курсу рубля, а також уповільненні економічного зростання Китаю простір для великих двосторонніх ініціатив скорочується. На основний геоекономічний проект Китаю «Один пояс – один шлях» потрібні десятки мільярдів доларів, і Китай, цілком ймовірно, не зможе інвестувати в нові дорогі проекти.

Нарешті, причина може бути внутрішньою – політичний тиск на керівників китайських корпорацій. Голова КНР Сі Цзіньпін веде безпрецедентну антикорупційну кампанію, і китайські бізнесмени, можливо, побоюються укладати угоди з корумпованими російськими державними компаніями.

Зростання інтеграції з членами Евразійського економічного простору – Вірменією, Білорусією, Казахстаном, Киргизією – також не приніс Росії суттєвої вигоди. Ці країни не пропонують ні передових технологій, ні великих внутрішніх ринків, ні вагомих фінансових резервів. Так що економічний вплив Митного союзу на Росію ніяк не можна порівнювати зі співпрацею з Заходом чи Китаєм. Крім того, приєднання Криму поряд з подальшими зауваженнями Путіна про те, що у казахів до 1991 року не було державності, викликало занепокоєння і в Казахстані, і в Білорусії – а чи не зазіхне Росія і на їхній суверенітет. Обидві країни не визнали анексію Криму, а Білорусія стала каналом ввезення продуктів, що потрапляють під ембарго в Росії: там або переробляють їх, або просто перепаковують.

Уряду Росії, і головним чином Центральному банку, в основному вдалося зберегти фінансову стабільність, незважаючи на паніку в грудні 2014 року. Щоб компенсувати втрату доступу до західних фінансових ринків, ЦБ спирається на новий інструмент – купівлю валюти із зобов’язанням зворотного продажу (РЕПО). Центральний банк позичив долари російським банкам, ті в свою чергу розмістили доларові кредити в російських компаніях в якості застави; компанії використали ці долари, щоб погасити свій зовнішній борг. Це дозволило Росії стримати падіння рубля і уникнути великих дефолтів через доларові борги російських компаній.

Уряд, зі свого боку, задумався про рекапіталізацію системоутворюючих банків. Це дуже важливе питання, оскільки ізоляція надзвичайно дорого обходиться саме банківській системі. Дуже ймовірно, що для російських банків, крім Сбєрбанку, яким керує Греф, 2015 рік був збитковим. Агентство по страхуванню внесків вже вичерпало свої кошти і звернулося в Центральний банк по допомогу.

Підтримка держави дійсно потрібна, але в уряду немає на це коштів. Незважаючи на те що проект бюджету на 2016 рік передбачає скорочення витрат на 8%, насправді, він як і раніше, прогнозує дефіцит, еквівалентний 3% ВВП [2]. Ось чому уряд вибрав для рекапіталізації банків державні облігації, а не готівку.

Це вирішує проблему зараз, але збільшує ризики в довгостроковій перспективі. За великим рахунком, така стратегія може привести до того, що державний борг і банківський дефолт утворять порочне коло. Якщо банки тримають державні облігації, то криза державного боргу вдарить і по них, а для рекапіталізації банків бюджет муситиме видавати нові позики. Еврозона кілька років тому зіткнулася з цією проблемою і доклала чимало зусиль, щоб її вирішити, створивши Банківський союз. Росія може потрапити в ту ж пастку і, демонстративно відмовляючись вчитися на чужих помилках, поводиться доволі дивно.

Чи вигідна ізоляція?

Зрозумівши, що нинішня зовнішня політика може призвести тільки до ізоляції, уряд сформулював ідеологічну концепцію, згідно з якою ізоляція – частина продуманого плану і насправді вона корисна для Росії.

Уряд стверджує, що зниження імпорту та іноземних інвестицій, санкції і контрсанкції зрештою сприяють імпортозаміщенню та зростанню. Тобто Росія повернулася до міркувань, які зазвичай звучать, коли промисловість знаходиться на ранній стадії розвитку: якщо вітчизняне виробництво спочатку неконкурентоспроможне, протекціоністська політика дозволить йому наздогнати, а потім і перегнати іноземні компанії.

У світовій історії відомо багато випадків зловживання цією ідеєю. Для того, щоб концепція імпортозаміщення запрацювала, необхідне виконання кількох умов. По-перше, ця формула дієва лише у певних галузях, а в економіці загалом. Як правило, перспективні виробництва, що відстають від своїх зарубіжних конкурентів, потребують сучасних технологій, які доводиться імпортувати.

По-друге, продуктивність галузі повинна бути близька до продуктивності її конкурентів. Але продуктивність праці в більшості галузей російської промисловості, особливо в захищених галузях, відстає від США принаймні вдвічі.

По-третє, для того щоб досягти необхідного рівня, промисловість в так званому зародку повинна мати можливість залежати від ємного внутрішнього ринку. Росія – велика країна, але її внутрішній ринок, особливо при низьких цінах на нафту, незначний; в номінальних доларах частка Росії у світовому ВВП зараз складає тільки 1,6%.

Нарешті, по-четверте, захист галузі повинен бути тимчасовим, в иншому випадку у неї не буде стимулу наздогнати колишніх суперників, вартість продукції для населення виявиться надто високою, і підприємство не приноситиме прибутку.

