www.ji-magazine.lviv.ua

Олексій Полегкий, науковий дослідник,
Університет Антверпена, Бельгія

Або знову  - по граблях в темне майбутнє…

Те, що зараз в Україні проявляється ситуація не тільки урядової чи навіть політичної кризи, але й значно більш глибинні процеси – відчувають інтуітивно майже всі.

В Україні знову складається (а точніше продовжується) революційна ситуація, але парадоксальна – верхи не можуть, і … ще раз не можуть. Низи – не хочуть, але не всі, і тільки деякі розуміють чого, а ще – втомилися і здебільшого розчарувалися.

Незначна активна частина суспільства, яка все ще намагається щось змінити, і на яку покладалися найбільші надії – є досить вагомою, щоб активізувати суспільство і вимагати якихось змін, але занадто слабка щоб ці зміни втілити.

Але й надії правлячого класу на те, що все «якось розсмокчеться» і вдасться в черговий раз домовитись, переграти опонента, «впарити щось» народу і врешті решт далі отримувати свої дивіденти – теж примарні.

 Головні завдання революційних подій 2013-2014 років  - модернізація країни та побудова суспільства «відкритого доступу» - не виконані. Фактично відбувається контрреволюція еліт в подальшому утриманні олігрхічної держави.

Але Євромайдан мав в своїй основі, не тільки спроби наблизитися до Європи чи позбавитися колоніального минулого, але й, головним чином, соціальні причини нерівності та економіноної відсталості. Оскільки соціальні причини протестів не вирішені, а ресурсна база влади ще більше обмежена – то вона неминуче буде продовжуватися. Питання тільки в якій формі, як довго і, що залишиться в результаті з країни. Враховуючи, що легитімність влади, як результату  певного суспільного договору – невпинно зменшується.

Варто ще раз згадати працю Дугласа Норта з колегами - «Насильство і соціальні порядки». Вони показують переваги суспільства з відкритим доступом від «природних держав» -  суспільств з обмеженим доступом. У центр суспільного устрою автори ставлять проблему насильства. Фактично йдеться про вибір - «забрати  чи створити».

Природна держава - будується на обмеженні доступу до економічних і політичних ресурсів. Завдяки привілеям і особливим правам окремі організації і групи еліт отримують ренту. Економіка не відділена, а злита з політикою. Люди та організації не рівні перед законом. Центральна характеристика всіх інститутів природної держави - це особисті стосунки. Слабке місце цієї системи в тому, що вона не здатна змінюватися та протистояти новим викликам.

В природних державах, прийняті нерівність людей перед законом і  розповсюджене насильство, не завжди легітимне. Використанню насильства перешкоджають соціальні домовленості, створюючи для суб’єктів влади стимули домовлятися один з одним, а не вести війну на винищення. Контроль над насильством, а це забезпечується тільки дієвою правовою системою - необхідна умова економічного розвитку. В ситуації, коли українська влада де факто втратила монополію на насильство, і з кожним днем імітації «політики» та «реформ» все більше втрачає легітимність в очах громадян – ніякого розвитку не буде.

Остання спроба реформування прокуратури, далі - гільйотина

Тарас Возняк

В суспільствах відкритого доступу, механізми конкуренції змінюють механізми привілеїв і ренти, встановлюється верховенство закону, з'являються організації , не пов'язані з особистостями,  встановлюється консолідований контроль над насильством.

Перехід від обмеженого доступу до відкритого, відбувається якщо досягається три умови: еліти застосовують закон і до себе, недержавні організації живуть довше, ніж їхні керівники і, нарешті, здійснюється колективний контроль за засобами насильства.

Успіх розвитку країни, головним чином залежить від удосконалення соціальних інститутів. Інститути - це  певні, зафіксовані "правила гри" в суспільстві,  формалізовані «неформальні практики», тобто - це моделі поведінки, що приймаються більшістю населення і пов'язані з ними санкції за відхилення від них.

Постійна демонстрація українськими політиками «закулісної» гри, розходження риторики  та дій – тільки знищують їх власну основу – політичні інститути. І скільки б Президент та Прем’єр не говорили про зміни – саме реалізація і повторення цих політичних практик «розвести та кинути» - свідчать про нездатність і не бажання змінюватися. Більше того, саме олігархату та класу чиновників-рантьє найбільше вигідна ситуація перманентних політичних чвар, оскільки це дає їм можливість утримувати своє становище.

Ламання Парламенту «через коліно» чи шляхом маніпуляцій, під час винесення на голосування ключових питань  ( від голосування за зміни до Конституції до кадрових призначень) – це усталена практика як минулої влади, так і нинішньої.

Примарне збереження «стабільності»  - в даному випадку рятуючи уряд та запобігаючи достроковим перевиборам – не несе стабільності. Більше того – закладає основу для постійної «колотнечі» - де не буде ефективної діяльності, а тим більше жодних реформ. Є велика небезпека для України в нових виборах в ситуації війни та економічної катастрофи, але збереження «привиду» діючого уряду – не є  вирішенням проблеми.

Спроби виграти тактично якийсь політичний дивіденд шляхом маніпуляцій в Парламенті – це Піррова перемога, яка знищує політику як таку, і тим самим, ще більше зменшує легітимність  та функціональність інститутів влади. Що в свою чергу, породжує появу чергових «нелегітимних» дій, зменшує ресурс їх власної влади і врешті решт – розчавить їх самих.

12 05 2016