www.ji-magazine.lviv.ua

Ігор Рущенко, соціолог

 «Сирійські» біженці як зброя гібридної війни

Щось не так у цій історії з біженцями, що заполонили дороги і вокзали старої Европи. Телевізійна картинка, наприклад, разюче не схожа на численні потоки біженців, які розтікалися з окупованого Донбасу в 2014 р. Хоча і ті, й инші мають спільну долю – жахи війни, загроза для існування, бажання врятувати своє життя і не стати жертвами насильства. Але в Україні це були потоки, наповнені, перш за все, жінками, дітьми та літніми людьми; виїжджали також сім’ями, забираючи, нерідко, домашніх тварин. По Европі ж рухається зовсім инший людський потік – переважають молоді чоловіки, а жінок і дітей стільки, щоб викликати співчуття, і щоб було кому потримати перед камерами журналістів плакат «No Food». Старих майже нема. Але ж на Сході – великі нероздільні сім’ї, старих там шанують і не покидають. Та й до дітей ставлення трепетне. Молоді «сирійці» натомість знають англійську, за спинами у них легкі зручні рюкзаки, в руках у багатьох – айфони, вони користуються технологією GPS. Перед нами, якщо використовувати соціологічну термінологію, нерепрезентативна вибірка населення Сирії (та инших країн Сходу), зміщена в бік молодих, доволі забезпечених сучасних чоловіків.

Паралелі з українськими подіями неминучі, в пам’яті випливає харківський аеропорт і кілька десятків щасливчиків з Донецької та Луганської областей, яких поляки визнали своїми етнічними родичами, і тому надали право притулку, тобто репатріацію. Телевізійники показували лиця «поляків», вони готувалися до перельоту, і були щасливі в душі. А от «сирійці» їхати в Польщу не згодні, їхні ставки вищі. Мета – ФРН, Швеція, Фінляндія, Австрія, Франція, Швейцарія, Голландія. У країни Східної Европи «сирійська» молодь потрапляти не бажає, бо там, по їх розумінню, і бідно, і народ не дуже гостинний (соціалку, в разі чого, не дадуть). Ще одна відмінність – чіткий маршрут, хтось явно заздалегідь його проклав, врахувавши всі «плюси» і «мінуси» балканського шляху; і, напевно, є свого роду «шерпи», які не помітні в натовпі, але непогано орієнтуються на европейських дорогах, і майстерно ведуть групи до фінішу. Донбаські біженці використовували будь-які можливості вирватися зі зваленого на їхні голови «русского міра», і потік розпадався на десятки потічків, розходився радіально в усі можливі сторони.

«Сирійські» біженці – це насправді «вторинні» біженці, яких для прориву на Европейський континент збирають з різних регіонів Близького Сходу, і, звичайно, численних таборів біженців. Вони є передовим загоном, якщо хочете, групи розвідників і квартирмейстерів. І не такі вже вони сирійці, там повно представників инших арабських і не арабських націй (багато афганців та пакистанців); напевно, об’єднуючим фактором є релігія – практично всі ісламісти. Але для імміграційних служб необхідно підтвердити саме сирійське коріння, инакше можуть повернути назад. Ось чому на Близькому Сході організували цілі фабрики з виготовлення фальшивих сирійських документів. І слово сирієць стосовно біженця пора брати в лапки, що ми і робимо. Комерція в справі «сирійців» відіграє важливу роль: не погано заробляють контрабандисти, турецька і грецька мафії. Збираючись у «европейську путь» потрібно мати в гаманці не менше 5 тис. евро, тобто – це «задоволення» не для найбідніших. Але хто ж створив цей проект, чия невидима рука запустила технологію «потік»? Може, ситуація виникла стихійно, як обвал в горах?

