www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Рижов

Чомусь всі публікації, виступи, заклики щодо Донбасу зводяться до «повернення територій» під юрисдикцію України. І, якось замовчується, що при цьому «повертаються» не так території, скільки люди, які там проживають. Самі по собі території безмовні, а ось їх населення – ні. Треба чітко розуміти, а інакше не буде!, що прийняти під юрисдикцію України треба буде людей, які висловилися за відділення від неї. Не треба лукавити і говорити – та не всі. Так, не всі. Але більшість.

Ті, хто були не згодні і розуміли, що сепаратизм є злом по всіх параметрах, вже виїхали з сепаратистських регіонів хто куди зміг. Залишилися ті, хто не зміг (мізерна кількість), ті, хто не захотів (більшість) і ідеологічні вороги України (чимала кількість). Тому, прийняти під юрисдикцію України, якщо реалізуєтся хоча б частково Мінськ-2, доведеться трохи недієздатних, більшість – вороже налаштованих і чимало оскаженілих ворогів України. Зрозуміло, що на надання цим особам ще й якогось преференційного статусу просто неможливе, бо це буде означати розпад України. Принаймні, більшість жителів багатьох регіонів жити в одній країні з вбивцями і бандитами не мають наміру. Ніхто ще не розкрив відверто те, що Луганська і Донецька області не є Донбасом. Луганська, в минулому Ворошиловградська область, як і Донецька, в минулому Сталінська область, штучно зляпані – іншого слова і не підбереш – під більшовицьких вождів. Північ Луганської області і схід Харківської – це і є Слобідська Україна, або, принаймні те, що від неї залишилося. Жителі цих місць, незважаючи на національність, завжди були проти московського панування. Саме тут селилися втікачі з України і Московії, саме вони підтримували бунт Степана Разіна, саме вони були базою для повстання Кіндрата Булавіна. Та що говорити – саме тут переховувався і одужував Нестор Махно, саме вони породили збройний опір засвойників проти більшовиків, який червоним вдалося придушити тільки в 1925 році. Північ Луганської і схід Харківської області не пустили до себе і на поріг емісарів сепаратистів з Донбасу. Сказати, що місцеві жителі люблять Київську владу було б неправдою. Не люблять! Апріорі не люблять. Але під Москву і Донецьку братву не ляжуть ні за що – будуть воювати.

Щось інше – це південь і захід Донецької області. До Донбасу цей регіон приточили теж штучно. Включаючи відірваний від України Таганрог і до Мелітополя – це все Приазовський край. Це зовсім інші люди по характеру і світогляду, ніж жителі власне Донбасу. Тут теж не люблять Київ, але Донецьк (Сталіно, Юзівка) терпіти не можуть. І заслужено. Це як свого часу китайці і монголи, які їх завоювали.

Більшовики прекрасно розуміли, що пролетаріат власне Донбасу – це мало для їх необмеженої влади на території від Білгорода до Ростова. Тому всіляко пролетаризували Ворошиловградську і Сталінську області. Ось це і є те, що сьогодні назвали ОРДЛО (раніше – ЛНР, ДНР, Новоросія, Луганда, Лугандонія). ОРДЛО – щось добре так не назвуть. І досить говорити про «русскій мір» в Донецьку і Луганську. Це бандитський «мір», який розуміє, що в Росії йому буде привільно, а в Україні, після Майдану-2 – дуже тісно. І у таких особистостей батьківщини немає.

Тільки не треба навішувати на мене ярлики донбассоненависника. На початку травня 2014 року я був у Слов᾿янську і Краматорську, якраз, коли там був Стрелков. Я на власні очі переконався, що навіть такий досить інтелігентний регіон піддався сепаратистській ейфорії, якщо не істерії. До того ж я кілька років, безсило обурюючись спостерігав, як на кожні 100 доларів податків, зборів і мит, що перераховують в казну з Донецької і Луганської областей назад їм повертали 150-155 доларів. Зрозуміло, більшу частину цього повернення привласнювали місцеві негідники. І раптом Майдан-2 все обломив! Прогнав Януковича і всю його зграю. Якщо чесно, я був би радий, якби в 2014 році цих сепаратистів вигнали з України. Вони не наші, вони чужі! Економічно Україна не постраждала б, принаймні – так сильно. Зрозуміло було, що північ Луганської області, захід Донецької і, ймовірно, південь Донецької області залишилися б в складі України. Але наші вожді на той момент виявилися просто... не на місці, скажімо так, м᾿якше. Адже про це писали тоді багато хто, в тому числі і я. Та де там! Незнайки, неумійки, бездарності і скнари з олігархами не могли допустити такого сценарію. Тепер мучимося усією країною в злиднях та повільній війні. Так, так – війні! Кожен день поранені і через день-два вбиті наші бійці. Можете белькотіти про Мінськ-2 скільки завгодно – наші бійці гинуть!

Про Мінськ-2. Я там не був, та й крім Порошенка ніхто нічого не знає, а він говорить тільки те, що йому вигідно. Я по роду колишньої служби знаю приблизно, як проходять такі напружені зустрічі. І, до речі, по реакції інших учасників Мінська-2 можна багато про що судити.

