на головну сторінку незалежний культурологічний часопис <Ї>

   www.ji-magazine.lviv.ua
 

Марія Предеїна

Ефект Земана,
або Як Чехія «звільнюється» від диктату ЕС і США

Чехія зустрічає лідера КНР Сі Цзіньпіна. Глава Сі робить зупинку по дорозі у Вашингтон на саміт з ядерної безпеки. Для нього Чехія – одна з ланок в роботі з Европою. Для Чехії ж, якщо слухати президента Мілоша Земана, цей візит – тріумф в битві за суверенітет, дуля в адресу США і ЕС.

 

«Раніше відносини Чехії та Китаю були дуже поганими через тиск США і ЕС, – запевняє Земан. – Тепер ми знову незалежна країна і самі визначаємо зовнішню політику». За конституцією зовнішня політика – не стосується президента, тому багато з того, що говорить Земан, залишається в сфері намірів і декларацій. Але тенденція дивує: Земан всіляко паплюжить Захід і робить реверанси в бік Сходу – Росії і Китаю.

 

Не Земаном єдиним

Радіо «Свобода» знімає фільм «Чеські друзі Кремля», де розповідає про дружбу Земана зі Зденєком Збитеком, полковником часів соціалістичної Чехословаччини. Цей Збитек допомагає Земану у важкий момент програшу президентських виборів в 2003-му і, можливо, вводить в коло кремлівського олігарха Якуніна. Відтоді Земан завсідник Родоського форуму, клубу друзів Якуніна.

Туга, добрий друг, пляшка коньяку – все це добре. Можна сказати, що Земана завербували, і заспокоїтись: виберуть чехи нового президента, і прощай, друже Путін. Але в друзях Кремля ходить також успішний суперник Земана в 2003-му – Вацлав Клаус, другий президент Чехії. В есе «Давайте не допускати вульгаризації дискусії про Україну» він, як старанний учень, переказує «Росію24». Наведу декілька цитат: «Україна виникла не в результаті зусиль її громадян, їхньої боротьби <...>, а в результаті виокремлення штучного адміністративного утворення з совєтської держави. <...> Україні єдність не втримати <...> провал України як держави». Все есе витримано в такому дусі.

«Через десять років після вступу в ЕС, – пише The Economist в аналізі кампанії до Европарламенту в 2014-му, – більшість чеських партій налаштовані антиевропейськи». Різниця між ними в ступені осудності. Так звані проевропейські соціал-демократи прем’єра Соботки тільки проти жорсткої економії, а майже фашисти Бартоша називають Брюссель «злоякісною наддержавою» і клянуть євреїв.

Який результат? Два з трьох президентів – друзі Путіна, більшість партій налаштовані проти Брюсселя. Цього досить, щоб сказати: в Чехії є антиевропейська тенденція.

 

Коріння слов’янофільства

«Олігарх погрожує підірвати демократичні інститути в самому серці Европи» – заголовок статті в Foreign Policy. Журнал хвалить Чехію за швидкий перехід до демократії, до ринку, але хвилюється, щоб монополіст на ринку добрив пан Бабіш не підім’яв чеську державу під себе. Думаю, тут є протиріччя: успіх трансформації виключає загрозу демократії з боку «короля добрив», инакше успіху трансформації нема – або-або. До речі, саме поняття «олігарх» спростовує успіх трансформації: олігарх, як відомо, явище постсовєтське, зі світу, який застряг між кумівством і конкуренцією.

Розповідь про олігарха Бабіша, а нині міністра фінансів, вводить в світ схем приватизації по-українськи, по-російськи, одним словом, по-постсовєтськи. У 1993-му Бабіш, використовуючи зв’язки в державній торговельній компанії Petrimen (де раніше займав відповідальну посаду), отримує контроль над Agrofert – компанією, що виробляє добрива. У 2001-му, завдяки особистим контактам з тодішнім прем’єром Земаном, купує державну Unipetrol, що працює в галузі хімії. Потім перепродує цю компанію полякам. Польські органи знаходять в угоді корупційну складову. Однак в Чехії справу зам’яли. Все це про те, як нові «ринкові» структури виростають з «неринкових», зберігаючи на собі родимі плями старого світу: на момент приватизації ніякого приватного капіталу ще немає, єдиний капітал – зв’язки в держорганах. Втім, після приватизації зв’язки в держорганах теж капітал.

У Чехії проходить люстрація. Тепер, щоб зайняти будь-яку посаду у владі, потрібно принести сертифікат «придатності» з відповідного люстраційного органу. Тим часом тінь держбезпеки ЧССР (Чехословацька соціалістична республіка) як і раніше нависає над країною. Імена колишніх чекістів випливають в уже згадуваних матеріалах Радіо «Свобода» і Foreign Policy. Як пише Foreign Policy, Бабіш бере на роботу екс-чекістів, які в тому числі «професійно» контролюють ЗМІ. Але це слизька тема.

У Росії найпершою клітинкою присвоєння капіталу стала зв’язка демократ-КДБ-ОПГ. Наскільки це відповідає Чехії, важко сказати напевно. Але є окремі елементи мозаїки: демократ Земан, полковник Збитек.

 

Тенденції

Багато аналітиків дивуються, як Чехія може дружити з Кремлем після 1968-го. А як Чехія може дружити з Німеччиною, Британією, Францією після 1938-го, тобто після Мюнхенської змови, і взагалі з німцями після Австро-Угорщини? Дружбу народів в «клаптиковій імперії» яскраво описує Ярослав Гашек (автор «Пригод бравого солдата Швейка»), за яким виходить, що чехи можуть об’єднатися з німцями, але тільки для того, щоб побити угорця. У тій австрійській Чехії сильні панслов’янські настрої, і бравий солдат Швейк, вирушаючи на східний фронт, битися з росіянами не збирається. 1968-й, звичайно, підливає ложку дьогтю. Вацлав Клаус розповідає про одного друга, який відтоді не читає російської літератури. Але панслов’янська тенденція, що сягає корінням в боротьбу за незалежність, в XIX століття, аж ніяк не зжита. Втім, все це лірика.

Структури власності влади в Чехії ближчі до Росії і Китаю – тобто до кумівства, а не прозорості. Ось президента Земана і тягне то на парад в Москву, то на парад в Пекін. Це аж ніяк не означає розриву з ЕС. Адже навіть східним партнерам Прага цікава як учасник европейського клубу. Але Чехія, точніше, влада в Чехії, не хоче подальшої інтеграції в Союз, боїться втратити «своєрідність». Ще раз процитую Вацлава Клауса: «Політичний мейнстрім, представлений брюссельською елітою, розраховує, що українську кризу можна використовувати для зміцнення европейської централізації та уніфікації, об’єднання зовнішньої політики, створення европейської армії». Критика централізації ЕС містить раціональне зерно, достатньо згадати британський Brexit. А в умовах Чехії в ній є ще ірраціональне зерно – бажання зберегти непрозорість своїх інститутів. Це бажання трансформується в дружбу зі Сходом і в розповіді, призначені для народу, про те, що ЕС потрібно дати бій.

 

http://politeka.net/193472-effekt-zemana-ili-kak-chehiya-osvobozhdaetsya-ot-diktata-es-i-ssha/

 





 

Яндекс.Метрика