www.ji-magazine.lviv.ua

Андрєй Піонтковскiй

Відхід з Сирії Кремль спробує обміняти на підтримку Заходом своїх планів на Донбасі

Держсекретар США Джон Керрі завершив свій черговий візит в Москву зустріччю з президентом РФ Владіміром Путіним і главою МЗС РФ Сєрґєєм Лавровим. Тональність зустрічі суттєво відрізнялася від попередніх і мала викликати у публіки враження, що російська дипломатія досягла успіху.

Варто сказати, що візит Джона Керрі блискуче використала російська пропаганда для демонстрації внутрішній аудиторії «успіхів російської зовнішньої політики». Їй показали, як Росія повернулася за стіл великої політики, поклавши ноги на цей стіл і знущаючись над держсекретарем США.

На спільній прес-конференції Керрі стояв, як неслухняний школяр, а Лавров, як суворий вчитель, перераховував всі гріхи американської дипломатії, та, врешті-решт, поставив Керрі четвірку з мінусом з надією на те, що той виправиться.

Крім того, Керрі у вступних ремарках практично подякував Росії, Путіну і Лаврову за те, що вони, підтримавши Асада, зміцнили стабільність в Сирії і дозволили вперше за останні п’ять років посадити за стіл переговорів президента Сирії та його опонентів.

Але найдивовижніше в усій цій ситуації не те, що Путін собі дозволяє так спілкуватися з держсекретарем США, а те, що Керрі і його шеф Обама це всіляко заохочують.

Якщо пам’ятаєте, в недавньому гучному інтерв’ю Обами для The Atlantic, говорячи про Україну, той по-суті сказав таке: «Росія більше хоче підпорядкувати собі Україну, ніж ми її захистити. Подобається нам це чи ні, але ми повинні з цього виходити».

Версії про те, що Керрі привіз Путіну умови капітуляції дуже далекі від істини. Так зване виведення військ, це не капітуляція, а досить розумний і цинічний крок. Ще місяць тому Москва збиралася допомагати Асаду брати Алеппо. Тоді на Мюнхенській конференції Лавров боровся за те, щоб перемир’я в Сирії настало не через два дні, а через місяць. Але, мабуть, в Кремлі зрозуміли, що з узяттям Алеппо, вони надовго стануть заручниками Асада і його амбіцій щодо відновлення влади мало не по усій Сирії.

А зараз Путін обрав більш економний шлях для своїх маніпуляцій – збереження під владою Асада алавітського анклаву в Латакії. Американці з цим погодилися і вже не наполягають на тому, що Асад мусить піти.

Як Путін збирається «повертати» Україну

Петро Олещук

Зараз Кремль намагається обміняти свій «відхід» з Сирії на підтримку Заходом його планів в Україні. Думаю те, що втовкмачували Керрі цих три дні, сходиться приблизно до такого: ось, бачиш, Джоне, ми пішли тобі назустріч, ми там вбивали ваших прихильників, знищували прозахідну опозицію; але зараз ми припинили бомбардування, посадили всіх за стіл переговорів, як ви й хотіли, а тепер ви підіть нам назустріч. Поясніть Україні, що їй треба виконати Мінські угоди, звичайно, в нашій інтерпретації.

А Мінські угоди в путінській інтерпретації, як ми вже знаємо, полягають в тому, щоб заштовхнути бандитську Лугандонію, як ракову пухлину, в політичне тіло України, і блокувати тим самим европейську траєкторію її розвитку.

Путін зрозумів, що військовим шляхом Україну не здолати, а найефективніший шлях – це, спокушаючи її ілюзією відновлення територіальної цілісності, розвалити зсередини. І запевняю вас, що в найближчі дні ви зіткнетеся з дедалі сильнішим тиском в сторону якоїсь «хреналізації» з боку і Меркель, і Олланда, а тепер ще й Обами з Керрі.

Для України можливості маневрування вичерпані. Вже більше року триває боротьба інтерпретацій: а давайте спочатку пункт 6 виконаємо; ні, краще спочатку 8-й, а може 9-й.

Єдиний позитивний результат цих угод – це припинення вогню і встановлення лінії розмежування, яку здатна захищати українська армія. Все инше – містика і ненаукова фантастика.

Росія обіцяла вивести війська і повернути Україні контроль над кордоном, але цього не зроблять ніколи. Кремлю потрібно впихнути Лугандонію з усіма Ґіві і Моторилами у склад України, щоб ті засідали в Раді і уряді. Якщо не їх, то инших бандитів, наприклад, Бойка і Ахметова. Але це абсолютно неприйнятно і приведе тільки до руйнування української держави.

Досвід показав, що Мінські угоди нездійсненні, тому ці райони потрібно розглядати як тимчасово окуповані агресором території. Повну відповідальність за те, що там діється, несе окупаційна влада.

Декого лякає, що в цьому випадку на Донбасі буде заморожене Придністров’я. Але те, що Путін нав’язує Києву разом з Меркель, Олландом і Обамою – це набагато гірше, ніж Придністров’я. Придністровські бандити не засідають в Кишиневі в парламенті і не визначають політичне майбутнє країни.

Ввести цих бандитів в українську політичну структуру – це як прийняти в дар троянського коня. Це вже назавжди буде контрольована російськими військами і спецслужбами територія. Тому на час російської окупації від неї треба відгородитися, як від чуми.

І я дуже радий, що останнім часом все більше і більше голосів в Україні лунає саме на користь такого підходу до проблеми Лугандонії. Єдине, що повинна забезпечити при цьому українська держава, – це максимальна підтримка тих українських громадян, які захочуть виїхати з окупованої території на вільну.

http://apostrophe.com.ua/article/politics/2016-03-26/ot-dnr-i-lnr-ukraine-nujno-otgoroditsya-kak-ot-chumyi/3973