Віталій Пономарьов

Між Мюнхеном, Ялтою і Мінськом

Історія країни та континенту не є фатально залежною від їхньої географії, бо людське завзяття здатне перетворювати усталені ментальні краєвиди, і спостерігати за цими трансформаціями — неабияка інтелектуальна втіха.

Революція гідності та маґнатська контрреволюція, російська інтервенція та капітуляція Заходу істотно змінили «уявну географію» Європи та місце України в ній. Тож нині Україна — вже не «забороло європейської культури від азійських орд» (Михайло Грушевський), не простір «між Сходом і Заходом» (В'ячеслав Липинський), не «країна кордонів» (Степан Рудницький), не нація «на грані двох світів» (Степан Ленкавський), не край, «обернений обличчям на Захід» (Дмитро Чижевський), і не терен Великого кордону (Ярослав Дашкевич). Вона більше не пограниччя-фронтір-лімітроф, не перехрестя цивілізацій і не контактна зона — як ствердив Другий Майдан, «Україна — це Європа!».

Проте це особлива Європа — десятка країн між Балтикою та Чорним морем: Центрально-Східна, Середня, «нова», «інша», «проміжна», «третя» і навіть «краща» Європа, Міжмор'я, Międzymorze, Intermarum. І те, що це Міжмор'я нині стало ціннісним осердям Європи, є наслідком не лише Революції гідності, а й подій кількох останніх століть його історії. У Новий час ці країни не знали ні західного абсолютизму, ні східного деспотизму — тут володарів обирав, контролював і за потреби відсторонював політичний народ (шляхта і козацтво), який виборов собі у держави золоті вольності(втім уже Григорій Сковорода протестував проти зближення вольності тазлата, бо «против вольности єщё оно блато»). У модерну добу ці давні вольності були поширені на все суспільство і переосмислені як права людини; так само старовинне лицарське jus resistendi (право на опір) стало правом нації на повстання, а pacta conventa (угода між обраним правителем і виборцями) — суспільним договором.

Водночас географія зумовила не один темний сюжет історії Міжмор'я: затиснуті між чотирма імперіями, тутешні спільноти врешті-решт утратили свої ранньомодерні держави, а відтак були піддані германізації, замирениюта обрусению. Попри те, всі вони згодом пережили національне відродження й одразу заходилися відновлювати власну суб'єктність, і цей відцентровий тиск розірвав імперії Заходу та Сходу. А остаточно Міжмор'я сформувалось як цивілізація свободи у середині ХХ століття — завдяки своєму досвіду збройного опору «визволителям» із Заходу та Сходу.

Відтоді і там, і там нарікають на «великий націоналізм малих націй» Міжмор'я і вважають їх «хворими на історію». Ці нації й справді зухвало наполягають на своїй історичній тяглості та затято боронять свою історичну пам'ять і засновану на ній ідентичність — одночасно національну та європейську. Вони і справді визнають свої культури унікальними, а свої мови сакральними, а до того ж іще й наголошують на власній політичній самодостатності. І навіть більше: людина Міжмор'я досі плекає європейський лицарський етос — досить подивитись, як украй неполіткоректно вона поводиться з окупантами та їхніми колаборантами, або як вона по-старомодному, нехтуючи звинуваченнями у сексизмі, виявляє повагу до жінок.

Третя світова війна почалася

Центр з інформаційних проблем територій НАНУ

Натомість Захід опинився на узбіччі Європи, бо зрікся себе, віддавши своє ціннісне первородство за миску гібридної сочевичної юшки. Не дивно, що сучасній західній людині злато заступило вольність — як застерігав Макс Вебер ще століття тому, гонитва за прибутком, вільна від релігійних і моральних обмежень, швидко набуває характеру спортивної пристрасті. Ця пристрасть врешті-решт заохочує до втечі від свободи у стабільність, «безпеку» та святий спокій, і тоді цінності поступаються інтересам, мораль — доцільності, натхнення — цинізму, гідність — успішності, ідеалізм — «реалізму», а критичність — навіюваності. Сьогодні ця «спортивна» пристрасть спонукає Захід «збалансовувати» права жертви аґресії із «законними інтересами» аґресора, а відтак зневолює його і знеохочує обороняти власні повітряні та морські кордони від порушень, свої літаки та есмінці — від провокацій, а своїх жінок — від вуличного ґвалту новорічної ночі.

Тож тепер саме нації Міжмор'я зберігають європейську традицію і збагачують її новими сенсами та значеннями, і саме їхня виплекана історією воля до волі нині перетворює «ментальну карту» Європи. І хоч ці спільноти не спромоглися запобігти повторенню Мюнхена у Мінську, проте вони ще можуть перешкодити повторенню Ялти, якщо діятимуть згідно з духом Гадяцького договору 1658 року між Короною Польською, Великим князівством Литовським і Військом Запорозьким: «Спільна рада і спільні сили тих народів мають бути супроти будь-якого ворога».

17.05.2016

http://zbruc.eu/node/51516