www.ji-magazine.lviv.ua

Книга «Посткомуністична мафіозна держава» описує не Росію і навіть не країну колишнього СССР. Її автор – Балінт Мадяр, працював протягом шести років міністром освіти Угорщини, а об’єкт дослідження – політична  система, вибудувана в країні партією «Фідес» під керівництвом Віктора Орбана. Система ця не спрямована на виробництво суспільних благ, але досить ефективно вирішує завдання збереження політичної влади і збільшення капіталу керівників країни. З 2010 року партії влади, що отримала на виборах конституційну більшість, вдалося здійснити масштабний переділ власності на свою користь і суттєво погіршити становище з верховенством права у країні. Наскільки Угорщина схожа на Росію, як на руїнах комунізму виростають кримінальні режими і що таке історичне непорозуміння між народом і ліберальною інтелігенцією – Мадяр розповів InLiberty.

- Вам, мабуть, доводиться спілкуватися з людьми, які мало знають про нинішню Угорщину. Які приклади ви використовуєте, щоб проілюструвати свою тезу про мафіозну державу?

- Тут недостатньо навести один приклад; якщо я наведу один, мені скажуть, що таке може трапитися і в демократичній країні. Проблема Угорщини в тому, що політика взагалі перестала стосуватися виробництва суспільних благ і повністю перетворилася на процес утримання власної влади і збільшення капіталу. Тому я наведу відразу кілька прикладів, причому обмежуся подіями, які сталися за останні два тижні. Партія «Фідес», нагадаю, безперервно перебуває при владі шість років, з 2010-го.

Ось перший випадок. Рік тому Національний банк Угорщини створив спеціальний фонд, який скуповує нерухомість, предмети мистецтва тощо. Одна з функцій фонду – фінансування освіти в галузі альтернативної економіки, яка не має стосунку до світового мейнстріму, що не влаштовує «Фідес». Донедавна громадяни країни могли щонайменше зажадати інформацію про те, як витрачають кошти фонду, або самі, або – у випадку відмови – через суд. Так ось, недавно прийняли закон, в якому сказано, – я цитую! – Що в силу величезного обсягу переданих в управління фонду коштів ці гроші втратили свою «публічну природу». Отже, банк більше не зобов’язаний надавати інформацію про те, як їх витрачають. Цей закон прийняли менше ніж два тижні тому (розмова відбулася 5 березня – InLiberty).

Друга новина – це закон, який надав уряду право не дотримуватися ліміту дефіциту бюджету, встановленого парламентом, не питаючи при цьому дозволу парламенту. Третій приклад: дочка Віктора Орбана, якій 23 роки, вчилася в Швейцарії на менеджера індустрії гостинності – управителя готелю чи ресторану. Зараз вона закінчує навчання і купує собі дорогий курорт в Угорщині за 30 млн евро.

Четвертий приклад. В Угорщині моли і магазини по закону не мають права працювати у неділю: цей закон прийняли заради крихітної Християнської партії, яка входить до коаліції «Фідес». Парламентська опозиція хоче скликати референдум за скасування цього закону. Так ось: голові Соціалістичної партії силою завадили вчасно зареєструвати необхідні документи для ініціації референдуму. Зробили це футбольні фанати, вболівальники «Фраді» (назва клубу «Ференцварош» – InLiberty), скінхеди і співробітники охоронних фірм. Їх керівник, директор клубу Габор Курбатов, нещодавно став віце-президентом «Фідес». Тобто вони, при необхідності, мобілізовують проти опозиції напівкримінальні структури.

І це все сталося за останні два тижні.

- Наведені вами випадки могли б відбутися в багатьох країнах постсовєтського простору. Чи є щось в посткомунізмі, що логічно приводить до утворення мафіозних держав?

- Я використовую ідею американця Генрі Хейла з Університету Джорджа Вашингтона, який називає такі суспільства патрональними. Ці суспільства характеризуються угрупованнями, які борються між собою. І, відповідно, використовуючи термінологію Хейла, вони можуть мати одну піраміду або кілька – залежно від того, наскільки монополізована політична влада. У Росії, Угорщині або Азербайджані одна піраміда влади, одне джерело сили.

Угорщина, звичайно, не унікальна в тому сенсі, що державна влада має мафіозну природу. Чим вона виділяється, то це тим, що на відміну від багатьох инших країн регіону мафіозна держава виникла не відразу, а лише після 20 років ліберальної демократії. Тому стара номенклатура в нашому випадку відіграла фактично останню роль у встановленні такого порядку і не мала можливості для підбору нових еліт.

