www.ji-magazine.lviv.ua

Олівер Керролл (Oliver Carroll),
керуючий редактор The Moscow Times, контриб'ютор Foreign Policy, Politico

Якщо останні два роки і мали навчити нас чогось, то хоча б тому, що війни, розвал країни, озброєний сепаратизм - все, що ще недавно здавалося неймовірним, може статися з нами, і то дуже швидко.

Навесні 2014 року під час подій на Сході України я на власні очі бачив, як бідне, горде і безправне населення. що виявилося за бортом глобалізації, обробляли брехнею, напівправдами і статистикою. Я бачив, як ці люди боролися за те, щоб їх ізоляція від решти світу стала ще глибшою, що прямо суперечило їхнім інтересам. Я бачив, як нетерпимість, страх, лють і обопільна ненависть утворювали потрібний фон для цього конфлікту.

Спостерігати, як те ж саме відбувається у тебе на батьківщині, дуже непросто. І не тільки тому, що нічого подібного ти не очікував (хоча і тому теж). Але головне - це віра в британський електорат, на який завжди можна було покластися; терпимість, центризм, розсудливість - ось чим відзначалися британці з правом голосу. Ми не сходимо з розуму, ми не розгойдуємо човен. Ми вибудували систему громадських інституцій, медіа та аналітики, якої ще тиждень тому міг позаздрити весь світ. Але настав момент, і наша політична система повернулася до нас найбільш потворною з своїх сторін.

Ми не знаємо, до чого призведе вибір Британії покинути ЄС. Цей вибір вже коштував життя молодому депутату, матері двох дітей, кар'єри прем'єр-міністру, а ймовірно, кар'єри і лідеру опозиції - це ми зрозуміємо вже скоро. Після цієї неймовірно агресивної кампанії перед нами постала країна, глибоко розколота навпіл: цей розкол пройшов між поколіннями, територіями і людьми з різним рівнем освіти. Ніколи ще в Британії не було стільки агресії. Таке не вдавалося навіть Тетчер.

Тепер, коли багато хто усвідомив всю серйозність наслідків прийнятого ними рішення, досить імовірно, що повний «Брексіт» країна так і не зробить. Принаймні, одна з провідних партій розгорнула кампанію, мета якої - скасувати результати референдуму в ході найближчих парламентських виборів. Кілька депутатів заявили, що постараються блокувати рішення про «Брексіт» в парламенті, більшість якого як і раніше за те, щоб залишитися в ЄС. Інтернет-петицію з вимогою проведення повторного референдуму підписали вже 4 мільйони людей.

Але, відкидаючи демократичне волевиявлення народу, ми ризикуємо поринути у ще більш густий морок і спровокувати настільки глибоку політичну кризу, що найгірший з українських сценаріїв - масове насильство - може стати реальністю.

Чому так вийшло?

До недавнього часу європейський питання залишалося невротичною ідеєю невеликої ультраправої групи всередині Консервативної партії. Ліві і центристи, які перебували більшу частину цього часу при владі, були налаштовані в цілому проєвропейськи, і на політичному порядку денному цієї теми не було.

Але, як і в усьому світі, фінансова криза 2008-го стала випробуванням для політиків. У Британії почали бурхливо зростати антиглобалістські і антимігрантські настрої, популізм і цинізм. В результаті лівоцентристський уряд лейбористів пішов у відставку, і до влади прийшла правоцентристська коаліція.

Разом з правими у велику політику повернулося і європейське питання, яке з часом могло підірвати авторитет Девіда Кемерона як прем'єр-міністра. Боротьба за лідерство в партії була не за горами, тому він пішов ва-банк і пообіцяв правому крилу консерваторів цей референдум. В результаті референдум дав йому зайвих 13 місяців при владі і - остаточно знищив його репутацію.

Але якщо праві ініціювали референдум, то виграли його традиційно ліві. Більше 40% лейбористського електорату - по всьому промисловому поясу півночі і сходу Англії - проголосувало за вихід з ЄС.

Робітничий клас не повірив головному доводу кампанії прихильників Європи, що ЄС - важливе джерело британського благополуччя. Втрачати нам все одно нічого, сказали вони, гірше вже нікуди. Так склався ну дуже незвичайний альянс між робітничим класом і лідерами кампанії за вихід з ЄС, в основному неолібералами, вихідцями з еліт, правими консерваторами, кар'єристами, далекими від робітників і їхніх інтересів.

Британія бідних купилася на помилкові аргументи прихильників виходу з ЄС, які стверджували, що криза 2008 року сталася через Європу, а у зниженні рівня життя винні мігранти. При цьому статистика заворожувала. Території, де мігрантів найменше, віддали за вихід з ЄС найбільше голосів, підтвердивши, що справа не в реальності, а в її сприйнятті. Навпаки, переважна більшість жителів Лондона, найбільш мігрантської міста країни, проголосували за те, щоб залишитися в Європі.

У четвер позначився і інший розкол, розкол поколінь. Результат референдуму в значній мірі визначили голоси пенсіонерів. Ця електоральна група зазвичай дотримується сформованого status quo, уникаючи різких рухів. Але зараз люди похилого віку стали бунтарями, а молоді - тими, хто уникає ризиків. Як в Донбасі і в Криму, пенсіонери голосували за ностальгію - вони хотіли повернутися в минуле, де вони були молодими, нехай навіть світ пішов вперед. Три чверті молоді проголосували, щоб залишитися. І тепер вони дуже незадоволені.

