www.ji-magazine.lviv.ua

Владіслав Інозємцев, російський економіст,
директор Центру досліджень постіндустріального суспільства

У нинішньої влади були час і ресурси, щоб перетворити Росію якщо не на другий Китай, то на нові Емірати, заклавши основи для економічного підйому на кілька десятиліть. А що відбулося насправді?

Втрачені роки

У перші робочі дні 2016 року увага росіян була зосереджена на курсі долара і ціні на нафту – вже 77 руб. за дол. і $ 31 за барель марки Brent на ранок 12 січня. Спокійно сприймати ці цифри, що багатьом донедавна ще здавалися зовсім нереальними, все важче.

Не варто думати, що ця нервозність не має ніякого стосунку до наших національних свят. Навпаки, вона безпосередньо пов’язана з однією, хоча і не визнаною поки загальнонародно, подією – переїздом в Кремль Владіміра Путіна, що сталося під Новий рік 16 років тому. Адже саме главі Російської держави ми найбільше зобов’язані тим, що, затамувавши подих, стежимо за котируваннями нафти, бо саме його політика і привела до того, що, крім енергоносіїв, за душею у Росії мало що лишилося.

З чим зустрічає країна початок 17-го року правління свого лідера? З середньою зарплатою, яка, якщо перевести її в долари, відповідає рівню жовтня 2005 року. З ВВП 2016 року, який, якщо також перерахувати його за ринковим курсом, близький до показника 2006 року. Ми порівнюємо прогнозний ВВП на 2016 рік у сумі 77, 2 трлн. руб. і середньорічний курс в 79 руб. за дол.; для 2006 беремо номінальний ВВП в 26,7 трлн руб. по Росстату і середньорічний курс долара в 27,17 руб., за даними Банку Росії.

Зустрічає з відпливом капіталу $ 280 млрд за останні три роки. З військовим бюджетом, що виріс за роки його правління за номіналом в 7,5 разів, а в доларовому еквіваленті – в 4,4 рази. З бюрократією, що остаточно перетворилася на правлячий клас, з сотнями нових геральдичних символів. З двома війнами, що розпочали за останні роки, з сусідами, які розбігаються по постсовєтському простору і зіпсованими відносинами з основними господарськими партнерами.

Встаємо з колін?

Як главі держави Владіміру Путіну пощастило. Йому посміхнулася кон’юнктура, яка піднесла котирування нафти з $ 28,5 / бар. у 2000 році до $ 102 / бар. в середньому за 2010-2014 роки (за даними BP Statistical Review of World Energy 2015). Під його керівництвом опинився народ, який хотів тільки заробляти, споживати і тішитись «вставанням з колін». У таких умовах Росію можна було перетворити якщо не на другий Китай, то на нові Емірати, заклавши основи для економічного підйому на кілька десятиліть. Але що зроблено насправді?

Почнемо з найпростішого – з розрекламованих Путіним «рушіїв російської економіки», близьких до держави корпорацій. «Газпром» – найбільша монополія держави, всі ці роки керував нею один з найближчих друзів президента, побудував (і будує) кілька вражаючих труб, але в той же час видобув в 2015 році газу менше, ніж у 1999-му: 414 млрд проти 545 млрд куб. м. Вважається, що його потужності набагато більші і ростуть, проблема тільки з попитом на російський газ. Але тоді чому вона не виникла, наприклад, у Катару, який наростив видобуток з 24 млрд до 177 млрд куб. м і ніяких труднощів зі збутом не відчував?

«Роснефть», що зібрала за ці роки всі можливі нафтові активи – від ЮКОСа до «Ітери», купила в 2013 році ТНК-ВР за $ 55 млрд, а саму її зараз оцінюють лише близько $ 34 млрд. ВЕБ, головний «інститут розвитку», – після стількох років наполегливої роботи потенційний банкрут, на чий порятунок державі доведеться виділити більше 1 трлн руб. «Ростехнології» – ніщо без військових замовлень, які виснажують бюджет.

Якщо озирнутися на історію російської економіки в путінську епоху, стане зрозуміло, що розвивалися виключно недержавні галузі: оптова та роздрібна торгівля, комунікації і зв’язок, приватні банки, будівництво, сфера комерційних послуг. Держава була економічним гальмом.

Дурні й дороги

"Кінець епохи в Росії: масштаб катастрофи я усвідомив тільки тепер"

Andrey Malgin,
російський блогер

Ще один очевидний пункт – інфраструктура. У країні, яка переживає бум (не важливо, чим породжений, нехай навіть випадковими нафтодоларами), як правило, його першим наслідком стає будівництво автомобільних доріг, швидкісних залізничних магістралей, мостів і естакад, розвиток енергетичних мереж. Подивіться на Китай, наприклад.

