www.ji-magazine.lviv.ua

Віталій Портніков

Для Тимошенко, Садового і навіть Яценюка, обрання прем’єром Гройсмана – майже ідеальний варіант

Необхідність відставки уряду Арсенія Яценюка політики – перш за все з президентського або навколопрезидентського табору – пов’язували з тим, що рейтинг прем’єра знизився, йому не  довіряють в суспільстві і, отже, він не може проводити ефективних реформ. Тому як альтернативу Арсенію Яценюку пропонують кандидатуру Володимира Гройсмана. Нічого не маю проти Гройсмана – ні як проти людини, ні як проти політика. Але я хотів би поцікавитися: а який у нього, вибачте, рейтинг?

Адже це, між иншим, не просте питання. Від обрання Гройсмана прем’єр-міністром економічна ситуація в країні не покращиться. Більше того – уряд вже в найближчі місяці має ухвалити низку очевидно непопулярних рішень, пов’язаних з виконанням зобов’язань України перед міжнародними фінансовими організаціями. Або відмовитися від допомоги цих організацій – що призведе до ще більшого погіршення соціальної ситуації в країні. Так ось мене цікавить питання: як на такі заходи наважиться прем’єр, який вже сьогодні не має підтримки громадян? Україна ж не Росія, де рейтинг політика починає рости на наступний день після його призначення у владу. У нас – все навпаки – рейтинг політика на наступний день починає падати. А якщо рейтингу немає взагалі?

При висуненні кандидата на пост глави уряду в цивілізованих країнах керуються результатами виборів до парламенту – але тоді потрібно залишити в спокої Яценюка, бо на останніх виборах перемогла саме його партія і без її участі коаліції все одно не створити. Можна діяти по-українськи – тобто апелювати до соціологів. Але тоді прем’єр-міністром, зважаючи на популярність, має стати або Юлія Тимошенко, або Андрій Садовий. Вони, звичайно, не стануть. Бо ж не самогубці.

Більш того, з погляду і Тимошенко, і Садового, і навіть Яценюка, обрання прем’єром Гройсмана – майже ідеальний варіант. Адже відсутність популярності прем’єра стає причиною падіння популярності президента. Зрозуміло ж, що саме президент захотів саме цього кандидата – в той час як більша частина населення і сама не знає, кого саме вона хоче бачити на чолі уряду. Але точно знає, чого вона хоче – поліпшення рівня життя і остаточної перемоги над корупціонерами у владі. А ні того, ні иншого в найближчі роки ніхто не зможе досягти.

І тоді наші провідні політики – вони ж захисники народних інтересів – зможуть поставити питання вже не про дострокові парламентські, а про дострокові президентські вибори. Те, що цього не можна досягти – брехня. Систематичною критикою і дискредитацією інституту президентства можна досягти чого завгодно. Вдалося ж дискредитувати прем’єра за допомогою нехитрих політтехнологічних прийомів і огульної критики. І президента можна буде – тим більше, коли він сам підставляється, а претензій до нього в суспільстві вже чимало.

Так що боротьба з урядом Гройсмана розпочнеться вже на наступний день після формування уряду Гройсмана. І мішенню цієї боротьби буде зовсім не Гройсман. Головною мішенню буде Порошенко.

Україна на порозі «олігархічного консенсусу»

Петро Олещук

Можуть запитати, чому сам президент цього не розуміє, а впевнено йде в пастку, яку для нього приготували опоненти? Це просто. Петро Олексійович – бізнесмен, а не політик. Він хоче керувати країною як корпорацією – і в цьому сенсі дійсно найбільше зі своїх попередників нагадує Леоніда Кучму. Прем’єр, який є незалежним гравцем, його абсолютно не влаштовує. Він взагалі не хоче ніякого прем’єра-гравця – залежного чи незалежного. Але при цьому Порошенко не хоче порушувати конституційні норми, що вигідно відрізняє його від Віктора Януковича.

А ось Тимошенко, яка вже пообіцяла проголосувати за кандидатуру Гройсмана – перш за все політик. І вона цілком може бути впевнена в тому, що формування нового уряду наближає її до президентського крісла. Тим більше, що відставка Яценюка позбавляє президента союзників з її колишніх соратників по Батьківщині – тих, хто на попередніх виборах глави держави підтримали Порошенка, а не її. І Захід – нехай навіть зберігає діалог – але втрачає своє зацікавлення. Тимошенко залишається тільки проголосувати за Гройсмана разом з БПП і Народним фронтом. І взагалі більше нічого не робити.

Инша справа, що фактично невідворотна боротьба і з урядом, і з президентом одночасно може привести до серйозної дестабілізації в країні загалом, остаточного розколу в демократичному таборі, повної зупинки реформ і після цього – або до реваншу проросійських сил, або до появи сильного відверто популістського проекту, лідер якого і стане новим президентом. Навіть не президентом – авторитарним правителем України. І той, і инший варіанти перетворять Україну на ту саму сіру зону, про появу якої так мріє Росія.

Але про це ніхто з українських політиків, напевно, не замислюється. Їх більше цікавить Гройсман.

http://www.liga.net/opinion/275674_reyting-groysmana-pochemu-poroshenko-idet-v-zapadnyu.htm