Ласкаво просимо до Британії, де перестали вірити фактам

Деякі схвильовані росіяни й українці намагалися зв'язати перемогу кампанії «Брексіт» з діями Кремля. І хоча мешканці Кремля, без сумніву, вітають вихід з ЄС країни, найбільш скептично налаштованої до Росії, ймовірність того, що вони зіграли в цьому хоч якусь значну роль, вкрай мала. Протягом усієї кампанії британці дуже різко реагували на все, що можна було розцінити як зовнішнє втручання. Навіть весняні спроби президента Обами примножити голоси за «залишитися» були контрпродуктивними.

Але Росію можна було помітити в тому, як ця кампанія проводилася. Британська політика, звичайно, завжди була макіавелістською за своєю природою. Стратеги завжди знали, куди нанести удар (питання економіки, міграції etc.), і били сильно. Але ніколи досі не застосовувалася тактика, заснована на маніпуляціях. Ніколи досі чорне не видавали за біле. Ніколи досі не вимовлялося стільки прорахованих помилкових тверджень. Ніколи досі британська політика не наслідувала цинічні підходи постсовєтського простору.

Британцям забороняли думати, і приписували вірити на слово. Наприклад, один з провідних прихильників кампанії за вихід з ЄС, член кабінету міністрів Майкл Гоув просто стверджував, що 90% економістів, які попереджали про небезпеку «Брексіту», були «нацистськими» пропагандистами. Тому і опитування, проведене безпосередньо перед виборами, показало цікавий поділ між тими, хто голосував за «вийти» і «залишитися». На питання, кому вони довіряють, які голосували за «залишитися в ЄС» відповідали очікувано: вони довіряють експертам, вчителям, не довіряють політикам. Бажали «піти» з ЄС не довіряли нікому.

Дональд Трамп міг би бути задоволений.

Кінець партійної політики

Учасники кампанії за вихід, обмежили себе чистою вірою, потім зізналися, що взагалі-то погано уявляли собі, що саме станеться в разі перемоги. Будуть у Британії з Європою такі ж відносини, як у Норвегії? Чи як у Канади? Чи зможе вона бути асоційованим членом? І якою ціною?

Зараз у Британії немає плану і немає політики щодо Європи. Кемерона більше немає, основна опозиційна партія - лейбористська - знаходиться в розпалі внутрішнього перевороту, що загрожує становищу її популістського лідера Джеремі Корбіна.

З огляду на парламентську математику, лідеру - прихильникові «Брексіту» буде складно отримати більшість в палаті громад. І свою лепту у всю це сум'яття може внести перенесення на більш ранній термін загальних виборів. Вони, мабуть, відбудуться в найближчі 6-12 місяців. Це може повернути - або не повернути - країні стабільний уряд.

Про Brexit

Тарас Возняк

Прискорені загальні вибори теоретично можуть дати шанс одній з опозиційних партій, які в останній момент почати кампанію «Залишитися в ЄС». Але з урахуванням того, що більшість в основних лейбористських районах проголосувало за «Брексіт», важко уявити, що за це візьмуться лейбористи, що займають зараз друге місце, - вони бояться виборів, які можуть позбавити їх підтримки в середовищі робітничого класу.

Ймовірно, велику тривогу головним політичним партіям має вселяти те, що в п'ятницю Британія опинилася в абсолютно новій політичній реальності. Країна більше не ділиться як звикла на лівих і правих. Тепер Британія, по суті, розділена на «всередині» і «зовні», на громадян світу і жителів «маленької Англії», на звиклу до комфорту міську верству і зубожілий робітничий клас.

Тому не дивно, що все більше говорять про нову ліво-праву надпартійну коаліцію, яка буде вести кампанію лише щодо одного питання: Європи.

Тим часом лідер Шотландської національної (і націоналістичної) партії і перший міністр Шотландії Нікола Стерджен заявила, що Шотландія, яка проголосувала за «залишитися», спробує зупинити «Брексіт», не даючи юридичної згоди на проведення процедури виходу з нього. Це знову ж незвідана територія, а сама спроба може мати - або знову-таки не мати - конституційні наслідки.

Якщо Стерджен не вдасться запобігти «Брексіту», то Шотландія, швидше за все, вийде зі складу Великої Британії. Стерджен вже висловила намір провести повторний референдум.

Достатньо іскри

Знадобилося трохи більше двох років, щоб внутрішні чвари британської Консервативної партії привели до потенційного розпаду Сполученого Королівства - і Європи.

Тепер все може бути набагато гіршим, перш ніж стане краще. Коли британська економіка відчує на собі всі наслідки ізоляції і виведення інвестицій і настане майже неминуча рецесія, внутрішній тиск і міжетнічне напруження повинні тільки посилитися. За останні кілька днів мігранти стали жертвами цілого ряду атак самозваних «захисників». Будинки деяких мігрантів були понівечені графіті, які наказували їм «повертатися додому».

Звичайно, залишається надія на те, що, на відміну від України дворічної давності, наша ледве працююча політична система зможе дійти згоди і ми уникнемо найгіршого сценарію. Але важко дивитися без песимізму на цей повний перешкод період британської історії.

29 06 2016