Комуністична еліта не була важливим фактором в тому, що відбувається зараз. Швидше, нинішній стан став можливим завдяки збігу багатьох обставин, з яких я особисто вважаю найважливішим непропорційну виборну систему. У 2010 р. партія «Фідес» отримала на виборах 53% голосів, але здобула конституційну більшість в парламенті. А потім, в результаті свідомої маніпуляції виборним законодавством, вони отримали в 2014 році ті ж дві третини місць в парламенті, набравши лише 44% голосів. Це дозволило одному гравцеві захопити всю владу і тим самим побудувати систему однієї піраміди. «Фідес» не єдина національна сила в Евросоюзі, яка хотіла б побудувати таку державу, але оскільки всі инші не мають такого вигідного виборчого законодавства, їх влада обмежена набагато більше.

Якщо говорити про глибокі причини того, що відбувається, то я думаю, всі країни постсовєтського блоку об’єднує те, що у них був давній невеликий і не дуже успішний досвід будівництва національних держав, в яких з’явився б справжній клас власників, рівність жителів перед законом. Тому поширення патрональних систем в цих країнах не сильно дивує, навіть якщо це проявляється в різних формах.

- Як ви пояснюєте відносну невдачу ліберальних ідей в Угорщині? Розчаруванням реформами 1990-х?

- В Угорщині в 1980-ті була доволі м’яка диктатура, і тому перед її падінням встиг сформуватися широкий клас реформістськи налаштованої інтелігенції; їй дозволяли існувати і навіть працювати. В останні роки перед падінням режиму ця інтелігенція встигла створити власну мову критики комуністичної системи, що була цілком західною, секулярною, ліберальною – і абсолютно домінувала у всіх медіа. Ця обставина не дозволила нам вчасно усвідомити, що структура цінностей всього населення Угорщини зовсім не співпадала з цінностями, які повинні були б випливати з ліберальної мови політичної критики. Я називаю це явище, у випадку Угорщини, історичним непорозумінням.

І навіть, хоча ми змогли створити досить складну інфраструктуру ліберальної демократії, ця вестернізована інституційна система була в постійному розладі зі східними політичними інстинктами. У деяких країнах, включаючи Угорщину, ця боротьба йшла досить безжально, тому що не існувало системи прав власності, підтверджених віковим спадкуванням, як в Західній Европі. Велика частина економіки належала державі, а нові власники, які з’явилися в результаті приватизації, не могли похвалитися високою легітимністю своїх володінь.

Все це означало, що навіть з позиції соціальної справедливості політичні програми різних партій – правих і лівих – не могли не втрутитись в структуру власності в країні і при розподілі доходів. Тому вибори, які на Заході є боротьбою ідей і цінностей та включають в себе, звичайно, критику держави, у нас стали свого роду боротьбою за виживання, питанням життя і смерті. Хто стане в результаті виборів новим класом власників, хто експропріює або відбере майно у тих, хто програв? У результаті, і це добре видно у всіх постсовєтських країнах, у нас немає власності без влади і влади – без власності.

- А чому досягла успіху саме партія «Фідес» під керівництвом Віктора Орбана? Чи можна сказати, що в своїй справі він інноватор?

- Навіть на руїнах СССР не всім вдалося побудувати монополію на корумповану владу – наприклад, в Україні і Молдові вона переходить з рук в руки. Це вдалося в Росії, а Орбану вдалося це зробити навіть в ЕС. Він ефективно і цілеспрямовано розвалив ліберальну демократію. У республіках колишнього СССР було в цьому сенсі набагато простіше – нічого руйнувати.

Те, що сталося в масштабах Угорщини після 2010 року, раніше сталося з партією «Фідес», за багато років до того. Вони починали як альтернативний молодіжний ліберальний рух, потім перетворилися на ліберальну партію, потім – на централізовану партію. У цей момент Орбан вже зібрав в своїх руках майже всю владу, але якісь реальні повноваження залишалися і у партійних органів. Згодом вся партія була підпорядкована патрональним відносинам, але сама партія перебувала в цей час в опозиції, а не в уряді. Нарешті, на останньому етапі «Фідес» отримала політичну монополію, якою фактично розпоряджаються не партійні органи, а не формальні інстанції. Замість політбюро у нас тепер – поліпбюро (в угорській мові «поліп» означає «спрут», тобто «мафія»).

