www.ji-magazine.lviv.ua

Андрєй Казанцев, доктор політичних наук, директор Аналітичного центру
Інституту міжнароднх досліджень МДІМВ (МГИМО)

Насильство знизу: сполохи нової епохи?

Чому люди стають релігійними і, конкретно, ісламськими терористами (цей феномен зазвичай називають «радикалізацією»)? Це питання в період, коли боротьба з так званою «Ісламською державою» (ІД, заборонена російським законодавством) в Сирії і Іраку стала мало не основним завданням всієї міжнародної спільноти, є надзвичайно актуальним. Причому актуальне воно не тільки для представників традиційно мусульманських народів, які, звичайно, є основною мішенню для вербування терористами. Адже тенденція цим не обмежується. Вербування в ІД переходить межі національних, етнічних і релігійних груп. Це, зокрема, продемонстрував випадок зі студенткою філософського факультету МДУ Варварою Карауловою (росіянкою за національністю), яка намагалася втупити в лави ІД.

Причин у цього феномена багато, причому можна виділяти окремо соціальні, психологічні, культурні, релігійні, геополітичні і т. п. чинники. Можна також довго сперечатися про ієрархію цих факторів, і в цій дискусії задіяні не тільки вчені і експерти, які дотримуються абсолютно різних наукових і політичних позицій, а й практики – силовики. Тому структура дискусії дуже складна і багатовимірна.

Нижче я наведу основні науково-ідеологічні інтерпретації причин залучення людей в фундаменталістський мусульманський терор, сконцентрувавшись на соціально-психологічному «зрізі» цього феномена. Цей опис аж ніяк не заперечує инших, альтернативних «зрізів», але, тим не менш, цілком, на мій погляд, може служити основою для подальшої дискусії. А така дискусія, як на мене, в нашому суспільстві надзвичайно необхідна саме через величезну загрозу тероризму. Більше того, обрана мною перспектива дозволить описати одну з можливих «осей» дискусії навколо причин зростання тероризму по лінії «лібералізм-консерватизм» (при цьому останні тут розглянемо саме в російському розумінні цих термінів, що може не збігатися з европейськими і тим більше американськими інтерпретаціями, бо в США ліберали, особливо університетські, – це в тому числі і ліві, через двополюсність тамтешньої політичної системи).

Серед фахівців ліберального спрямування досить поширеним є погляд, що релігійний (ісламський) тероризм в різних його формах (ідеологія ІД, «Аль-Каїди» (організація заборонена в РФ), і т. п.) – це ще один різновид фашизму і, більш того, новий різновид тоталітаризму, в порівнянні з двома його попередніми формами – тоталітарним нацизмом (фашизмом) і тоталітарним комунізмом. Якщо так, то релігійний тероризм в соціологічних термінах цілком може бути інтерпретований так, як відомий автор Е. Нольте свого часу розумів фашистський і нацистський тоталітаризм, – тобто радикальний протест і боротьба з проявленою в суспільстві тенденцією до «трансценденції».

Мова у Нольте йшла про те, що правий тоталітаризм виник в ситуації становлення в Европі індустріальних масових товариств сучасного типу, з усіма їхніми характеристиками (демократія і масові політичні рухи, зникнення традиційної релігії, зміцнення рівноправності людей різного соціального статусу, руйнування залишків структур традиційних суспільств і ієрархій, індустріалізація, урбанізація і т. п.). Тобто спостерігалася чітко виражена тенденція до «трансцендування» (різкої, якісної зміни) европейських суспільств і культур в тому вигляді, в якому вони склалися до початку XX століття. Причому це «трансцендування» супроводжувалося катастрофічними змінами, перевертався усталений, звичний для обивателя порядок (Перша світова війна, кризи і Велика депресія, розпад старих европейських імперій і пов’язана з цим «хвиля демократизації», зростання лівого і особливо комуністичного руху і т. п.). У цій ситуації багато обивателів були готові підтримати протестні рухи, що могли зробити «консервативну революцію», тобто повернути ситуацію «назад». Куди повертатися, в цьому думки правих революціонерів-тоталітаристів розходилися. Хтось хотів назад в більш ранні фази модерну (наприклад, епоху европейських імперій), хтось – в середньовічну «корпоративну» Европу, а хтось ще далі, в якісь архаїчні арійські ідеальні часи.

"Конфлікт двох систем цінностей всередині Західного світу: його релігійна база і наша стратегія у звязку з цим"

Пінхас Полонський

Приблизно те ж саме відбувається і в наш час. Світ охопила хвиля глобалізації, в тому числі пов’язана з ослабленням усталених національних ідентичностей (які, втім, і самі, якщо вірити Бенедикту Андерсону, є «сконструйованими спільностями»). Постмодерна культура серйозно послабила залишки традиційних культурно-соціально-морально-релігійних уявлень, а фемінізм і боротьба за права меншин руйнують залишки традиційних суспільних ієрархій (на кшталт структуроутворюючої ролі образу Отця або нормативності відносин «чоловік-жінка»), в чому не сумнівалися навіть в період класичного европейського модерну. Ця ситуація доволі болюча для багатьох в світоглядному і політичному сенсі. Протест проти цих тенденцій до «трансцендування» і прагнення «повернутися назад» набуває форми хвиль абсолютно різних, часто допустимих в демократичному суспільстві, консервативних і ультраконсервативних настроїв (протестантські фундаменталісти, «партія чаювання» та прихильники Трампа в США, консервативні антиіммігрантські та антиевропейські партії в ЕС, хвиля нового консерватизму в Росії та на инших «ринках», особливо в країнах БРІКС). Однак в ісламському світі завдяки низці специфічних історичних, культурно-релігійних і соціальних особливостей (обговорювати які треба окремо) протест проти описаного «трансцендування» часто приймає досить широкий діапазон від більш помірних форм ісламізму до досить радикальних форм терористичної ідеології.

