www.ji-magazine.lviv.ua

Eduard Steiner, Die Welt
переклад з німецької О.Демчук (Free Voice IAC)

Відмова від Європи, курс на Китай – такий план дій Путін оголосив під час кримської кризи. Зараз стало зрозуміло: це пусті погрози, бо Пекін холоднокровно дав відсіч російському президенту.

Навесні мультимільярдера Леоніда Міхельсона визнали найбагатшим чоловіком Росії – насамперед через вигідні угоди з Китаєм. У грудні минулого року він продав 10% акцій найбільшого в Росії нафтохімічного холдингу «СИБУР» за 1,3 млрд. доларів США китайській корпорації «Sinopec».

Крім того, на однойменному полярному півострові китайський фонд «Шовковий Шлях» придбав 9,9% акцій проекту Міхельсона «Ямал СПГ» з видобутку і розрідження природного газу.  До того китайська нафтова корпорація CNPC уже володіла 20% цього проекту. Нещодавно стало відомо, що два китайські банки після чотирьох місяців переговорів нададуть кредит у розмірі понад 12 млрд. доларів США на проект для виробництва газу вже з 2017 року.

Уряд Росії був би радий, якби приклад Міхельсона був типовим і показовим. Зрештою, через розходження із Заходом з приводу анексії Криму Кремль вирішив відмовитися від Європи і взяти курс на зближення зі Сходом, особливо з Китаєм. Два роки потому все-таки треба визнати: великий поворот не вдався. Проект Китай провалився.

Це не провина росіян, які хотіли завоювати прихильність китайців. Це залежало від китайців, які хоча і проявили зацікавленість, але виявилися жорсткими під час перемовин, і, до того ж, точно знають про ізольований стан Росії і користуються цим.

«Росія надто емоційно відреагувала на заяву про те, що  ми зараз повертаємося до    Сходу, – висловила свою думку нещодавно Ірина Сорокіна, відповідальний секретар Російсько-Китайської палати зі сприяння торгівлі машинно-технічною та інноваційною продукцією. – Реакція китайців на нашу увагу була радше стриманою і прохолодною».

Обсяги торгівлі між Росією та Китаєм упали на 28%

Навіть у двосторонній торгівлі, у якій обидві країни однаково зацікавлені, не все так гладко. Минулого року обсяги торгівлі впали на 28% і досягли 63,3 млрд. доларів США. Сталося це не через неготовність до співпраці. Навпаки, зацікавленість Пекіна у партнерстві спостерігається навіть у тому, що Китай став першим іноземним покупцем системи повітряної оборони S-400 та першим іноземним замовником 24 винищувачів Су-35.

Економічний застій спричинений дедалі слабшою економікою: приріст Китаю у 2015 році вперше за останню чверть століття опустився нижче 7%; щодо Росії, то її показники зменшилися на 3,7%.

Попри все обидві країни і далі не відмовляються від своєї цілі – збільшити до 2020 року обсяг двосторонньої торгівлі до 200 млрд. доларів США. Навіть якщо їм і пощастить, це все-таки нижчий показник, ніж обсяги торгівлі між ЄС та Китаєм минулого року – 210 млрд. євро.

Китай практично нічого не інвестує в Росію

Торгівля – це одна справа. Інвестиції в Росію – інша. Причому кращого моменту годі й шукати. Як зазначає Віктор Четверіков, голова рейтингового агентства НРА, радикальне падіння рубля суттєво зменшило для іноземних інвесторів раніше значні витрати на робочу силу, а також здешевило ціни на земельні ділянки та об’єкти.

Водночас видали постанову, що державні корпорації повинні купувати продукцію, виготовлену на території Росії, якщо якість однакова. Таке рішення змушує до локалізації, й іноземні корпорації мають виробляти продукцію із позначкою «made in Russia».

Хоча Ярослав Ліссоволік – головний економіст Євразійського банку розвитку – стверджує, що ще до 2015 року китайські партнери були дуже вибіркові щодо прямих інвестицій у пострадянському просторі.

Прямі інвестиції Китаю йдуть до Казахстану

За Ліссоволіком, в око впадає те, що Росія практично ніколи не була найважливішою для Китаю: із загалом 27 мільярдів доларів прямих інвестицій, які Китай до 2015 року вклав у найбільші народні господарства країн СНД, Росія отримала 3,4 мільярди тоді, як Казахстан отримав 23,6 мільярдів доларів США.

У Казахстані китайці найчастіше сприяють інвестиціями видобутку сировини та виділяють кошти на транспортну інфраструктуру, щоб отримати таким чином незалежність від постачальників сировини.

Як показує приклад газової та нафтохімічної імперії Міхельсона, у Росії ситуація суттєво не відрізняється. Окрім того, Китай хоче отримувати сировину за все вигіднішими умовами, яких Європа не змогла добитися в Москві

Для постачання газу потрібні трубопроводи

 Це випливає з газового питання. Ще до суперечок між Росією та Європою Китай змусив росіян понервувати у зв’язку з українською кризою. Переговори тривали понад десять років перед тим, як “Газпром” на піку кризи в Україні підписав свій перший контракт з Китаєм про постачання газу.

400 мільярдів доларів США – це вражаюча сума. Утім, експерти ще сперечаються, наскільки Москві будуть вигідні такі поставки, для яких ще необхідно побудувати трубопроводи.

У будь-якому разі підписання договору для “Газпрому” було хорошою нагодою, щоб посміятися з вірних, але стриманих клієнтів у ЄС, і пригрозити їм російсько-китайським козирем. Навіть Російська Федерація неодноразово наголошувала на можливій зміні курсу в напрямку Азії, а саме в 2009 і 2012 рр.

Курс на Китай не спрацював

Врешті-решт, усі погрози виявилися блефом. У російському діловому виданні «Власть» нещодавно опублікували, що окрім сировинного сектора у китайців немає інших причин інвестувати в Росію. З економічних міркувань Китаю краще було б вкладати кошти в країни першого світу, які є джерелом технологій і ноу-хау, або ж у країни третього світу, які можуть віддати у користування свої ресурси та земельні ділянки за відносно низькою ціною та без великого опору. «Росія не належить ні до першої, ні до другої категорій».

Геополітичні аспекти російсько-китайських газових відносин

Валерій Щербина

Насправді, китайські інвестори заходять у глухий кут, коли хочуть отримати контроль над підприємством, а це стається дедалі частіше. У росіян навпаки – вони наштовхуються на перепони, коли відразу хочуть контролювати ціле підприємство. Притому вони сподівалися, що Китай зробить грошові потоки доступнішими після того, як росіянам обмежили доступ до західного ринку капіталів через санкції.

Наразі Китай також шукає гроші, як це показує і випадок Міхельсона, і корпорації “Газпром”, яка лише нещодавно отримала кредит на 2 мільярди євро від китайського банку. Утім, це поодинокі випадки. Ігор Гедоров, аналітик ING, вважає, що дотепер китайські банки не мали бажання кредитувати російські підприємства.

Опитування інституту дослідження думки громадськості Левада-Центру показало, що російське населення досі вбачає загрозу в Китаї, хоча кількість тих, хто вважає Піднебесну союзником, подвоїлася до 43% порівняно з 2013 роком. У редакційній статті газети «Відомості» написали: «Ми не знаємо, чим нам корисна співпраця з союзником».

16 06 2016

http://iac.org.ua/pogrozi-putina-v-bik-yevropi-tse-blef/