Проблема сирійських біженців виявилася не вчора, їй вже 4 роки. Зараз ООН оцінює кількість біженців у 3,7 млн чол. (цифра безперервно зростає). У низці ісламських країн створено табори, де живуть біженці; їх прийняла Туреччина (1,7 млн.), а також Ліван, Йорданія, Ірак, Єгипет (загалом близько 2 млн.). Рішуче відмовили найбагатші представники регіону – країни Перської затоки, але допомагають грошима. Умови існування в Туреччині, за відгуками самих біженців, вельми непогані. Звичайно, і в попередні роки були невеликі потічки тих, хто намагався пробратися в Европу, але все різко змінилося влітку 2015 р. – в 11 разів, у порівнянні з попереднім роком, зріс потік бажаючих правдами і неправдами знайти своє Ельдорадо на Европейському континенті; та й сам потік змінився – це організовані групи, які діють рішуче, напористо, ними явно хтось керує. Це очевидно, коли вони, наприклад, гнучко змінюють тактику прориву, успішно знаходять лазівки і «дірки» на кордонах, правильно спілкуються з пресою. «Вторинні» біженці з різних країн арабського сходу та инших азіатських країн збираються в групи для рішучого ривка через Туреччину у Грецію, очевидно, наперед знаючи якийсь загальний план. Не виключено, що вони отримують певні гарантії, можливо, переконання в тому, що европейці – «лопухи», і все вийде, як найкраще. Ймовірно, з кандидатами в «потік» попередньо встигають попрацювати вербувальники, агітатори, які і підказують молодим людям ідею, вказують маршрут, обіцяють допомогу. А чи багато треба людині, яка тривожно роздумує над майбутнім? Не вічно ж сидіти в таборах, навіть якщо тебе годують. Щоб керувати масами людей, необхідні прості речі: наприклад, знати елементарні потреби людей, розуміти їхню психологію і, звичайно, сформулювати просту і привабливу ідею, як рішення всіх проблем. Саме так вчинив агресор в російсько-українській гібридній війні, коли російські ЗМІ в голови простодушних земляків буквально втирали міф про щасливу і мирну Росію, де всього багато, і всім буде роздано, як тим сестрам – «по сережках». Подальша доля «неофітів» організаторам соціальних технологій не цікава, людей використовують, і про них забудуть. Мавр зробив свою справу... У структурі гібридної війни маси розглядають як «м’яку силу», яка без оголошення війни і бомбардувань здатна завдати удару по тилах супротивника. Як правило, маси і не здогадуються про свою справжню роль на шахівниці війни та геополітики. А хто нині кинув виклик всьому цивілізованому світу? Ми твердо знаємо відповідь на поставлене питання – це Путін став на стежку війни з ЕС, НАТО, США. Чому б і не спровокувати жителів Близького Сходу на ривок у Европу? Адже для багатьох – це дійсно блакитна мрія, от і можна людей підштовхнути, організувати, повести в дорогу. Витрати невеликі, а вигода величезна, стратегічна.

«Південний фронт» Росії і початок краху постсовєтського простору

Алєксандр Ситін

Корисно пригадати події тисячолітньої давності – початок так званих хрестових походів. Тоді все відбувалося у зворотній послідовності. Пропагандисти середньовіччя розбурхали уми европейців ідеєю завоювання святих місць і безбідного життям серед  багатств Сходу. Крім того – відпущення гріхів по лінії церкви і втеча від кредиторів. Перші хрестоносці були вихідцями з найбідніших класів, слабо озброєні і не готові до війни. Вони увірували в проповіді агітаторів і вважали, що Бог в кожному разі їх не залишить в біді. Взимку 1095-1096 рр. «активісти» збиралися у великі ватаги і прямували на південь, а там вже заповзяті греки (точно як нині) переправляли нещасних хрестоносців через Егейське море в Малу Азію, а далі на їхньому шляху лежала Сирія... Але тут европейську бідноту зустріла не земля обітована, а загони сельджуків. Господарі Сходу вирізали практично всіх «пілігримів». Тільки після цього епізоду почався справжній хрестовий похід. Надалі потоків хрестоносців було чимало, технологія «хрестовий похід» працювала два століття.

Отже, наша гіпотеза полягає в тому, що «сирійський потік» в сучасній Европі – це не випадковий збіг непереборних обставин, а підривна технологія, розроблена тими ж відділами генштабу РФ, які планували гібридну війну в Україні. Спецоперація, як і має бути, є глибоко законспірованою темою, і надати прямі докази у вигляді документів і свідчень прямих учасників, звичайно, не можливо. Але тут потрібно керуватися старою залізною формулою: «робить той, кому вигідно». Мета спецоперації абсолютно зрозуміла – завдати удару по чутливих нервах ЕС, покарати европейців, підірвати довіру і єдність всередині спільноти, відвернути увагу громадськості від авантюри в Україні, змусити прийняти допомогу від Росії на певних умовах. І загалом план вдався: дійсно почали валитися деякі підвалини Евросоюзу, наприклад, відкритість внутрішніх кордонів і шенген тепер вже під сумнівом. Технологія «потік» б’є в умовне серце спільноти – прихильність европейців до гуманістичних цінностей, прав людини, лібералізму. Путін з різних сторін намагався розколоти европейську солідарність, і ось зброя, яка діє набагато ефективніше, ніж провальні ідеї «Південного» і «Турецького» газових потоків. Це одночасно і економічна диверсія, адже на облаштування навіть нинішньої хвилі мігрантів підуть мільярди доларів.