Доволі очевидно, що захист окремих галузей не може стати виправданням для повномасштабної ізоляції. Росія потребує нових інвестицій і сучасних моделей – як технологічних, так і управлінських. Росії необхідний доступ до сучасних послуг, у тому числі фінансових. Росії потрібен вихід на світовий ринок. Що б не говорив уряд, Росія, як і будь-яка инша сучасна економіка, не може процвітати на основі автаркії.

Навіть у нафтовому секторі, відносно сильному в Росії, автаркія обходиться занадто дорого. До введення санкцій державна нафтова компанія «Роснефть» підписала низку великих угод з провідними транснаціональними корпораціями, щоб забезпечити себе сучасними технологіями для розробки нових родовищ. Без американських і европейських технологій видобуток нафти в Росії, як очікується, протягом декількох років досягне піку і почне знижуватися, що негативно позначиться на федеральному бюджеті.

За межами нафтового сектора підстав для оптимізму ще менше. Компаніям, які не займаються видобутком корисних копалин, теж необхідний доступ до західних технологій і фінансів. Так само як і системам освіти та охорони здоров’я.

Не дивно, що навіть при слабкому рублі обсяг російського експорту не збільшився. Зниження курсу рубля, санкції і особливо контрсанкції призвели до падіння імпорту на 16% ВВП – до найнижчого рівня з 2009 року. І все ж обсяг експорту не змінився: середнє відношення обсягу експорту до ВВП в другій половині 2014-го і першій половині 2015 року становитимуть 34%; протягом двох попередніх років воно становило 32% (рис. 1).

Ізоляція позбавляє експорт потенціалу зростання на нових ринках, це стосується і транспортного сектору, і туризму, і сільського господарства. Тепер вони замкнуті на внутрішньому ринку, обсяг якого при низькій ціні на нафту і слабкому рублі зменшився в два рази в порівнянні з 2013 роком.

Одна з улюблених тем кремлівської пропаганди – перемога у Великій Вітчизняній війні, здобута Сталіним за допомогою індустріалізації, проведеної нібито без зовнішньої допомоги. Незрозуміло, як такий досвід може допомогти країні сьогодні; втім, цей аргумент насправді суперечить фактам. По-перше, під час війни Совєтський Союз отримав велику підтримку від США в рамках програми ленд-лізу. По-друге, індустріалізація 1930-х років ґрунтувалася на імпорті західного промислового обладнання. І, нарешті, найголовніше – у сталінських методів індустріалізації були катастрофічні економічні та соціальні втрати: сільське господарство Росії було знищене, що, у свою чергу, загальмувало саму індустріалізацію; мільйони людей втратили життя через голод і політичні репресії.

Що далі?

Розвиток російської економіки буде залежати від зовнішньої і внутрішньої політики. При збереженні статус-кво ізоляція Росії продовжиться. Слабкий рубль буде стримувати імпорт і це неминуче призведе до того, що населенню доведеться купувати дорогі вітчизняні замінники імпортних товарів, рівень життя падатиме.

Щоб знизити ризики суспільного невдоволення і можливих протестів, уряд перерозподілить ресурси. Спочатку витратять Резервний фонд і Фонд національного добробуту – ймовірно, протягом одного-двох років. Після цього уряду доведеться збільшити податки на бізнес, що негативно позначиться на інвестиціях, продовжиться відтік капіталу і триватиме зниження ВВП. Таким чином, ізоляція дуже дорого обійдеться російській економіці.

Втім, в 2014 році уряд виявив, що популярність може залежати не тільки від економіки. За допомогою масштабної пропаганди і цензури вдалось переконати населення в тому, що економічні труднощі обумовлені зовнішніми проблемами або змовами. Новий суспільний договір, в якому легітимність уряду заснована на пропаганді, а не на процвітанні, тільки виграє від ізоляції. Чим менше торгівлі та інвестицій, чим менше контактів з иншими країнами, тим легше переконати народ, що в труднощах Росії винен Захід.

Як довго Росія буде йти цим шляхом? Є відома фраза, авторство якої приписують Аврааму Лінкольну: «Можна деякий час обманювати всіх, можна весь час обманювати деякого, але обманювати всіх і завжди не вийде». Нинішні пропагандистські зусилля Кремля настільки масштабні, що важко прогнозувати, коли росіяни побачать реальні причини економічних проблем своєї країни. Доти ізоляція, ймовірно, триватиме, і Росія буде відрізана від міжнародної торгівлі та інвестицій. Можливо, у короткостроковій перспективі це і не матиме катастрофічних наслідків – все ж Совєтський Союз, будучи дуже закритою економікою, існував протягом майже восьми десятиліть. Але в довгостроковій перспективі за ізоляцію доведеться дорого заплатити: Росія упустить можливості росту і продовжить стагнувати.

Примітки

1. Протягом останніх двадцяти років Росія незмінно входить до списків найбільш корумпованих країн (відповідно до даних Світового банку та Transparency International). Прогрес у боротьбі з корупцією, досягнутий під час першого президентського терміну Путіна, зійшов нанівець під час його другого терміну. Позитивна тенденція, що намітилася після обрання президентом Дмітрія Мєдвєдєва, призупинилася після 2012 року; в 2014 році ситуація з корупцією почала погіршуватися знову.

2. Дефіцит на рівні 3% ВВП – це небагато, але через те що Росія не має доступу до фінансових ринків, вона може розраховувати тільки на свій Резервний фонд. Однак Резервний фонд складає всього 6% ВВП, так що немає нічого дивного в тому, що уряд припинив розробку бюджетів на три роки вперед.

http://carnegie.ru/commentary/2016/01/26/ru-62541/it69