www.ji-magazine.lviv.ua

Державний діяч, колишній міністр оборони та екс-прем’єр-міністр Євген Марчук розповів про історію й геополітику української кризи та поділився своїм баченням шляхів її подолання на зустрічі в рамках проекту kmbs CHANGE talks

Нова турбулентність

Кризових моментів у розвитку незалежної України було декілька, причому в трьох з них ми були на межі. Сам період відділення від СРСР міг закінчитись трагічно, потім була кримська епопея 1992-1994 років -  дуже близька до громадянського військового конфлікту. Косово здалося б дитячим садком порівняно з тим, що там могло відбутись. І третім критичним моментом став конфлікт навколо острова Тузла.

Всі ці періоди ми пройшли, але з 2010 року почалась турбулентність нової якості. І зараз вона, на жаль, не згасає, а набирає все вищих показників. Найбільш небезпечно, що це відбувається в різних площинах – не тільки в військовому чи військово-політичному сенсі, але й в економічному, й у сенсі національної єдності. Війна об’єднала націю, але і дуже серйозно поляризувала.

Чому саме у 2010-му почався етап турбулетності? Бо цього року проект Росії “Президент Янукович” відбувся, і стартувала друга фаза проекту “Україна як складова частина Росії”.

Геополітика та аргументація

У публічних та кулуарних переговорах із західними лідерами щодо України Росія часто використовувала аргумент: “Україна – предмет нашого геополітичного інтересу, це ж наш сусід”. Він спрямовувався на те, щоб переконати Захід “не лізти”, не ускладнювати і не штовхати Україну до НАТО. Мовляв, кожна країна має свої геополітичні інтереси та має право їх відстоювати, якщо це відбувається не військовим шляхом. Такою була аргументація до 2014.

З точки зору політиків світового рівня така аргументація (спрямована на те, щоб запобігти виникненню джерел напруги та конфронтації у певному регіоні) - дуже прийнятна. Тому що конфлікти, а зараз ще й загроза тероризму – це те, що найбільше турбує гравців світового рівня.

І в той час французи абсолютно спокійно планували продати містралі Росії. А ще в 2013 році німецькі спеціалісти готували російських спецназівців. Тобто рівень довіри був цілком нормальним, ніхто не збирався ні з ким воювати. Ніхто навіть не вірив, що може статись такий різкий, крутий перелом.

Ситуація, яка почалась у 2010 році, набула критичного розвитку у 2013-2014, і тепер стара аргументація більше не працює. І хоча зараз нібито спостерігається затишшя, хоч і дуже крихке, в прямих бойових зіткненнях, проте потенціал кризовості анітрохи не зменшився.

Ризиковане майбутнє

«Південний фронт» Росії і початок краху постсовєтського простору

Алєксандр Ситін

Конфлікт у Північній Ірландії був дещо схожий на наш і тривав 29 років, при тому що там не було сусіда, який би це підживлював. У нас не буде 30 років, це – стовідсотково. Але поки що є підстави прогнозувати: принаймні декілька років нам доведеться мати справу з російською агресією, навіть якщо росіяни і виведуть свої війська. Вендета буде довгою. Крім того, вже два роки той регіон знаходиться під  агресивним  інформаційним опрацюванням. Прямої фронтальної війни не буде. Але підґрунтя, генератори для не менш небезпечних для України та цілого регіону явищ – ще не нейтралізовані.

Та є у нас і підстави, щоб не впадати в паніку. По-перше, Росія занадто «розігналась» у своїй грі. А по-друге, все-таки є надія на консолідацію європейської спільноти та усвідомлення того, що насправді відбувалось в Україні. Європейці почали відчувати той жах, про який вони вже давно забули. Є надія на вплив санкцій, на зміни всередині самої України. Наприклад, в оборонній сфері ми зараз абсолютно інша країна, ніж два роки тому - розбита та розформована зсередини російськими агентами.

З точки зору реальної небезпеки розламу України пік кризи ми пройшли.  Консолідація народу, волонтерський рух – рік тому ніхто не міг уявити, що це може бути в такій формі, у таких масштабах, з такою динамікою. Але попереду - ще один небезпечний момент. Навіть якщо вдасться вирулити, то на нормалізацію стосунків Донбас-Київ доведеться витратити багато часу.

Ситуація не критична, але попереду багато важкої роботи: з суспільством, економікою, реформами, ефективністю урядових структур і бізнесу. А для цього необхідна  ініціативна активність громадян.

Це означає, що дуже багатьох людей у різних сферах діяльності ситуація заставляє переосмислити і себе, і своє ставлення  до себе, до суспільства, до держави. Ця ситуація проясняє, хто є хто як з точки зору патріотизму, так і з точки зору активності у житті. І це допомагає «висвітлювати» нових людей для управлінської діяльності та дуже швидко відсівати людей без активної життєвої позиції та бажання розвиватися. 
В такій ситуації дуже швидко стає зрозуміло, де буксує уряд, парламент, президент, для цього навіть не потрібна опозиція. 