Наше поліпбюро навряд чи можна вважати організацією або навіть постійним органом – це нечітко визначена група людей. Туди входять колишні політики високого рангу, включаючи міністрів і одного прем’єра, кілька олігархів і сумнівні «політичні радники». Це аморфна, позалегальна організація, які і приймає всі рішення.

У літературі про постсовєтські країни іноді пишуть про кланові системи, але я вважаю, що краще не використовувати це слово, бо у кланів буває і власна легітимність. Система управління в Угорщині не має легітимності навіть за угорською конституцією і за законами, які вони самі прийняли, тому я і говорю про мафіозну державу.

Ми не можемо навіть в повному сенсі говорити про захоплення держави, тому що таке захоплення має на увазі, що організоване злочинне підпілля підпорядковує собі окремі частини, сегменти державної влади. У нашому випадку ситуація инша: вся держава є злочинною групою. Здобувши політичну монополію, держава починає займатися економічною діяльністю в інтересах політичних акторів. Це не олігархічна система, в якій отримана економічна влада транслюється в політичну, а політична влада, яка транслюється в доходи.

- Які сектори економіки захопив поліп?

- У політекономії мафіозної держави є, звичайно, свої закони. Найбільше ризикують підприємства, які можна ефективно шантажувати: вони швидко потрапляють у володіння режиму і його друзів. Але є компанії, які не так легко піддаються тиску, насамперед тому, що їх споживачі живуть за кордоном.

Наприклад, в Угорщині розташовано багато великих заводів зі збору автомобілів. 95% зібраних там машин відправляють за кордон. Тому захопити їх не можна: в разі захоплення після 4-5 років амортизації вони просто підуть з країни. Тому з ними укладаються спеціальні взаємні угоди, фактично «про взаємодопомогу», з кожним окремо.

Але з тими компаніями, які торгують на внутрішньому ринку, наприклад, з електрогенеруючими, поводяться жорсткіше. Власників змушують – методами непрямого державного насильства, зусиллями податкової служби, тарифними регуляціями – відмовитися від володіння і забирають компанії.

Угорські власники захищені найгірше. На них тиснуть і прокуратура, і податкові служби, і навіть парламент, який приймає в окремих випадках спеціальні закони, щоб змусити акціонерів продати актив. Якщо грошей на викуп немає, вони просто націоналізовують компанію ненадовго, це так і називається – «перехідна націоналізація», а потім приватизовують її в потрібні руки.

Говорячи про mafiastate, я маю на увазі не тільки те, що це вдалий академічний термін – найкращий з наявних, а й те, що він корисний і в політичній реальності. Якщо ми хочемо одного разу відновити в країні ліберальну демократію, важливо подумати про те, якими словами описувати те, що відбувається нині.

- В книзі ви пишете, що «Фідес» веде свій початок з кімнати в студентському гуртожитку. Наскільки це важлива частина майбутньої історії – особисті стосунки, лояльність?

- Патрональні суспільства будуються на особистих зв’язках. Особисті зв’язки можуть виникати, звичайно, в різних обставинах. У постсовєтських країнах джерелом таких відносин стають зазвичай спецслужби при колишньому режимі, в деяких центральноазіатських країнах – етнічні або кланові відносини. В Угорщині ці фактори виявилися несуттєвими. Зате лідери і засновники партії «Фідес» провели п’ять років в одному гуртожитку і стали за цей час близькими.

Джерело близьких стосунків не дуже важливе, тому я б не говорив стосовно країн колишнього СССР про номенклатурну природу нинішніх режимів. Номенклатура, може, і зіграла свою роль, але перш за все – як джерело особистих відносин. У різних країнах особисті відносини мають різне походження, але приводять до схожих результатів.

- А чи багато старих друзів Орбана досі при владі?

- Уже мало. Але це, насправді, і не потрібно: після того як на особистих зв’язках виникає система відносин, сторонню людину можуть взяти у велику «прийомну сім’ю». А колишніх соратників, навпаки, відсувають, тому що ті володіють власним політичним капіталом. Раніше віце-президенти «Фідес» були лідерами сильних внутрішньопартійних угруповань. На останніх виборах в партії обрали чотири віце-президенти, але всі вони – люди, абсолютно позбавлені власного авторитету як в партії, так і за її межами. Просто менеджери середньої ланки, які працюють на Орбана.