Місія нездійсненна, або Як «повернути» Донбас до кінця року

Петро Олещук

Почнемо з того, що Порошенко їхав в Мінськ з уже добре набитою фізіономією. На ньому висіли невдала ініціатива по відновленню контролю за кордоном, коли легкоозброєні і не навчені воювати прикордонники вузькою стрічкою рушили «відновлювати контроль». Ну, їх, звичайно, частково прогнали, багатьох убили, а інших видавили в Росію, де вони здали зброю, були інтерновані і потім зловтішно передані Україні. За ним був Іловайський котел, абсолютно профуканий ним і його генералами. Загинули сотні наших бійців. Донецький аеропорт і кіборги – яскравий приклад героїзму солдатів і офіцерів та бездарності генералів. І, нарешті, Дебальцеве, де не дивлячись на дані розвідки, що північна частина сепаратистських регіонів майже безлюдна і можна нанести потужний удар з району Попасної на південь Дебальцеве і на схід на Первомайськ та Стаханов, почали бої в напівоточенні і вихід городами від Дебальцеве... Мало того, ганьбу під Дебальцеве потім оголосили доблестю Генштабу. Словом, Порошенко в Мінськ приїхав вже з початку битим. Тому на нього ніхто там і не зважав. Я не знаю, як так сталося, що Порошенко, як гарант Конституції України, раптом дав гарантії Путіну, Меркель і Олланду в тому, що Конституцію України доповнять преференціями для сепаратистів. Це просто бєспрєдєл, з якого тепер Порошенку не викрутитися. Я не думаю, що Меркель і Олланд не знали, що Порошенко гарантувати зміни до Конституції права не має. Напевно знали. І вже точно це знав Путін. Всі інші пункти Мінська-2 – це дрібниці в порівнянні з обіцянкою змінити Конституцію. Порошенко в глухому куті – немає виходу. Протягнути перевагу сепаратистів над іншими громадянами України, якщо і вдасться – це загибель Порошенка в Україні. Можна було б вгамувати народ, припустимо, зростанням добробуту. Але все навпаки і тому вибачення не буде.

Не протягнути зміни – це підтвердити Меркель, Олланду, Путіну і Обамі, що в Україні Порошенко ніхто і звати його ніяк. Це знають всі і тому в Німеччині, Франції та США час від часу топчуться по деяких його частинах тіла. А він ніяк не може зрозуміти, що залишився єдиний вихід – провести референдум на тему «Що нам робити з сепаратистськими районами Донбасу». Народ, звичайно, скаже – геть їх. І тоді з’являється поле для варіантів, найкращий з яких, оголосити це ОРДЛО тимчасово відірваним від України. А натомість відторгнення запропонувати – «Україна може вас прийняти назад, але тільки на своїх умовах, а саме з позбавленням політичних прав до повернення до тями жителів ОРДЛО». Можна – порайонно.

Мені б не хотілося, щоб хтось думав, що Європа в Мінську виступила зі співчуттям до України. Анітрохи. Україна – це об’єкт, що дає можливість вгамувати небезпечну Росію. Санкції – з тієї ж серії. Це інструмент стримування Росії, яка почала проводити неузгоджену і агресивну політику, в тому числі – економічну.

Чому сьогодні прив’язалися до виборів в ОРДЛО? Та тому, що Європі треба, щоб хоч хтось легітимний там з’явився і Росія вийшла з переговорів. Порошенко отримав би переговірників з Донбасу, а Європа і Росія з процесу б вийшли. Наступне – зняття санкцій з Росії, яку вже чимало привели до розуміння європейських інтересів. Думати, що Європа буде горло дерти за Україну – це важко і глибоко обманюватися.

Ось алгоритм дій:

Провести референдум «Як вчинити з сепаратистськими районами Донбасу?», е означити пункти:

1) Ви за надання ОРДЛО особливого статусу і додаткових повноважень згідно з Мінськ-2?

2) Ви за відділення сепаратистських районів Донбасу від України?

3) Ви за оголошення сепаратистських районів Донбасу тимчасово відірваною територією України та за припинення всіляких контактів з ОРДЛО?

4) Ви за збереження сепаратистських районів Донбасу в складі України з втратою жителів цих районів політичних прав на певний період?

Найбільш вигідним є 4-й варіант, бо він дозволяє продовжувати безпроблемну економічну діяльність на всій території України і не дозволяє жителям цих регіонів певний час впливати на розвиток України.

Свого часу я пропонував надати ОРДЛО статус резервації, що в принципі близько до 4 варіанту, але все-таки образливо для тамтешніх жителів.

Сильно невирішеним питанням залишається перебування в єдиному громадянстві жителів України і жителів Донбасу, які проголосували за незалежність ЛНР і ДНР, затятих ненависників України, а тепер ще й вбивць наших воїнів і мирних людей. Це ніякими акціями не вирішити – тільки час дозволить примиритися українцям і донецьким сепаратистам. Згадайте, що відносини між червоними і білими, франкістами і республіканцями і в інших випадках відновлювалися через десятиліття. В Україні інакше навряд чи буде.

Я не думаю, та й не бачу, щоб у Порошенка і його команди було достатньо мізків, щоб розрулити ситуацію, яка склалася. Затягування часу по виконанню Мінськ-2 раніше зіграло позитивно, але тепер затягування переходить на шкоду Україні – на нас будуть тиснути з усіх боків. Тому, я думаю, настав час громадянам України висловити свою волю стосовно цього.

http://hvylya.net/analytics/politics/separatizm-i-minsk-2-analiziruem-i-predlagaem.html