www.ji-magazine.lviv.ua

Андрій Конобєєв

Терористична практика російських військових на східних кордонах України та практика терористів ІДІЛ в Сирії стають все більше схожими, в тому числі через не «високі місії», а вельми прозаїчні цілі, які генерують в Кремлі.

27 грудня армія Іраку за підтримки з повітря сил Коаліції на чолі з США звільнили від військ ІДІЛ місто Рамаді – столицю мухафази Акбар, найбільшої за територією провінції Іраку.

Ця найголовніша західна прикордонна провінція Іраку розташована на стику іракських території з Сирією, Йорданією і Саудівською Аравією. Початок визволення мухафази Акбар від ІДІЛ не супроводжувала підтримка російського військового контингенту, що займається бандитизмом на території Сирії на запрошення Башара Асада і бомбить помірну сирійську опозицію та мирне населення.

Всупереч абсолютно брехливим реляціям Москви про те, що вони окупували близько 8% території Сирії тільки заради боротьби з ІДІЛ, ВКС РФ повністю проігнорували операцію зі звільнення Рамаді.

Повністю «відморозившись» від операції в Рамаді російський Кремль, поводиться цілком логічно. Мініатюрний, навіть ляльковий в порівнянні з більш ніж 200-тисячною армією сирійської опозиції п’ятитисячний російський контингент щодня підкріплюють кілька авіарейсів – вони проходять над провінцією Акбар з Вірменії та Ірану.

Крім проходження над небом Акбар, якогось иншого коридору, відкритого для регулярного авіаційного постачання повністю ізольованого російського контингенту, не існує.

Небо над більшістю країн для військових літаків РФ закрите, а инші коридори небезпечні. Це московські генерали можуть літати безпечними дорогими чартерними рейсами через Абу-Дабі і Бейрут, а потім заїжджати в Дамаск.

Стосовно ж вивезення російських двохсотий, поранених і ротації особового складу, то головним шляхом був авіаційний коридор через Акбар. Вже давно не є новиною, що одностороння шантажна змова між Москвою і тисячами громадян РФ, які воюють на стороні ІДІЛ, це головна концептуальна основа всієї російської військової експедиції в Сирії.

Більшість бойовиків з Кавказу російські спецслужби навмисне і організовано видавили і відправили під своїм контролем в Сирію, залишивши вдома заручників. Ну і, звичайно, посиливши їх кадрами з ГРУ, благо таку цілеспрямовану роботу  по  підготовці спеціального контингенту для різних терористичних організацій вела ця структура ще з часів СССР, і зарекомендувала себе в Чечні.

Не відомо, чим закінчиться такий шантаж в майбутньому, але сьогодні побутує  дуже дивна тенденція – ІДІЛ, маючи на руках достатньо засобів ППО, захоплених в іракському Мосулі, не спромігся чомусь збити жодного російського літака з багатьох сотень авіарейсів, які безперешкодно проходили з Ірану та Вірменії над небом повністю підконтрольної ІДІЛ іракської провінції Акбар.

Зараз, коли розташована на крайньому сході провінції столиця Рамаді перейшла під контроль іракської армії, все дуже сильно змінилося. І не тільки тому, що російський авіаційний коридор, який кілька місяців безперешкодно проходив над територією ІДІЛ тепер «трохи поламався».

І навіть не тому, що спеціальна військова місія США кілька годин ретельно вивозила з Рамаді десятки полонених офіцерів армії ІДІЛ, які мали розповісти дуже багато і пролити світло на доволі цікаві речі. Чудово розуміючи, що певні особи в Москві сильно хочуть, щоб визволення столиці Акбара перетворилося на бійню, а всіх захоплених терористів якнайшвидше знищили разом з важливою інформацією.

Цілком можливо, що неминучий в найближчі дні аналіз операції по звільненню Рамаді уточнить або спростує ці деталі. Це, в принципі, не дуже важливо. Адже ліквідація безпечного авіаційного коридору для підживлення російської військової експедиції, що незаконно перебуває в Сирії, це справа дуже тонка і клопітка. Тому що, ключові міста провінції Акбар, крім авіаційних коридорів, відіграють ще одну, важливішу роль для визначення майбутнього війни в Сирії. Через цю провінцію проходить найбільший стратегічно важливий для Сирії нафтопровід – Baiji Hadita Homs.

