www.ji-magazine.lviv.ua

Відомий російський журналіст розповів, як у нього на батьківщині ставляться до воєн в Україні та Сирії

Відомий російський журналіст, публіцист і телеведучий Алєксандр Нєвзоров в інтерв’ю «Апострофу» розповів, як громадяни РФ ставляться до України. За його словами, ще з часів останнього Майдану в душах його співвітчизників вкоренилася ненависть до українців, яку підігрівала телевізійна картинка. Саме тому анексію Криму і війну в Донбасі обивателі сприйняли мало не з радістю. 90% росіян і зараз впевнені в тому, що саме так і варто було чинити. Але зараз їхня свідомість переключилась на війну в Сирії, оскільки «рускій мір» в Україні зазнав повної поразки.

- Які зміни стосовно українців відбулися в Росії за останні півтора року?

- Жахливі зміни. 90% росіян абсолютно впевнені в тому, що справді існують українські фашисти, в тому, що справді ситуацію треба було вирішувати вогнем і мечем, кров’ю і підлістю. І ці переконання сьогодні дуже вкорінені. Инша справа, що ці переконання належать людям, які легко змінюють свої погляди, залежно від того, що вони побачили у телевізорі. Але конфлікт з Україною – надовго, як і надовго в українців відраза до слова «росіянин». І це дійсно трагедія, і трагедія, насамперед, Росії.

- А коли це почалося? Відразу після анексії Криму, в лютому минулого року?

- Набагато раніше. Ще з часів Майдану ситуацію, пов’язану з українською революцією, дуже негативно оцінили. Ця оцінка почала в’їдатися і поширюватися на все, що пов’язано з Україною. Це була настільки одностороння і злісна реакція, що у відповідь на цілком однозначні кадри розстрілу людей, в Росії виникала мало не радість. Зрозуміло, що не можна звинувачувати в усьому пресу. Адже порнографічний журнал, звичайно, може викликати ерекцію, але не може збільшити пеніс. Тут загуркотіли, запрацювали неандертальські, дрімучі механізми російського суспільства, які всього-на-всього заново запустили. Стало зрозуміло, що ця злість і ненависть до сусіда, який лише намагається звільнитися і стати на якусь нову дорогу, – ця ненависть, загалом, глибока і фундаментальна. А коли Росія влаштувала мародерство з Кримом – пам’ятаєте, я казав, що лежала закривавлена без свідомості Україна, а з сумочки у неї стирчав Крим – виникло абсолютне захоплення і впевненість у тому, що так і варто було вчинити.

- А яка ситуація зараз?

- Зараз це як рукою зняло. Зараз вони дивляться инший серіал. Про льотчиків, про те, як бомблять якийсь пісок, про те, як знищили 7725-й за рахунком штаб ІДІЛ, про цього мерзотника Башара. Цей серіал називається «Сиріянаша», врятуємо батьківщину від терористів, знищимо їх у зародку. Про Україну вони забули – награлися, покусали, кинули і забули, як це роблять бандерлоги.

- На чому ж заснований такий ріст популярності Путіна? Це не жарт – 90% населення.

Фінал і проблема трансформації Системи РФ

Ґлєб Павловскiй

- Ви, хлопці не зневіряйтеся, бо сили не рівні – якісь жалюгідні 90% проти двох відсотків мислячих людей. Ці 90% завжди програють. Щоправда, і погляди вони змінюють фантастично швидко. Іноді буквально за добу. Але тут не треба в усьому звинувачувати Кремль. Він виступає в ролі такого собі тамбурмажора, який намагається використовувати у своїх цілях напади загальнонаціонального тріумфу. Давайте не будемо забувати, що країна протягом півтора століття була одержима різними імперськими ідеями, постійною манією величі, насильства і доносів. Адже ті 40 млн доносів не Сталін написав. Тому дуже погано говорити про так званий народ. Це слово не треба вживати в якомусь високому сенсі. Це слово не добре. Є тільки мільярд пляшок горілки, що випивають ці істоти під назвою народ. Ці істоти забезпечують захмарні рейтинги серіалу «Дом-2». Ці істоти за все своє життя не відкрили жодної книжки і не мають уявлення, за що Ейнштейн отримав Нобелівську премію. Народ – це вельми темні і страшні істоти.

- І все-таки важко сприйняти, як в головах мільйонів людей може моментально переключитися тумблер. З Донбасу на Сирію.

- Ми говоримо про повну і беззастережну поразку так званої «російської весни» і «руского міра» в Україні. Стало зрозуміло, що у цього героїчного епосу кінець зовсім не такий, як хотілося спочатку. Всі зараз розуміють, що скільки б людей і техніки в це пекло не кинули, переламати ситуацію не вдасться. Всі також розуміють, що нікого не може прикрасити зв’язок з 20 тисячами кримінальників, які нині представляють Донбас. Ситуація трагічна, від неї пахне поразкою. Тому, кинувши іграшку під назвою Донбас, російське суспільство переключилося на Сирію. Їм же дуже подобається когось бомбити. Вони щасливі, коли знають, що когось бомблять. Для них це є ознакою національної повноцінності. Саме в цьому і полягає їхнє розуміння величі держави. Когось бомбити і намотувати кишки на гусениці. Не наука, не книговидання, не культура, а усвідомлення того, що ми когось знову бомбимо. Ймовірно, у них ще є якісь ілюзії стосовно Сирії...

- До речі, чим, по-вашому, закінчиться все в Сирії? Таким же пшиком, як і в Донбасі?

