www.ji-magazine.lviv.ua

Дослідження проводили: Юлія Тищенко, Юлія Каздобіна
(Український незалежний центр політичних досліджень)

Респонденти в південно-східних регіонах, де домінує російська мова, вказували на необхідність захисту і розвитку української мови для подолання наслідків політики русифікації, яка активно проводилася в СРСР. Вони наводили приклади утисків за мовною ознакою щодо української мови в період незалежності України. Більшість респондентів підтримували державний статус української мови і не говорили про потребу зміни статусу російської мови. Разом з тим, багато хто наголошував на неприпустимості насильницької українізації.

Етнічні росіяни складають найбільшу меншину в Україні. До російськомовних в Україні належать як етнічні росіяни, так і етнічні українці.

Саме на їх прихильність в 2014 році розраховував Володимир Путін, плануючи створити в Україні Новоросію. Як відомо, путінські плани підняти антиурядове повстання в Україні провалились, хоча доволі значна частина мешканців східних та південних регіонів сприйняли російські пропагандистські меседжі. Отже, Путіну довелося вдатися до військового втручання.

Як свідчать результати опитування Центру Разумкова, 6% бійців АТО вважають своєю рідною мовою російську. Ще 19% вважають рідними обидві. І хоча ця цифра набагато менша за 73% тих, хто називає рідною мовою українську, очевидно що в Україні існує прошарок російськомовних громадян, які однозначно вважають Росію ворогом.

Серед непричетних до АТО російську мову вважають рідною 19%, обидві мови – 23%, українську — 55%. Отже, вибір взяти до рук зброю та захищати Україну від російської агресії частіше робили україномовні українці.

Цифри вказують: російськомовні українці сприйняли конфлікт на сході більш неоднозначно, ніж україномовні. Що відбувається в їх середовищі? Які почуття у російськомовних українців викликали намагання Путіна їх “захистити”? Як цей конфлікт вплинув на їх ідентичність, мовні практики та бачення майбутнього?

Експерти Українського незалежного центру політичних досліджень шукали відповіді на ці питання в рамках проекту “Від конфлікту до миру: шляхи взаєморозуміння та примирення”, за підтримки INTERNATIONAL ALERT (Великобританія).

В рамках дослідження ми провели 6 фокус-груп та 15 інтерв’ю з експертами з мовного питання та публічними особами, які ідентифікували себе, як російськомовні або білінгви.

Це «якісне» дослідження, на противагу «кількісному», не може дати відповіді на питання, яка кількість представників досліджуваної групи дотримується тих чи інших поглядів.

Але дозволяє більш глибоко дослідити мотивації, почуття та ставлення до ситуації. За виключенням 2 осіб, учасники дослідження були лояльними до України, отже результати не є характерними для тих російськомовних українців, які не пов’язують себе з Україною.

Загальні результати дослідження

В Україні існує прошарок громадян, які ідентифікують себе як російськомовні українці. Вони вважають себе громадянами України, переважно володіють українською мовою, хоча і не завжди досконало, але у повсякденному житті користуються російською. Для багатьох з них російськомовність є важливою частиною їх ідентичності.

Багато респондентів відмічали, що зміни, спрямовані на формування ідентичності політичного українця, почались у них ще до конфлікту на сході України. Переважна більшість пригадували, що відправною точкою стала Помаранчевий Майдан 2004 року.

Об’єктивні дані, зібрані у процесі дослідження, свідчать про те, що загрози порушення або обмеження прав етнічних росіян та російськомовних громадян в Україні до початку конфлікту не було.

Підтверджують це і російськомовні українці, які стверджують, що держава не провадила цілеспрямованої політики дискримінації за мовною ознакою. На території, підконтрольній українській владі, такі загрози не з'явилися і після початку конфлікту.

