www.ji-magazine.lviv.ua

Андрєй Мовчан - директор програми «Экономічна політика»
Московського Центру Карнеги

За останні півтора десятиліття російська економіка пережила класичний ресурсний цикл, завершивши його в стані відсутності як факторів, так і ресурсів для зростання. Однак це не означає, що найближчим часом країну чекає економічний крах

З численних зустрічей з аудиторією, інтерв’ю, питань ЗМІ та слухачів я зробив висновок, що більшості наших читачів цікаві не так наукові теорії чи курйозні факти з життя світової або російської економіки, як короткі, чіткі відповіді на прямі і прості запитання – що було, що буде і чим економічне серце заспокоїться.

На жаль, далеко не на всі питання існують однозначні відповіді. І питання «скільки буде коштувати...» не має великого сенсу – швидше за все, випадковості і ще невідомі нам обставини будуть впливати на вартість активів сильніше, ніж ми можемо передбачити. Але тим не менш можна, принаймні, позначити ці фактори і спробувати визначити рамки можливого – навіть в сфері питань в лоб.

Але перш ніж перейти до самих відповідей, потрібно зробити два важливі застереження. По-перше, відповіді базуються на сьогоднішній ситуації і інформації, яка доступна зараз. Завжди є ризик, що ситуація зміниться, і що у нас немає достатньо інформації для її оцінки. По-друге, основну частину економічних подій визначає не стихійне формування попиту і пропозиції, що підкоряється строгим законам, а особиста або колективна воля тих чи інших керівників, які не завжди раціональні, часто некомпетентні і завжди мають свої особисті, кланові, партійні та інші цілі, що далекі від завдань балансування економіки. Ці дії і їх наслідки набагато складніше прогнозувати, але про можливість таких нераціональних втручань не можна забувати.

Що сталося з російською економікою в XXI столітті?

Економіка Росії за останні півтора десятиліття пережила класичний ресурсний цикл і голландську хворобу – явища банальні і добре вивчені. Підвищення цін на нафту на початку століття створило ефект швидкого зростання бюджетних доходів і дозволило владі відмовитися від стимулювання процесу розширення податкової бази. Більш того, можливість контролювати нафтові потоки дозволила владі консолідувати непрямий контроль за вуглеводневою індустрією, банківським бізнесом і через них – за всім економічним і політичним життям країни, що істотно негативно вплинуло на розвиток нафтового бізнесу і ефективність економічних та бюджетних рішень.

Фактично до 2008 року бюджет Росії на 65-70% (прямо чи опосередковано) складався з доходів від експорту вуглеводнів, а кореляція росту темпів ВВП, доходів федерального бюджету і розмірів резервів зі змінами ціни на нафту досягла 90-95%. На цьому фоні рубль за рахунок масивного припливу нафтодоларів був сильно переоцінений – в 2006-2007 роках його ринковий курс перевищував розрахунковий інфляційний на 35%. Таким чином, на економічний розвиток Росії впливали три негативні чинники.

1. Влада в своєму прагненні до контролю за фінансовими потоками свідомо погіршувала інвестиційний клімат, відмовляючись від захисту прав інвесторів і підприємців, навіть дискримінуючи інвесторів і бізнесменів. Це призводило до скорочення потоків інвестицій, до подорожчання грошей, до зниження підприємницької активності і навіть до постійного зростання втрат фінансового та людського капіталу – вивезення капіталу з Росії за цей період склав більше $ 1 трлн, та й кращі бізнесмени і професіонали часто покидали країну.

2. Стерилізація додаткових прибутків в резерви збільшувала вартість грошей, знижуючи привабливість інвестування та унеможливлюючи розвиток капіталомістких галузей і тих, які повільно розвиваються.

3. Переоцінений рубль і популістські заходи уряду, спрямовані на необґрунтоване зростання зарплат, разом з високими податками різко завищували собівартість продукції, роблячи внутрішнє виробництво нерентабельним.

В результаті Росія деградувала практично у всіх галузях економіки, так і не створивши конкурентної продуктивної сфери, незважаючи на загальне зростання доходів за рахунок експорту вуглеводнів і навіть випереджаюче зростання споживання. У структурі російського ВВП до 20% зайняв видобуток вуглеводнів. Ще до 30% ВВП склала торгівля, гіпертрофована через величезні потоки імпорту за рахунок нафтодоларів (30% ВВП – це приблизно в два рази вище, ніж у середньому в розвинених країнах). Внутрішній ринок енергії та інфраструктура зайняли близько 15% ВВП. Ще 15% припало на державні проекти; 9% склала частка банківської сфери – в результаті не більше 10% ВВП Росії відноситься спільно до сфери незалежних послуг і нересурсного виробництва.

На це наклалася нерозумна соціальна політика – зростання доходів населення випереджало зростання ВВП навіть з урахуванням нафтової складової. Бюджет став роботодавцем майже 30% трудових ресурсів безпосередньо і ще близько 8% трудових ресурсів опосередковано, прийнявши на себе непомірне навантаження. Пенсійна реформа провалилася через половинчастість і нерішучість влади. До того ж бюджет був перевантажений амбітними неефективними проектами і гіпертрофованими витратами на оборону та безпеку. Нарешті, бюджетні витрати роздувалися не тільки через неефективність витрат, але і через високий рівень корупції.

В результаті після падіння цін на нафту Росія залишилася з недиверсифікованою, квазімонополізованою економікою, в якій відсутні як фактори, так і ресурси для зростання.

Чи можна сказати, що Росія переживає економічний крах?

Ні, поки не можна. За роки високої ціни на нафту Росія сформувала хороші запаси. Золотовалютні резерви зараз в три рази перевищують очікуваний обсяг імпорту 2016 року. Підприємства створили достатньо основних фондів. Населення накопичило більше $ 250 млрд в банках і, можливо, не менше в готівковій формі, збільшило більш ніж в двічі середню житлову площу на людину, сформувало запас товарів довгострокового користування.

Падіння доходів домогосподарств, безумовно, стало безпрецедентним, але і воно при нафті $ 35 за барель повертає нас до рівня 2004-2005 років – час не багатий, але цілком стабільний. Загалом подушний ВВП в Росії в 2016 році складе, за песимістичними прогнозами, близько $ 7,5 тисяч – в кінці сьомого десятка країн, поряд з Туркменією, трохи нижче Китаю (а ВВП за ПКС, мабуть, близько $ 13-14 тисяч – десь в дев’ятому десятку країн, де Алжир, Домініканська Республіка, Таїланд, Колумбія, Сербія, ПАР). Ці показники скромні, але ще далекі від катастрофічних (зона кольорових революцій починається близько $ 6 тисяч подушного номінального ВВП і $ 9-10 тисяч за ПКС).

При збереженні нинішньої кон’юнктури (коли нафта не вище $ 35 за барель, ніяких реформ не відбудеться) Росія може ще як мінімум років зо три не боятися масштабної кризи в економіці – за умови, що банківська система витримає.

http://carnegie.ru/commentary/2016/02/25/ru-62875/iugc