www.ji-magazine.lviv.ua

Максим Колос

Нещодавно перший президент України Леонід Кравчук запропонував свій варіант деокупації Криму – надати півострову широку автономію за прикладом італійської провінції Південний Тіроль (Больцано-Боцен). За останні кілька десятиліть ця високогірна область з вогнища міжетнічного протистояння в самому серці Европи перетворилася на політично стабільний і економічно процвітаючий регіон. Але Леонід Кравчук не уточнив, що рецепт альпійського процвітання виходить далеко за рамки традиційної автономії.

Долю регіону вирішували в двосторонніх переговорах між Римом і Віднем. Італійський уряд не тільки погодилося розширити повноваження місцевої влади в провінції, а й гарантував німецькомовній більшості політичне представництво в регіональному уряді, а також право ветувати рішення, які суперечать його життєво важливим інтересам. Крім того, німецькомовні тірольці нарівні з італійським населенням отримали додаткові можливості для розвитку рідної мови і культури. Австрія в свою чергу визнала італійський суверенітет над своєю історичною територією. Міжетнічний і міжнаціональний баланс сил додатково підтримує ефективне економічне співробітництво італійських та австрійських тірольців в рамках єдиного еврорегіону. До слова, одного з найбагатших в Старому Світі.

Після того альпійський рецепт вирішення міжнаціональних конфліктів на спірних територіях використовували у різних куточках Европи – від Великобританії до країн Балканського півострова. Рано чи пізно до тірольського досвіду доведеться звернутися і Україні. Анексія Криму лише відстрочила діалог про майбутнє півострова. Чинний політичний режим в Росії не вічний, так само як і його чіпка хватка за Крим. Коли вона ослабне, доведеться сісти за стіл переговорів для пошуку виходу з правового, політичного та економічного глухого кута, в якому опинилася автономна республіка. До діалогу сторони повинні підійти з чітким розумінням того, що Крим не може бути цілком лише російським, українським або кримськотатарським, а повинен стати центром багатосторонньої системи стримування і противаг.

З одного боку, Крим тісно пов’язаний з материком економічно і енергетично, а міжнародне співтовариство, хоч і намагається закрити очі на проблему, ніколи не визнає факт анексії півострова. З иншого, – нерозумно заперечувати, що його неможливо повернути без «доброї волі» Кремля. Крім того, в близькому майбутньому він не стане українським за духом унаслідок високої концентрації затятих прихильників «русского міра». Зрештою, не варто забувати про кримських татар, які мають повне право на самовизначення. З урахуванням їхнього високого рівня мобілізації, помноженого на підтримку Туреччини та її західних союзників, а також мовчазної згоди України, можна не сумніватися, що осіння блокада Криму була лише репетицією перед більш рішучими діями. У результаті вимальовується певний трикутник. Як фігура максимально стійка, він дозволить створити стабільну систему політичного балансу, яка визначатиме долю Криму в близькому майбутньому. Основні компоненти кримського рецепта можна побачити вже зараз.

Статус півострова потрібно визначати на міжнародних переговорах за участю України, Росії, а також Туреччини та її союзників по НАТО. Їх результатом стане надання Криму широкої автономії в обмін на визнання його невід’ємною частиною України. Ці кроки неможливі без повної демілітаризації півострова разом зі збереженням тісних економічних зв’язків з Росією та посиленням транскордонного співробітництва з Туреччиною.

На регіональному рівні необхідно посилити вплив кримських татар на прийняття рішень. Зокрема, легалізувати Меджліс і забезпечити квотний принцип участі його представників у місцевих органах виконавчої влади. Наприклад, закріпити за кримськими татарами пост віце-прем’єра, а також посади заступників міністрів в кримському уряді. Також кримськотатарська спільнота має отримати право вето на ключові рішення, які приймаються в автономії. Зокрема, питання зміни статусу півострова мають підтримати як представники «проросійської більшості», так і кримські татари. Крім того, кримськотатарська мова нарівні з українською та російською має стати мовою діловодства та судочинства, а також обов’язковою для вивчення в кримських школах. Таким чином, кримські татари нарешті знайдуть реальну національно-культурну автономію і політичний вплив на батьківщині, виступивши противагою впливу проросійських політичних сил на півострові. Третейським суддею між сторонами стане призначений Києвом префект, який отримає право звертатися до Конституційного суду у разі виходу місцевої влади за межі своїх повноважень.

Україна – Туреччина: чого чекати в найближчому майбутньому?

Іван Кошик

Система міжнаціонального та міжнародного компромісу щодо статусу Криму принесе вигоду кожній зі сторін. Україна збереже територіальну цілісність, отримає дієві інструменти для м’якої інтеграції півострова, залучить додаткові інвестиції в демілітаризований Крим і звільниться від російської військової загрози з півдня. Росія збереже обличчя і остаточно вийде з міжнародної ізоляції, скоротить мільярдні економічні витрати на підтримку життєдіяльності півострова, але разом з тим знайде нові механізми впливу за рахунок проросійських політичних сил в місцевому уряді, а також тісної економічної співпраці. Туреччина посилить своє лідерство в Чорноморському регіоні і разом з союзниками по НАТО отримає додатковий фактор для стримування російської військової машини, що збігається з інтересами України. Але щоб реалізувати подібний сценарій, Київ повинен стати ініціатором і автором переговорів. Инакше в один прекрасний момент Україні знову доведеться мовчки кивати, вислуховуючи прийняте за неї рішення.

http://sceptic.com.ua/opinion/tirolyskiy-retsept-kak-ukraine-vernuty-krym