www.ji-magazine.lviv.ua

Іза Хруслінська

Цей блог мав бути присвячений моїм українським захопленням, проте інтенсивність моїх занять, пов’язаних з Україною впродовж минулих двох місяців, завадила мені одразу написати другий текст. Мені хотілося присвятити його моїй любові до української мови. Я неодмінно його ще напишу, але не сьогодні. Сьогодні у мене великий клопіт з тим, як узгодити наше в Польщі відзначення 25-річчя незалежності України з ухваленням у Сеймі постанови у справі Волині минулої п’ятниці. Яцек Куронь напередодні 60-х роковин трагедії на Волині в 2003 році в розмові з Павлом Смоленським на запитання про те, чи остерігається він негативного відлуння тогочасних урочистостей з нагоди роковин подій на Волині, відповів: „Мені здається, що може вийти як у анекдоті: начальник станції переплутав розклад поїздів, два потяги мчать назустріч один одному тією ж колією, нічого вже не можна змінити, тож начальник станції виносить на перон стільця, кличе малолітнього синочка, ставить його на стільця і каже: дивися, зараз буде фантастична катастрофа”. І завершив він цю розмову словами: „Я закликаю до доброї волі та спроби відчути страждання й кривду іншої сторони. Не йдеться про те, щоб зважувати кривди, а щоб їх відчути. Бо інакше роки праці над польсько-українським примиренням і взаєморозумінням можуть піти намарно”.(http://www.ji.lviv.ua/n74texts/Smolenski_Kuron_Ne_mozhna_zmushuvaty_do_pokuty.htm)

Я закликаю до доброї волі та спроби відчути страждання й кривду іншої сторони. Не йдеться про те, щоб зважувати кривди, а щоб їх відчути. Бо інакше роки праці над польсько-українським примиренням і взаєморозумінням можуть піти намарно.

Багато з нас, поляків і українців упродовж кількох останніх днів відчувають, що ухвала польського Сейму поставила під знаком запитання майбутнє багатолітньої праці задля примирення і порозуміння, і може вже й не вдасться зупинити цього потягу, який щодуху мчить до катастрофи. Реакції українських друзів на цю ухвалу свідчать передусім про те, що вони відчули себе зрадженими з нашого боку. В результаті широкого залучення поляків, у тому числі на рівні громадянського суспільства, в підтримку України впродовж минулих 25 років, а особливо після Революції Гідності, поляки вперше в історії обох народів опинилися на чолі списку націй, які українці вважають найближчими собі. Для того, щоб це трапилося, знадобилося чимало років співпраці багатьох польських та українських середовищ, створення спільноти думок і цілей, в тому числі ретельного вибудовування діалогу щодо спільного трагічного минулого. Зроблено було напрочуд багато! Тож, чи варто дивуватися, що українці відчули себе обдуреними і розчарованими? Їхня країна, яка зазнала в минулому важких втрат, а внаслідок сталінської політики упродовж багатьох десятиліть була позбавлена еліт і найбільш свідомих національно суспільних груп, які б володіли досвідом самоорганізації й турботи про благо суспільства, все ж постала в 1991 році. Україна відзначає в цьому році 25-ліття своєї незалежності, але цій незалежності й надалі загрожує небезпека через війну з Росією! Уже понад два роки українці воюють і гинуть на сході країни! Мільйони українців навіть за цих умов намагаються будувати демократичну і європейську Україну, беручи участь у волонтерському русі, залучаючи тисячі людей в регіонах до процесу змін, реформ і демократизації країни.

Ці зусилля й жертовність тих, хто гинуть на сході України, врешті-решт і за нашу свободу, адже загрози, які походить із Росії, стосуються всієї Європи, годі переоцінити. На жаль, ми сьогодні в Польщі показали, що воліємо цього не усвідомлювати. Здається, що трагічна історія обох наших народів нічого нас не навчила! А в Польщі, позаяк Редактор Єжи Ґедройць звертався передусім до поляків, український його урок не був засвоєний!

Волинська трагедія була трагедією двох народів

Тарас Возняк

Чи означає це, що ми тільки приречені спостерігати, як щодуху мчимо до катастрофи в польсько-українських відносинах? Чи радше зробити все в цих обставинах, щоб не тільки запобігти їй, але й попри все продовжувати розбудовувати те, що вдалося зробити. Особисто для мене це ще й питання вірності зусиллям і думкам „моїх” авторитетів у польському контексті: Єжи Ґедройця і Яцека Куроня!

Єжи Ґедройць зазвичай у важких ситуаціях казав, що головою муру не проб’єш, проте, коли немає іншого способу, слід битися головою об стіну… І я думаю, що сьогодні ми власне опинилися в такій ситуації. Сподіваюся, що нас багато, тих, хто думають так само, як Редактор Єжи Ґедройць…

26 07 2016

Дякую Андрію Павлишину за переклад ціого тексту!

http://ukraina25.pl/nie-idzie-o-to-by-krzywdy-wazyc-ale-by-je-poczuc