www.ji-magazine.lviv.ua

Віталій Рождаєв, Віктор Шевчук

Україні не дають летальну зброю, навіть існує негласне ембарго, якого дотримуються більшість держав Европи. Є й низка инших «проблемних питань» у відносинах із Заходом. Але чому б не використати обмеження як переваги і не зайнятися «локальним політичним рухом вперед». Наприклад, вступити в союз з Польщею і стати викликом для економічних і політичних локомотивів ЕС?

Дивно, здавалося б, цілком зрозуміло хто збив малайзійський Боїнг, хто є джерелом агресії в Европі, хто загрожує стабільності і миру. У США адміністрація президента прозоро натякає, що для неї проблема номер один вже не ІДІЛ, а Росія, з її виходом з договорів щодо обмеження озброєнь.

Саме Росія в односторонньому порядку відмовилася від інспекції ядерних об’єктів, погрожуючи в тому числі вийти з договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Росія в односторонньому порядку виходить з договорів про скорочення звичайних озброєнь. Але, тим не менше, Україна, яка ледь здатна поставити на ноги свій воєнпром, не отримує не тільки озброєння від своїх політичних союзників, а навіть компонентів озброєнь.

Захід боїться Росію і не хоче її дражнити, заманюючи батогом і пряником в мишоловку? Частково це так, але лише частково. Захід боїться нестабільності всередині України, добровольчих батальйонів і їх вольниці, його лякає слабкість центральної влади і корупція? Тут також є частка правди. Однак варто заглянути трохи вперед.

Є тема, яку панічно не хочуть піднімати в розмовах політики як на Заході, так і в Росії. Це можливе зближення політичних позицій України та Польщі. Тема настільки заборонена, що самі польські політики не надто охоче її коментують. А тим часом історія повторюється, і повторюється аж ніяк не як фарс чи драма.

Польща і Україна мають не тільки багато позитивного в спільній історії, а й, звичайно ж, чимало конфліктних ситуацій. Адже саме становлення Української держави відбувалося на тлі боротьби проти Речі Посполитої. Однак економічні та політичні зв’язки значної частини України зберігалися з Польщею аж до 1939 року, поки в результаті пакту Мотолова-Ріббентропа Польщу не розірвали на частини. Зараз же економічні зв’язки України з Польщею переживають підйом і в дечому навіть ренесанс. Також очевидний і політичний аспект. Але питання сталого польсько-українського Союзу ніхто не піднімає. Хоча тут присутні явні переваги, які протягом найближчих років стануть ключовими для політики і економіки в Европі.

Якщо через 10-15 років Польща і Україна зможуть об’єднатися політично і економічно, створивши також і військовий союз, вони стануть зі своїми економікою і державністю в один ряд з такими країнами як Німеччина, Британія і Франція, обігнавши Росію. Чому? Неважко помітити, що Польща з населенням близько 39 мільйонів і Україна з населенням понад 43,5 мільйона, без урахування анексованого Криму, мають важку промисловість і замкнуті промислові виробничі ланцюжки, вони можуть скласти гідну конкуренцію европейським товарам в рамках спільного ринку. Політично ж українсько-польський союз стане доволі вагомим, завдяки своєму географічному положенню.

Справа в тому, що цей союз своєю територією повністю перекриє шлях з Европи в Азію від Балтійського до Чорного моря. Винятком залишається тільки хитке сполучення через Туреччину. Але розгалужена транспортна мережа України і Польщі будуть надійною опорою для пересування товарів, ставши кінцевим пунктом на «великому шовковому шляху», який зараз прокладає Китай. Від цього кінцевого пункту в Европі залежатиме вся Азія, включаючи Китай, середньоазіатські республіки і, звичайно ж, Росію. У політичному сенсі Росія опиниться на позиціях допетровського періоду, маючи в своєму арсеналі тільки виходи до внутрішніх морів, де протоки контролює третя сторона – посередник в торгівлі.

Балто-Чорноморський союз – непоганий страховий проект на випадок, якщо розвалиться ЄС

Євген Жеребецький

Важливо також відзначити і велике військове значення союзу. Військовому союзу потрібна сильна армія, яка вже пройшла випробування в боях з серйозним противником, а у випадку військового об’єднання і переходу на сучасні технології, об’єднана армія України і Польщі зможе зіграти не останню роль для НАТО, як зараз Франція і Британія. Польська армія (140 000 постійного складу) і українська (250 000), сумарний військовий бюджет (близько 16 млрд. доларів) плюс важке озброєння, а також можливість розміщення ПРО на території держав перетворять цей регіон на надійний захищений кордон. Армія цього союзу стане найсильнішою в Европі.

Звідси і всі віддалені побоювання і практично повне мовчання про перспективу потужного українсько-польського союзу, союзу, який економічно і політично буде конкурентом провідних локомотивів Евросоюзу. І роль України в цьому питанні ключова. Значною мірою від політики України на найближчі 10 років залежить, чи відбудеться суттєве зближення між поляками і українцями, яке призведе до союзу. Цьому союзу всіляко опиратимуться европейці і Росія, для якої такий союз стане фактично вироком. Але для України ситуація буде виграшною, оскільки матиме багато переваг, не тільки в політичній та оборонній сфері.

Через десять років величина ВВП України в сприятливих умовах може вирости майже в два рази від показника 2015 року та скласти до 420 млдр. доларів США за ПКС. Польща – понад 1,2 трл. доларів США за ПКС. Сумарно – це рівень ВВП Росії і навіть більший, ніж у багатьох великих европейських держав. А контроль торгових шляхів між Европою і Азією дозволить здійснювати досить ефективні трансконтинентальні економічні програми. Динаміка зростання економіки не тільки збережеться, але і прискориться, що на протязі 20 років призведе до зростання ВВП, порівняно з Британією чи Францією.

Очевидно, що майбутнє України варто пов’язувати не стільки з вступом в ЕС, скільки з взаємною інтеграцією з сильним історичним союзником, що дозволить проводити достатньо сильну незалежну економічну і державну політику. Локальна інтеграція на тлі загальної інтеграції в відкриті ринки і військово-політичні системи – це «серединний шлях», стежка в майбутнє, яку необхідно прокладати зараз, не дивлячись на можливий спротив певних політичних і економічних сил. І тут було б добре заручитися підтримкою сторони, яка найбільше може бути зацікавленою ​​в такому союзі. Це США і Канада, яким традиційно цікавий сильний проамериканський союзник, особливо на Сході Европи. Таким чином США отримали б двох сильних союзників – Британію та Україну-Польщу, які немов формують зовнішні контури Европи, несучи на собі в тому числі і гарантії безпеки регіону загалом.

http://rusjev.net/2015/08/02/pochemu-ukrainyi-opasayutsya-i-ne-govoryat-o-glavnom/