www.ji-magazine.lviv.ua

Вєслав Романовський, публіцист, експерт з питань східної політики
для Української служби Польського радіо

Путінська провокація в Криму з мнимими українськими терористами, та остання раптова перевірка бойової готовності російської армії призвела до того, що Європа, хоч не хоч, мусить повернутися до питання російсько-українського конфлікту. Є інформація, що Росія великомасштабно переозброює свої частини, які стоять у Криму, підтягує свої війська до кордону з Україною. Як на ваш погляд треба пояснювати цю ситуацію, чого треба сподіватися?

Вєслав Романовський: На мій погляд, треба було б дещо повернутися назад у часі, до події, яка нам здавалася нормальною, а саме йдеться про відкликання посла Росії в Україні. На мій погляд, це стало початком російської операції, за якою нині ми спостерігаємо. Це спроба Путіна закінчити цей конфлікт на його власних умовах. Мовляв, до Криму ніхто не повинен вже мати ніяких претензій, бо Крим став великою військовою базою, там 120 тисяч солдатів, а згідно з порозуміннями укладеними з українцями, цих солдатів мало там бути 20 тисяч. Плюс ще до того там імовірно знаходиться ядерна зброя. Отже, в оцінці Росії, Крим – це вже закрите питання. Росія не відступить зі сходу України, Донбас виконуватиме роль Придністров’я і його статус буде подібним, як той, що його мають окуповані території у Грузії, і це, на погляд Росії, теж вже повинно стати закритим питанням. Натомість Путін нині бореться за те, щоб до цього ще додати й голову Петра Порошенка. І замість Порошенка, поставити у Києві людину, яка виправдовує довіру Путіна. На мій погляд, сьогодні саме такий план у російського президента. Росія, очевидно, бере до уваги ситуацію у США, тобто виборчу кампанію, а також вибори та суспільні настрої в Німеччині та Європі взагалі. А отже, розраховує на реалізацію плану, який можна назвати Ялта ІІІ.

Яким чином відбуватиметься реалізація цього плану? Чи відбудеться відкрита конфронтація та масовий наступ, чи це радше будуть окремі удари, щоб уникнути відкритого протистояння з Заходом, бо ж Росія хотіла б вирішити, наприклад, питання санкцій. Як ви це бачите?

В.Р.: На мій погляд, нині невеликі шанси на проведення відкритого конфлікту і наступу російських військ на територію України, бо це, в результаті, погіршило б ситуацію Путіна у міжнародному контексті. Натомість, треба сподіватися, що будуть використані всі елементи, включно із провокаціями, як та остання провокація в Криму, буде продовжуватися пропагандистська війна, відбуватиметься інтенсивний пошук «бандерівців» та іншого типу пропагандистські операції. З іншого боку, натомість, Росія буде продовжувати перемовини з Заходом, мовляв, ми останніми силами зупиняємо наших людей, ми готові на компроміс, але «бандерівець» Порошенко – неприйнятний.

Чи на ваш погляд, цей останній дуже показовий союз Росії з Туреччиною теж має тут значення, чи порозуміння з Ердоганом дасть Путіну можливість більш відкритих дій у басейні Чорного моря. Бо ж тут все таки існує своєрідний конфлікт інтересів?

В.Р.: На жаль, складається враження, що будуючи порозуміння з Росією, Ердоган відмовився підтримувати кримських татар та Україну.

Складається враження, що терплячість Заходу до Путіна постійно поширює свої межі. Нещодавно посол України в Німеччині звернувся з закликом надати Україні зброю. Як ви думаєте, чи Захід прислухається до закликів України, чи радше намагатиметься тримати паузу?

В.Р.: Здається мені, що однак Захід буде тримати паузу і послідовно, згідно з політикою Меркель, намагатиметься утримати цей конфлікт у сфері політики та не виходити на військовий рівень. Згідно з цією логікою росіян, переозброєння України, в даний час, це ескалація конфлікту та відмова від політичних методів вирішення цієї кризи.