Це відбувається скрізь, крім Росії. За 16 років не здано в експлуатацію жодного кілометра сучасного залізничного полотна, пристосованого для швидкісного руху. Доріг у 2014-2015 роках збудували 1,2 тис. км на рік – у 4 рази менше, ніж у 2000-му. Автомобільну трасу між Москвою і Санкт-Петербургом будують далі, як і наприкінці 1990-х. За даними самого «Газпрому», рівень газифікації російських населених пунктів за рік виріс на 0,1% – до 65,4%. З такими темпами завдання повної газифікації буде виконане на початку XXII століття.

За 16 років приріст потужності російських морських портів виявився вдвічі менший, ніж приріст перевалки в одному тільки порту Шанхая. Проведення транзитних вантажів по Північному морському шляху в 2014 році були нижчі, ніж в 1999-м (130 тис. проти 460 тис. т).

Де ж вставання з колін? Де єдність російської території і її зручність для проживання? Цього як не було, так і нема. Є тільки красиві обіцянки, щороку схожі на ті, що були раніше. Протягом усіх років свого перебування при владі Путін обіцяв країні «подвоєння ВВП» і «злізання з нафтової голки». Цікаво, що перше гасло прозвучало в 2003 році, і у нас є всі шанси вже до 2018 року повернутися приблизно до таких же доларових показників ВВП, які були в країні в той час.

Подолання залежності від нафтовидобутку ілюструють прості цифри: в 1999 році частка нафти, нафтопродуктів і газу в експорті становила 39,7%, в 2014-му – 69,5%. При цьому ніякої індустріальної трансформації в Росії не відбулося: протягом усіх путінських років вона була і залишається єдиним з emerging markets, де темпи зростання промислового виробництва відстають від темпів зростання ВВП.

Де розрекламовані нафтопереробні підприємства, наприклад завод «Роснефти» в Примор’ї? Де виробництво сучасного устаткування, медичної техніки, ліків, комп’ютерів чи мобільних телефонів? По більшості з цих позицій країна залежить від імпорту на 70-100%. Якщо наші «партнери» захочуть домогтися повного колапсу російської економіки, достатньо заборонити ввезення в країну витратних матеріалів.

«На авось»

Катастрофічними виглядають результати «реформ» соціальної сфери і характер роботи держструктур, відповідальних за забезпечення нормального життя громадян. У країні, казна якої лопається від нафтодоларів, майже ліквідовано безкоштовну охорону здоров’я. Всі рейтинги фіксують обвальне зниження якості середньої освіти, а виші давно вже стали фабриками, що випускають людей з нічого не вартими дипломами. Навіть «візитна картка» путінської Росії – могутнє МНС – не може врятувати десятки людей, що потрапили у снігові замети неподалік від Орська. Про зрощення бюрократії з криміналом не варто і згадувати: знаменитий фільм «Чайка» подивилися вже мільйони людей.

Навіть у зовнішній політиці Росії не дуже є чим хвалитись. Я не буду згадувати Україну, яку ми перетворили на ворога, але очевидно, що наші союзники в Середній Азії все більше схиляються до Китаю, який останнім часом став основним інвестором в регіоні. Ми відгороджуємося від світу санкціями, накладаємо на себе усілякі покути, але нікого це не лякає. Ми почали військову операцію в Сирії, але вже зараз починаємо усвідомлювати, що для успіху в ній необхідно значно більше сил і засобів, ніж Росія може дозволити собі використати. Але хіба micromilitarisme theâtrale на кшталт операції в Південній Осетії це те, заради чого Росія витратила на військові потреби за роки путінського правління майже $ 960 млрд. (дані SIPRI Database 2015), або 80% свого номінального ВВП за 2015 рік?

Однак, звичайно, найбільш вражаючим є те, наскільки швидко і, схоже, невідворотно починає розвалюватися уявне благополуччя по мірі здуття нафтової бульбашки. Уряд п’ятий рік не може зробити нічого, що призвело хоча б до уповільнення зниження темпів зростання. Він три роки поспіль заморожує приватні пенсійні накопичення, по суті здійснюючи примусові запозичення у громадян. Резервний фонд, яким влада так пишалася останні роки, може бути розтрачений вже через рік-півтора. Перші ж ознаки падіння цін на нафту викликали припинення індексації пенсій, і, мабуть, не за горами радикальне скорочення соціальних витрат, виражених навіть у вдвічі знецінених рублях.

Країною керує людина, яка багато говорить, але не готова робити практично нічого конкретного, більше 10 років покладаючись на позитивні тренди, що приходять ззовні. Це державне безсилля. Влада здатна розтратити скільки завгодно мільярдів, але не може ні поставити дійсно амбітні завдання, ні підібрати гідні кадри для їх вирішення, ні простимулювати бізнес, ні надихнути громадян на щось, крім повторення побитих гасел. Спостерігаючи за постійним зниженням котирування нафтових ф’ючерсів, російська влада ціпеніє і покладається, схоже, тільки на вічне російське «авось».

http://www.rbc.ru/opinions/economics/12/01/2016/5694b0229a79473841558e1f