www.ji-magazine.lviv.ua

Костянтин Мельман

Про проект «Простір синагог», покликаний зберегти єврейську спадщину Львова, говорять останнім часом багато і часто. Місцева влада бере активну участь в цьому процесі, розглядаючи єврейську історію Львова як частину спільної спадщини.

Це розуміння прийшло не відразу – ще в 2008-му глава Представництва в Україні Американського об’єднання комітетів євреїв колишнього Совєтського Союзу (UCSJ) Мейлах Шейхет звернувся до єврейських організацій Європи із закликом зупинити тотальне знищення єврейського минулого міста. Незабаром під егідою UCSJ пройшла конференція по збереженню єврейського Львова і влада зрозуміла, що треба щось робити.

Оголосили конкурс, який провели за рішенням міськвиконкому Львова, із залученням створеного на гроші швейцарського мецената «Центру міської історії» та за фінансової підтримки «Німецького товариства технічної співпраці» (GTZ). Ініціативу підтримують своїми фінансовими внесками і приватні особи з України, США, Ізраїлю, Австрії та інших країн. Правда, сьогодні спільними зусиллями зібрано всього 200 тис. гривень – сума незначна, враховуючи масштаб проекту.

При цьому – про що мало хто знає – низка експертів аргументовано стверджують, що проект, реалізація якого почалася минулого року... загрожує остаточним руйнуванням матеріальних пам’яток багатовікової єврейської історії міста. «Добре, що в Україні навчилися жертвувати, тепер добре б ще навчитися розуміти, на що жертвуєш», – каже історик Віталій Нахманович.

Головною проблемою проекту його опоненти називають саму ідеологію, закладену в умовах конкурсу, яка покликана продемонструвати повне знищення єврейської присутності у Львові. Саме цим продиктована недбалість до сакральних з позиції єврейської традиції об’єктів і артефактів. Так, наприклад, проект реконструкції Площі трьох, яку підірвали німецькі нацисти. Будівля всесвітньо відомої синагоги XVI століття «Золота Роза», згідно з проектом, має залишитися в законсервованих руїнах. Миква XIV-XVI ст. взагалі не включена в проект, хоча збереглися стародавні басейни, дерев’яні труби і т. д., – у випадку відновлення вона викличе величезне зацікавлення. Всі зазначені споруди є об’єктами всесвітньої історико-культурної спадщини ЮНЕСКО, і було б логічно провести спочатку музеєфікацію руїн, а згодом повне відновлення об’єктів відповідно до вимог ЮНЕСКО. Саме реставрація архітектурних пам’яток та їх відтворення не тільки дозволили б доторкнутися до унікальної культурної спадщини, а й продемонстрували б живу єврейську історію толерантного Львова. Але, про що можна говорити, якщо досі не проведено належних археологічних досліджень, які повинні передувати консервації пам’яток, не розроблено план відведення ґрунтових вод, а порушення технології реставрації вже призвело до відшарування штукатурки...

І це тільки проблеми, пов’язані лише з однією частиною проекту, – реконструкцією Майдану трьох синагог. А на черзі увічнення пам’яті жертв Янівського концтабору та реставрація старого єврейського кладовища. До проведення конкретних робіт в цих напрямках ще далеко, але планом навіть не передбачено визначення місць масових розстрілів і створення Музею Янівського концтабору, що розповідає історію знищення єврейської громади Львова. Що стосується кладовища, то про яке увічнення пам’яті може йти мова, якщо навіть не стоїть питання про перенесення Краківського ринку, що розташований прямо на єврейських кістках – незважаючи на те, що цвинтар має статус об’єкта історико-культурної спадщини України. До речі, рік тому на території цього цвинтаря звели церкву, і ніякої протидії з боку органів влади це не викликало, хоча мова йде про грубе нехтування єврейською традицією і елементарну неповагу до базових принципів іудаїзму. Дванадцять судових рішень винесено на користь UCSJ щодо долі різних єврейських об’єктів і ділянок, але комерціалізація історичного центру триває...

«Проблема в тому, що влада, та й громадськість не бажають бачити не фольклорних, а реальних євреїв, – говорить Віталій Нахманович. – Одна справа з розчуленням згадувати про євреїв і будувати єврейські музеї, і зовсім інша – зіткнутися з людьми в штраймлах, які не бажають бачити церкви і хрести на своїх кладовищах, вважають блюзнірством псевдоєврейське кафе, відкрите в центрі зруйнованого єврейського кварталу, і вимагають відновити цей квартал так, як вони вважають за потрібне».

І це не маніловщина. Великий міжнародний фонд, який підтримує реставрацію пам’яток монументального мистецтва, дав згоду на поетапне відновлення синагоги. Бейт а-Мідраш теж цілком можна відновити. У Польщі недавно відновили синагогу в Замосці, де взагалі немає жодного єврея. Старе Място у Варшаві постало буквально з руїн і вже після відновлення його внесли до списку історико-культурної спадщини ЮНЕСКО. Чому б на території Великої синагоги, де знайшли унікальні артефакти, не розмістити археологічний театр і експозицію предметів юдаїки з львівських музеїв? Будівля єшиви підійшла б для єврейського готелю або освітнього закладу. Залишки єврейських будинків з заглибленнями для мезуз, індивідуальними миквами і іншими особливостями, після музеєфікації, прекрасно ілюстрували б уклад життя давньої єврейської громади Львова.

Те, що Львів став першим в Україні містом, де серйозно перейнялися збереженням єврейської спадщини, можна тільки вітати. При цьому, на жаль, складається враження, що слово «серйозно» пора брати в лапки. Але ж це не той випадок, коли можна змиритися з тим, що кожне діло попервах не йде.