Внутрішня інтеграція

Одна з основних проблем сучасної України – це ігнорування близького і далекого історичного досвіду.  Багато історій повторюються. Якби  люди, що приймали важкі рішення, знали принаймні історію останніх 10-15 років, Крим ми могли б не втратити. Держава не займалась своїми людьми на Донбасі, фактично здавши його “в лізинг” одній структурі. На глибокому рівні відчуття держави як такої там було розмите. Саме тому  так легко і ефективно там відбулась інфільтрація “руського міра”.

У Бісмарка є фраза: війну виграють не гармати, а сільська вчителька. Так от, саме відсутність патріотичного виховання, відчуття держави як батьківщини, структури, яка захищає, стала на сході України ключовою проблемою.

Євроінтеграція – це добре, але питання внутрішньої української інтеграції було повністю запущеним. В Україні дуже багато історичних явищ, що могли б такій інтеграції сприяти, але цього не відбувається.

Шлях до змін на краще

В економічній сфері у першу чергу я радив би братись за соціальну сферу. Також необхідне стимулювання всіх видів економічної активності – індивідуальної, корпоративної. Сподіватися на сприятливий інвестиційний клімат, поки йде війна, не доводиться, але є й багато іншого, що йому заважає.

Подолання корупції має стати пріоритетом. Це явище - не стільки кримінально-процесуального, скільки морально-психологічного характеру, тому його доведеться дуже довго «вивітрювати».

Позитивні зміни можуть з’явитися, коли нові структури почнуть працювати і відбудуться перші 5-10 голосних антикорупційних кримінальних кейсів із справедливим покаранням. Поки ж, на жаль, цього не сталося.

Підвищення зарплат силовикам і держслужбовцям, додаткові соціальні гарантії та привілеї для їх сімей – ще один необхідний елемент для подолання корупції. Поки зарплата у поліцейського буде значно менше за його потреби, у нього завжди буде спокуса.

Крім того, будь-який поліцейський у західному світі знає, що по закінченню служби він матиме певні пільги, його місце роботи і зарплата – гарантія його майбутнього. Якщо робота передбачає високий особистий ризик, а держава не може одразу дати високу зарплатню, то необхідні гарантії, розтягнуті в часі, – пільгові кредити, навчання дітей тощо. Тоді чиновник розуміє, що, взявши хабара, може втратити все.

Поправка на реальність

Для наших державних управлінців найвищого рівня зараз найважче - працювати з реаліями. Було створено багато політичних формул, від яких дуже важко відступити, бо це виглядатиме непатріотично. Наприклад, зараз жоден з політиків не дозволить собі сказати, що необхідно домовлятись з людьми по той бік фронту.

Патріотична та псевдопатріотична лексика заводять країну в глухий кут економічного характеру. Так, наша армія зараз сильніша, ніж рік тому, але хоч одна людина при здоровому глузді зараз може подумати про активний наступ та визволення Донбасу? Таким шляхом це вже неможливо. Танків з тієї сторони більше, ніж в Німеччині та Британії разом, а артилерійських систем – як у трьох європейських країнах. Воєнного рішення не існує.

Це буде дуже складно, але хтось з  українських політиків має сказати: треба домовлятись. Мені дуже шкода того депутата, який ризикне підняти цю тему в парламенті, але я впевнений, що до цього дійде. І щоб це сталось, Росії варто вивести на управлінський рівень тимчасово окупованих  територій  Донбасу сучасних, освічених людей, що не брали участі в бойових діях, замінити ними бандитів.

Двосторонні стосунки

Нормального безхмарного миру, без озирання назад, з Росією вже не буде. Тисячі могил по обидві сторони кордону - безслідно це у суспільній свідомості не пройде. А з іншого боку, можливо, прийшов час усвідомити необхідність розриву столітніх зв’язків із сусідом. Розрив може відбуватися повільно, через бізнес-інтереси та нашу енергетичну залежність, але зробити це доведеться.

Деякі бізнесмени, чия діяльність була зав’язана на Росію, плекають надію на відновлення контакту, аргументуючи це тим, що навіть після світових воєн Німеччина, Франція та Британія живуть у мирі й активно торгують. Але вони примирились на основі публічного засудження фашизму, на базі цінностей, відмінних від того, що старший брат хоче керувати молодшим.

http://innovations.com.ua/ua/articles/op-manage/19536/jevgen-marchuk-problema-suchasnoji-ukrajini-ce-ignoruvannya-blizkogo-i-dalekogo-istorichnogo-dosvidu