Знаючи принципи організації традиційної патріархальної сім’ї, можна з упевненістю сказати, що 100 тис. біженців першої хвилі перетворяться на мільйон, а мільйон – на 10 млн. нових европейців. І прибудуть нові хвилі переселенців в Европу вже авіарейсами, і не так помітно. І серед них будуть і жінки з дітьми, і старі. Це зараз перша хвиля не може скористатися послугами авіаперевізників, і не лише через ціну квитків. Директива 2001/51/ЕС зобов’язує авіакомпанії за свій рахунок повертати назад тих, кому не нададуть статус біженця, ось вони і не ризикують брати на борт арабів без віз. Чи розділять біженці з европейцями їхні цінності? Певна частина молодих переселенців знайдуть своє місце на ринку праці і зуміють адаптуватися до умов західного життя. Але не всі. Події останніх років показали: навіть народжених в Европі молодих людей з сімей переселенців з Близького Сходу і ісламських країн легко втягнути в терористичні і екстремістські організації. Виявляється, віртуальна батьківщина для них знаходиться в иншому місці. Саудівська Аравія вже запропонувала профінансувати будівництво в Европі 200-х мечетей. Ісламізація континенту разом з потоками біженців і зусиллями для консервації первинної ідентичності багаторазово зросте. «Занепад Европи» з літературно-філософської метафори перетворитися на реальність.

Чи важко було запустити «потік»? Титанічних зусиль це точно не вимагало, дуже вже виявилася близькою ідея проекту серцям мільйонів жителів арабського сходу, які давно мріяли перебратися у ситу і облаштовану Европу. Деякі організаційні зусилля потрібні були на самому початку, а потім повною мірою проявився ефект соціальної воронки. Для реалізації технології важливим моментом, очевидно, було сприяння місцевих резидентів, але в арабському світі достатньо тих, хто згоден насипати солі на хвіст европейцям, тим більше, якщо, ймовірно, існує, фінансування програми. Безсумнівно, у практичну реалізацію проекту включилися кримінальні структури; можливо, терористичні організації, які можуть переслідувати свої далекосяжні цілі, підкидаючи в «потік» своїх агентів. Використання криміналу, як свідчить кримський і донбаський досвід, – це фірмовий почерк путінських технологій. Його, як природженого політичного злочинця, непереборно тягне до бандитів всіх рангів і мастей, він їм довіряє найпотаємніші і таємні операції, ставить на чолі регіонів в Російській Федерації (Кадиров) і на окупованих територіях України. До речі, на близькосхідних бандюків з благословення Кремля могли без труднощів вийти російські кримінальні авторитети, і в «долі» з місцевим криміналом включитися в «проект». Їм не звикати – це як варіант торгівлі живим товаром, тільки масштаби инші.

Путін пішов у Сирію замітати сліди, а потрапив у капкан як і в Україні

Андрій Конобєєв

Важлива деталь: план перекидання молодих арабів розрахований так, щоб максимально задіяти «друзів» Путіна. Маршрут надто вже очевидно проходить по території тих держав, де сильні позиції займає путінське лобі. Головний союзник Путіна на Близькому Сході – Асад. Але від нього в цьому питанні вже й не так багато залежить. А ось позиція Туреччини має вагоме значення. Саме з її берегів починається вирішальний ривок. Очевидно, турецька влада крізь пальці дивиться на те, як по дорогах вештаються численні групи біженців, щоб зустрітися в «точці збору» на узбережжі Егейського моря. На перекиданні людей з таборів біженців заробляє турецька мафія, і це їй, очевидно, дозволяють робити. Ставки великі, бо в окремі періоди щодня на грецькі острови потрапляло близько 6 тис. біженців. І кожен щасливчик платив мафії чималі суми за «квиток в один бік». У Ердогана свої образи на Европу, яка вже багато років морочить туркам голову і не пускає країну в ЕС, дорікаючи дотриманням прав людини і т.п. От нехай і зрозуміють пихаті европейські політики, наскільки важлива Туреччина, як заслін на шляху в Европу. Колись таку роль намагався брати на себе Каддафі, запевняючи европейців, що якби не Лівія, то Европа потонула б в хвилі «чорної» міграції. Частково він був правий. Сьогодні в Джамахірії встановився стійкий трафік нелегальних переселенців, націлених, насамперед, на Італію.