- Яку роль в мафіозній державі відіграє ідеологія?

- В Угорщині про це багато сперечаються, і я мушу сказати, що багато аналітиків вважають ідеологічні чинники релевантними. Вони кажуть, що «Фідес» – Націоналістська партія, або партія націоналізації. Я вважаю, що ідеологія для них абсолютно не має значення і відіграє інструментальну роль. Єдине, чого прагне Орбан, – це акумуляція політичної влади і збільшення сімейного капіталу. Природно, щоб успішно досягти того й иншого, треба інкорпорувати окремі ідеологічні елементи, але ці елементи не послідовні і не є частиною цілісної системи цінностей. При цьому деякі елементи їм простіше апропріювати: на инших рівнях колективістські ідеології підходять їм більше, ніж ліберальні.

З лівої частини колективістського спектра вони запозичують ідеї про важливу роль держави в економіці, з правої – майже все инше. Так, не можна сказати, що Орбан або «Фідес» – націоналісти, бо їх «націоналізм» не спрямований на жодні конкретні нації. Він спрямований на їхніх ворогів всередині Угорщини та угорського народу, на тих, кого вони називають зрадниками. Те ж саме і з їх «антисемітизмом», який я беру в лапки. Вони використовують антисемітизм дуже прагматично, підлаштовуючись під структуру цінностей населення Угорщини. Насамперед він адресований людям, які не процвітали в житті і тепер можуть звинуватити в своїх бідах когось ще.

- Коли Орбан каже, що будує ілліберальну демократію, чи не відштовхує він цим виборців?

- Так, тому що слово «ілліберальний» має два прочитання. На Заході його розуміють в тому сенсі, що Орбан хоче зруйнувати демократію, яка не може існувати без ліберальних елементів. Але всередині країни воно звучить зовсім инакше. Слово «ліберал» завдяки довгій і цілеспрямованій стигматизуючій стратегії «Фідес» набуло чітко негативної конотації, і під ним розуміють економічних неолібералів, безсердечних людей, яким нема діла до страждань бідних, які не борються з безробіттям і підтримують іноземних інвесторів. Це одне значення слова «ліберал». А друге значення – просто «єврей». Тому його слухають і думають: ну, нічого, демократію поки не скасовують. А те, що вона неліберальна, – це лише означає, що вона не єврейська, а угорська.

- Европейський союз не може ніяк вплинути на ситуацію?

- Для ЕС це реальна проблема. Дипломатично важко вплинути на угорську внутрішньополітичну ситуацію: для цього доведеться визнати, що член Союзу – повноцінна мафіозна держава. Проблема ускладнюється тим, що ця сім’я збагачується і за рахунок коштів, які переводить Угорщині Евросоюз. Але навіть, якщо вони в якийсь момент візьмуться за справу серйозно і спробують повернути частину поцупленого або покарати злочинців, на ділі вони покарають населення Угорщини, а не тих, хто все це зробив.

- А що відбувається з угорськими ЗМІ? Наскільки вони підпорядковані партії влади?

- Мафіозна держава не боїться слів, вона дуже прагматична і піклується лише про охоплення. Якщо дискредитуюча інформація дійде до 100-200 тисяч людей, їх це не хвилює: власний електорат багаторазово більший. Їх цілком влаштує наявність комунікативних гетто, в яких заховані критичні думки. Так що я цілком вільно можу говорити про те, що Угорщина – мафіозна держава, доти, поки не виходжу за межі кабельних телеканалів і невеликих радіостанцій.

Що стосується великих національних телеканалів, то один з них зовсім недавно, за останні півроку, захопили олігархи, близькі до Орбана. Другий телеканал, RTLKlub, шантажували, вводили спеціальний податок тільки для нього і намагалися недружньо перехопити у власників. Але завдяки наявності німецьких і американських акціонерів – і Евросоюзу – це зробити не вдалося. В результаті телеканал почав дуже критично ставитися до уряду, хоча раніше був зовсім далекий від політики.

Це, звичайно, дуже хороша новина, що рівень державного насильства в Угорщині на иншому рівні, ніж в країнах, що не входять в ЕС. У нас поки не може бути Гусинського і Березовського.

http://www.inliberty.ru/blog/2253-Polipbyuro