www.ji-magazine.lviv.ua

Петро Олещук

У четвер, 24 березня, російський президент Путін під час закритої зустрічі з підприємцями закликав останніх «не продавати активи в Україні», натякнувши на можливість зміни влади в нашій країні і «нормалізацію відносин». Тут слід розуміти, що нормалізація відносин з Україною для нинішнього російського керівництва означає повернення Києва в зону російського впливу з подальшою інтеграцією в неоімперські «евразійські» структури. Все це підтверджує, що «українське питання» аж ніяк не зняли з російського геополітичного порядку. Навіть незважаючи на тимчасове затишшя. Те, що Росія справді готується до якогось нового наступу на українські позиції, підтверджує активізація її «експедиційного корпусу» на Донбасі, а також ноу-хау – провокації на инших ділянках українсько-російського кордону. Звідки у російської сторони такий оптимізм?

По-перше, це очевидна втома від української кризи в ЕС, яка виражається, зокрема, в зусиллях німецької та французької дипломатії провести вибори на Донбасі якомога швидше, не дивлячись на всі правові та політичні складнощі, щоб можна було відзвітувати про вирішення проблеми. Для реалізації цього завдання на Україну посилено тиснуть. Росія це знає і вважає зміцненням власних позицій. Крім того, вона постійно підігріває подібні настрої, по мірі можливостей сприяючи новим кризам всередині ЕС (від навали мігрантів до розпалювання ксенофобії).

По-друге, це явні спроби з боку США знайти якийсь прийнятний компроміс з РФ, що виражається в регулярних зустрічах російського і американського керівництва. Старання Білого дому поки не принесли якихось вагомих результатів, проте сам факт їх прояву свідчить про те, що «кривенька качка» Обама не проти поставити ще один «хрестик» в графі свого миротворчого реноме. І Росія явно бажає це використати.

По-третє, «російський оптимізм» підкріплюється політичною кризою в Україні, постійними корупційними скандалами, розчаруванням українського суспільства і посиленням проросійських політичних сил на зразок «Опозиційного блоку». Звичайно, все одно це не змінює принципово стан справ в українському суспільстві, але все ж було б дивно, якби ці тенденції не спробувала використати Росія.

Що стосується варіантів того, як Росія може спробувати використати ситуацію, то їх не так вже й багато. Москва давно називала кілька бажаних для себе моделей розвитку України. Це «боснійський сценарій», який передбачає перетворення України на конфедерацію практично не пов’язаних між собою утворень, які формально будуть вважатися єдиною країною, а насправді через контрольовану Кремлем частину буде здійснюватися вплив на всю державу. Ймовірно саме так в Росії і розуміють суть так званих мінських угод. Другий сценарій – «австрійський», тобто формальне закріплення «нейтралітету» України, при визнанні в ній значних російських інтересів і впливу, у вигляді якогось міжнародного «компромісу» та фіксації його результатів в українській Конституції. Нарешті, є і більш звичний та зрозумілий сценарій – «грузинський». Иншими словами, прихід до влади більш лояльних до Росії політиків після проведення цілком демократичних процедур. Правда, як показав приклад Грузії, такий варіант теж не гарантує відмови від подальшої евроінтеграції, та й навряд чи когось із українських політиків Росія вважає стовідсотково надійним. Швидше, є якісь тимчасові «попутники».

Місія нездійсненна, або Як «повернути» Донбас до кінця року

Петро Олещук

Тому, очевидно, Росія може робити ставку тільки на комплексне рішення. Домовитися з США, зафіксувати результат на рівні української Конституції, закріпити механізми постійного впливу і тиску через легалізацію в тій чи иншій формі терористичних утворень на Донбасі, і, спираючись на все це, домогтися прямого впливу на формування українського уряду. Тут, звичайно, не завадить проведення нових виборів з урахуванням зайнятих російськими військами районів Донбасу при збереженні там фактичної присутності. Це дозволило б «нарахувати» якомусь умовному проросійському проекту кілька мільйонів віртуальних голосів і гарантувати йому серйозний вплив в українському парламенті.

До речі, ще минулого року стосовно цього висловлювався один з офіційних політологів Кремля – ​​Марков, який закликав сформувати в Україні «нейтральний, технічний уряд». Очевидно, саме так в Білокам’яній сподіваються підсолодити пілюлю і забезпечити більш-менш безболісне повернення їхнього впливу в Україні.

Однак головне, що показують російські заяви і дії, – в Росії ще не розуміють специфіку того, що відбувається в Україні, розглядаючи все виключно як дії якихось абстрактних американських «прогресорів». Москва досі впевнена, що все, що відбулося в нашій країні – це результат дії «печеньок Нуланд» і як тільки ЦРУ впорсне надійний антидот, Київ знову буде лояльною і слухняною провінцією. Потрібно тільки показати свою серйозність, ще разок натиснути, відлякати – і всі проблеми вирішаться.

Нерозуміння України – це ідеологічний базис нинішньої Росії, бо спробувати зрозуміти сусідню державу – це означає визнати її самостійність, чого в Кремлі допустити не можуть. А тому, очевидно, нас чекають нові сценарії, схожі за масштабом на «російську весну», але настільки ж слабо пов’язані з реальністю, а також подальший тиск на українське керівництво, яке саме, в принципі, не проти помиритися, але просто боїться приймати капітулятивні умови, які висуває Росія. Адже останній лідер України, який відверто капітулював перед Кремлем, зараз змушений ховатися від власного народу чи то в Ростові, то чи в Москві.

http://politeka.net/191740-kak-putin-sobiraetsya-vozvrashhat-ukrainu/