1256 шкіл в Україні сьогодні викладають російською мовою. Російськомовних періодичних видань більше, ніж україномовних. За словами учасників дослідження, відчуття, що права російськомовних в Україні порушуються, можуть виникати або під впливом необ’єктивного інформування в ЗМІ, або в результаті політичних спекуляцій.

На думку багатьох респондентів, конфлікт, який відбувається на території України внаслідок російської агресії, є ціннісним або цивілізаційним.

Лінія конфлікту пролягає між тими, хто поділяє цінності з «русского мира», ностальгує за СРСР, і тими, хто вважає себе громадянами України, незалежно від мовних практик. Той факт, що такі особи є, як серед російськомовних, так і серед україномовних, підтверджує дослідження групи “Рейтинг”, проведене у жовтні 2015 року, згідно з яким серед україномовних за СРСР шкодують 23 %, а серед російськомовних – 44 %.

У чому саме полягає ціннісна різниця між “русским миром” та Україною переважна більшість респондентів не сформулювали.

Деякі учасники дослідження протиставляли погляди на життя: “демократичний або ж авторитарний, сталінсько-радянський" (з інтерв'ю, Одеса). Дехто говорив про те, що розрив між російською та українською ідентичностями почався ще під час під час першого Майдану: “Тому що абсолютно стало зрозуміло, що у нас різний погляд на суспільні зміни, там і тут" (з інтерв'ю, Київ).

З боку етнічних росіян та російськомовних українців часто спостерігається образа, нерозуміння, осуд агресії РФ щодо України. У деяких відбувається відмова від російської ідентичності на користь української громадянської ідентичності через небажання нести відповідальність за дії Росії.

На думку респондентів, сьогоднішні події позначаться на ставленні молодого покоління громадян України до РФ у довгостроковій перспективі. Багато російськомовних болісно переживають розрив або охолодження відносин з родичами, які мешкають у Російській Федерації. В результаті, далеко не всі готові давати різкі оцінки подіям на сході України.

За спостереженнями учасників дослідження, конфлікт інтенсифікував процес формування політичної нації в Україні. Вони відмічають, що зміцнюється довіра до російськомовних громадян з боку україномовних під впливом того, що обидві групи на рівних брали участь у Революції гідності, а також виступають у війні з Росією на одному боці.

Зміна ідентифікації з російської на політичну українську не завжди призводить до зміни мови спілкування, хоча робить людину більш відкритою до української мови.Разом з тим, недовіра до українців, які поділяють російську точку зору, зросла.

Респонденти в південно-східних регіонах, де домінує російська мова, вказували на необхідність захисту і розвитку української мови для подолання наслідків політики русифікації, яка активно проводилася в СРСР.

Вони наводили приклади утисків за мовною ознакою щодо української мови в період незалежності України. Більшість респондентів підтримували державний статус української мови і не говорили про потребу зміни статусу російської мови. Разом з тим, багато хто наголошував на неприпустимості насильницької українізації.

Деякі учасники розповідали про незручності особисто для них або для їх оточення, спричинені мовною політикою президента Ющенка, згадували спротив, який вона викликала у російськомовних регіонах. (Тут варто зазначити, що мовна політика Ющенка мало чим відрізнялася від мовної політики Кучми, крім риторики. Єдина «мовна» новація, запроваджена в той час, це дубляж кінофільмів українською. Припускаємо, респонденти згадували свої відчуття навіяні російською пропагандою та українськими проросійськими медіа - ТЕКСТИ).

Тренд переходу на українську мову не є масовим серед російськомовних. Ті, що асоціюють себе з Україною, переважно рухаються в напрямку білінгвізму, додаючи українську у свій побут. Разом з тим, переважна більшість учасників дослідження говорили, що віддали своїх дітей до україномовних шкіл і садочків.

Для переважної більшості респондентів важливо, щоб їх діти володіли російською мовою. Разом з тим, на їх думку, тих знань, які своїм дітям можуть дати батьки вдома, має бути достатньо. Думка про те, що у дітей має бути можливість вивчати російську мову в школі була озвучена, але не домінувала.