ІД, прихильність ідеології близького кінця світу, який треба ще більше наблизити (в цьому плані від «Аум Сінрікьо» вона відрізняється тільки ісламською фразеологією), є найбільш крайнім проявом описаної тенденції. В ІД хадисом (тобто висловлюванням Пророка Мухаммеда) про кінець світу (хадис ортодоксальний, тобто це дійсно слова Пророка, але інтерпретація його у ІД, м’яко кажучи, досить вільна, як вважають більшість ісламських вчених і навіть представники «Аль-Каїди»). Причому цим хадисом виправдовується весь діапазон дій ІД: від крайньої і демонстративної жорстокості, в тому числі і стосовно мусульман (цим ІД відрізняється від «Аль-Каїди», яка свою потенційну соціальну базу манила не так «батогом», як «пряником», в тому числі і благодійністю), до введення сексуального рабства жінок. ІД також відрізняється від «Аль-Каїди» тим, що та насильно боролася за «халіфат» в майбутньому, тоді як ІД вже оголосила себе «халіфатом» (причому встановлення «халіфату», як уже зазначалося, має наблизити «кінець світу»). До речі, багато ісламських богословів описують ІД як воскреслий «хариджизм» (ця гілка раннього ісламу зараз, на відміну від сунізму і шиїзму, практично вимерла).

«Халіф» Абу Бакр аль-Багдаді, який багато в чому відповідальний за створення цієї ідеології (ІД свого часу відкололося від «Аль-Каїди» в Іраку), зараз чи то убитий, чи то ховається в Лівії після поранення. Він походить з роду пророка, що певним чином підвищує його легітимність.

Описана вище ліберальна інтерпретація ідеології ІД дозволяє, наприклад, описати світоглядні мотиви вербування згаданої студентки філософського факультету МДУ Караулової. Вона була раніше, за деякими даними, «патріоткою-неоязичницею» і знайшла в ідеології ІД більш радикальний і послідовний протест проти сучасного «трансцендуючого» світу, ніж у російських націоналістів-неоязичників. До речі, це дозволяє зрозуміти (в світоглядному плані, так як різних причин багато), чому саме в Росії, де спостерігається серйозна, масова і офіційно підтримана в ЗМІ хвиля консерватизму, що протистоїть «трансцендуванню», одночасно спостерігається настільки масове вербування в ІД. У Росії за офіційними даними НАК і ФСБ було завербовано 2900 осіб (причому незалежні експерти дають набагато більші цифри, особливо на Північному Кавказі). Це (якщо порівнювати офіційні дані) друге місце в світі, між Саудівською Аравією і Тунісом (близько 3000 чоловік). Як показує випадок з Карауловою, мабуть, ІД напрацювала дуже ефективні способи «перенаправлення» російської офіційної пропаганди для цілей свого вербування (активно використовують такі ідеологічні моменти в ній, як боротьба зі світовою гегемонією США, з руйнуванням традиційних цінностей в західному суспільстві і т. п.).

Мені особисто здається, що наша медійна пропаганда повинна цей момент якось враховувати, щоб не множити число «Караулових». До речі, моя особиста інтерпретація причин зростання тероризму не ліберальна, а скоріше прагматична, як буде видно нижче.

Консервативна інтерпретація соціально-психологічних причин феномена широкого вербування в ІД принципово не суперечить ліберальній в описі феномена, але робить инші ціннісні акценти. Вона, по-перше, підкреслює, що є здоровий і легітимний консервативний протест проти «постмодерністського», «ультраліберального» і т. п. суспільства. По-друге, вона підкреслює як ключові не соціально-психологічні, а геополітичні моменти зростання тероризму. Зокрема, вказує на роль використання тероризму в своїх інтересах різними геополітичними гравцями. Далі все вже залежить від ідеологічної картини світу. Можна вказувати на роль Саудівської Аравії, Катару або Пакистанської міжвідомчої розвідки, а можна підкреслювати роль США і «колективного Заходу», наприклад, в плані зв’язки «зростання тероризму – збільшення числа недоформованих держав» (зокрема, у зв’язку з поваленням режиму Хусейна в Іраку і підтримкою революції в Лівії).

Зрештою, є і ліва інтерпретація феномена зростання релігійного тероризму. У низці західних країн (особливо в університетському середовищі США і Великобританії) вона більш-менш пов’язана з ліберальною в силу структури політичного поля. Тут можуть бути підкреслені моменти глобальної соціально-економічної несправедливості, корупція і порушення прав людини в країнах «третього світу», пригнічення мігрантів і відсутність системи їх ефективної інтеграції в західні суспільства і т. п.

Насправді ж, як вважаю особисто я, є всі описані вище моменти, просто різні ідеології вибирають якісь з них як «ключові», а решту воліють через власні світоглядні міркування не помічати. Мою позицію зазвичай називають «прагматизмом».

http://gefter.ru/archive/17955