До початку громадянської війни в Сирії, через нього йшла більшість транзиту нафти на сирійські термінали Латакія і Тартус. Максимальна поставка сягала 14-15 млн. тонн на рік. По всій своїй протяжності нафтопровід давно не працював через зношення устаткування.

Нафта надходила з невеликих західно-іракських промислів, і досить великих сирійських родовищ на кордоні Сирії та Іраку. Зокрема, на серединному відрізку зазначеного нафтопроводу розташована найбільша нафтогазоносна структура Сирії, площа Deirez-Zour.

«Південний фронт» Росії і початок краху постсовєтського простору

Алєксандр Ситін

До подій в Сирії і переходу цієї території під контроль ІДІЛ, видобуток на трьох блоках цієї площі здійснювали за трьома ліцензіями, консорціуму AFPC (Аl-Furat Petroleum Company), російсько-кіпрської компанії «Союзнєфтєгаз», і російської компанії «Татнєфть».

Всі засновники консорціуму AFPC котирують акції на світових біржах і змушені працювати максимально прозоро. Побоюючись санкцій, вони згорнули видобуток, законсервували обладнання. Умови бізнесу не дозволяли їм навіть подумати про те, що на час війни в Сирії можна передати свої права чи техніку місцевим арабським компаніям або довіреним особам.

Цього не можна сказати про дуже дивну російську нафтову контору «Союзнєфтєгаз» чи про цілком солідну «Татнєфть». Третина її акцій знаходиться у державній власності республіки Татарстан, яку вважають другим після Чечні мусульманським регіоном РФ за потужністю політичного впливу. Офіційний статус дуже позначається на профілі бізнесу. На відміну від всіх великих російських нафтокомпаній, які намагаються активно розвивати міжнародну експансію за допомогою різних кланів Кремля, регіональна «Татнєфть» до закордонного видобутку ставиться байдуже. Вона взагалі не має проектів за кордонами РФ, хоча, є два винятки. Це Сирія і Лівія. У цих країнах компанія отримала ліцензії буквально напередодні політичних катаклізмів, які застали їх у 2010-2012 роки.

Урядовий тендер на нафтоносну площу на сході Лівії «Татнєфть» виграла в України наприкінці 2000-х років, але це окрема тема, яка теж допоможе знайти ключик до розуміння того, як і навіщо ця компанія в ті ж роки з’явилася в Сирії.

У цю країну її посилали явно не з бізнесових міркувань, а з міркувань Кремля – ​​кремлівські клани Москви у справи Татарстану глибоко не втручаються, але на відміну від практично незалежної Чечні, режим Путіна тримає в залізному кулаці і цей мусульманський регіон, і його провідну нафтокомпанію. Щоб ні кроку в сторону.

Виходячи з цих нюансів дуже легко знайти відповідь на питання, – на кого російські нафтокомпанії переписали довіреність з управління ліцензійних прав в Deirez-Zour після того, як вся східна Сирія перейшла під контроль ІДІЛ.

Найімовірніше, ця юридична довіреність разом з облаштуванням видобутку і очищення нафти опинилася саме у тих, на кого вказав Путін і його олігархічна кремлівська камарилья за самоназвою «силовики». У сучасних російських реаліях, абсолютно виключені инші варіанти з обладнанням та ліцензіями компаній «Татнєфть» і «Союзнєфтегаз», що розташовані на територіях ІДІЛ. Инакше, з такими нафтокомпаніями ситуація склалася б так само, як колись з компанією ЮКОС.

Словом, бойовики ІДІЛ технічно не можуть видобувати нафту в районі Deirez-Zour без опосередкованого впливу і допомоги російських компаній, які мають на цей район ліцензію від режиму Башара Асада. Саме звідси, зі східної Сирії, ще задовго до взяття ІДІЛ в 2014 році нафтового Мосула в Іраку, відбувалося основне і стартове фінансове підживлення ультрарадикальних ісламських угруповань, які грали на «руку» Асаду, і вже тоді називалися ІДІЛ. Але в той час, ніхто не звертав на це увагу.

