www.ji-magazine.lviv.ua

Geostrategy

Після ганебної втечі колишнього президента України Віктора Януковича у Російську Федерацію, в Україні взяли курс на зниження енергетичної залежності від РФ. За останні два роки українці вже досягли певних успіхів у цьому напрямку.

Рівень закупівель Україною російського газу за контрактом, підписаним в 2009 році, щорічно дорівнює не менше 40 млрд куб. м. Фактично Україна закуповує в Росії мінімальні обсяги газу. Так, у січні-листопаді 2015 року країна скоротила імпорт природного газу в порівнянні з аналогічним періодом 2014 р. на 9,5% – до 16,2 млрд. куб. м з 17,9 млрд. куб. м. Найбільше природного газу надійшло з території Европи – 10,0 млрд. куб. м, або 62% від загального обсягу. За даними «Укртрансгазу», у листопаді Україна імпортувала 1,1 млрд. куб. м природного газу, з них 65% надійшло з території Европи.

Україна наприкінці листопада 2015 р. взагалі відмовилася від закупівлі російського газу.

За словами прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, причиною відмови від російського палива є його ціна, що вища в порівнянні з европейською. До кінця 2015 року «Газпром» встановив вартість газу для «Нафтогазу України» 227 дол. за тисячу кубометрів. У 2016 році Україна розраховує закуповувати в разі необхідності російський газ за ціною приблизно 207-208 дол. за тисячу кубометрів. Ціну на газ з Европи в 2016 році прогнозують на рівні 175-180 дол.

Погляд у недавню історію є більш наочним: до 2004 року Україна купувала у Росії близько 80 млрд куб. м газу, займаючи друге місце в світі за обсягами споживання цього виду палива. Таким чином, абстрагуючись від внутрішніх політичних дебатів, можна сміливо стверджувати, що процес зниження Україною залежності від російського газу дійсно ефективний.

Газпром втрачає вплив у Польщі та Латвії

На думку аналітиків групи глобальної розвідки Geostrategy, поступова втрата російською компанією «Газпром» українського ринку стала прелюдією до глобального скорочення колись магічного впливу «Газпрому» на енергетичний ринок Европи. На саміті Евросоюзу 15 жовтня 2015 р. підписано угоду, згідно з якою Польща і країни Балтії беруть зобов’язання стосовно будівництва газопроводу, який відіграватиме ключову роль у процесі інтеграції енергетичних систем зазначених держав.

Підписання цієї угоди активно обговорювали в першому півріччі 2015 року, коли Латвія вперше у своїй історії головувала в Раді Европейського Союзу. Під час свого головування Латвії вдалося закласти основи для потужного формування Европейського енергетичного союзу з метою досягнення енергетичної незалежності ЕС і формування спільної енергетичної політики. Питання енергетичної безпеки та диверсифікації займає важливе місце у зовнішній політиці Литви. Так, Литва виступила категорично проти будівництва газопроводу «Nord Stream II», вважаючи, що це збільшить европейську залежність від російського монополіста і знизить енергетичну безпеку.

Підписання згаданої угоди про будівництво газопроводу відбулося рівно через тиждень після того, як Польща запустила LNG-термінал в місті Свіноуйсьце (розташованому на берегах островів Узедом і Врлін, між якими знаходиться вузька протока, що зв’язує Щеценську затоку з Балтійським морем) і менше ніж через місяць після запуску LNG-терміналу в литовському місті Клайпеда. Ці дві події символізують еволюцію зусиль країн Балтії та Польщі щодо зменшення залежності від російських енергоносіїв. Клайпедський LNG-термінал вже почав отримувати комерційний газ від норвезької компанії Statoil. Польський же термінал для прийняття LNG-газу орієнтований на продукцію з Катару. Таким чином, обидва нових термінали відповідають вимогам Европейського Союзу в контексті необхідності забезпечення максимальної диверсифікації джерел отримання енергоресурсів.

Місце Росії в світі: очікування і реальність

Марія Предеїна

Нові інфраструктурні проекти вже приносять дивіденди для Литви та Польщі. Так, LNG-термінал в Клайпеді має промислові потужності для прийняття близько 4 млрд куб. м газу на рік. Це більше, ніж щорічне споживання Литвою природного газу (ця країна споживає близько 3, 27 млрд куб. м на рік). Це означає, що у разі повного запуску LNG-терміналу Литва зможе поставляти в сусідні країни, в тому числі і в Україну, Естонію і Латвію, майже мільярд куб. м газу на рік. Таким чином, країна збільшить свій політичний і економічний вплив на процеси в регіоні Центральної Европи.