Думки в громаді розділилися

Йосип Зісельс, співпрезидент Ваада України

Я не фахівець в галузі архітектури і не реставратор, але мене запросили в кінці 2010 року в журі міжнародного конкурсу по меморіалізації трьох місць єврейської історії у Львові як представника єврейської громади України. Перед цим я звернувся до лідерів єврейських організацій Львова з проханням представити своє бачення проектів, підкресливши, що на якому б варіанті не зупинилося журі, він повинен бути схвалений рабинами і єврейськими організаціями міста. Власне, це і зафіксовано в протоколах засідань конкурсної комісії.

Разом з тим я голосував проти проекту, який в результаті посів перше місце в категорії «Площа синагог», – на мій погляд, він не дуже відображає єврейський підхід до проблеми – необхідно було якось позначити сакральність цієї території. Мова, в основному, йде про трагедію – нацисти  підірвали три святі для громади будівлі в центрі єврейського кварталу, але проект німецького архітектора не передає цього відчуття.

Мені здавалося, що варто було б оголити фундаменти, обгородити їх і прокласти доріжки, щоб екскурсоводи могли водити групи і розповідати про те, що тут відбувалося багато десятиліть тому. Територія «Золотої Рози» приблизно так і виглядає, автори також погодилися оголити фундамент і Бейт а-Мідраша, який спочатку мали намір вимостити плиткою. Але там, де стояла Велика синагога, не зробили і цього – обмежилися просто майданчиком з лавками, але фундамент там не оголили і не обгородили.

Як це часто буває, думки в єврейській громаді Львова стосовно цього розділилися, рабинів взагалі не залучили до оцінки проекту, оскільки міська влада, зацікавлена в його реалізації, вважаючи, що якщо в цьому місці немає поховань, то і до рабинів звертатися не варто. Думку частини громади, яка заперечує проти реалізації цього проекту, теж ніхто не врахував.

Напевно, вся справа в тому, що ті, хто займається цією реконструкцією, дивляться на єврейську історію та проблему збереження нашої спадщини ззовні, у нас же є на це свій погляд – зсередини – і ці погляди далеко не завжди збігаються.

Питань більше, ніж відповідей

Оксана Бойко, кандидат архітектури, член УНК ICOMOS

Єврейські квартали в самому центрі Львова перебувають, м’яко кажучи, не в найкращому стані. Руїни ренесансної синагоги «Турей Захав» («Золота Роза»), покинута миква, а також археологічні останки двох Великих синагог і Бейт а-Мідраша нагадують про історію однієї з найдавніших іудейських громад в Україні.

Конкурсний проект під назвою «Площа синагог» не включає такі важливі для громади об’єкти, як приміщення для Шхита і унікальну микву (XVI-XIX ст.). Здивування викликає і сама назва «Площа...», в якій закладено більше питань, ніж відповідей. Крім того, конкурс проходив без урахування узгодженої раніше Програми регенерації середньовічного єврейського кварталу, хоча подібна процедура передбачена законодавством для будь-яких архітектурних перетворень на території заповідників.

Номінований проект відразу викликав неоднозначну реакцію і численні дискусії. Молодий архітектор з Німеччини, який і не бачив Львова, Франц Решке запропонував свого роду «перформанс». Стерильна лаконічність, ландшафтне рішення і введення нових елементів у вигляді бетонних тумб постають абсолютно вирваними з історичного контексту. Проект не відповідає законодавству України про охорону пам’яток, так, наприклад, земляні роботи на території пам’ятки (у нашому випадку – пам’ятки ЮНЕСКО) не припустимі без попередніх археологічних досліджень. Але головна помилка автора в тому, що він абсолютно не врахував необхідність інтеграції свого проекту в унікальне історико-архітектурне середовище Єврейського кварталу, який зберігає дух місця – місця, де 600 років молилися євреї, місця, де творилася духовна культура однієї з найбільших громад Львова. Що може краще розповісти нам про історію львівського єврейства, як не виявлені і збережені автентичні об’єкти?!

Щоб направити роботи в законодавче русло, в 2012 році була розроблена Програма регенерації міської юдейської дільниці, яка пройшла процедуру узгодження. Програмою передбачено, зокрема, проведення археологічно-архітектурних досліджень і музеєфікація знайдених артефактів двох Великих синагог (готичної – з XIV ст. і пізньої – з 1801 р.) і Бейт а-Мідраш, а також реставрація микви.

Невідомо, з яких міркувань назву проекту змінили з «Площі...» на «Простір синагог». Але облаштування великої забетонованої площі і створення меморіального простору на ділянці, де кожен клаптик землі дихає своєю унікальною історією, – лише створює, а не вирішує проблеми. Адже на місці старої львівської синагоги продовжують пити вино і пиво, миква зараз в аварійному стані, а консервація руїн «Золотої Рози» далека від спочатку узгодженого плану.

Навіщо на місці сакральних будівель влаштовувати меморіал Голокосту, адже тут не проходили розстріли і немає поховань?! Філософія цього місця інша: тут присутня жива глибока історія. Очевидно, що вільні ділянки, на яких стояли синагоги і Бейт а-Мідраш, вимагають упорядкування та позначення. Але чи збережемо ми пам’ять про духовне та культурне життя єврейської громади, не зберігаючи, а іноді і знищуючи автентичні елементи її історії?!

http://hadashot.kiev.ua/content/evreyskiy-lvov-do-osnovaniya-zatem