- Звичайно. Але тут ще треба розуміти Кремль. Це ж не якесь патологічне чудовисько. У Путіна є чітке завдання – вберегти Росію від розпаду. Він вважає, що це дуже важливо. Цьому народу чесно пропонували свободу преси, свободу слова і свободу вибору. Але як тільки ці демократичні інструменти впровадили в реальність, Росію почало розносити на шматки. А коли з’ясувалося, що можна когось розбомбити – то стало зрозуміло, що саме це скріплює і дуже надихає. Тому Кремль можна зрозуміти. У нього завдання скріпити. Все одно чим.

- Але так не може довго тривати. Сьогодні – Донбас, завтра – Сирія, а післязавтра що? Де ж кінець?

- Правильно, не може. Ми не можемо пророкувати, але ми можемо бачити вектори і розуміємо, наскільки вони страшні. Адже є загроза перетворення цієї бідної Росії на смітник. Брудний, спустошений, роз’їдений бандитським податками і хамством смітник. Не треба забувати і про людей з Державної думи. Це справжні шкідники. Вони і дня не можуть прожити без того, щоб не нашкодити, не виколупати з себе нову гидоту і не спробувати її впровадити. І без того життя важке, а ці некорисні копалини ще й намагаються щосили його погіршити.

- Якщо в Росії переключилися на Сирію, то чи можна вважати, що з Україною все закінчилося?

- Боюся говорити наперед. Мені б дуже хотілося, щоб Україну залишили в спокої.

- Але в такому стані ситуація не може довго зберігатися. Наприклад, потрібно буде повертати Крим...

Прогноз на 2016 рік

Андрєй Піонтковскiй

- Звичайно, це буде величезною проблемою – повернути Крим. Це поки ніхто не розуміє. І я вже не уявляю собі, під яким соусом це можна було б зробити. Все инше теж дуже драматично. Не будемо применшувати – глухий кут і то дуже ґрунтовний. Фундаментальний. Українці абсолютно мають право не пробачати Росії.

- А яких умов потрібно буде дотриматись, крім виведення військ і повернення Криму, щоб заповнити цю прірву?

- Єдине чим можна заповнити цю прірву – це війська Російської Федерації об’єднати з силами АТО, знищити терористів та инших кримінальників в Донбасі. Тільки тоді в принципі можна було б подумати про якесь натягнуте і боязке відновлення відносин.

- Ну, це фантастика.

- Те, що зараз здається нездійсненним, завтра може виявитися реальністю.

- Але за яких умов це взагалі можливо?

- Ну я ж кажу, що саме це – єдиний варіант, при якому можна було б на щось розраховувати. Инакше – глуха безвихідна ворожнеча протягом дуже тривалого часу.

- Тобто, поки що телевізор в російському суспільстві, перемагає холодильником?

- Абсолютно. Тут готові платити за ілюзію величі і за імперську ідею своїм благополуччям, майбутнім дітей, їхньою освітою і можливістю побачити світ. Тут радіють, коли чавлять тракторами сири, публічно зневажають те, що їм дала цивілізація. Але проблема в тому, що як тільки все це дійде до краю, ніхто вже не буде дарувати нам стегенця Буша і витягати країну з розрухи, бо всі переконалися, що з Росією мати справу безглуздо.

- Однак де ж все-таки межа? Адже неможливо довго переконувати голодного, що він ситий.

- Ну, такі жахливі періоди були в житті кожного народу. Згадаймо, наприклад, чудесних італійців і те, який загальнонаціональний захват супроводжував кожну дію Муссоліні. Я добре знаю Італію і знайомий з багатьма документами стосовно цього. А потім це пройшло...

- Але ж як це пройшло? Для цього потрібна була серйозна воєнна поразка.

- Саме так. Сп’яніння і одурманення імперськими ідеями завжди закінчується після якоїсь військової поразки або внутрішніх потрясінь.

- Невдачі в Україні ще недостатньо?

- Судячи з медійного ефекту і настроїв людей в Донбасі, – ні. Там не відчутно поразки. Хоча все пішло зовсім не так, як хотілося б. Але ми не будемо робити якісь прогнози, бо маємо справу з субстанціями, поведінка яких не підпорядковується логіці.

- А що б ви порадили українцям? Ми багато чого робимо неправильно.

- Але ж ви досі ще не оговтались. Ви ще стікаєте кров’'ю і перебуваєте в полоні усіляких ілюзій. Але це пройде. Ви на дуже правильному шляху.

- Доволі страшні речі ви розповіли, насамперед, про свою країну.

- Нічого страшного. Якраз все дуже добре, тому що механізми історії працюють. Ці коліщатка можуть перетерти велике зло і, судячи з усього, вони до цього готові.

- А таке явище, як Майдан, в Росії можливе? Чи одразу почнеться кривавий бунт, який все змете?

- Не знаю. У нас нікому майданити. У Росії владу найкраще передавати шляхом палацових переворотів. Майдан – це все-таки була ілюзія нескінченного терпіння і народної ілюзії, що на владу можна впливати переконаннями, демонстрацією волі і волелюбності. Це все було дуже по-українськи.

- А якою, по-вашому, буде нова російська влада? Ліберальніша, правіша, лівіша?

- Поки про це говорити дуже рано, тому що нинішня російська влада не відчуває жодних проблем і дійсно спирається на думку абсолютної більшості. Давайте зачекаємо.

Бесіду вів Денис Попович

http://apostrophe.com.ua/article/society/2015-11-16/aleksandr-nevzorov-rossiyanam-ochen-nravitsya-kogo-to-bombit/2576