www.ji-magazine.lviv.ua

Павло Правий

Ще коли Євромайдану не було на нашому чистому обрії, а президент Янукович звозив до Києва мінгувальників за асоціацію з Євросоюзом, я, пригадується написав, що нам треба бути дуже уважними з питанням Євроінтеграції і що вона є далеко не тим, що, можливо, потрібно Україні.

Тоді багато хто крутив пальцем біля скроні й розповідав, який я не правий і як все у нас буде гарно, варто лише стати частиною об’єднаної Європи. Ну що ж. Сьогодні напевне, в декого виникли перші сумніви.

Я тоді писав, що Євросоюз є ні чим іншим, як імперією новітнього часу. Імперією римського типу, завдання якої зробити багаті країни ще більш багатими за рахунок новоприєднаних «колоній».

Замисліться над таким питанням: чому зарплата робітників на заводах автомобільної корпорації «Рено» в Румунії удвічі нижча за зарплату таких само робітників того самого заводу, але – у Франції?

Дехто заперечував: краще бути в ЄС на правах другого сорту і отримувати 700 євро, аніж в Україні – 200. Я з цим погоджуюся. Я таке вже чув – в Луганську. Там теж казали, що краще приєднатися до Росії і отримувати 120 доларів пенсії, аніж в Україні 100. На такому рівні не дискутую.

Все було б нічого, якби не існувало в ЄС одне але…

Мало того, що в ЄС усі рівні, але дехто трохи «рівніший». Проблема в тому, що ЄС давно і безнадійно хворий. Хворий на соціалізм. Соціалізм, мов гнійник, роз’їдає Європу, перетворюючи людей на люмпенів. На біомасу, яка нічим, окрім чергового автомобіля та нових гаджетів не цікавиться. Люмпен буває і таким – заможним, ситим, засмаглим на пляжах Мальорки та Рів`єри. Тут справа не в грошах, а в ставленні до життя.

Як колись в давньому Римі кричали «Хліба та видовищ» - так вгодовані, отупілі й ліниві європейці з т.з. «старої Європи» не бажають нічого бачити окрім свого персонального кухля пива з сосискою під квашену брюсельсьу капусточку.

І вони за ту сосиску триматимуться обома зубами. Вони категорично проти мігрантів, бо ті роззявляють рота на їхню сосиску. Вони категорично проти приєднання нових членів, яких не можна «постригти», аби покласти собі на тарілку ще одну «Баварьску» і налити ще один кухоль.

Вони сидять на кухнях і згають як було гарно років 5 тому, коли так гарно торгувалося з Росією, а тепер через якусь там Україну треба зайвий рік чекати, аби поміняти стару 3-річну машину на нового «Опеля».

У вересні 2016 року на місцевих виборах в Німеччині перемогли соціалісти (30%), а на другому місці – партія «Альтернатива для Німеччини» (21%), котра відноситься до… євроскептиків і противників прийняття мігрантів. Партія Меркель набрала лише 19%.

Чомусь уявляють, що хліба та видовищ вимагали в Римській імперії. Це не так. Почалося все ще за Республіки. На піку її гниття. Там теж був «соціалізм». У найпотворнішому його вигляді, коли вигідно було не працювати.

Європа зараз подібна до тієї жирної пихатої Римської республіки. Навіть не так – вона подібна до Риму часів Юлія Цезаря, коли формально ще була республіка, але де-факто ми бачимо вже імперію.

Всі, хто бував в Європі і хоч якось здатен спостерігати та аналізувати підтвердить: Україна європейцям не потрібна. Зовсім. Ми для них лише прикра завада, незручність, яка заважає насолоджуватися добробутом, котрий, до речі, нагромадили попередні покоління.

Біді і трагедія Старої Європи в тому, що вона не має альтернативі соціалістам. В США існує система противаг. Там протягом останніх 50 років діє 8-річний цикл зміни влади між консерваторами (республіканцями) і соціалістами (демократами). Перші нагромаджують багатства шляхом урізання соціальних витрат і розвитку економіки, а другі втрачають на соціальні програми. Потім коло обіг починається знову. В Європі такого немає.

Коли президент України розповідає про інтеграцію з ЄС, це солодко слухати. Але подумаймо: а навіщо це Європі? Країна, що воює з російським ведмедем, якого європейці звикли боятися і завий раз не дражнити, та ще й отримували від нього пару діжечок солодкого меду. Країна, яка потенційно здатна втоптати у землю європейських фермерів. Країна, здатна за 10-15 років стати потужних центром впливу. Воно Парижу, Берліну, Риму, Брюсселю, Копенгагену потрібно?

Окремо стоять Польща та країни Балтії. Але ними рухає не братерські до нас почуття, а – страх перед Москвою. Ми мусимо виконувати для них роль бідного найманця, що своїми голими грудьми прикриває їх від пазурів російського мишки.

Що нам робити? Розізлитися. Знаєте, це як у футболі: є два типи команд. Одна, пропустивши гол, опускає руки; гравці сваряться один з одним і звинувачують тренера. Така команда програє розгромно. Інша приймає дозу злості. Спортивної злості й, гризучи землю, починає «на жилах», виривати перемогу. Як командував капітан нашої команди за рахунку 0:2 – «А ну, вскабаніли!»

Україна зараз сильна, як ніколи. Не поспішайте реготати. Ми вже маємо армію, яка здатна дати по зубах російському ведмедю, якщо той суне до нас свій писок. Україна здебільшого подолала наслідки фінансово-економчної кризи, викликаної розкраданням Януковичем-Тимошенко-Кучмою-Ющенком національного багатства та розривом кооперації через анексію Криму та частини Донбасу.

Україна знаходиться в унікальному геополітичному становищі, коли з об’єкта міжнародної політики вона перетворилася на її суб’єкта. Ми маємо справжніх союзників: США, Канаду, Великобританію, котрі, на відміну від ситої тупої Європи інакше ставиться до путінізму. Надто вони багато зусиль поклали на знищення радянського монстра, поки Європа солодко спочивала під американською військовою парасолькою, аби дозволити тому монстру відродитися в іншому обличчі.

Євросоюз приречений. Він вже скис, як скисає неправильно заквашена капуста. Великобританія – це лише перша ластівка. І тут Україна може стати для англосаксів тим самим, чим стала для них у 40-50-ті роки Німеччина: потужною силою, здатною об’єднати навколо себе здорові сили у протистоянні з Ведмедем.

Ми ще побачимо нове військово-політичне та економічне утворення, про яке вже почали говорити аналітики: Україна-Польща-Литва-Латвія-Естонія-Фінляндія-Швеція. Потенційно – Білорусь, Молдова та Румунія.

А безвіз той Брюссель хай запхає собі в… задню кишеню. Буде він, чи все ж таки його не буде – особисто для мене питання з розряду існування життя на Марсі.

Ми – найбільша країна Європи і сьома по кількості населення. Своєрідного, але точно нічим не гіршого за французів, італійців або іспанців. Нам би «зради» поміж собою менше; нам би надіти намордники на своїх популістів та агентів Кремля, які намагаються повалити державу, і все у нас вийде. Напівгнила Брюссельська імперія ще прийде до нас просити хліба, як шукала хліб в останні роки свого існування імперія Римська.

Побачите – так буде.

24 11 2016

http://pavlopraviy.blogspot.com/2016/11/blog-post_24.html