www.ji-magazine.lviv.ua

Борис Кушнірук, економіст

Серед значної частини експертів, політиків, і не тільки українських, популярною є версія, що анексія Криму та окупація частини території Донбасу – це лише реакція Путіна на події на Майдані взимку 2013-2014 років. 
Але Путін та «колективний Путін», в особі російських силовиків, не настільки емоційні. Вони не страждають особливою емоційністю. Всі їх кроки підпорядковані холодному розрахунку та логіці. Тому і події, свідками яких ми ці роки стали, слід розглядати через призму тих завдань, які вони ставили перед собою, та причин з яких ці завдання, принаймні поки що, не були реалізовані. 
Путіна та і всю російську еліту ніколи не цікавили депресивні Крим та Донбас. Їх завжди цікавила вся Україна, або на першому етапі принаймні весь Схід та Південь нашої держави.
Дозволю собі процитувати, що я писав в статті «Тимошенко проти Венко-2, або Хто зрадив національним інтересам України», аналізуючи дії Тимошенко по блокуванню реалізації угоди з Vanco International Ltd по розробці нафтогазоносних покладів на шельфі Чорного моря.
«Cлід зрозуміти, в чому Росія вбачає свою стратегічну мету щодо України. Очевидним є те, що російська влада взагалі не хоче визнавати існування України як такої, поза залежністю від того, хто в Україні знаходиться біля владного керма. Для них незалежна Україна, до того ж в існуючих кордонах, це якась історична помилка, що трапилась в результаті розпаду Радянського Союзу. І виправляти цю помилку вони збираються, не відкладаючи її в довгу шухляду. Як тут не згадати скандальну заяву Путіна "Україна – це навіть не держава" , яку він зробив на початку квітня цього року під час зустрічі з Бушем. І це не просто позиція окремо взятого Путіна, це думка, яку багато років поспіль щоденно вбивають в голови росіян повсюди – від "споконвічно російського" Калінінграду та до таких же "споконвічно російських" Курильських островів. Заяви на кшталт "почекайте ще трохи, ми у вас Крим та всю Східну і Південну Україну все одно заберемо", та "ми ще вами серйозно не займались" можна почути, як в Санкт-Петербурзі, так і у якомусь районному центрі на Ставропіллі чи забутому Богом поселенні в Сибіру, як в сім'ї професора в Москві, так і вдома у домогосподарки в Саратові».

«Які ж передумови потрібні російським можновладцям, щоб спробувати розвалити Україну і поставити всю її територію, або принаймні більшу частину, під повний власний контроль? А ті ж самі, що були потрібні і в сімнадцятому столітті, і на початку двадцятого. Головне, що владна українська еліта ментально така ж сама, що і раніше.
Для цього у будь-якому випадку Росії надзвичайно важливо не допустити вступу України в НАТО, бо це точка неповернення. Після цього спроби розвалити Україну будуть марними.
Для дезінтеграції та розвалу України потрібно також сприяти постійним чварам українських "вождів", які нічого крім грошей і влади не прагнуть. Зрозуміло, необхідно грати на жадібності української еліти і сприяти корупції всюди, де це можливо – на газовому та нафтовому ринку, ринку ядерного палива та нерухомості. Чим більш корумпована еліта країни, тим більше вона інтелектуально та морально деградована, і тим менше вона готова захищати національні інтереси власної держави. Задля успішної реалізації заходів, спрямованих на розчленування України, потрібно також сприяти морально-етичному та культурологічному розколу в межах самої України. І цьому допомагає, як зайвий поспіх українських націонал-демократів зі створення загальноукраїнської національної самоідентифікації, так і налагоджена пропагандистська кампанія, яку без будь-яких обмежень проводять російські ЗМІ на території України вже багато років поспіль.
Що ще необхідно для реалізації планів Кремля по "виправленню історичної помилки"? Зробити усе, щоб Україна перестала бути цікавою як європейським країнам, так і США. Потрібно створити передумови втомленості від України, дискредитувати можливості України як транзитної держави, ліквідувати сфери, де можуть бути задіяні інтереси великого західного бізнесу».

«Об'єктивно час грає проти таких планів. Чим далі йде в небуття спільне минуле, чим більше тих, хто не жив в іншій державі, окрім України, тим менше шансів її розколоти. Не менш важливо і те, що в Кремлі розуміють – її вплив на країни світу, особливо Європу, пов'язаний з їх залежністю від російських вуглеводнів, також не довічний. Західні країни та їх великий бізнес сьогодні вкладають десятки, та навіть сотні мільярди доларів в енергозбереження та наукові розробки альтернативних джерел енергоресурсів. Цей процес, враховуючи розмір зусиль та можливості науково-технічного потенціалу розвинутих країн світу, триватиме максимум 10-12 років. І потім вже ніхто не дозволить Росії розмовляти таким тоном, яким вона це дозволяє собі сьогодні.