Отже, йдемо по маршруту далі. Тепер Греція... Теплі стосунки росіян з лівим грецьким рухом СІРІЗА, що прийшов до влади, добре відомі. Ціпрас – майже друг Путіна, а от з Меркель у грецького лідера – непорозуміння... Це, звичайно, припущення, щодо таємних консультацій з грецьким урядом стосовно безперешкодного пропуску біженців, але лояльність греків виглядає підозріло. Греки виявилися добрими і співчутливими людьми: підбирають в морі суденця, надувні човни, проводять рятувальні операції – благо відстані вимірюються кількома кілометрами, а море тепле і влітку спокійне. До островів Кос або Лесбос з турецького берега – рукою подати. Греки фактично надають «сирійцям» зелений коридор до кордону з Македонією і, звичайно, заробляють на цьому свою копійку. Біженці легко потрапляють вже на рейсових кораблях в Афіни або Салоніки, а там беруть квитки на потяги. Македонці завжди були лояльні до Росії, але, звичайно, все має свої межі. Вони не спроможні захистити свої кордони, коли проти прикордонників використовують тактику живої хвилі, і в перших рядах йдуть жінки і діти (а може, прикордонники і не дуже пручаються навалі?). До речі, та кількість жінок і дітей, яка є в «потоці» цілком себе виправдовує. Згадаймо, що саме цю технологію – живого щита – розробляли росіяни, а Путін навіть несподівано заявив, що нехай тільки спробують що-небудь зробити, коли на них (українських військових) підуть жінки і діти. Виявляється, що у підривних соціальних технологіях жінки і діти – цінний ресурс. Нарешті, Сербія – головний союзник росіян в Европі. Вельми показовою є позиція її керівництва. Ніяких скарг стосовно мігрантів, таке враження, що тут «потік» вже чекають, людей підгодовують, садять в автобуси і проштовхують до угорського кордону. Загалом, і угорці донедавна входили в число «друзів» Путіна, але тут інтереси розійшлися. Угорський уряд справді злякався «потоку» і дав вказівку будувати захисні споруди на кордоні, хоча стримувати «потік» мали були б не угорці, а ті, хто південніше. Ось Іспанія рішуче не пускає на свій берег човни з біженцями, а греки – будь ласка. Так що солідарність европейців дала помітну тріщину. Теоретично «потік» міг би бути спрямований через болгарський кордон (не потрібно йти вплав через море), але, очевидно, у організаторів з болгарами якось не склалося...

Отже, масами можна керувати і саме це робить агресор в гібридній війні. Ситуація посилюється слабкими місцями демократії, дірами системи ліберальних цінностей і прав людини (з погляду ординців, які всі ці цінності відкидають і зневажають, але можуть використати проти ворога). Сельджуки роздумами про гуманізм себе не виснажували, вони просто вирізали европейську голоту, що потрапила в ХI столітті на свою біду в Малу Азію. А зараз так робити не можна, і всі це знають. У европейців повно турбот, їм треба вирішити складне завдання – що для них є важливішим: цінності чи безпека, гуманізм чи майбутнє континенту? І чи можна це все гармонізувати? Путін потирає руки. Тепер він може сміливіше розгортати нову військову авантюру, вже в самій Сирії. І останнє зауваження: скупий платить двічі. На початку 2014 р. США і НАТО не дали Путіну рішуче по руках, коли вирішували долю України і випробовували на міцність систему міжнародного права. Агресор сприйняв це за слабкість і м’якотілість, тепер він розробляє нові спецоперації, і епізод з «сирійцями» – не останнє випробування, яке він готує для цивілізованого світу.

http://sprotyv.info/ru/news/harkov/harkovskiy-sociolog-potok-bezhencev-iz-azii-v-evropu-sprovocirovan-iskusstvenno-eto-udar