www.ji-magazine.lviv.ua

Ярослав Грицак

Я веду свою колонку на сторінках журналу «Країна» від самого початку цього журналу у 2009 р. З того часу я жодного разу не перепостив свої тексти на інших сайтах наFacebook-у, яким я до того ж користуюся досить мляво. Тим разом роблю виняток з причини, яку не треба пояснювати (надіюся, що я не ламаю копірайту журналу – сьогодні він би мав уже появитися у продажі, так що цей текст не вийде раніше паперової версії).

Я писав цей текст у понеділок  зранку, 7 листопада, не знаючи, хто виграє на американських виборах. Тепер можу лише додати: вчора, 9 листопада, скінчилася велика доба у світовій історії, яка почалася так славетно рівно 27 років тому, 9 листопада 1989 р. з падінням Берлінської стіни. Кінця історії не буде. Про це багато писали, цю теорію давно поховали, але 9 листопада 2016 р. у її домовину забили останній цвях.

Залишилися, однак, потреба критичної думки. Сьогодні вона є більшою як ніколи. Ми повинні зревізувати у першу чергу самі себе: що і коли пішло не так, і чого ми не бачили чи не добачаєм.

Ми вирішили створити невелику групу, яка буде обмінюватися текстами, вартими уваги. Якщо маєте такі тексти або хочете приєднатися до нашої групи, пишіть на мою поштову скриньку: yaroslav.hrytsak[at]gmail.com

А ось мій текст, написаний для журналу «Країна».

Коли Ви читаєте ці рядки, Ви  маєте перевагу наді мною.  Ви читаєте їх після 8 листопада, я пишу їх перед тим. Тому Ви знаєте, хто виграв в американських виборах. Я ж можу лише надіятися, що не Трамп.

Припускаю, що переможець виграє невеликою перевагою. Але ця невелика перевага матиме великі наслідки. Дозвольте нагадати: Гітлер на березневих виборах 1933 р. – виборах, які привели його до влади  - набрав «лише» 44%, тобто менше половини голосів.

Американські вибори листопада 2016 р. можуть справити такий самий вплив на історію, як і німецькі березня 1933 р. за умови, що виграє Трамп. Навіть якщо це не доведе до політичного  катаклізму, подумайте про усіх тих, хто тримає свої заощадження в американських доларах.

Кожна країна час до часу переходить перевірку на міцність, допускаючи до влади ідіота чи злочинця. Росія з цим випробовуванням в принципі ніколи таки і не справилася, Україна перейшла через нього у 2010-2013 р., наші сусіди – Польща, Угорщина - проходять зараз, а США може прийти до нього після 8 листопада.

Анна Апплбаум написала статтю у Washington Post про те, що єднає Трампа, Путіна, Качинського й Орбана. Усі вони представляють антисистемний бунт проти Заходу. У цьому відношенні вони схожі на Комінтерн. З тою, однак, відмінністю, що вони не комуністи. У них взагалі немає ідеології. Вони нічого не пропонують взамін, окрім популістських обіцянок. Тим-то Апплбаум і називає їх “Інтернаціоналом популістів”.

Нас заспокоюють: мовляв, навіть якщо виграє Трамп, нічого страшного не станеться. Американська політична система надто міцна, щоб їх міг поламати один ідіот.

Розкажіть цю історію полякам чи угорцям, які ще пару років тому думали так само про свою політичну систему. Ніколи не можна недооцінювати силу ідіотів!

Зрештою, розкажіть цю історію нам, українцям. Я не знаю, з яким почуттям американці розпрощаються з Обамою. Але з точки зору України гіршого  президента годі було придумати. Своїм нехтуванням європейських справ, своїм недотримуванням обіцянок спинити сірійську владу навіть після того, як вона застосували хімічну зброю проти своїх громадян, він по-суті вручив Путіну карт-бланш на аґресію в Україну.

Але якщо ми думали, що гіршого від Обами американського президента уже не може бути, ми помилялися. Може. Трамп.

У зіткненні з цивілізацією варвари мають тенденцію перемагати. Щоправда, ненадовго. Але завдавши усієї неминучої шкоди. Їхні перемоги є короткотривалими з точки зору історії, яка любить рахувати десятками років чи навіть століттями. Скажімо, хто сьогодні відзначає 7 листопада 1917 р.? Але шкода, завдана більшовицькою владою, вимірюється долею конкретних поколінь, які живуть «тут і зараз». А тому їм навряд чи хочеться шукати розради в історії.

Можна навести приклади, коли ситуація була такою самою поганою, а  потім «розсосалася».  До прикладу, під час карибської чи афганської кризи. Але між «тоді» і «тепер» є одна засаднича різниця. Тоді відчуття загрози було високим, але більшість розуміла, про що йдеться.

Теперішні загрози характерні тим, що ми втратили будь-які сенси і більше не розуміємо, що робиться з нами. Світ стає все складнішим, зміни – все швидшими,  а ми  - все більш безпорадними перед їх лицем.

Звідси феномен Трампа чи Путіна. Прибічники “Інтернаціоналу популістів” знають, що їхні лідери ідіоти, брехуни чи злочинці. Однак всеодно будуть їх підтримувати. Бо ці лідери обіцяють повернути «старі добрі часи», коли все було простим і зрозумілим: світ був поділений між двома супердержавами, Китай належав до Третього світу, не було мусульманських біженців і терористів, шлюбів гомосексуалістів (зрештою, багато хто навіть не чув про їх існування).

Не знаю, хто виграє на виборах 8 листопада 2016 р. Знаю, однак, що хто би не виграв, ситуація не стане простішою.

Якщо в історії можна шукати якоїсь розради, то власне в цьому. Ми маємо перестати вірити в автоматичний історичний проґрес, але ми не можемо натомість повірити в історичний реґрес, тобто у можливість повернення до «старих добрих часів».

Десь між тими двома крайніми полюсами знаходиться острів здорової віри, твердо ставши на ґрунт якого ми можемо не зійти з розуму перед лицем нових викликів.

P.S. Навздогін ще одна стаття Марка Ґалеотті. Процитую лише один - останній - абзац, в якому автор, фахівець з питань Росії, теж пише про кінець «кінця історії» і теж пробує шукати розради:

«Some hope at the bottom of Pandora’s box. There always needs to be some hope, but I confess this morning I am scrabbling around in the corners of this particular Pandora’s box to find any. It may galvanise Europe to be more serious in defending itself from overt and covert threats, no longer being able to count on the big brother across the ocean. At the very least hitting the 2% of GDP NATO target expenditure more consistently would be a plus.”

10 11 2016

http://uamoderna.com/blogy/yaroslav-griczak/history-as-resort