Про цілі політики Путіна щодо України і Європи

Енн Епплбаум

Отже, розчленування України для Росії – це завдання не якоїсь далекої перспективи, це питання найближчих одного-трьох, максимум п'яти-семи років. І саме тому для Росії вкрай важливо саме у цей час не допустити будь-яких інвестицій у Прикерченську ділянку, особливо американського капіталу. Бо ж якщо вони там з'являться, вже не кажучи про знаходження комерційних запасів вуглеводнів, захищати законні (з точки зору міжнародного права) американські інтереси в Чорному морі та в цілому в Україні буде шостий флот Сполучених Штатів, і не лише він. Тож так важливо для Росії не допустити і аверсного використання нафтопроводу Одеса – Броди: у разі успішного його функціонування, це робить Україну в очах Європи надзвичайно цікавим партнером по альтернативних, незалежних від Росії, шляхах доставки нафти з Каспійського регіону».

Вибачте за настільки розлогі цитування статті, написаної ще в 2008 році, але тоді я обґрунтовував передумови для реалізації завдань, які ставить перед собою російська владна верхівка щодо майбутнього України та строки їх реалізації.
До речі, в контексті саме цієї логіки російська влада діяла спільно з Тимошенко, блокуючи на початку 2009 року транзит в Європу російського газу територією України. Я це детально аналізував в низці статей «Газові угоди Тимошенко – хронологія злочинів та національної зради».
Якщо Тимошенко діяла з метою реалізації своїх егоїстичних короткострокових завдань (особисте збагачення та отримання президентської посади), то Путін був не настільки примітивний. Його завданням було отримання згоди західноєвропейських лідерів на будівництво газогонів в обхід України. Це теж мало кардинально зменшувати інтерес західних країн до подій в Україні.

Отже в межах реалізації стратегічної операції по ліквідації української державності російські силові структури на чолі з Путіним діяли цілком послідовно та цілеспрямовано. 
Слід також ще раз наголосити, що російських можновладців не цікавив конкретний діяч на посаді керівника української держави. Будь хто з них не гарантував, що в якийсь момент не почне намагатися грати в багатовекторність чи взагалі піде під парасольку Заходу.

Тому, до речі, наївними виглядають твердження, що корумпований Янукович влаштовував Путіна на посаді Президента України. Жоден керманич держави, в тому числі Янукович, не захоче, щоби у нього забрали частину території. Як і не захоче бути в постійній залежності від зовнішніх сил. Це добре усвідомлювали в Москві.

Тому лише повна ліквідація України в існуючих кордонах було та залишається головним завданням зовнішньої політики російської влади.

Виходячи з чіткого та однозначного усвідомлення цієї мети російської еліти згадаємо, що відбувалось протягом 2010 – 2013 років. Відносини Путіна та Януковича чим далі, тим більше ставали недружніми. Більш того, Путін навіть не приховував відвертого презирства до «двічі несудимого» Президента України. Саме це значною мірою підштовхнуло Віктора Януковича до підготовки підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Слід також зазначити, що це рішення значною мірою відповідало довгостроковим інтересам українських олігархів.

Ті, хто мав можливість з певним подивом спостерігати протягом 2013 року активність всієї української державної машини та наполегливість Януковича, з готовністю «ламати через коліно» навіть «своїх», не сумнівалися, що Угоду таки буде підписано.

Як Україна втрапила у світовий шторм

Тарас Возняк

Тут слід зробити невеличку ремарку щодо планів російських силовиків по розколу України під час президентських виборів в Україні в 2014 році. В українському експертному середовищі та і в цілому в українському політикумі вже після того, як Янукович став Президентом України, було загальне усвідомлення щодо планів реалізувати операцію по розколу України саме на ґрунті президентських виборів. Те, що не вдалось реалізувати в 2004 році, планувалось здійснити в 2014. Саме під це була «заточена» вся робота російських спецслужб в Україні. Саме під це насичувалась російська агентура в українських правоохоронних органах, армії, в середовищі громадських активістів, особливо на Сході та Півдні України. 
Але своїми частково несподіваними зовнішньополітичними кроками Янукович по підписанню Угоди про асоціацію з ЄС змусив прискорювати реалізацію спецоперації, яку я особисто називаю «Три «Д» - дестабілізація, делегітимізація, дезінтеграція».

Очевидно, що в разі укладання Угоди, вся зовнішньополітична машина європейської дипломатії працювала би і з Януковичем, і з його оточенням, і з олігархами, і з опозицією, на те, щоби президентські вибори в 2014 році пройшли без дестабілізації України. А саме це було обов’язковою складовою для забезпечення розколу нашої держави.

Остаточно підписав собі вирок в очах Путіна Янукович ще одним кроком, значення якого в 2013 році не усвідомили більшість експертів.

Ще влітку 2013 року почались розмови про підготовку підписання угоди між Україною та Китаєм щодо будівництва китайськими інвесторами великого порту в Криму. Рішення щодо цього будівництва було ухвалено під час візиту Януковича до Китаю на початку грудня 2013 року. Якби в 2014 році китайські компанії, переважно державні, почали вкладати кошти, тоді би вони вже далеко зайшли в реалізації будівництва порту до кінця 2014 року. В цьому випадку Росії довелось би мати проблеми вже з Китаєм. Влада якого точно не захотіла би своєю присутністю легітимізувати захоплення частини України, в тому числі Криму.

Отже необхідність запуску операції по розшматуванню України російських спецслужбам довелось розпочати на рік раніше.

13 08 2016

P.S.

Стаття виходит значною за обсягом, тому я її розділю, скоріше за все, на три частини.
Першу оприлюднюю зараз. Другу та третю - відповідно завтра та післязавтра.