www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Кочетков

Кілька місяців тому, спілкуючись з Романом Безсмертним, я запитав, як довго він має намір брати участь в, м’яко кажучи, сумнівному «мінському процесі»? Він відповів, що буде цим займатися, поки питання безпеки обговорюють перед питаннями політичними.

Тобто, спочатку роззброєння бандформувань, виведення російських військ, повернення контролю над кордоном і тільки потім «особливий статус Донбасу», амністія бойовиків, вибори в ОРДЛО.

І ось Роман Безсмертний оголосив про свій вихід з «мінської змови». Відразу після візиту в Київ Вікторії Нуланд.

Це однозначний симптом: Захід хоче, щоб з його телевізорів прибрали документальний фільм жахів «Війна на Донбасі». Лякалку можна замінити якимось дешевим фентезі «Росія одумалася», або економічним шоу «Гроші не пахнуть, поки стріляють не в нас». Тому Захід наполягає на односторонньому виконанні Україною зобов’язань, односторонньо прийнятих Президентом Порошенко в Мінську (чи раніше?).

«Мінський абсцес» готовий прорватися. Це призведе або до летального зараження крові, або до оперативного втручання та подальшого одужання.

Так чи инакше, але продавлювання «гібридної капітуляції» і опір їй стає безумовно найважливішим завданням на найближчий політичний цикл. Це вісь поляризації для всіх гілок влади, всіх політичних і громадських сил, лідерів і громадян України.

Без півтонів: чорне і біле. За Україну або проти. Сумно, але пішовши на умови Кремля, «миротворець» Порошенко переніс війну всередину українського суспільства.

Критичність моменту ще й в тому, що в майбутніх потрясіннях всі учасники мають свої, окремі цілі. Розрядка відбудеться тільки за рахунок того, хто програв, загальне задоволення неможливе.

Найбільш очевидна позиція у Президента. Тому що вимушена.

Він зробив важку для України і фатальну для себе помилку, взагалі пішовши на переговори у такому форматі: у «комерса» за столом з «рішалами» шансів нуль. ПОП зрозумів, що його спільно загнали в лузу, але зі своїм фарисейством він сподівався «з’їхати» – щось виконати, щось забалакати. Однак Нуланд, а потім і держсекретар Керрі дають зрозуміти, що такий фокус не пройде.

Сподіватися, що Порошенко мудро сховається за всенародний референдум – це як вірити, що він реально відмовиться від бізнесу.

По-перше, йому доведеться по факту визнати провальність своєї «миротворчості», що призвела до того, що нам треба утримувати і плекати воюючих з нами бойовиків. По-друге, проти волі народу України ні Штати, ні навіть недоімперія заперечувати, звичайно, не стануть. Зате випливе черговий компромат на ПОП. І вже не розвага на кшталт офшорів, а те, що зробить Порошенка нерукопотисним. З усіма наслідками, що з цього випливають.

Я б дуже хотів, щоб мої прогнози розбилися об непохитну патріотичну позицію Президента. Але, швидше за все, Порошенко розгорне знайому інформаційну вакханалію або щодо «Мінська», або щодо недоімперії, яка бомбить Україну, як Сирію. Плюс Захід відвернеться, ми банкрути, і долар – сто. А так – повертаємо Донбас, зберігаємо території, інвестиції на відновлення, все таке...

Позиція громадянського суспільства та й більшості українців теж відома: ніяких шурів-мурів з бойовиками. Тим більше, в односторонньому порядку: мандата на капітуляцію Порошенко перед президентськими виборами не просив, і йому ніхто його не давав.

Активісти готові відстоювати свою проукраїнську позицію. Причому, доволі рішуче, в тому числі, і вуличними протестами. І це теж не секрет, судячи з того, на що натаскувати гвардію на її базі.

А ось з Верховною Радою складніше.

Зрозуміло, що «Батьківщина», «Самопоміч» та «радикали Ляшка» підтримають «мінську змову», тільки якщо їх лідерам гарантувати відповідно пости Президента, прем’єр-міністра і спікера ВР (це не зовсім жарт, до речі). Та й то є нюанси.

Мінські домовленості – спроба аналізу підходів та намірів учасників процесу

Богдан Яременко

Так що буде кому від душі розповісти суспільству, що «мінський процес» – це мир рівно настільки, наскільки буханець хліба, пачка маргарину і півкіло цукру – «київський торт». А також про «народний імпічмент», що обнулив Януковича.

Стовідсотково Порошенко може розраховувати навіть не на свою фракцію, а на Опоблок і його відгалуження у вигляді «Відродження» та «Волі народу». А також на деяких позафракційних депутатів. І все це дуже не безоплатно. Ну дуже.