Виходячи з такої логіки, стає добре зрозумілим весь хід подій у Сирії напередодні російської агресії «на запрошення».

За цією логікою, спочатку, минулої весни, США провели спецоперацію по ліквідації Абу Сайяда, фінансового радника халіфа ІДІЛ – Абу Бакара аль-Багдаді.

У ході американської спецоперації все пішло не так, як розраховували в Москві. Замість гнівного і повного знищення приміщення, де знаходився цей фінансист ІДІЛ, американці 4 травня 2015 р. захопили його дружину і фінансову документацію про відвантаження нафти ІДІЛ з родовищ у районі Deirez-Zour на територію, підконтрольну Асаду, про канали фінансування та забезпечення зброєю і багато иншого.

Через місяць, Владімір Путін почав серію військових навчань експедиційних сил. Потім, не чекаючи завершення вельми важливого для російської армії військово-навчального періоду і традиційного циклу підготовки техніки, у вересні відбулося якесь дуже поспішне російське вторгнення в Сирію.

Хто, де, в яких районах і від чийого імені видобуває нафту в Сирії, давно і добре знав Іран, головний союзник Башара Асада в регіоні. Вже в листопаді, через місяць після початку наскрізь помилкових російських бомбардувань ефемерних «штабів і нафтопромислів» ІДІЛ – Іран, певно, зробив висновки, що це чужа гра.

Тегеран почав залишати свої колись дуже могутні військові позиції в Сирії. Після цього в грудні мало хто здивувався тому, що армія Іраку, яка ще рік тому здала терористам Мосул, отримала підтримку іракського шиїтського ополчення від цілком лояльного Тегерану.

Разом з авіацією США, ці сили вже почали відбивати у ІДІЛ столицю провінції Акбар. У той момент, коли там буде звільнено хоча б 70% території, Ірак поверне контроль над ключовими нафтовими точками цієї війни – прикордонними з Сирією автомобільними естакадами, і двома ключовими нафтоперегінними станціями нафтопроводу Baiji Hadita Homs, що йде в Латакію.

З погляду нафтового бізнесу, фінансам ІДІЛ після цього загрожують великі проблеми. Іракський сегмент нафтового бізнесу ІДІЛ зникне разом з можливістю оформляти партії нафти на іноземних осіб, наближених до російських спецслужб, з держав, які з якихось причин ігнорують нафтові санкції США і ЕС проти Башара Асада.

На цьому нафтопроводі залишиться лише один район видобутку – з російськими ліцензіями на площу Deirez-Zour.

Можна ще гадати, як пролягатимуть російські військові авіарейси через іракську провінцію Акбар.

Але з російськими нафтокомпаніями і трейдерами, а також їхньою роллю в становленні ІДІЛ, перспектива виглядає дуже трагічною. У певний момент стане точно відомо, під чиєю протекцією і за чиєю вказівкою компанії РФ передавали свої нафтопромисли і техніку для видобутку нафти довіреним особам ІДІЛ.

У цьому питанні країни ЕС дотримуюся чіткої лінії поведінки стосовно Сирії, і жорстко дотримуються нафтових санкцій проти режиму Башара Асада. Судячи з усього, скоро вслід за сирійськими нафтокомпаніями, прийде черга і російських. І якщо Брюссель вагається чи включати російський нафтовий сектор в третю хвилю санкцій на підтримку України, це тільки початок неспішної гри з відверто знахабнілим небожителями Москви та її деяких околиць.

З очевидним московським слідом у становленні ІДІЛ у европейців відкрутитися вже не вийде. Після слабкої реакції на анексію Криму, така ж слабкість удару Европи по російському сліду у становленні ІДІЛ буде означати тільки одне – що Европа вже призабула свою особисту, европейську «больову точку» на Балканах, на яку вже поглядають з кремлівських зірок.

Отже, є дуже великий ризик, що з сирійської Ракки і окупованого Донецька, де сконцентрувався весь цвіт «російського терору» в деякі частини ЕС дуже скоро зможе потрапити повчальне нагадування про те, що приносять незасвоєні уроки історії.

http://hvylya.net/analytics/geopolitics/putin-shel-v-siriyu-zametat-sledyi-a-popal-v-kapkan-kak-s-ukrainoy.html