Але це не єдиний «плюс» для литовців від запуску LNG-терміналу в Клайпеді. Створивши такий потужний інструмент впливу як LNG-термінал, литовська сторона різко посилила свої переговорні позиції з російським Газпромом, у якого вона продовжує купувати газ. Зокрема, є інформація про те, що Росія, перебуваючи під відповідним політичним тиском фактора «LNG-терміналу», погодилася на зниження ціни на газ для Литви.

Польща, запустивши подібний проект, також розраховує отримати в особі Газпрому більш зговірливого партнера в сенсі ціни на газ. За попередніми оцінками, польський термінал в Свіноуйсьце зможе приймати до 5 млрд куб. м газу щорічно. Це майже половина того, що необхідно польським споживачам на рік (в 2014 році Польща спожила 10, 6 млрд куб. м газу). Аналітики групи Geostrategy вважають, що необхідно звернути увагу на те, що протягом наступних п’яти років існуватиме технічна можливість збільшити щорічну пропускну спроможність LNG-термінал в Свіноуйсьце до 10 млрд. куб. м газу. Це означає, що Польща зможе повністю відмовитися від російського газу.

Але на цьому країни Балтії і Польща зупинятися не збираються. Так, балтійські країни і офіційна Варшава домовилися про будівництво абсолютно нових комунікаційних маршрутів, здатних забезпечити оперативний обмін газом і електроенергією. Европейський Союз вже погодився виділити 300 млн. евро на будівництво газопроводу між Польщею та Литвою (загальна вартість проекту – 500 млн. евро). Реалізація цього проекту почнеться на початку 2016 року, пропускна спроможність складе 2,5 млрд. куб. метрів на рік, а завершиться будівництво газопроводу до 2019 року.

Уроки для України

У силу реалізації зазначених проектів, Польща і країни Балтії і далі посилюватимуть свої переговорні позиції з Газпрмом. При цьому необхідно розуміти, що в будь-якому випадку ціна за зниження газової залежності буде високою. Цього ніяк не уникнути. Так, наприклад, Литва купує у Норвегії газ по 397 дол. за тисячу куб. м, що приблизно на 10% дорожче такого ж російського газу. Однак у такому кроці чітко проглядаються комерційна і політична вигоди. Маючи в колоді такі козирі як LNG-термінал, будь-яка країна, яка купує у Росії газ, може отримати в особі Газпрому більш зговірливого партнера.

Виходячи з цього, Україні слід реанімувати ідею про будівництво LNG-терміналу в Одесі. До речі, для початку Україна могла б запозичити недавній досвід країн Балтії, які брали в оренду у Норвегії пересувні морські платформи, здатні грати роль LNG-терміналу. Вартість оренди коливається в межах 50 млн. дол. в рік при проектній потужності близько 3 млрд куб. м газу. Маючи в рукаві такі сильні карти як мобільні LNG-термінали, Газпром став би ще поступливішим стосовно ціни на газ.

Так званий LNG-прорив Польщі та країн Балтії також несе певні геополітичні вигоди для України та регіону Центральної Европи. Польща і Литва виступають лобістами Европейського Союзу в контексті зближення таких країн «Східного Партнерства» як Україна, Молдова і Білорусь з Евросоюзом, показуючи їм реальні моделі зменшення енергетичної залежності від Росії. На думку аналітиків групи Geostrategy, поступове втягування України і Білорусі в енергетичну інфраструктуру Евросоюзу за допомогою Литви (для Білорусі) та Польщі (для України) послабить вплив Газпрому. Внаслідок таких дій чіткішою стане концепція так званої «Слов’янської Дуги», що покликана відсікти доступ Росії до території Европи. Адже інтеграція України та Білорусі в ЕС позбавить Росію прямого виходу в Европу, залишивши лише можливість непрямого доступу через Калінінградську область. Нарощуючи співпрацю з Білоруссю у сфері енергетики, Евросоюз, таким чином, також готує плацдарм для м’якого зняття Мінська з газової голки Росії.

Адже жодні політичні режими не є вічними.

http://geostrategy.ua/node/1171