www.ji-magazine.lviv.ua

Юрій Романенко

Нещодавно глава МЗС Люксембургу Жан Ассельборн зробив заяву стосовно Туреччини, яка безпосередньо стосується і України, оскільки зачіпає перспективи НАТО і відносини нашої країни з цією структурою.

«Північноатлантичний альянс дав Анкарі зрозуміти, що вона не може розраховувати на беззастережну підтримку з боку НАТО, якщо Туреччина спровокує збройний конфлікт з Росією», – заявив міністр закордонних справ Люксембургу Жан Ассельборн в інтерв’ю виданню Der Spiegel в п’ятницю, 19 лютого.

«НАТО не повинен дозволити втягнути себе в збройну ескалацію з Росією через нинішню напруженість у відносинах між РФ і Туреччиною», – зазначив Ассельборн.

Ця заява ще раз доводить, що Україна повинна кардинально переглянути свою зовнішньополітичну стратегію. Зокрема, потрібно оголосити табу на розмови в Україні про вступ в цю нікчемну організацію, оскільки ніяких практичних наслідків ці розмови в найближчій перспективі для України не матимуть. Україна не зможе стати членом НАТО, оскільки Европа занадто налякана Росією, щоб йти на ризик через Україну чи будь-яку иншу країну.

Заява Жана Ассельборна демонструє, що навіть члени НАТО можуть не отримати підтримку від инших учасників організації, якщо буде можливість інтерпретувати конфліктну ситуацію як таку, що розвивається поза рамками договорів, що визначають вступ в дію 5 ст. щодо колективного захисту країни-учасниці. Наприклад, якщо Анкара введе війська в Сирію, тому що дії Асада і Росії поглиблюють гуманітарну катастрофу на кордоні з Туреччиною, то европейці будуть трактувати цю ситуацію як таку, що виходить за рамки оборонного союзу. Навіть якщо Росія завдасть удару по турецькому експедиційному корпусу в Сирії. А ось США заявили про те, що підтримають Туреччину, оскільки Вашингтон може спокійно діяти за межами НАТО, не заморочуючись підтримкою европейців.

Тому на сьогоднішньому етапі Україні потрібні тільки двосторонні військові союзи. Наприклад, Україна з тією ж Туреччиною. Україна і США. Україна і Польща. Україна і Румунія і т. д. Втім, це не виключає і колективні союзи з тими країнами, які мають інтереси, що збігаються з Україною. Наприклад, Україна + Польща + Прибалтика + Туреччина. Таке собі міні-НАТО, де США мають тісні відносини в галузі безпеки з усіма країнами. Більш того, США також можуть бути членом такого союзу, що відразу надасть йому величезної ваги. Більш розгорнуто я розписував цю конструкцію ще в червні 2014 року в статті «Нова зовнішня політика України: навіщо Києву союз з США, Польщею і Туреччиною», а також в доповіді «Криза европейської безпеки і три стовпи зовнішньої політики України».

«Захід зараз в дуже поганій формі. І Путін знає про це»

Карл Шльогель

Це необхідно тому, що структури, створені за часів Холодної війни віджили себе разом із закінченням тієї епохи. Колективна безпека в рамках НАТО неможлива через духовну неміч млявих европейських членів цієї колись могутньої організації. Втім, це було помітно ще влітку 2013 року. Див. статтю «Чому НАТО не врятує Україну від Януковича», яку я написав після поїздки в штаб-квартиру НАТО в Брюсселі.

Україна ж продовжує чіплятися за старі фетиші, тому що українці не дуже адекватно усвідомлюють яку роль відіграє наша країна в світі, що призводить до багатьох веселих і дуже серйозних казусів. Вони проявилися і в цій ситуації з заявою глави МЗС Люксембургу, яку багато наших співвітчизників почали вважати мало не підступами Росії.

Цю рису української еліти, а, насправді, і українців дуже добре потролив Пайфер в останньому інтерв’ю «Хвилі». Він сказав: «Думаю, що инші країни проходили через набагато серйозніші кризи, в цьому плані Україна не є особливою. Але також я думаю, що український політикум переоцінює роль країни на міжнародній арені. Наприклад, Заходу потрібна Україна, щоб впоратися з російською агресією і т.д.»

http://hvylya.net/analytics/geopolitics/chto-ukraine-nuzhno-znat-o-nato-lyuksemburge-i-svoem-meste-v-mire.html