Проте, ви в одному зі своїх пресових коментарів на тему російсько- української кризи вказали, що в політично-економічній площині, у контексті Криму, в України є доволі великі шанси, якщо говорити саме про конфронтацію з Росією.

В.Р.: Україна мала б великі шанси, якби така конфронтація відбулася. Проте Москві не залежить на розвиткові Криму, щоб там виникла якась економічна конкуренція. Існує інша логіка територій, на яких знаходиться військова база, та інша логіка територій, які суперничають в економічному, суспільному, політичному вимірах. У цьому випадку, Путін, вводячи у Крим таку кількість військ, намагається не допустити до цієї конфронтації. І насправді, нині тактика Путіна щодо України така, щоб там абсолютно нічого не вийшло. Ні будь-які економічні, ні політичні, ні суспільні реформи, а вже не дай Бог, щоб там дійшло до якогось політичного консенсусу всіх сил, для Путіна це недопустимо. Його мета, це повністю дестабілізувати Україну в усіх можливих вимірах, та в результаті повністю її собі підпорядкувати.

На ваш погляд, дійде до цього? Путін зможе досягти свою мету? Крим стає закритою зоною, про ніякий економічний імпульс півострова говорити не можна, Донбас перетворюється в таку Південну Осетію, де за мить вже не буде нічого. Як ситуація розвиватиметься?

Путіну не потрібен мир, йому потрібен постійний конфлікт, постійно тероризувати, мучити, не давати нормально розвиватися Україні

Міхаїл Тульський - політолог

В.Р.: На мій погляд, як Крим, так і схід, тобто Донбас котрий залишиться із таким невизначеним статусом, з проросійськими бандами, перетворяться у військові кліщі, в яких Путін намагатиметься тримати Україну якомога довше. А крім того, всілякими можливими способами продовжуватиме дестабілізувати внутрішню ситуацію в Україні. Ось маємо приклад з пані Савченко, яка повернулася і спричинила неабияке безладдя на політичній сцені, активізувала Юлію Тимошенко та всілякі інші популістські сили, а в результаті, явно ускладнила команді Порошенка проведення реформ. Це і є політика Путіна. І тепер, коли говорити про майбутнє України, надзвичайно важливе значення має те, що зроблять самі українці, яку позицію вони займуть у цьому надзвичайно складному становищі, чи вони зуміють вистояти, витримати ці військові путінські кліщі та пропагандистську війну з боку Росії. І друге питання, чи Захід, у тому числі – Польща – спроможний надати Києву реальну допомогу? А нині надати реальну допомогу – це значить зміцнити Україну в економічному плані. Про надання зброї нема що говорити, зброю треба до України постачати, і зовсім на цьому не наголошувати, бо така потреба нашого часу. Ця зброя уже давно повинна бути в Україні і служити українцям. Натомість те, що нині необхідно, це сильніша і розумніша економічна підтримка України з боку Заходу.

Увесь світ бачить, що відбувається, чує брехливі слова Росії, але реакція на все це поки дуже рутинна. Такий стан речей буде продовжуватися?

В.Р.: На жаль, здається, що так. Ми ввійшли у дуже поганий період політики, де після довгої фази демократичного відкриття з’являється рецидив старих методів боротьби між національними державами, це неначе повернення до міжвоєнного періоду. Поки що світ не знайшов на це рецепта. Я теж волів би, щоб в ситуації, коли Росія припускається злочину, порушує міжнародний закон – реакція світу була рішучою.

Чи можна легковажити загрозу для країн Балтії?

В.Р.: Ні в якому разі, бо логіка Росії, постімперської держави, є для Європи вбивчою. Вона не пропонує ніяких демократичних реформ і ніяких демократичних способів співпраці. Відправлення зелених чоловічків на різні території – це і є її метод політичної боротьби. Рано чи пізно це призведе до збройного конфлікту. Цей конфлікт висить у повітрі.

Дякую за розмову, гостем нашої студії був публіцист та експерт з питань східної політики Вєслав Романовський.

Бесіду вела Лідія Іванюх

26 08 2016

http://www.polradio.pl/5/39/Artykul/268174