Респонденти в переважно російськомовних регіонах говорили, що у них не виникає потреби вивчати українську мову через домінування російської у повсякденному житті та у медіа. Це ускладнює перехід на українську для тих, хто хотів би це зробити.

Також співрозмовники зазначали, що віддати дитину до україномовної школи ще не означає потрапити до україномовного середовища. Викладання часто ведеться російською. Курсів української мови, які могли б відвідувати дорослі громадяни, держава не створила. (Наприклад, у Квебеку існує багато курсів французької мови. Вони фінансуються як державою, так і громадськими організаціям, які дбають за збереження французької - ТЕКСТИ).

Респонденти, дотичні до сфери культури та літератури, говорили про те, що в Україні народжується своя власна російськомовна культура, яка відділяє себе від російської культури.

І, хоча навіть сьогодні відбувається інтенсивний культурний обмін, існує доволі багато авторів, які пишуть російською мовою про українські реалії. А збірка поетичних творів, яка раніше видавалася під назвою “Російська поезія в Україні”, вийшла під назвою«Українська поезія російською мовою».

Російськомовні учасники дослідження переконані, що російськомовна культура залишатиметься частиною українського культурного надбання ще протягом довгого часу.

Учасники дослідження пов'язували своє майбутнє з Україною. У разі погіршення ситуації або ескалації конфлікту на сході жоден з них не збирався їхати до Росії. Якщо необхідність покинути Україну виникне, переважна більшість планують шукати нове місце для життя в Європі.

Висновки та рекомендації

Дослідження показало, що російськомовність далеко не завжди є маркером прихильності до дій Російської Федерації та/або відсутності патріотизму.

Багато російськомовних громадян сприйняли наративи, на яких будувалася українська незалежність, та інтегрувалися до української політичної нації, при цьому зберігаючи російськомовну частину власної ідентичності. Конфлікт на сході пришвидшив процес їх інтеграції до української політичної нації, але визначного впливу на їх мовні практики не мав.

Хоча збройний конфлікт переважно витіснив мовні питання на другий план, тема майбутнього російської мови та її носіїв в Україні є потенційно конфліктною.

Багато російськомовних респондентів та білінгвів хотіли б, щоб у їхніх дітей зберігалася можливість спілкуватися російською мовою, тоді як прихильники українізації вважають, що російська мова становить загрозу для української, і повинна поступово взагалі зникнути з України. Вони описують процеси, які зараз відбуваються у публічному просторі, як продовження русифікації.

На думку експертів Українського незалежного центру політичних досліджень, українська держава має базувати свою мовну політику на підтримці української мови, як державної, підтримувати її розвиток в усіх сферах суспільного життя. Разом з тим, вона має гарантувати вільний розвиток російської мови та мов інших національних меншин, паралельно стимулюючи вивчення європейських мов.

Україна має ретельно слідкувати за дотриманням мовного законодавства засобами масової інформації, викладачами та представниками держави, особливо в тих регіонах, де відбувається порушення прав україномовних громадян. Захист мовних прав, як російськомовних, так і україномовних громадян сприятиме укріпленню довіри між цими двома групами.

Розробити широкий спектр заходів (інформаційних, освітніх та культурних), які б підтримували та просували інтеграцію етнічних росіян-громадян України до української політичної нації.

Проводити інформаційні та освітні кампанії з питань прав людини загалом та мовних прав зокрема, а також з питань прав меншин.

За участі представників громадянського суспільства та організацій меншин розробити та прийняти нове мовне законодавство, яке б утверджувало державний статус української мови, одночасно враховуючи рекомендації ЄС щодо збереження мов меншин, які знаходяться під загрозою зникнення, та включало чіткі правила забезпечення мовних прав меншин на локальному рівні.

20 10 2016

http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/71683/