www.ji-magazine.lviv.ua

Олексій Роговик, координатор Free Voice Information Analysis Center

З окупації Російської Федерацією Криму ми пройшли багато етапів. Початкова глибока стурбованість і занепокоєність міжнародної спільноти та сумнівна несистемна політика щодо Криму призвели до загрози суцільного «забуття» цього питання. Росія пожинала «плоди» злочину, а ми спостерігали.

Із такою ситуацією та з фактичною напівмовчазною згодою з перекроювання державних кордонів у Європі багато хто змирився. Багато хто, але не всі. Коли стало очевидним, що аргументів державної та міжнародної політики недостатньо, своє слово сказали активісти. Кримські татари та прості українці здійснили торговельну та енергетичну блокаду Криму. Їхні зусилля та напрацювання щодо деокупації Криму породили нову якість політики щодо півострова. Ефективні дії з різного типу блокад Криму, а також аналітичні напрацювання того ж Майдану закордонних справ та інших організацій спричинили одну, але дуже важливу річ: Крим було повернуто до міжнародного порядку денного. Владі та світовому співтовариству знову довелося розвернутися до Криму обличчям. Досить загальні заяви українських посадовців були змінені на комплексні пропозиції з деокупації та важливі рішення державних органів України (до прикладу, із припинення торгівлі з Кримом, залучення нових міжнародних партнерів до цього питання чи створення спеціальних національних органів щодо деокупації).

Що означає повернення теми Криму до міжнародного порядку денного? Усім нам хотілось би чути позитивну відповідь на критичні питання української державності, але є певні моменти. Чи є можливість деокупації Криму в найближчій перспективі? Ні, нема. Чи реальним є на сучасному етапі втягнути Росію в міжнародні переговори з приводу «кримського питання» незалежно від його формату? Ні, це нереально. Головне у двох попередніх питаннях і двох відповідях на них полягає в тому, що ці «ні» стосуються «найближчої перспективи». Чи реальна взагалі деокупація Криму і чи реально взагалі затягнути Росію в міжнародні переговори з приводу «кримського питання»?Моя відповідь – «так». Питання лише як, коли і під яким приводом.

Якщо зараз можливості дуже сумнівні, а перспектива лише далекоглядна, то виникає питання: навіщо ж нам «Женева плюс»? Ми можемо багато говорити про те, що заявлено неідеальне бачення формату та складу його учасників, але головне, що ми маємо зрозуміти: нам потрібен формат такого типу.

Чому нам потрібен формат «Женева плюс» чи «Женева у квадраті», чи ще якась «Женева», чи навіть не «Женева»?

По-перше, такий формат є суттєвою гарантією утримання теми Криму в міжнародному порядку денному. Це важливий інструмент нагадування нашим західним партнерам і українським владним колам, що Крим – не забутий, і що громадянське суспільство не дасть його забути. Це інструменти тиску та інформаційного зв’язку з усіма важливими учасниками процесу.

По-друге, такий формат і міжнародна активність України з приводу його створення є важливою для «оновлення» чи створення міжнародної коаліції з деокупації Криму. Ми дуже раді підтримці 100 держав голосуванням на Генеральній Асамблеї ООН, але мусимо розуміти, що ці цифри не є постійними і що міжнародні гравці можуть змінювати свою позицію. Цифру 100 треба не просто зберегти, але й нарощувати. Як і варто нарощувати синергію партнерів.

По-третє, у сучасних умовах ідеальний варіант для України – це постійний міжнародний колегіальний механізм обговорення «кримського питання». «Женева плюс» чи будь-який інший формат має виконувати свою місію зі створення умов для деокупації Криму, для залучення Росії до обговорення «кримського питання», або, що навіть важливіше, для обговорення окремих фрагментів/частин «кримського питання». Такий формат має стати відкритим майданчиком. Він буде місцем для обговорення між Україною та її партнерами. Щоправда, поки без Росії. Для цього формату терпіння й очікування будуть головними. Очікування моменту, коли Росії доведеться обговорювати Крим з іншими.

Український шлях майже утопічного майбутнього 2040

Олексій Роговик

Російський народ буде і надалі страждати від нераціональної політики свого «лідера». Ціни на нафту, економічні санкції та ґрунтовна міжнародна ізоляція будуть штовхати Росію все ближче до колапсу, її лідера – до зречення від влади, а окуповані Росією території – до висунення вимог щодо кращого життя. Україна ж у форматі «Женева плюс» буде чекати, поки Росія достатньо знесилиться.Головне тут буде не «розміняти» Крим на якусь контрпродуктивну для України угоду щодо конфлікту на Донбасі. Ця загроза для Криму є більшою, ніж плин часу і прагматизм еліт у Європі та в Україні.

Які висновки нам варто зробити? «Женева плюс» – це не панацея і не якийсь ефективний спосіб з деокупації Криму. Проте такого типу формат – це важлива прелюдія-передумова для створення такого способу. Такий формат – це механізм створення передумов для деокупації Криму. Такий формат – це можливість створення детального фрагментарного плану з майбутнього обговорення теми півострова. До цього плану варто включити як різноманітні варіанти визначення майбутнього статусу Криму в складі України, так і окремі питання життя півострова (права людини, економічні питання і т.д).

Нам варто звертати увагу не на те, як називаються ті чи інші формати і не на те, які умови їхньої роботи пропонують сьогодні. Нам варто звертати увагу на перспективу, що нам пропонують такі ідеї і на надію, яку вони нам дарують. Сьогодні такі формати виглядають фантастично, але історія міжнародних відносин уже демонструвала, що фантастика може ставати реальністю.

1 02 2016

http://iac.org.ua/format-zheneva-plyus-iz-povernennya-krimu-yak-realizuvati-ideyu/