На конституційну більшість ця «шагренева шкурка» явно не розтягується. Та й з простою більшістю для прийняття законів про амністію і вибори на Донбасі очевидні проблеми.

Вони криються в майбутній позиції фракції «Народний фронт». Після скандальної заміни Яценюка на посаді прем’єра фракція отримала три окремих центри управління: Авакова через Антона Геращенко, Турчинова через Сюмар, і власне Яценюка через Бурбака. У кожного центру – своє бачення і майбутнього України, і – головне – власного. Плюс пекуча образа Яценюка, який причину своєї відставки бачить в манії Порошенка згрібати під себе всю владу і всі фінанси.

І з якого дива Яценюку, уже мріючи про новий виток кар’єри (знову не жарт!), по вуха бруднитися в «мінському договірняку», від якого йому вдавалося триматися подалі? Та ще й підігравати кривдникові?

Так що тут має бути змагання двох жлобств. Свою натуру Порошенко уже проявив, поспішивши відсунути Яценюка від корита до голосування за «Мінськ», а не пожлобився б, то зробив би це опісля. Тепер хід Арсенія Петровича: продовжить витрачатися на утримання нарфронтовскіх депутатів – отримає шанс поквитатися з Петром Олексійовичем. Причому, от оказія! – в інтересах України! Поскупиться, і керування фракцією перехоплять Аваков і Турчинов, з якими Порошенку домовлятися легше.

Ще один важливий фактор – позиція голови ВР Парубія. Тому що для елегантного торпедування «Мінська» йому достатньо діяти за законом про регламент. Не допустити кнопкодавства, не ставити на голосування по десять разів і натякнути депутатам, що обурені виборці – а вони під будівлею ВР будуть – ось-ось опиняться «під куполом».

Парубій, звичайно, вже злегка збюрокрачений, і уявити, як він пиляє паркан болгаркою складно. Але і активним зрадником національних інтересів він не виглядає. Як і його заступники.

А Президенту нічого запропонувати Парубію в сенсі посади. Що стосується «поділитися годівницею» – повертаємося до тези про жлобство як поведінкову домінанту.

І у всій цій контраверсійній багатофакторній грі різко зростає роль номінально технічних фігур.

Тому що Президент і громадянське суспільство увійдуть в жорсткий конфлікт. Верховна Рада буде напівпаралізована депутатськими розбірками. На вулиці один проти одного опиняться силовики і активісти, але вже за участю ветеранів АТО. До того ж пожвавляться «контрабандні республіки» зі спробами і собі відкусити «особливого статусу».

Подібне протистояння було в 2001 році – «касетний скандал», «Україна без Кучми», найгостріші на той час сутички з міліцією.

Тодішньому прем’єр-міністру Ющенко достатньо було зайняти позицію на стороні громадянського суспільства, туди ж, як вода з гори, стеклася б депутатська більшість, Президент Кучма опинився б в ізоляції і фактично без влади.

Але у Ющенка тривіально не вистачило духу.

У поточному циклі потенційна можливість піднятися з окопу, встати над сутичкою, взяти на себе відповідальність і повноту влади в країні може з’явитися у прем’єр-міністра Гройсмана. Він поки не заплямований серйозними скандалами, його Кабмін не встигає стати неуспішним, а слова Володимир Борисович промовляє настільки правильні, що сам Ляшко заздрить.

Важливо розуміти, що це не тому, що Гройсман весь такий супергеройський рятівник України. Просто він може опинитися в тому місці і в той час, коли все буде залежати особисто від нього.

А не ризикне на велику гру, тоді буде, як у Стругацьких: «відтоді тягнуться переді мною глухі криві обхідні стежки...». Тому що вся країна може змінитися невпізнанно.

Ось тільки не треба про те, що прем’єр – людина Президента, повністю йому відданий, ні слова без команди. Володимир Гройсман – людина Володимира Гройсмана, точка.

І ще одне принципове уточнення. Навіть, якщо все складеться по описаному сценарію, не факт, що нинішній прем’єр-міністр стане лицарем-реформатором, переможцем корупції та инших драконів. Але, у всякому разі, він залишить це вікно можливостей відкритим.

А що стосується амністії і виборів на Донбасі, то їх пропонується провести одразу після того, як Президент Порошенко повторить в Донецьку чи Луганську свій іспанський трюк: зайде без охорони в першу-ліпшу аптеку і купить якихось полівітамінів. Чи що там  допомагає від завищеної самооцінки.

1 05 2016

http://hvylya.net/analytics/politics/minskie-soglasheniya-fatalnaya-oshibka-petra-poroshenko.html